Ухвала суду № 90732740, 31.07.2020, Рокитнівський районний суд Рівненської області

Справа № 571/837/20

Провадження № 2-з/571/3/2020

У Х В А Л А

31 липня 2020 року смт. Рокитне

Рокитнівський районний суд Рівненської області

в складі: головуючої судді – Качмар М.Я.,

з участю: секретаря судового засідання – Качановської О.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду заяву представника акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» Коломійцева Дениса Ігоровича про забезпечення позову акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту,

встановив:

в провадженні Рокитнівського районного суду Рівненської області перебуває справа №571/837/20 за позовом АТ «Державний ощадний банк України» (далі – АТ «Ощадбанк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту.

17.07.2020 року представник позивача подав до суду заяву про забезпечення вказаного позову, яку ухвалою від 21.07.2020 року було повернено заявнику у зв`язку із невідповідністю згаданої заяви про забезпечення вимогам ст.151 ЦПК України.

29.07.2020 року від представника позивача повторно надійшла заява про забезпечення позову у цій справі з усуненими недоліками. У повторно поданій заяві про забезпечення позову, позивач просив: «накласти арешт на транспортний засіб: автомобіль марки Skoda, модель Octavia тип загальний легковий – загальний седан-В, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2019, номер шасі НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 )».

Цю заяву представник позивача обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 було надано кредит в розмірі 326060,00 грн. для придбання транспортного засобу. Для забезпечення виконання зобов`язань, в подальшому – 14.02.2019 року, між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір застави транспортного засобу марки Skoda, модель Octavia, д.р.н. НОМЕР_1 , рік випуску 2019, номер шасі НОМЕР_2 , який належав ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 12.02.2019 року. Крім того, зазначає, що відповідач у справі не виконує умов договору кредиту, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. Також, зважаючи на те, що банку стало відомо про настання страхового випадку із заставленим майном, 16.06.2020 року позивач, з врахуванням умов договору застави, звернувся з вимогою до ОСОБА_1 про надання заставленого автомобіля для огляду, однак останній зазначений автомобіль для огляду не надав. На підставі вказаних обставин, позивач вважає, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, оскільки подальше використання відповідачем автомобіля може призвести до його пошкодження, розтрати тощо в наслідок чого його вартості може бути недостатньо для задоволення вимог позивача як заставодержателя.

У відповідності до ч.1 ст.153 ЦПК України в судове засідання сторони не викликались.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Ознайомившись з поданою заявою, матеріалами справи, суд дійшов до наступних висновків.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Частиною 3 статті 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спору у справі є невиконання відповідачем ОСОБА_1 умов кредитного договору №12764, укладеного 14.02.2019 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 .. За умовами вказаного договору банк передав відповідачу кошти у сумі 326060,00 грн. для придбання транспортного засобу терміном до 13.02.2024 року.

Для забезпечення виконання умов цього кредитного договору між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 14.02.2019 року було укладено договір застави майна (далі – договір застави), предметом якого є автомобіль марки Skoda, модель Octavia тип загальний легковий – загальний седан-В, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2019, номер шасі НОМЕР_2 (п.2.4. договору застави).

Відповідно до п.2.9. та 4.1.3. договору застави обтяження предмету застави підлягало внесенню заставодержателем до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Крім того, заставодавець ОСОБА_1 зобов`язався не відчужувати, не міняти предмет застави, не передавати його в оренду, позичку, прокат, інше користування, заставу (п.4.4.1. договору застави). При цьому, вчиняти будь-як дії, що можуть вплинути, як безпосередньо так і опосередковано, як тепер так і в майбутньому на кількісні та якісні показники предмета застави ОСОБА_1 не має права без письмової згоди заставодержателя (п.3.4. договору застави).

У роз`ясненнях, які надані в Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи за ним рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину, а також має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Як зазначено в п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно з роз`яснень наданих в п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При чому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

У поданій заяві про забезпечення представник позивача вказує на наявність у позивача інформації про настання страхового випадку із заставленим автомобілем, однак не надає жодних доказів на підтвердження цієї обставини.

Вивчивши заяву про забезпечення позову, враховуючи принципи здійснення цивільного судочинства, співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, суд приходить до висновку про необґрунтованість наведених у ній доводів, оскільки з метою забезпечення виконання грошових зобов`язань позичальника перед банком за кредитним договором вищевказаний автомобіль було передано ОСОБА_1 в заставу публічному акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» згідно з договором застави, посвідченим 14.02.2019 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Горбач Л.С., у зв`язку з чим на заставний транспортний засіб було накладено заборону відчуження. Крім того, предметом поданого позову є саме стягнення заборгованості, а не звернення стягнення на заставне майно.

Відтак, враховуючи наведені обставини, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст.149-153, 157, 247, 258-260, 353 ЦПК України,

постановив:

у задоволенні заяви представника акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» Коломійцева Дениса Ігоровича про забезпечення позову акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту – відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня отримання копії ухвали.

Суддя М.Я.Качмар