Рішення № 90743592, 22.07.2020, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22.07.2020 Справа № 905/781/20

Господарський суд Донецької області у складі судді Бокової Ю.В., при секретарі судового засідання Лисих О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» (87539, Донецька область, місто Маріуполь, бульвар Шевченка, будинок 62; код ЄДРПОУ: 42086719)

до відповідача: комунального підприємства “Компанія “Вода Донбасу” (87547, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця К. Лібнехта, будинок 177А; код ЄДРПОУ: 00191678)

про стягнення 1 087 734,04 грн., з яких: 1 079 148,83 грн. – основний борг, 8585,21 грн. - 3% річних, -

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача : не з`явився

С У Т Ь С П О Р У

Товариство з обмеженою відповідальністю “Донецькі енергетичні послуги” звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до комунального підприємства “Компанія “Вода Донбасу” про стягнення 1 087 734,04 грн., з яких: 1 079 148,83 грн. – основний борг, 8585,21 грн. - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором постачання електричної енергії споживачу №623, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 1 079 148,83 грн., що стало підставою для нарахування позивачем 3% річних у сумі 8585,21 грн.

Представник позивача під час розгляду справи наполягав на задоволенні позовних вимог та заперечував проти задоволення клопотання представника відповідача про відстрочення виконання рішення по даній справі на 1 рік з огляду на те, що посилання відповідача на важке фінансове становище не є переконливим та законним підґрунтям для невиконання господарських зобов`язань, як і відповідний статус підприємства, що у відношенні відповідача не встановлює підстав ухилення від їх виконання та певних пільг у питанні відстрочення, враховуючи фінансовий стан позивача, який також здійснює господарську діяльність в умовах проведення АТО/ООС на території Донецької області.

Представник відповідача під час розгляду справи визнав позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 1 079 148,83 грн. та просив відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3 % річних в сумі 8585,21 грн. з посиланням на приписи чинного законодавства та наявність обставин непереборної сили, які не залежали від волі відповідача, що підтверджується наявними в матеріалах справи сертифікатами (висновками) Торгово- промислової палати України. Також під час розгляду даної справи від відповідача надійшло клопотання про відстрочення виконання рішення по даній справі на 1 рік з огляду на наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, відсутність вини відповідача у виникненні спору, наявність надзвичайних подій.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Як зазначено в ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши обставини спору, доводи учасників судового процесу суд, -

В С Т А Н О В И В

Між комунальним підприємством “Компанія “Вода Донбасу” в особі Костянтинівського виробничого управління водопровідно-каналізаціного господарства (далі - споживач) та товариством з обмеженою відповідальністю “Донецькі енергетичні послуги” (далі - постачальник) було укладено договір про постачання електричної енергії №623 (далі - Договір).

Відповідно до п.п.1.1.-1.2 договір про постачання електричної енергії споживачу є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії та укладається сторонами, з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання споживача до умов цього договору. Умови цього договору розроблені відповідно до Закону України “Про ринок електричної енергії” та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018 та є однаковими для всіх споживачів.

Згідно п.2.1 договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Пунктом п.3.1 договору встановлено, що датою початку постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до цього Договору, якщо інша дата не визначена комерційною пропозицією, але в будь-якому випадку не раніше строку початку договору.

Постачальник за цим договором не має права вимагати від споживача будь-якої іншої плати за електричну енергію, що не визначена у комерційній пропозиції, яка є додатком 2 до цього договору (п. 3.4 договору).

Як встановлено судом, споживач приєднався до умов договору на підставі поданої заяви-приєднання (додаток №1 до договору) на умовах комерційної пропозиції постачальника, яка є додатком 2 до договору.

