Рішення № 90727688, 03.08.2020, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/972/20

2/212/1580/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2020 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді: Чорного І.Я.,

з участю секретаря: Поперечної А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення невиплаченої при звільненні одноразової допомоги при виході на пенсію, середнього заробітку за час затримки при кінцевому розрахунку, -

ВСТАНОВИВ:

10 лютого 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення невиплаченої при звільненні одноразової допомоги при виході на пенсію, середнього заробітку за час затримки при кінцевому розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог, позивач вказав, що він працював з 16 грудня 1993 року по 31 жовтня 1997 року та з 12 січня 1999 року по 03 липня 2009 року слюсарем черговим та з ремонту устаткування фабрики огрудкування та за іншими професіями на підприємстві відповідача Приватному акціонерному товаристві «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат». 03 липня 2009 року був звільнений за власним бажанням, я зв`язку із виходом на пенсію відповідно до ст. 38 КЗпП України.

Однак відповідачем при кінцевому розрахунку при звільненні йому не було виплачено усі належні до сплати на момент звільнення кошти, а саме: одноразову допомогу при виході на пенсію в розмірі однієї середньомісячної заробітної плати, відповідно до п.6.1 Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 рік. Так як на час виходу на пенсію він пропрацював на підприємстві відповідача 14 років.

Згідно довідки № 267 від 19 січня 2020 року наданої підприємством відповідача, розмір його однієї середньомісячної заробітної плати на момент звільнення становив 1909 гривень 39 копійок.

Тому позивач просив стягнути з відповідача на його користь невиплачену при звільненні одноразову допомогу при виході на пенсію у розмірі однієї середньомісячної заробітної плати, в розмірі 1909 гривень 39 копійок.

Також, у зв`язку з невиплатою належної позивачу одноразової допомоги при кінцевому розрахунку він просив стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки при кінцевому розрахунку при звільненні за період з 04 липня 2009 року по 31 грудня 2011 року у розмірі 62785 гривень 80 копійок.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 лютого 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач, який належним чином повідомлений про відкриття провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, скористався своїм правом та направив до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд у задоволені позовних вимог позивача відмовити, посилаючись на те, що позивачу при звільненні були виплачені всі належні кошти. Одноразова допомога при виході на пенсію в розмірі однієї середньомісячної заробітної плати, відповідно до п.6.1 Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 рік позивачу не була виплачена так як на момент звільнення позивач не досяг пенсійного віку для чоловіків 60 років, що в свою чергу передбачено Колективним договором ВАТ «ЦГЗК» на 2007 - 2008 роки, діючим на момент звільнення позивача у 2009 році.

Позивач, у встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження, строк своїм правом подати відповідь на відзив не скористався.

Згідно ст.279 ЦПК України суд проводить розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 81 ЦПК України).

Отже, в силу вимог ст.2, 4, 12, 76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При цьому, згідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Положеннями ч.2 ст.89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом позивач по справі ОСОБА_1 працював з 16 грудня 1993 року по 31 жовтня 1997 року та з 12 січня 1999 року по 03 липня 2009 року слюсарем черговим та з ремонту устаткування фабрики огрудкування та за іншими професіями на підприємстві відповідача Приватному акціонерному товаристві «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат».

Загальний стаж роботи позивача ОСОБА_1 на підприємстві відповідача становить 14 років.

Відповідно до п.6.1 Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 рік сторона власника за рахунок коштів підприємства у порядку та на умовах, передбачених колективним договором, зобов`язується виплачувати працівнику при виході на пенсію за рахунок коштів підприємства одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше, при стажі: від 7,5 до 15 років - середньомісячної заробітної плати; від 15 до 20 років двомісячної заробітної плати; від 20 і більше - тримісячної заробітної плати.

03 липня 2009 року позивач був звільнений за власним бажанням, у зв`язку із виходом на пенсію відповідно до ст. 38 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки позивача ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 .

Відповідно, при звільненні позивачу належала до виплати одноразова допомога в розмірі середньомісячного заробітку.

Я встановлено з Довідки № 267 від 19 січня 2020 року, що долучена відповідачем та знаходиться в матеріалах справи, розмір середньомісячної заробітної плати позивача ОСОБА_1 на момент звільнення становив 1909 гривень 39 копійок.

Відповідно до Розрахункового листа за липень 2009 року, встановлено, що позивачу не було нараховано та виплачено, передбачену п.6.1 Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 рік, одноразову допомогу при виході на пенсію в розмірі 1909 гривень 39 копійок.

Згідно зі ст. 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про оплату праці» роботодавець зобов`язаний виплачувати заробітну плату працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором (або нормативним актом роботодавця, погодженим з профспілкою), не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» у свою чергу визначає таку структуру заробітної плати: основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

А згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Враховуючи те, що відповідачем не було виплачено позивачу одноразову допомогу при виході на пенсію відповідно до п.6.1 Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 рік, суд дійшов висновку, щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 невиплаченої при звільненні одноразової допомоги при виході на пенсію у розмірі однієї середньомісячної заробітної плати, в розмірі 1909 гривень 39 копійок.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід зазначити наступне.

Згідно ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином із вказаних положень закону вбачається, що стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абзацу 3 пункту 2 Порядку, середня заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати проводиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку передбачені виплати, які не підлягають урахуванню при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу, зокрема згідно п. 4 не враховуються: матеріальна допомога, виплати за щорічну і додаткову відпустки та допомога у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю.

Отже згідно зазначених норм середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати, отриманої за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні, на число цих відпрацьованих робочих днів.

Згідно правової позиції Верховного суду України, висловленої в постанові від 13.03.2017 року у справі №6-259цс17 «установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.».

