Рішення № 90725031, 03.08.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, E-mail: inbox@adm.su.court.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2020 р. Справа №480/3425/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Савицької Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - Сумський обласний військовий комісаріат про визнання відмови протиправною, визнання протиправним та скасування пункту протоколу, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), третя особа - Сумський обласний військовий комісаріат (далі Сумський ОВК), в якому просить визнати протиправним і скасувати пункт 14 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 04.10.2019 № 129, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги; зобов`язати Міністерство оборони України призначити і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у зв`язку з втратою працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 03.03.2018 позивач проходив військову службу за контрактом, а 16.03.2019 був звільнений в запас за п.п. "б" п. 3 ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" (за станом здоров`я), і згідно посвідчення, виданого 23.01.2020, позивач є учасником бойових дій.

ОСОБА_1 має захворювання, які призвели до його звільнення із лав Збройних Сил України, при цьому висновком Центральної військово-лікарської комісії встановлено, що такі захворювання пов`язані із захистом Батьківщини. Також, згідно з довідкою МСЕК, позивачу встановлено 15 % втрати працездатності з причин вказаного захворювання, у зв`язку із чим ОСОБА_1 звертався за призначенням йому одноразової грошової допомоги. Однак, згідно з витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 04.10.2019 № 129, позивачеві відмовлено в призначенні такої допомоги, оскільки відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" заявника звільнено з військової служби 16.03.2019, а 02.08.2019 встановлено ступінь втрати працездатності, тобто понад установлений Законом тримісячний строк.

Позивач не погоджується із прийнятим рішенням, оскільки ступінь втрати працездатності йому встановлено в період проходження військової служби у зв`язку із захворюванням, пов`язаним із виконанням обов`язків військової служби.

Відповідач подав до суду відзив у якому проти позовних вимог заперечує, просить відмовити в їх задоволенні, зазначив, що ОСОБА_1 звільнено зі служби 16.03.2019, а ступінь втрати працездатності встановлено 02.08.2019, тобто понад тримісячний строк, встановлений п.п. 7 п. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Також постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2014 № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, абзацом 3 п. 3 якого встановлено, що днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії. Таким чином, на думку відповідача, ОСОБА_1 не має права на отримання одноразової грошової допомоги.

На вказаний відзив позивач надав відповідь, у якій з доводами відповідача не погоджується, та зазначив, що під час проходження військової служби постановами військово-лікарських комісій військових частин А3306 та А0209 не було встановлено причинного зв`язку його захворювання із захистом Батьківщини. Однак після звільнення зі служби вказаний причинний зв`язок було підтверджено висновком Центральної військово-лікарської комісії. Відповідач не врахував зазначену обставину, а саме те, що попередні висновки комісій були неправильними, що призвело до затягування процесу визначення йому ступеня втрати працездатності.

Ухвалою суду від 04.06.2020 відкрито провадження, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини та оцінивши надані докази в їх сукупності, суд частково задовольняє позовні вимоги, виходячи із наступного.

Судом встановлено, що у березні 2018 року ОСОБА_1 вступив на військову службу за контрактом відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", що підтверджується копією військового квитка НОМЕР_4 (а.с. 8).

Наказом командира 15 окремого мотопіхотного батальйону від 16.03.2019 № 25-РС позивача звільнено у запас за п.п. "б" п. 3 ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" (за станом здоров`я), а наказом командира військової частини А4532 від 16.03.2019 № 82 ОСОБА_1 виключено зі списків військової частини та усіх видів забезпечення (а.с. 12-13).

Відповідно до посвідчення Серії НОМЕР_5 , виданого 23.01.2020, ОСОБА_1 є учасником бойових дій (а.с. 6).

Під час проходження військової служби, за розпорядженням командира військової частини А4532 від 09.11.2018 № 224, з метою визначення ступеня придатності до військової служби, 29.11.2018 госпітальною військовою-лікарською комісією військової частини А3306 було проведено огляд ОСОБА_1 , за результатами якого встановлено наявність у позивача хвороб: "Хронічна ревматична хвороба серця, неактивна фаза. Вторинний пролапс мітрального клапана першого ступеню без мітральної регургітації. Астенічний синдром легко виражений соматогенний" (а.с. 15). При цьому комісією зроблено висновок про те, що вказані захворювання не пов`язані з проходженням військової служби.

До проходження вказаної військово-лікарської комісії позивач проходив лікування у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону та Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону із аналогічним діагнозом.

