Ухвала суду № 90733809, 30.07.2020, Лиманський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Краснолиманський міський суд Донецької області)

КП № 236/2344/20

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.07.2020м. Лиман

Краснолиманський міський суд Донецької області у складі:

головуючої судді Саржевської І.В.,

за участю: секретаря Олійник С.М.,

прокурора Ібрагімова О.Ч.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

представника потерпілої

юридичної особи Погорелова О.В.,

розглянувши у підготовчому засіданні в залі суду міста Лиман Донецької області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) за № 42020051720000045 від 15.05.2020 року, за обвинуваченням: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 197-1 Кримінального кодексу (КК) України,

ВСТАНОВИВ:

20.07.2020 року до Краснолиманського міського суду Донецької області від прокурора Слов`янської місцевої прокуратури Донецької області надійшов обвинувальний акт (з додатками) у кримінальному провадженні № за ЄРДР 42020051720000045 від 15.05.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 197-1 КК України.

Ухвалою судді Краснолиманського міського суду Донецької області від 23.07.2020 року призначено підготовче судове засідання у справі (а. с. 15).

30.07.2020 у підготовчому засіданні прокурор Ібрагімов О.Ч. просив призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта відносно ОСОБА_1 у відкритому судовому засіданні. На думку прокурора, кримінальне провадження за територіальністю та інстанційністю підсудне саме Краснолиманському міському суду, наданий до суду обвинувальний акт відповідає вимогам закону, судове засідання слід здійснювати за участі прокурора, представника потерпілої юридичної особи, обвинуваченого.

Обвинувачений ОСОБА_1 та представник потерпілої юридичної особи Погорелов О.В. в підготовчому судовому засіданні 30.07.2020 року залишили вирішення клопотання прокурора на розсуд суду.

Вислухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши обвинувальний акт у кримінальному провадженні № за ЄРДР 42020051720000045 від 15.05.2020 року, суд, не зважаючи на те, що кримінальне провадження підсудне Краснолиманському міському суду Донецької області, приходить до висновку, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 197-1 КК України, підлягає поверненню прокурору з таких підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 314 Кримінального процесуального кодексу (КПК) України у підготовчому судовому засіданні суд має право, в тому числі, прийняти рішення про повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору, якщо вони не відповідають вимогам КПК.

Згідно зі ст. 291 КПК України обвинувальний акт має, зокрема, містити такі відомості: найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); прізвище, ім`я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); дату та місце його складення та затвердження.

Обвинувальний акт підписується слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно.

До обвинувального акта додається: реєстр матеріалів досудового розслідування; цивільний позов, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування; розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 297-1 КПК); розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного; довідка про юридичну особу, щодо якої здійснюється провадження.

Однак обвинувальний акт у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 , який надійшов до суду, не відповідає вимогам ст. 291 КПК України.

Реєстр матеріалів досудового розслідування, який доданий до обвинувального акта, містить інформацію про проведені процесуальні дії, котрі не стосуються досудового розслідування кримінального провадження № за ЄРДР 42020051720000045 від 15.05.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 197-1 КК України, що суперечить нормам ст. 291 КПК України. Наданий стороною обвинувачення до суду реєстр матеріалів досудового розслідування містить інформацію про процесуальні дії у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_2 ..

Крім того, зі змісту обвинувального акта вбачається, що ОСОБА_1 повідомлено про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, кваліфікованого за ч. 2 ст. 197-1 КК України (самовільне зайняття земельної ділянки, вчинене щодо земельних ділянок особливо цінних земель, земель в охоронних зонах). Обєктивна сторона інкримінованого ОСОБА_1 діяння стосується руйнування під час сільськогосподарських робіт двох курганів, віднесених до категорії об`єктів культурної спадщини.

Зазначене діяння відноситься до числа кримінальних правопорушень проти власності (розд. VI Особливої частини КК України).

Передбачення в одному розділі Особливої частини КК відповідальності за всі посягання на власність незалежно від її форми забезпечує всім суб`єктам права власності однаковий кримінально-правовий захист, як того вимагають Конституція України та Цивільний кодекс України. За суб`єктом здійснення права власності чинне законодавство виокремлює: а) право власності Українського народу; б) право державної власності; в) право комунальної власності; г) право колективної власності (у т. ч. підприємств, громадських організацій та інших об`єднань громадян); д) право приватної власності, у т. ч. право спільної власності подружжя, членів сім`ї, осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство; е) право власності інших держав, їх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій.