Відповідно до умов заяви-приєднання, початок постачання електричної енергії з січня 2019 року, але не раніше наступного дня, за днем подачі цієї заяви, якщо інше не визначено комерційною пропозицією обраною споживачем. Розрахунковим вважається період з 00:00 годин відповідного числа місяця до 24:00 годин відповідного числа поточного місяця. З моменту акцептування цієї заяви - приєднання в установленому Правилами роздрібного ринку порядку споживач та постачальник набувають всіх прав та обов`язків за договором і несуть відповідальність за їх невиконання (неналежне виконання) згідно з умовами договору та чинним законодавством України.

За даними додатку до заяви-приєднання до договору визначено адресу об`єкта – м. Маріуполь, вул. К. Лібкнехта, 177А.

Відповідно до п.5.1 договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору.

Згідно п. 5.5. договору розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць. Дата початку та кінця розрахункового періоду зазначаються в заяві-приєднанні.

Розрахунки споживача здійснюються на поточний рахунок постачальника. Оплата вартості електричної енергії за цим договором вважається здійсненою після того, як на поточний рахунок постачальника надійшла вся сума коштів, що підлягає сплаті за куповану електричну енергію відповідно до умов цього договору. Поточний рахунок постачальника зазначається у платіжних документах, у тому числі у разі його зміни (пункт 5.6 Договору).

Згідно п. 5.7 договору оплата рахунка постачальника має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 5-ти робочих днів з моменту отримання його споживачем або протягом 5-ти робочих днів від дати, зазначеної у комерційній пропозиції, щодо оплати рахунку, оформленого споживачем.

У розділі 4 комерційної пропозиції, яка є додатком №2 до договору, визначено здійснення оплати заявлених обсягів споживання електричної енергії на умовах попередньої оплати за графіком: не пізніше ніж за 5 календарних днів до дати початку розрахункового періоду – 17% від заявленого обсягу; не пізніше ніж на 29-й день розрахункового періоду – 83% від заявленого обсягу з наступним перерахунком (остаточним розрахунком), що проводиться за фактично відпущену електричну енергію (п.4.1).

Обсяг попередньої оплати визначається шляхом множення прогнозного на відповідний розрахунковий період обсягу споживання електричної енергії на ціну, визначену відповідно до п.1 комерційної пропозиції. Для цілей визначення обсягу попередньої оплати у разі наявності фактичних Цоср та ОРЦ за попередній період, може використовуватися значення Цоср га ОРЦ за останній період, в який ці показники були визначенні (п.4.2).

Після закінчення розрахункового періоду остаточний розрахунок (перерахунок) здійснюється за фактичним обсягом споживання електричної енергії (п.4.3).

На період, до дати початку дії нового ринку електричної енергії, у відповідності до вимог Закону України “Про ринок електричної енергії”, не побутовий споживач надає акти прийом) - передачі наданих послуг за формою, яка є зразком до договору, та звіти про покази засобу обліку, за формою яка визначена постачальником до даного договору або формою узгодженою з оператором системи розподілу у дати, встановлені договором про постачання електричної енергії, що діяв станом на 30 листопада 2018 року, до отримання окремого повідомлення від постачальника про зміну відповідної дати (п.4.4).

З дати початку дії нового ринку електричної енергії, у відповідності до вимог Закону України “Про ринок електричної енергії”, порядок формування ціни, встановлений в п.1 комерційної пропозиції, буде змінений на однокомпонентну (фіксовану) ціну на електричну енергію, що буде визначатися постачальником і про її зміну споживач повідомляється у спосіб, передбачений договором про постачання електричної енергії споживачу (п.4.5).

Відповідно до п.5.3 комерційної пропозиції остаточний розрахунок здійснюється не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду.

Пунктом 13.1 договору визначено його укладення на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав споживач, та набуває чинності з дати подання споживачем заяви-приєднання, якщо інше не встановлено комерційною пропозицією. Умови договору починають виконуватись з дати початку постачання електричної енергії, зазначеної споживачем у заяві-приєднанні та сплати рахунку (квитанції) постачальника. Договір в частині виконання зобов`язань споживача щодо оплати діє до повного виконання споживачем таких зобов`язань.