Оскільки як встановлено судом відповідачем не було виплачено позивачеві одноразову допомогу при виході на пенсію в розмірі однієї середньомісячної заробітної плати, відповідно до п.6.1 Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 рік. Таким чином не проведено з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, що є підставою відповідно до ст. 117 КЗпП України, для виплати позивачеві його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як зазначалось вище, розмір середньомісячної заробітної плати на момент звільнення позивача становив 1909 гривень 39 копійок. Оскільки зазначена вище довідка свідчить, що на підприємстві відповідача облік робочого часу провадиться в годинах, розрахована середньогодинна та середньомісячна заробітна плата. Розмір середньогодинної заробітної плати, відповідно до положень Постанови КМУ від 08 лютого 1995 року № 100 та на момент звільнення становить 12 гривень 60 копійок.

Відповідно до Листів Мінпраці та соціальної політики України про розрахунки норми тривалості робочого часу в період за який просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивач а саме за період з 04 липня 2009 року по 31 грудня 2011 року, кількість робочих годин затримки, за вказаний період становить 4983 робочі години, з яких: у 2009 році - 1023 робочі години; у 2010 році - 2004 робочі години; у 2011 році - 1956 робочих годин.

Таким чином, розмір середнього заробітку затримки розрахунку за період з 04 липня 2009 року по 31 грудня 2011 року, що підлягає стягненню становить - 62785 гривень 80 копійок згідно розрахунку: 12.6 грн. * 4983 роб. год. = 62785 гривень 80 копійок де: 12.6 грн. це розмір середньогодинної заробітної плати, а 4983 це робочі години.

Посилання представника відповідача про безпідставність позову в зв`язку з тим, що позивач не досяг на момент звільнення 60 років, тому не мав законних підстав для отримання одноразової допомоги відповідно до п.6.1 Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 рік, як це передбачено постановою Генерального директора та спільним представницьким органом первинних профспілкових організацій ВАТ «ЦГЗК» від 19 грудня 2008 року № 46 суд не приймає до уваги.

Так, дійсно представник відповідача посилається та те, що відповідно до постанови Генерального директора та спільним представницьким органом первинних профспілкових організацій ВАТ «ЦГЗК» від 19 грудня 2008 року № 46 були внесені зміни до п. 7.5 Колективного договору ВАТ «ЦГЗК» на 2007 - 2008 роки, діючого на момент звільнення позивача у 2009 році, відповідно до якого, нібито існували положення, які передбачали виплати протягом 1 півріччя 2009 року працівникам при виході на пенсію за власним бажанням одноразової допомоги в розмірі, залежному від стажу роботи на комбінаті. Однак, здійснення таких виплат відбувались за умови, що працівники звільняються за власним бажанням протягом одного місяця після досягнення ними пенсійного віку (жінки 55 років, чоловіки 60 років).

Судом встановлено, що вимоги до власників підприємства, передбачені Галузевою Угодою гірничо-металургійного комплексу України та колективного договору підприємства, в частині соціальних гарантій працівників при виході на пенсію, які були чинні на час звільнення позивача із підприємства відповідача різняться, так Галузевою Угодою передбачено виплачувати при виході на пенсію працівнику одноразову допомогу, така ж норма передбачена і колективним договором, однак колективний договір погіршує становище працівників підприємства в порівнянні з умова Галузевої Угоди, оскільки встановлює вікові обмеження у виплаті вихідної допомоги.

У зв`язку з викладеним суд приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин умов саме Галузевої Угоди, виконання якої є обов`язком для відповідача, а не Колективного договору, положення якого погіршують становище працівника.

Галузевою Угодою гірничо-металургійного комплексу України в частині соціальних гарантій (соціального захисту), яка була чинна на час звільнення позивача із підприємства, передбачено виплачувати при виході на пенсію працівнику одноразову допомогу залежно від стажу його роботи на підприємстві.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів в підтвердження проведення остаточного розрахунку з позивачем у день його звільнення, а саме: нарахування та виплату одноразової допомоги при виході на пенсію в розмірі однієї середньомісячної заробітної плати, відповідно до п.6.1 Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 рік, оскільки, на час виходу на пенсію він пропрацював на підприємстві відповідача 14 років.

Враховуючи наведене, беручи до уваги встановлені законодавством гарантії своєчасної виплати працівникові заробітної плати, встановлену відповідальність роботодавця у зв`язку із цим, суд дійшов до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнення у сумі 62 785 гривень 80 копійок задовольнивши позовні вимоги позивача.

Відповідно ст.141ЦПК України стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 840 гривень 80 копійок.

Керуючись ст. ст. 10, 76, 83, 95, 133, 141, 259, 265 - 268 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення невиплаченої при звільненні одноразової допомоги при виході на пенсію, середнього заробітку за час затримки при кінцевому розрахунку - задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (50066, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, ЄДРПОУ 00190977) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) мешкає за адресою АДРЕСА_1 , невиплачену при звільненні одноразову допомогу при виході на пенсію відповідно до п.6.1 Галузевої угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008 рік у розмірі однієї середньомісячної заробітної плати, в розмірі 1909 гривень 39 копійок, без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (50066, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, ЄДРПОУ 00190977) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) мешкає за адресою АДРЕСА_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період за період з 04 липня 2009 року по 31 грудня 2011 року у розмірі 62 785 гривень 80 копійок, без утримання податків та обов`язкових платежів.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (50066, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, ЄДРПОУ 00190977) на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) мешкає за адресою АДРЕСА_1 , витрати за сплату судового збору в розмірі 840 гривень 80 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу протягом тридцяти днів з часу його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення виготовлено 03 серпня 2020 року.

Суддя: І. Я. Чорний