При цьому, згідно з копією витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 24.06.2019 № 1674 захворювання ОСОБА_1 "Хронічна ревматична хвороба серця, неактивна фаза. Вторинний пролапс мітрального клапана І ступеню без мітральної регургітації. Астенічний синдром легко виражений соматогенний. Розлад адаптації у вигляді помірно вираженого астено-невротичного синдрому з виходом в одужання" пов`язані із захистом Батьківщини (а.с. 22).

Згідно з довідкою Серії 10 ААА № 121737 від 02.08.2019 позивачу встановлено 15 % втрати працездатності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним із захистом Батьківщини (а.с. 23).

У зв`язку із встановленням ОСОБА_1 ступеня втрати працездатності, останній звертався за призначенням йому одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Однак, рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 04.10.2019 № 129, позивачу було відмовлено в призначенні такої допомоги (а.с. 25).

У вказаному рішенні комісія посилалась на те, що ОСОБА_1 звільнено зі служби 16.03.2019, а ступінь втрати працездатності встановлено 02.08.2019, тобто понад тримісячний термін після звільнення зі служби.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону № 2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 16 Закону № 2011-XII встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно із підпунктом 7 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.

Так, відповідно до частини дев`ятої статті 16-3 Закону № 2011-XII порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2014 року № 975 затверджений Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975).

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2014 року № 975 установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно із пунктом 11 Порядку № 975 військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи:

- заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;

- довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.

Згідно із пунктом 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Відповідно до пункту 13 Порядку № 975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Згідно із пунктом 15 Порядку № 975 рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку.

Враховуючи те, що позивач був звільнений з військової служби 16.03.2019, а наявність хвороб, які були причиною його звільнення зі служби та за висновком Центральної військово-лікарської комісії пов`язані із захистом Батьківщини, діагностовано влітку 2018 року (у подальшому їх наявність підтверджена госпітальною військовою-лікарською комісією військової частини А3306), суд вважає, що відповідач дійшов помилкового висновку щодо встановлення ОСОБА_1 відсотку втрати працездатності після спливу трьох місяців з моменту його звільнення зі служби.

Отже, безпідставним є посилання відповідача на пропуск позивачем тримісячного строку звернення за одноразовою грошовою допомогою, оскільки відповідно до статті 16 Закону № 2011-XII військовослужбовець має право на отримання одноразової грошової допомоги в тому числі й після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби.

До таких висновків дійшов і Верховний Суд, зокрема, у постановах від 04.03.2020 у справі № 826/6846/16 та від 29.04.2020 у справі № 760/9823/16-а.

При цьому, суд наголошує, що в оспорюваному рішенні відповідачем указано, що захворювання позивача, пов`язане із захистом Батьківщини.

Частиною другою статті 16-2 Закону № 2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Вирішуючи даний спір по суті, суд також враховує, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Згідно із пунктами 21, 24 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства» («STRETCH v. THE UNITED KINGDOM» № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини»). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY» № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

Таким чином, суд вважає, що твердження відповідача про відсутність правових підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки ступінь втрати працездатності внаслідок, захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, встановлено понад тримісячний строк після звільнення з військової служби, є помилковими.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що комісія Міністерства оборони України, відмовляючи позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, діяла всупереч нормам чинного законодавства, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 3 Конституції України, «людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави», а статтею 8 Конституції України закріплено що «в Україні визнається і діє принцип верховенство права».

Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини», «із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури».

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Саме по собі судове рішення про визнання рішення відповідача протиправним та його скасування не відновлює порушеного права позивача на отримання такої допомоги.

Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Застосовуючи механізм захисту права, порушеного суб`єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як особі, якій встановлено ступінь втрати працездатності 15 % у розмірі, встановленому ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Покладення такого обов`язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Керуючись ст.ст. 2, 77, 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - Сумський обласний військовий комісаріат про визнання відмови протиправною, визнання протиправним та скасування пункту протоколу, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати висновок комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсації сум, оформлений протоколом від 04.10.2019 № 129 в частині пункту 14 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги.

Зобов`язати Міністерство оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022) вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) одноразової грошової допомоги, як особі, яка отримала захворювання під час виконання обов`язків військової служби, пов`язане із захистом Батьківщини, що призвело до часткової втрати працездатності у розмірі, встановленому ст. 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.В. Савицька