За умовами комерційної пропозиції договір укладається на строк 1 рік та набирає чинності з моменту погодження (акцептування) споживачем заяви-приєднання, яка є додатком 1 до договору та оплати рахунку, визначеного в п.5.1 комерційної пропозиції. Договір вважається продовженим на кожен наступний календарний рік, якщо за 21 день до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або про перегляд його умов (п.п.10.1, 10.2 додатку 2).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору № 623 позивачем було здійснено поставку електричної енергії у листопаді 2019 на суму 1 079 148,83 грн., що підтверджується підписаним представниками обох сторін актом прийняття-передавання товарної продукції (електроенергії) за листопад 2019.

Також на виконання умов договору позивачем було виставлено рахунок за спожиту електроенергію №623 за листопад 2019 року від 03.12.2019 на суму 1 079 148,83 грн., з визначеною кінцевою датою його оплати 10.12.2019. Вказаний рахунок був отриманий представником відповідача 03.12.2019, про що наявна відповідна відмітка на даному рахунку.

Разом із тим, оплату за спожиту електричну енергію відповідачем здійснено не було, у зв`язку з чим позивач звернувся із даним позовом до суду для захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи правомірність заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у спонуканні відповідача до виконання грошових зобов`язань за укладеним договором.

Відповідно до ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно з ч.ч.6, 7 ст.276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір №623 є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов`язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п.1 ч.3 ст.58 Закону України “Про ринок електричних послуг” споживач зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

Враховуючи вищенаведені норми законодавства та встановлені судом фактичні обставини щодо отримання відповідачем електричної енергії за договором №623, у останнього виникло зобов`язання з його оплати.

Як вже зазначалося, відповідно до п. 5.3. комерційної пропозиції остаточний розрахунок здійснюється не пізніше 20 календарного дня після закінчення розрахункового періоду.

Таким чином, сплата за зобов`язаннями листопада 2019 року повинна бути здійснена не пізніше 10.12.2019.

Сплату заборгованості за договором № 623 в сумі 1 079 148,83грн. боржником не здійснено, доказів перерахування коштів на користь позивача суду не надано, документів, а також матеріалів, які б спростовували твердження позивача, суду також не надано.

Таким чином, відповідач свої зобов`язання за договором № 623 щодо оплати спожитої електричної енергії в обумовлені договором строки не виконав, а отже прострочив виконання зобов`язання у розумінні ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України. Відповідачем даний факт не заперечується.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості в сумі 1 079 148,83 грн.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.

Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України за період з 11.12.2019 по 16.03.2020 нараховано 3 % річних в сумі 8585,21 грн.

Згідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов`язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов`язання виникають нові додаткові зобов`язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов`язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов`язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов`язання.

3% річних за своїми ознаками є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою є самостійним способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. До вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).

Тобто, всі вищевказані приписи застосовуються у разі наявності прострочення грошового зобов`язання боржника перед кредитором за невиконання (неналежне виконання) умов відповідного договору.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за визначений позивачем період господарський суд дійшов висновку, що останній є арифметично та методологічно вірним, у зв`язку з чим задовольняє позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних в сумі 8585,21 грн. у повному обсязі.

Щодо посилання відповідача на Закон України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси” як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3 % річних суд зазначає наступне.

Законом України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси” №85-VІІІ від 13.01.2015р. встановлено мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону (до 31.12.2015р.), на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції (ст.2 Закону).

Зі змісту ч.2 ст.2 Закону України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси” №85-VІІІ від 13.01.2015р., слідує встановлення мораторію на нарахування штрафних санкцій у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси, що надаються у районі проведення антитерористичної операції.

Проте, згадані 3% річних та інфляційні витрати за своєю правовою природою не є штрафними санкціями.

