Рішення № 90725200, 03.08.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

03 серпня 2020 р. Справа № 520/4386/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньов О.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Харківської міської ради (майдан Конституції, буд. 7, м. Харків, 61003, код ЄДРПОУ 04059243) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківської міської ради, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Харківської міської ради, що виявилась у своєчасному ненаданні відповіді, як того вимагає п.3 ст.123 Земельного Кодексу України;

- зобов`язати Харківську міську раду розглянути звернення ОСОБА_1 від 05.02.2020 та вирішити питання про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно площею близько 0, 10 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на території Московського району міста Харків.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка виразилась у ненаданні відповіді на клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки у визначений законодавством строк Харківська міська рада дозволу або мотивованої відмови не надала.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 відкрито спрощене провадження у справі.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, оскільки заявлені за відсутності порушених прав і охоронюваних законом інтересів позивача, у зв`язку із чим просив суд відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Частиною 3 Перехідних положень КАС України (в редакції, чинній з 02.04.2020 по 17.07.2020) встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) процесуальні строки, у тому числі щодо подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, продовжуються на строк дії такого карантину.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020 № 731-IX визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Учасниками справи не подано до суду будь-яких заяв чи клопотань щодо продовження процесуальних строків.

Згідно з п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши доводи позову, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 05.02.2020 ОСОБА_2 звернувся до Харківської міської ради із клопотанням про надання дозволу для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарський будівель і споруд, орієнтовною площею 0,10 га відповідно до наданих графічних матеріалів та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки.

Департамент містобудування та архітектури листом від 02.03.2020 № Б-11-6234/1-20.08-31 повідомив гр. ОСОБА_2 про те, що надані матеріали були проаналізовані на відповідність місцю розташуванню земельної ділянки за вказаною адресою містобудівній документації та передані до Департаменту земельних відносин для відповідної роботи.

Позивачем зазначено, що він не отримав дозволу або вмотивованої відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у місячний строк з дня подання відповідного клопотання.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо надання дозволу або мотивованої відмови, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до вимог Закону України «Про місцеве самоврядування», ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції, шляхом прийняття рішень, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Стаття 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносить до відання виконавчих органів міських рад організацію і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою.

Відповідно до ст. 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно зі ст. 118 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно До них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об`єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», питання регулювання земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях ради.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити виготовлення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє відповідний орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких орган місцевого самоврядування приймає одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

У подальшому були внесені зміни до ЗК України, які направлені на спрощення процедури відведення земельних ділянок у власність, зокрема запроваджено принцип мовчазної згоди на етапі отримання дозволу на розроблення документації із землеустрою, оскільки у випадку бездіяльності суб`єкта владних повноважень, внаслідок якої протягом місяця не розглянута заява про надання дозволу на виготовлення проектної документації, заявник має право здійснити замовлення проекту відведення земельної ділянки.

Це правило для особи, що звернулась із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, прирівнює наслідки відсутності відповіді на клопотання до дозволу на розроблення такого проекту.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що у разі не прийняття органом місцевого самоврядування у місячний строк з дня реєстрації клопотання відповідного рішення зацікавлена особа автоматично набуває права на замовлення документації із землеустрою без такого дозволу.

Як наслідок, у разі реалізації зацікавленою особою права на замовлення документації із землеустрою, підставою виникнення якого є бездіяльність відповідного органу, ці органи автоматично втрачають повноваження на вирішення клопотання по суті з дати отримання відповідного письмового повідомлення, передбаченого абзацом 3 частини 3 статті 123 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція зі спірних правовідносин висловлена Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 10 грудня 2013 року у справі № 21-358а13; та Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 14.04.2016 у справі №826/992/15.

Так, ненадання відповідачем дозволу на розроблення проекту землеустрою не є для позивача перешкодою для виготовлення проекту землеустрою.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога щодо зобов`язання Харківської міської ради розглянути звернення позивача від 05.02.2020 та вирішити питання про надання дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно площею близько 0.10 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на території Московського району міста Харків, заявлена позивачем на захист права, яке не було порушено.

Керуючись принципом верховенства права, гарантованим ст.8 Конституції України та ст.6 КАС України, суд на підставі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04, 10 лютого 2010 року) Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Європейський суд з прав людини у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії" (рішення від 21 січня 1999 року) постановив, що хоча стаття 6 Конвенції і гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона все-таки не встановлює жодних правил щодо прийнятності доказів або порядку їх оцінки. Тому встановлення таких правил взагалі є предметом, що регулюється національним законом і національними судами.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що досліджені судом обставини та надані до матеріалів справи докази є достатніми прийняття обґрунтованого рішення в межах спірних правовідносин, у зв`язку з чим суд не надає оцінку прийнятому Харківською міською радою рішенню №2151/20 від 24.06.2020 "Про надання громадянам та територіальній громаді м.Харкова дозволу та відмову в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою».

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст.4-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 262, 236 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Харківської міської ради (майдан Конституції, буд. 7, м. Харків, 61003, код ЄДРПОУ 04059243) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності редакцією Кодексу адміністративного судочинства України від 15.12.2017.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено 03 серпня 2020 року.

Суддя О.Г. Котеньов