Рішення № 90742434, 28.07.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.07.2020Справа № 910/4203/20Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., за участю секретаря судового засідання Степов`юк С.О., розглянувши господарську справу

За позовом Державного підприємства "Охтирський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України (42700, Сумська область, м.Охтирка, вул.Армійська, 11, код ЄДРПОУ 00956031)

до Державного агентства резерву України (01601, м.Київ, вул.Пушкінська, 28, код ЄДРПОУ 37472392)

про стягнення 3 500 672,16 грн.

Представники сторін:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: Вавренюк О.А. за дов.

Вільний слухач: Лук`янов Р.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Охтирський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного агентства резерву України про стягнення 3 500 672,16 грн витрат по зберіганню зернових культур за договором за період з 01 жовтня 2016 по 31 грудня 2016 року та з 01 листопада 2018 по 31 грудня 2019 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати послуг зі зберігання матеріальних цінностей за договором №юр-2зб/360-2009 від 14.01.2009 відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву.

Господарський суд міста Києва ухвалою суду від 30.03.2020 відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 12.05.2020.

07.05.2020 позивач засобами поштового зв`язку подав до суду заяву про розгляд справи без участі уповноваженого представника.

12.05.2020 підготовче засідання відкладено на 04.06.2020.

04.06.2020 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 14.07.2020.

30.06.2020 відповідач засобами поштового зв`язку подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заявив про строк позовної давності щодо відшкодування понесених позивачем витрат відповідального зберігання у період з 01.10.2016 по 26.01.2017 та зазначив про відсутність фінансування і неможливість зареєструвати кредиторську заборгованість минулих періодів у зв`язку із чим Держрезерв не має можливості провести розрахунки із позивачем.

10.07.2020 позивач подав відповідь на відзив, зі змісту якого зауважив про наявність листа відповідача за № 509/0/4/20 від 25.02.2020 про визнання останнім заборгованості, у т.ч. за звітний період, що свідчить про переривання строку позовної давності, крім того зазначив що строк виконання зобов`язання в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України настав у 7-ми денний строк з моменту пред`явлення вимоги №153 від 13.02.2020, тому строк позовної давності не пропущено, позовні вимоги є обґрунтованими.

14.07.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті спору на 28.07.2020.

27.07.2020 позивач подав заяву про розгляд справи без участі уповноваженого представника у зв`язку із карантинними заходами, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

У судовому засіданні 28.07.2020 представник відповідача надав пояснення, представник позивача не з`явився.

Судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду відповідно до ст. 240 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представника відповідача, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

14.01.2009 між ДП «Охтирський КХП» (далі - зберігач) та Державним комітетом України з державного матеріального резерву (комітет) був укладений договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/360-2009 (далі - договір).

Згідно з пунктом 1 Указу Президента України від 09.12.2010 №1085/2010 Державний комітет України з державного матеріального резерву було реорганізовано в Державне агентство резерву України, що виступає правонаступником Державного комітету України з державного матеріального резерву.

Приписи пункту 1.1. договору визначають, що цінності державного матеріального резерву зберігаються у зерносховищах Підприємства, згідно з пунктом 1.2. договору відповідач передає, а позивач приймає на відповідальне зберігання вказані цінності.

Строк дії договору, відповідно до пункту 7.3, розпочинається з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей.

Згідно з пунктом 3.1. договору відповідач зобов`язався відшкодовувати витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.

Відповідно пункту 4.1. договору вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Умови пункту 4.2. договору встановлюють, що відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) здійснюється пропорційними частками за узгодженням між Агентством та Зберігачем.

Додатковими угодами № 15 від 01.02.2016, № 20 від 21.05.2018, №24 від 11.03.2019 сторони внесли зміни до п.4.1 договору, виклавши його в наступній редакції: «Держрезерв відшкодовує витрати зберігача, пов`язані із відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, а саме зерна, виходячи з розрахунку - 30,00 грн ( в т.ч. ПДВ) за тонно-місяць зберігання фактичної кількості матеріальних цінностей, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок зберігача (умови розрахунку у вказаній сумі відповідно до додаткових угод діють у період з 01.02.2016 по 31.12.2016; з 01.01.2018 по 31.12.2018, з 01.10.2019 по 31.12.2019).

Матеріалами справи встановлено, що за Приймальними актами у період з 01.10.2016 по 31.12.2019 позивачем було прийнято на зберігання від відповідача зерно жита, ячменю та пшениці і надано послуги відповідального зберігання по договору, про що позивачем оформлено Акти на відшкодування витрат на зберігання зерна державного резерву № 10 за жовтень 2016 на суму 225 118,56 грн, № 11 за листопад 2016 на суму 225 118,56 грн., № 12 за грудень 2016 на суму 225 118,56 грн., № 1 за січень 2017 на суму 225 118,56 грн., № 2 за лютий 2017 на суму 201 808,32 грн, № 3 за березень 2017 на суму 201 808,32 грн, № 4 за квітень 2017 на суму 201 808,32 грн, № 5 за травень 2017 на суму 201 808,32 грн, №6 за червень 2017 на суму 201 808,32 грн, № 7 за липень 2017 на суму 201 808,32 грн, № 8 за серпень 2017 на суму 201808,32 грн, № 9 за вересень 2017 на суму 201808,32 грн, № 10 за жовтень 2017 на суму 201808,32 грн, № 11 за листопад 2017 на суму 201808,32 грн, № 12 за грудень 2017 на суму 201808,32 грн, № 1 за січень 2018 на суму 201 808,32 грн, № 2 за лютий 2018 на суму 201808,32 грн, № 3 за березень 2018 на суму 201808,32 грн, № 4 за квітень 2018 на суму 201808,32 грн, № 5 за травень 2018 на суму 201808,32 грн, № 6 за червень 2018 на суму 201808,32 грн, № 7 за липень 2018 на суму 201808,32 грн, № 8 за серпень 2018 на суму 201808,32 грн, № 9 за вересень 2018 на суму 201808,32 грн, № 10 за жовтень 2018 на суму 201808,32 грн, № 11 за листопад 2018 на суму 201808,32 грн, № 12 за грудень 2018 на суму 201808,32 грн, № 1 за січень 2019 на суму 201808,32 грн, № 2 за лютий 2019 на суму 201808,32 грн, № 3 за березень 2019 на суму 201808,32 грн, № 4 за квітень 2019 на суму 201808,32 грн, № 5 за травень 2018 на суму 201808,32 грн, № 6 за червень 2019 на суму 201808,32 грн, № 7 за липень 2019 на суму 201808,32 грн, № 8 за серпень 2019 на суму 201808,32 грн, № 9 за вересень 2019 на суму 201808,32 грн, № 10 за жовтень 2018 на суму 201808,32 грн, № 11 за листопад 2019 на суму 201808,32 грн, № 12 за грудень 2019 на суму 201808,32 грн, всього на суму7 960 005,72 грн.