Отже, приписами приведеного Закону не передбачено звільнення боржника (відповідача) від відповідальності за невиконання основного грошового зобов`язання або його виконання із порушенням встановлених договором термінів та не позбавляє кредитора (позивача) права на отримання сум, передбачених ст.625 Цивільного кодексу України, оскільки цей нормативний акт, беручи до уваги вищевикладене, не поширює свою дію на нарахування та стягнення 3% річних та інфляційних витрат у межах спірних правовідносин.

Отже, доводи відповідача у цій частині судом до уваги не прийнято.

Твердження відповідача стостовно наявності форс-мажорних обставин також не враховано при вирішенні спірного питання, зважаючи на таке.

За змістом ст.10 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” та ст.14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні” єдиним належним доказом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору) які мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобовязань, є сертифікат Торгово-промислової палати України, тоді як інші документи не можуть вважатися доказами наявності таких обставин.

Відповідачем представлено суду копії сертифікату (висновок) №1216 про настання обставин непереборної сили Торгово промислової палати України вих. №4245/05-4 від 29.10.2014, сертифікату (висновок) №1735 про настання обставин непереборної сили Торгово промислової палати України вих. №5270/05 4 від 25.11.2014 та сертифікату (висновок) №1736 про настання обставин непереборної сили Торгово промислової палати України вих. №5268/05 4 від 25.11.2014.

Разом з тим, відповідно до Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обстави (обставин непереборної сили), затверджений рішенням президії Торгово-промислової палати України від 15.07.2014 №40 (3), що кореспондується та витікає з положень Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні” від 02.12.1997 №671/97-ВР, форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (Force Majeure) це надзвичайні та невідворотні обставини, які обєктивно впливають на виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.

За визначеннями наведеного Регламенту, сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили)- документ встановленої ТПП України форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Згідно п.п.6.1, 6.2 Регламенту, підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст. 3.1. РЕГЛАМЕНТУ, визначених як непереборний вплив на виконання відповідного зобов`язання таким чином, що унеможливлює його виконання у термін, що настав (наявність причинно-наслідкового звязку між обставиною та неможливістю виконання зобовязання в термін, передбачений відповідно законодавством, відомчими нормативними актами, договором, контрактом, угодою, типовим договором тощо).

Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи, по кожному окремому договору, контракту, угоді тощо, а також по податкових та інших зобовязаннях/обовязках, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Аналіз приведеного вище Регламенту та положень Закону України “Про торгово-промислові палати в Україні” свідчить про те, що сертифікат засвідчує певні форс-мажорні обставини, які звільняють від відповідальності за чітко визначеними зобовязаннями та на які вказано заявником.

За змістом представлених відповідачем сертифікатів (висновків) №1216, №1735, №1736 про настання обставин непереборної сили Торгово-промислової палати України вих. №4245/05-4 від 29.10.2014, вих.№5268/05-4 від 25.11.2014р., вих.№5270/05-4 від 25.11.2014р. засвідчено настання обставин непереборної сили з 10.06.2014р. Комунальному підприємству “Компанія “Вода Донбасу” при здійснені господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України, які стосуються продовження граничних строків для подання податкової декларації. Крім того, підставою настання таких обставин заявником визначено неможливість провадження господарської діяльності у Донецькій області та дотримання нормативно-правових актів України, що стосуються строків подання податкової декларації у зв`язку з проведенням антитерористичної операції, зокрема, в Донецькій області, а також сплати податків та обов`язкових платежів.

У вказаних висновках Торгово-промислової палати України мова про неможливість виконання договірних зобовязань за договором про постачання електричної енергії, за тих, чи інших обставин, не йдеться.

Отже, це дає підстави стверджувати про те, що дія означених документів не поширюється на спірні правовідносини, а отже останні не можна розцінювати, як підставу для звільнення від відповідальності за невиконання/не належне виконання грошових зобовязань за наведеним правочином.

Окрім того, останні не можна розцінювати і як підставу для звільнення від сплати нарахованих згідно ст.625 Цивільного кодексу України 3% річних, адже не є відповідальністю за своєю правовою природою пов`язаною з виною боржника.

