Рішення № 90743343, 30.07.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/936/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ємельянової О.О.

при секретарі судового засідання Малихіній М.П.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Новакорм", 61002, м. Харків, вул. Чернишевська, буд. 66 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Старовірівський птахокомплекс", 63631, Харківська обл., Шевченківський р-н., с. Старовірівка про стягнення 3 973 301, 95 грн. за участю представників сторін:

позивача: Чоломбитько Ю.О., ордер яерія ПТ № 210622 на надання правової допомоги від 30 липня 2020 року

відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Новакорм" звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Старовірівський птахокомплекс" про стягнення штрафу неустойки у розмірі 2 618 097, 28 грн., 3 % річних у розмірі 275 453, 78 грн., інфляційні збитки у розмірі 1 079 750, 89 грн.

Ухвалою суду від 06.04.2020 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Новакорм" (вх. № 936/20) залишено без руху.

Ухвалою суду від 27.04.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи № 922/936/20 призначено у порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на "09" червня 2020 року.

13.05.2020 року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив (вх. № 10843) на позовну заяву, у якому останній, просить суд, долучити відзив на позовну заяву до матеріалів справи. Застосувати позовну давність щодо вимог позивача про стгнення штрафної неустойки у розмірі 2 618 097, 28 грн., 3 % річних у розмірі 275 453, 78 грн., інфляційних збитків у розмірі 1 079 750, 89 грн. Відмовити у задоволенні позовних вимог. Судові витрати просить покласти на позивача.

Ухвалою суду від 09.06.2020 року задоволено клопотання відповідача (вх. № 12771 від 09.06.2020 року). Підготовче засідання у справі № 922/936/20 відкладено на "02" липня 2020 р. о 10:30 год.

30.06.2020 року позивач через канцелярію суду надав відповідь на відзив (вх. № 14848) у якій зазначає, що сторонами було погоджено строк позовної давності щодо штрафних санкцій в цілому, незалежно від того, чи та вони б застосовувались до покупця, чи до продавця. Відповідач систематично порушував строк оплати товару, не сплачував грошові кошти.

Щодо строку позовної давності зазначає, що позивач не погоджується із такими твердженнями відповідача, адже правовідносини між сторонами відбувалися на підставі договору та відповідно до договору, про що свідчать матеріали справи. Поставки відбувалися на підставі договору, про що було зазначено у видаткових накладних, а оплати відбувалися із посиланням у призначенні платежу на договір (т. 4, а.с. 130-131).

Ухвалою суду від 02.07.2020 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача (вх. № 15013 від 01.07.2020 року). Підготовче засідання у справі № 922/436/20 - закрито. Призначено справу до розгляду по суті на "09" липня 2020 року.

08.07.2020 року від відповідача через канцелярію суду надійшли заперечення (вх. № 15617) на відповідь на відзив. У яких останній, просить суд, долучити заперечення до матеріалів справи та витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Новакорм" оригінал додаткової угоди № 2 від 30.12.2016 року до договору поставки № 01/07/16-1 від 01.07.2017 року для дослідження у судовому засіданні.

09.07.2020 року відповідач через канцелярію суду надав клопотання (вх. № 15699) про зупинення провадження у справі.

Ухвалами суду від 09.07.2020 року клопотання (вх. № 15699 від 09.07.2020 року) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Старовірівський птахокомплекс" про зупинення провадження у справі повернуто без розгляду. Відмовлено у частині 2 прохальної частини заперечень на відповідь на відзив (вх. № 15617 від 08.07.2020 року) про витребування документів.

Задоволено клопотання вх. № 15698 від 09.07.2020 року та вх. № 15697 від 09.07.2020 року. Відкладено розгляд справи по суті на "14" липня 2020 р. о(б) 11:00 год. Запропоновано учасникам справи визначитися із своєю участю в судовому засідання в режимі відеоконференції, зокрема поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, враховуючи приписи частини 4 статті 197 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою суду від 14.07.2020 року яку занесено до протоколу судового засідання, судом у судовому засіданні з розгляду справи по суті оголошено перерву до "30" липня 2020 р. о(б) 09:30 год.

21.07.2020 року від позивача надійшла заява (вх. № 16738) про розподіл судових витрат.

30.07.2020 року позивачем надано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 30.07.2020 року, яку занесено до протоколу судового засідання, вищевказані документи, судом долучено до матеріалів справи.

Уповноважений представник відповідача у призначене судове засідання не з`явився. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Присутній у судовому засіданні позивач, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд їх задовольнити. Також зазначив що позивачем було надано до суду заяву, про розподіл витрат на правничу допомогу.

Також суд зазначає, що згідно статті 114 Господарського процесуального кодексу України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Частинами 2, 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно пункту 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за місцезнаходженням.

Враховуючи вищевикладене, клопотання позивача, відсутність від позивача та відповідача клопотань щодо проведення розгляду справи в режимі відео конференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів суд вважає, що позивача та відповідача було належним чином повідомлений судом про розгляд спору за його участю.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для вирішення спору по суті.

У судовому засіданні 30.07.2020 року судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, дослідивши надані докази, судом встановлено наступне.

01.07.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Новакорм" (постачальник, позивач) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Старовірівський птахокомплекс" (покупець, відповідач) укладено договір поставки № 01/07/16-1 (т. 1, а.с. 13-14).

Відповідно до пункту 9.11. договору (у редакції додаткової угоди № 2 від 30.12.2016 року до договору поставки № 01/07/16-1 від 01.07.2016 року, договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017 року (т. 4, а.с. 111).

Постачальник зобов`язується передати у власність покупця комбікорма (надалі-товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар відповідно до умов даного договору (пункт 1.1 договору).

Пунктом 3.1. договору сторони погодили, що кількість та асортимент кожної партії товару вказуються у видатковій накладній, яка є нівід`ємною частиною цього договору та складана на підставі замовлення покупця. Накладні оформляються на кожну партію товару, що поставляється і мають силу специфікації до цього договору.

Загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, визначається як наростаюча кількість по усіх поставках, зроблених згідно оформлених накладних. Загальна сума цього договору визначається як наростаюча сума за усіма поставками, зробленим протягом усього терміну дії цього договору (пункти 3.2, 3.3. договору).

Згідно пункту 4.3. договору, датою поставки партії товару є дата у видаткових накладних або у іншому належним чином оформленому первинному документі, який підписаний повноважними представниками сторін.

Оплата товару, що поставляється за даним договором, проводиться в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Покупець сплачує товар наступним порядком протягом трьох календарних днів, але загальна заборгованість не повинна перевищувати більш ніж 500000, 00 грн. Датою оплати вважати дату надходження грошових коштів на рахунки постачальника, відкритих в банківських установах (пункти 5.1, 5.2. договору).

Як зазначає позивач, рішенням Господарського суду Харківської області від 11..01.2017 року у справі № 922/4737/16 задоволено позовні вимоги позивача та стягнуто з відповідача 7 607 898, 00 грн. основного боргу за договором поставки № 01/07/16-1 від 01.07.2016 року, 774 803,57 грн. пені, 79 428, 18 грн. 3 % річних, 465 000, 65 грн. інфляційних втрат та 133 906, 96 грн. судового збору. Відповідно до вказаного рішення розрахунок пені, 3 % річних та інфляційних втрат було здійснено за період з 01.07.2016 року по 30.12.2016 року.

Згідно приписів частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За твердженнями позивача, згідно умов договору останнім було поставлено відповідачу товар за договором, що підтверджується видатковими накладними за період з грудня 2016 року по лютий 2018 року (т. 1 а.с. 180-226, т. 2 а.с. 1 – 227, т. 3, а.с. 1-226, т. 4, а.с. 1-97).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, в порушення умов договору, відповідач здійснював розрахунки за поставлений товар з простроченням платежів, чим порушив умови договору.