Позивач в обґрунтування заявлених вимог вказує, що відповідач свої зобов`язання щодо оплати отриманих послуг виконав частково на суму 4 459 333,56 грн., у зв`язку із чим у нього виникла заборгованість за надані послуги у сумі 3 500 672,16 грн., яку він просить стягнути з відповідача у судовому порядку.

17.02.2020 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу № 153 від 13.02.2020 про сплату заборгованості по договору зберігання № юр-2зб/360-2009 від 19.01.2019 на суму 3500672,16 грн за період з 01.10.2016 по 31.12.2019. Згідно повідомлення про вручення поштового відправлення, вказана вимоги отримана відповідачем - 19.02.2020.

У відповідь на вказаний лист відповідач щодо звірки взаєморозрахунків зазначив, що надані ДП «Охтирський КХП» акти відшкодування витрат на зберігання зерна на загальну суму 3 500 672,16 грн, у т.ч. за період з 01.10.2016-31.12.2016 на суму 675 355,68 грн та за період з 01.11.2018-31.12.2019 на суму 2 825 316,48 грн, залишені без підписання у зв`язку із неможливістю реєстрації актів в Державній казначейській службі за відсутністю бюджетних асигнувань.

У відзиві на позовну заяву відповідач факту отримання вказаних послуг та наявності заборгованості на заявлену суму не заперечує, зазначаючи про неможливість здійснити оплату послуг зберігання у зв`язку із відсутністю фінансування по рахунку КПКВК 1203020 "Обслуговування державного та матеріального резерву", заявляє про пропуск позивачем позовної давності щодо звернення з позовом про стягнення боргу за період з 01.10.2016 по 26.01.2017.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором зберігання.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування (стаття 936 ЦК України).

Згідно статті 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов`язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк (статті 938 ЦК України).

Нормами статті 946 ЦК України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання. Установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі.

Витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов`язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 947 ЦК України).

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, сторонами не спростовано, що позивач згідно укладеного договору взяв на себе зобов`язання щодо зберігання зерна відповідача та надав послуги на суму 3 500 672,16 грн витрат по зберіганню зернових культур у період з 01 жовтня 2016 по 31 грудня 2016 року та з 01 листопада 2008 по 31 грудня 2019 року.

Зокрема, факт надання послуг зберігання зерна підтверджується наявними в матеріалах справи актами по відшкодуванню витрат за зберігання зерна, частина з яких підписані лише представником позивача, проте відповідач жодних заперечень, вмотивованої відмови, у т.ч. на вимогу № 153 від 13.02.2020, з якою були надіслані відповідачу також рахунки та акти, не надав, листом від 25.02.2020 засвідчив їх отримання, проте неможливість підписання та реєстрації через брак фінансування.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частинами 1 та 2 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи те, що загальна сума заборгованості в розмірі в розмірі 3 500 672,16 грн, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, а строк виконання обов`язку оплати вартості наданих послуг зберігання станом на день розгляду вказаного спору настав, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Разом з тим, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

У відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення позивача з даним позовом про стягнення заборгованості за поставлений товар.

Враховуючи те, що судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, тому заявлена відповідачем заява про застосування позовної давності підлягає розгляду.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 Цивільного кодексу України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст.261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав. Таким чином, доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо, оскільки позивач повинен також довести той факт, що він не міг довідатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 ГПК України про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. В свою чергу, відповідач повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

Як встановлено судом, строк оплати заявленої суми боргу настав з урахуванням отримання 19.02.2020 відповідачем вимоги від 13.02.2020 в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України, настав 26.02.2020.

Згідно штемпеля поштового відправлення на конверті Державного підприємства "Охтирський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення боргу, у т.ч. за період надання послуг з 01.10.2016 по 26.01.2017, строк оплати яких фактично настав 26.02.2020 - 18.03.2020, а тому відсутні наслідки спливу строку позовної давності до заявлених вимог.

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено обставини, на які він посилається в обґрунтування позову, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

За приписами статті 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за результатами вирішення спору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м.Київ, вул.Пушкінська, 28, код ЄДРПОУ 37472392) на користь Державного підприємства "Охтирський комбінат хлібопродуктів" Державного агентства резерву України (42700, Сумська область, м.Охтирка, вул.Армійська, 11, код ЄДРПОУ 00956031) 3 500 672 (три мільйони п`ятсот тисяч шістсот сімдесят дві) грн. 16 коп відшкодування витрат на зберігання та 52 510 (п`ятдесят дві тисячі п`ятсот десять) грн. 00 коп судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати відповідні накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 03.08.2020

Суддя О.М.Ярмак