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення по даній справі на 1 рік суд зазначає наступне.

В обгрунтування вказаного клопотання посилається на проведення антитерористичної операції, внаслідок чого відповідач зазнав збитків на орієнтовну суму 1094645000,00грн. Нестабільна ситуація в Донецькій області, військові зіткнення, реальна загроза життю людей, втрата матеріалних ціннстей призвели до нестабільності в роботі відповідача, у зв`язку з чим підприємство не мало можливості виконувати свої договірні зобов`язання. Об`єкти Костянтинівського ВУВКГ КП “Вода Донбасу” знаходяться на території бойових дій, перенесення їх на іншу територію є неможливим та недоцільним, враховуючи необхідність життєзабезпечення населення та підприємств Донецької області. На підтверження вказаних обставин надав копії сертифікату (висновок) №1216 про настання обставин непереборної сили Торгово промислової палати України вих. №4245/05-4 від 29.10.2014, сертифікату (висновок) №1735 про настання обставин непереборної сили Торгово промислової палати України вих. №5270/05 4 від 25.11.2014 та сертифікату (висновок) №1736 про настання обставин непереборної сили Торгово промислової палати України вих. №5268/05 4 від 25.11.2014.

За змістом ст.331 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення - це виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

Розстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення.

Законодавець у будь якому випадку пов`язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Винятковість обставин, які мають бути встановлені судом щодо надання розстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.

При цьому, положення Господарського процесуального кодексу України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, з огляду на що, суд повинен оцінити докази, які підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 цього Кодексу, відповідно до якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У постанові Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 917/138/16 зазначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Як зазначено вище, до обставин, які ускладнюють виконання судового рішення належать, зокрема, скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події, тощо. Такі висновки містяться в мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 26.06.2013 у справі №1-7/2013.

При цьому, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Суд не вбачає винятковості обставин, на які посилається заявник як на підставу відстрочення виконання цього судового рішення, оскільки не доведено неможливість сплати присудженої до стягнення суми, до того ж, не представлено доказів (документів) щодо відсутності коштів на рахунках підприємства та неможливості їх зарахування у подальшому, не надано плану подолання наслідків важкої фінансової ситуації тощо.

Боржником належним чином не обґрунтовано термін в один рік, на який слід відстрочити виконання судового рішення.

Отже, посилання на важке фінансове становище боржника не є переконливим та законним підґрунтям для невиконання господарських зобовязань.

Так, аналіз у сукупності представлених відповідачем доказів, у спірному випадку, та враховуючи майнове право та інтерес позивача, зумовлює висновок про необґрунтоване запитування відстрочки виконання рішення, не відстежується її доцільність за викладених відповідачем обставин.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», є джерелом права, а саме рішенням Європейського суду з прав людини від 17.05.2005р. у справі «Чіжов проти України» (заява №6962/02) позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

З підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочення виконання рішення без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду по справі №905/781/20 є необґрунтованим та таким, що підлягає залишенню без задоволення.

Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судовий збір відповідно до приписів ст.ст. 123, 129 підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 236-241, 331 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» до комунального підприємства “Компанія “Вода Донбасу” про стягнення 1 087 734,04 грн., з яких: 1 079 148,83 грн. – основний борг, 8585,21 грн. - 3% річних – задовольнити.

Стягнути з комунального підприємства “Компанія “Вода Донбасу” (87547, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця К. Лібнехта, будинок 177А; код ЄДРПОУ: 00191678) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Донецькі енергетичні послуги» (87539, Донецька область, місто Маріуполь, бульвар Шевченка, будинок 62; код ЄДРПОУ: 42086719) основний борг в сумі 1 079 148,83 грн., 3% річних в сумі 8585,21 грн., судовий збір в сумі 16 316,01 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

У судовому засіданні 22.07.2020 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 03.08.2020.

Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя Ю.В. Бокова