У зв`язку із порушенням відповідачем грошових зобов`язань за договором позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача штрафної неустойки, 3% річних та інфляційних збитків.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частин 1-3 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття, покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Тобто, законодавець покладає на постачальника обов`язок здійснити поставку товару, а споживач зобов`язаний його прийняти і оплатити.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань, позивачем було нараховано: 2 618 097, 28 грн. – штрафної неустойки, 3 % річних у розмірі 275 453, 78 грн. та інфляційні збитки у розмірі 1 079 750, 89 грн. відповідно до наданого розрахунку суми позовних вимог (т. 1, а.с. 3-11).

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно зі статтями 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України визначено, що сторони договору мають право врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.06.2017 року у справі № 910/2031/16 та у постанові Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі № 916/804/17.

Як вбачається із пункту 7.2. договору, сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати товару згідно умов даного договору покупець сплачує постачальнику на вимогу останнього штрафну неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який вона нараховувалася від загальної вартості неоплаченої партії товару за кожен день прострочення до моменту фактичного виконання покупцем свого зобов`язання за цим договором.

Крім того, 30.12.2016 року між сторонами було укладено додаткову угоду до договору поставки № 01/07/16-1 від 01.07.2016 року (в. 1, а.с.37).

Відповідно до пункту 1 додаткової угоди, сторони погодили, внести зміни до пункту 9.2. договору та викласти його у наступній редакції:

«Сторони домовилися встановити строк позовної давності, у тому числі щодо стягнення штрафних санкцій, у 10 років та продовжити строк нарахування штрафних санкцій, у тому числі штрафної неустойки до 10 років».

Позивачем до матеріалів справи наданий розрахунок штрафної неустойки у розмірі 2 618 097, 28 грн. за період з 31.12.2016 року по 25.07.2018 року прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з урахуванням часткових проплат здійснених відповідачем, відповідно до умов пункту 7.2. договору (т. 1, а.с. 3-11).

Судом здійснено перевірку нарахованої позивачем штрафної неустойки у розмірі - 2 618 097, 28 грн. за період з 31.12.2016 року по 25.07.2018 року відповідно до наданого розрахунку та встановлено, що такі нарахування здійснено вірно, та сума штрафної неустойки яка підлягає до задоволення становить 2 618 097, 28 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Перевіривши правильність нарахування позивачем 3% річних у розмірі 275 453, 78 грн. та інфляційні збитки у розмірі 1 079 750, 89 грн. за період з 31.12.2016 року по 25.07.2018 року відповідно до наданого розрахунку та встановлено, суд дійшов висновку, що такі нарахування здійснено вірно, вони відповідають вимогам законодавства та є такими, що підлягають задоволенню у розмірі 275 453, 78 грн. - 3% річних у розмірі та 1 079 750, 89 грн. - інфляційні збитки.

Щодо заперечень відповідач виклад них у наданому до суду відзиві на позовну заяву (т. 4, а.с. 103-110) а саме, що відповідач не погоджується із розрахунком долученим до позовної заяви, ні з позовними вимогами. Щодо стягнення штрафної неустойки, відповідач зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності до 30.03.2017 року.

Також зазначає, що пунктом 9.2. договору не деталізовано про яку саме неустойку йде мова, та відповідач вважає, що даний пункт не має бути застосований щодо стягнення штрафної неустойки, яка передбачено пунктом 7.2. договору. На думку відповідача, матеріали справи, не містить доказів спричинення позивачеві негативних наслідків у зв`язку із затримками сплати за поставлений комбікорм у строки встановлені договором, оскільки страти від знецінення коштів компенсуються, зокрема, стягненням інфляційних втрат, 3 % річних за час, у який позивач не міг користуватися коштами. Також просить суд врахувати, що відповідач виконав усі зобов`язання за договором і позивач жодного разу, за весь час, не звертався із вимогами щодо стягнення неустойки.

Щодо інфляційних збитків, зазначає, що із наданого розрахунку взагалі не вірно розраховано інфляційні збитки, так як суму «прострочено боргу» позивач вираховує не правильно. Позивач в порушення вимог закону не враховую від`ємні значення інфляції. Відповідач також зазначає, що при нарахуванні 3 % річних позивачем пропущено строк позовної давності до 30.03.2017 року.

За твердженнями відповідача, строк дії договору до 31.12.2017 року. Після 31.12.2017 року товар поставлявся на підставі усних домовленостей, що підтверджуються видатковими накладними (специфікаціями), а тому питання оплати не врегульована, в силу статті 530 Цивільного кодексу України з моменту виставлення вимоги.

У зв`язку із чим просить суд, засовувати позовну давність щодо вимог позивача про стягнення штрафної неустойки у розмірі 2 6018 097, 28 грн., 3 % річних у розмірі 275 453, 78 грн., інфляційних збитків у розмірі 1 079 750, 89 грн. відмовити у задоволенні позовних вимог. Судові витрати просить покласти на позивача. Суд зазначає наступне.

Щодо заявленого строку позовної давності суд зазначає, що відповідно до пункту 9.2. в редакції додаткової угоди (т. 1, а.с. 37) сторони погодили, що строк позовної давності становить 10 років.

Згідно вимог частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. кодексу України).

Відповідно до частини 2, 3 статті 6 та статті 627 Цивільного кодексу України, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на вищевикладене, та оскільки сторонами було погоджено строк позовної давності у 10 років, заявлене відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності не підлягає до задоволення.

Щодо заперечень відповідача в частині видаткових накладних за 2018 рік що поставка була здійснена на підставі усних домовленостей, суд зазначає, що як вбачається із видаткових накладних за 2018 рік, у останніх зазначено підставу поставки - договір № 01/07/16-01 від 01.07.2016 року. Будь-яких інших доказів у підтвердження викладених у відзиві заперечень відповідачем до суду не надано.

Щодо заперечень відповідача в частині розрахунків позивача, суд зазначає, що відповідно до вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Також у порушення вимог частини 6 статті 165 Господарського процесуального кодексу України відповідачем до відзиву не надано доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не подані позивачем. Зокрема відповідачем не надано контррозрахунку суми позовних вимог, платіжних доручень щодо сплати за договором, виписки банку, замовлень на поставку тощо.

Враховуючи вищевикладене, суд не приймає заперечення відповідача, оскільки останнім довільно тлумачиться норми законодавства та пункти 7.2. та 9.2. договору.

Частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі, а саме 2 618 097, 28 грн. штрафну неустойку у розмірі, 3% річних у розмірі 275 453, 78 грн., інфляційні збитки у розмірі 1 079 750, 89 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного

У пункті 3 прохальної частини позовної заяви, позивач просить суд надати час для подання доказів протягом 5 днів з моменту прийняття рішення про понесені судові витрати та ухвалити додаткове рішення, яким судові витрати розподілити (т. 1, а.с. 2 зворот).

Згідно частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Оскільки дана справа розглядається в порядку загального позовного провадження та позивачем заявлено про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, а отже суд вважає за необхідне призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати, що понесені позивачем у справі на 04.08.2020 року о(б) 10:45 год.

Встановлено позивачу 5-ти денний строк на подання до суду доказів, що підтверджує розмір понесених судових витрат.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на відповідача. У зв`язку із чим з відповідача підлягає до стягнення сума у розмірі 59 599, 53 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Старовірівський птахокомплекс" (63631, Харківська область, Шевченківський р-н., с. Старовірівка, ЄДРПОУ 31127574) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Новакорм" (61002, м. Харків, вул. Чернишевська, буд. 66, ЄДРПОУ 40557266) штрафну неустойку у розмірі 2 618 097, 28 грн., 3% річних у розмірі 275 453, 78 грн., інфляційні збитки у розмірі 1 079 750, 89 грн. та 59 599, 53 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати, що понесені позивачем у справі на 04.08.2020 року о(б) 10:45 год.

Встановити позивачу 5-ти денний строк на подання до суду доказів, що підтверджує розмір понесених судових витрат.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

Реквізити сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Новакорм" (61002, м. Харків, вул. Чернишевська, буд. 66, ідентифікаційний код 40557266).

Відповідач: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Старовірівський птахокомплекс" (63631, Харківська область, Шевченківський р-н., с. Старовірівка, ЄДРПОУ 31127574)

Повне рішення складено "04" серпня 2020 р.

Суддя О.О. Ємельянова