В обвинувальному акті зазначено, що кримінальним правопорушенням, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_1 , не заподіяна матеріальна шкода.

Нормами ст. 53 Земельного кодексу (ЗК)України визначено, що до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом (ст. 54 ЗК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» культурна спадщина – це сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об`єктів культурної спадщини. Нерухомий об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності.

За змістом ч.2 ст. 2 вказаного Закону до категорії археологічних об`єктів культурної спадщини віднесені рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації

Як зазначено у ст. 43 Закону України «Про охорону культурної спадщини» за незаконне проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних чи підводних робіт на об`єкті археологічної спадщини, а також за умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження об`єктів культурної спадщини чи їх частин винні особи притягаються до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Згідно зі ст. 47 Закону України «Про охорону культурної спадщини» застосування фінансових санкцій, адміністративних стягнень або кримінального покарання не звільняє винного від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану власникові пам`ятки або уповноваженому ним органові, особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам`яткою, охоронюваною археологічною територією. Шкода, завдана власникові пам`ятки або уповноваженому ним органові, особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам`яткою, охоронюваною археологічною територією, відшкодовується відповідно до закону. Юридичні і фізичні особи, які завдали шкоди пам`яткам, їхнім територіям (у тому числі незаконним будівництвом), зобов`язані відновити пам`ятки та їхні території, а якщо відновлення неможливе - відшкодувати шкоду відповідно до закону.

Натомість, незважаючи на відображене в обвинувальному акті фактичне пошкодження сільськогосподарським товаровиробником, котрим керував ОСОБА_1 , під час польових робіт двох курганів, віднесених до категорії об`єктів культурної спадщини, в обвинувальному акті відсутня інформація щодо розміру шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, щодо відновлення обвинуваченим пошкоджених пам`яток культури.

Потерпілою юридичною особою від вчинення кримінального правопорушення під час досудового розслідування було визнано Відділ культури і туризму Лиманської міської ради.

При цьому відповідно до ст. 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради. Орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним органам виконавчої влади та центральним органам виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини в межах, передбачених законом. Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради з питань, передбачених підпунктом 5 пункту "б" ч.1 ст. 31 і підпунктом 10 пункту "б" ст. 32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», підконтрольний відповідним органам виконавчої влади.

Відтак, залишається нез`ясованим питання, чи є Відділ культури і туризму Лиманської міської ради належною потерпілою особою у вказаному кримінальному провадженні.

Відповідно до ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

Пленум Верховного Суду України в постанові від 02.07.2004 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» звернув увагу судів на те, що послідовне і неухильне додержання на всіх стадіях кримінального судочинства норм кримінально-процесуального законодавства України, якими передбачені права потерпілих від злочинів, є однією з важливих умов здійснення закріпленого ст. 55 Конституції України права громадян на судовий захист від протиправних посягань. Суди зобов`язані вживати всіх можливих заходів до забезпечення участі потерпілого в судовому засіданні (п.12 згаданої постанови). Потерпілий бере участь у судовому засіданні як сторона обвинувачення і користується рівними з іншими учасниками судочинства правами та свободою в наданні й дослідженні доказів, доведенні їх переконливості перед судом (п.21 вказаної постанови).

За таких обставин суд вважає обвинувальний акт таким, що не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, що унеможливлює належне забезпечення процесуальних прав учасників судового провадження, а тому відповідно до п.3 ч.3 ст. 314 КПК України обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору.

У зв`язку з поверненням обвинувального акта прокурору клопотання прокурора про призначення провадження до судового розгляду задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись п. 3 ч. 3, ч. 4 ст. 314 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання прокурора про призначення судового розгляду на підставі обвинувального акта відносно ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № за ЄРДР 42020051720000045 від 15.05.2020 року відмовити.

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні № за ЄРДР 42020051720000045 від 15.05.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 197-1 КК України, повернути прокурору Слов`янської місцевої прокуратури Донецької області.

Ухвала про повернення обвинувального акта може бути оскаржена до Донецького апеляційного суду через Краснолиманський міський суд Донецької області. протягом семи днів з дня її оголошення.

Суддя: