Рішення № 90724464, 03.08.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

03 серпня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2021/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Ірметова О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Луганській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

22 травня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Луганській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року у справі № 360/4026/19-а ухвалено зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області нарахувати та виплатити мені грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 2017 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби цивільного захисту 11 лютого 2019 року. Відповідно до витягу з наказу (по особовому складу) від 08.02.2019 №50 та наказу (по особовому складу) № 84 від 12.03.2019 позивача, звільнено у відставку та виключено з кадрів ДСНС України з 11.02.2019. Отже, останнім днем виплати позивачу грошового забезпечення у зв`язку зі звільненням є 11.02.2019.

Таким чином, на думку позивача, відповідач допустив порушення строку розрахунку при звільненні, що є протиправною бездіяльністю та є підставою для виплати позивачу середнього заробітку відповідно до частини 2 ст.117 КЗпП.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 25 травня 2020 року відкрито провадження у справі, та визначено, що справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 16-17).

Ухвалою суду Луганського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року продовжено Головному управлінню Державної служби з надзвичайних ситуацій у Луганській області строк для подання відзиву на позовну заяву - до 10 липня 2020 року.

13 липня 2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 40-45) в обґрунтування якого зазначено таке.

Грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових не є складовою грошового забезпечення та її несвоєчасна виплата не тягне за собою стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

На думку відповідача, з прийняттям судового рішення статті 116 та 117 КЗпП не застосовуються, а зобов`язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Відповідачем зазначено, що після ухвалення судом рішення про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015-2017 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби цивільного захисту 11 лютого 2019 року, та зобов`язання Голового управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015-2017 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби цивільного захисту 11 лютого 2019 року та звернення його до виконання, відносини щодо виплати присудженої судом суми регулюються Законом України «Про виконавче провадження» і положення ст.117 КЗпП України до таких правовідносин застосовуватись не можуть.

На підставі викладеного відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-79, 90 КАС України, суд дійшов такого.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач - ОСОБА_1 проходив службу в ГУ ДСНС України у Луганській області на посаді полковника служби цивільного захисту. Наказом ДСНС від 20.12.2018 № 557 "Про звільнення із служби цивільного захисту" на підставі підпункту 3 пункту 176 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особам рядового і начальницького складу ОСОБА_1 звільнено у відставку (із зняттям з військового обліку) за підпунктом 3 пунктом 176 (за станом здоров`я) (а.с. 12).

Наказом ГУ ДСНС України у Луганській області від 08.02.2019 № 50 "Про виключення з кадрів ДСНС" Горохова М.Ю., першого заступника начальника Головного управління, звільнено із служби цивільного захисту згідно наказу ДСНС (по особовому складу цивільного захисту) від 20.12.2018 № 557 "Про звільнення із служби цивільного захисту" у відставку (із зняттям із військового обліку) за підпунктом 3 пункту 176 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особам рядового і начальницького складу" (за станом здоров`я), виключено з кадрів ДСНС, зі списків особового складу Головного управління, знято з усіх видів забезпечення з 11.02.2019 (а.с. 13).

06.05.2019 ОСОБА_1 здійснено виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, що підтверджується копією платіжного доручення від 02.05.2019 № 242, копією витягу із реєстру перерахувань на особисті вклади за травень 2019 року № 35 від 02.05.2019 (додаток до платіжного доручення від 02.05.2019 № 242 (а.с. 26, 33).

24 червня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області про стягнення середнього заробітку за час затримки при розрахунку при звільненні.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року у справі №360/2660/19, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області - задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період: з 12 лютого 2019 року по 06 травня 2019 року включно затримки розрахунку при звільненні зі служби цивільного захисту в розмірі 74170,46 грн.

Також, 12.09.2019 до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 21 січня 2020 року у справі №360/4026/19 позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 - 2017 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби цивільного захисту 11 лютого 2019 року. Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 - 2017 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби цивільного захисту 11 лютого 2019 року.

18 травня 2020 року, на виконання вказаного рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 січня 2020 року, позивачу сплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 - 2017 та 2019 роки, що підтверджується відповідним платіжним дорученням №635 від 15.05.2020 та випискою по картковому рахунку (а.с. 11, 28).

Позивач вважаючи, що відповідачем порушено строк остаточного розрахунку при звільненні, звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Частиною першою статті 101 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається цим Кодексом та положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, що затверджується Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 101 Кодексу цивільного захисту України).

Згідно з частиною другою статті 125 Кодексу цивільного захисту України порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» передбачено виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2013 року № 593, визначає порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу та регулює питання, пов`язані з перебуванням громадян України (далі - громадяни) у добровільному порядку в резерві служби цивільного захисту.

Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з метою визначення умов та розмірів виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2018 року № 623, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 серпня 2018 року за № 936/32388, затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - Інструкція № 623).

Інструкція № 623 визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - особи рядового і начальницького складу), а також порядок виплат одноразової грошової допомоги при звільненні осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 3 розділу I «Загальні положення» Інструкції № 623 передбачено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 7 розділу XХVІІ «Грошове забезпечення та одноразова грошова допомога при звільненні зі служби цивільного захисту» Інструкції № 623 особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до пункту 12 розділу XХVІІ «Грошове забезпечення та одноразова грошова допомога при звільненні зі служби цивільного захисту» Інструкції № 623 особам рядового і начальницького складу, які в разі звільнення зі служби цивільного захисту мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту, до їх місячного грошового забезпечення, з якого нараховується ця грошова допомога, включаються:

для осіб рядового і начальницького складу, що звільняються з посад, на які вони були призначені, - оклад за штатною посадою, оклад за спеціальним званням і додаткові види грошового забезпечення постійного характеру (надбавки, доплати, премії), що були встановлені наказом органу управління (підрозділу) на день звільнення;

для осіб рядового і начальницького складу, які на день звільнення зі служби перебували в розпорядженні відповідних начальників органів управління (підрозділів), - посадовий оклад за останньою штатною посадою, оклад за спеціальним званням, установлений на день звільнення зі служби, додаткові види грошового забезпечення постійного характеру (надбавки, доплати, премії), що були встановлені наказом органу управління (підрозділу) за останніми штатними посадами.

До вислуги років особам рядового і начальницького складу для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту в разі звільнення зараховуються періоди, визначені в пунктах 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (пункт 13 розділу XХVІІ «Грошове забезпечення та одноразова грошова допомога при звільненні зі служби цивільного захисту» Інструкції № 623).

Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Наведене дає підставу для висновку, що нерозповсюдження на осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, винагороди за участь в антитерористичній операції - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) дійшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що викладена в справі № 6-144ц13, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Згідно з пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - подень постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Крім того, відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

ЄСПЛ трактує поняття «якість закону» таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року «Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32, «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року «Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65).

Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Крім того, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.

Матеріалами справи підтверджено, що повністю остаточний розрахунок з позивачем проведено - 18 травня 2020 року, а не в день звільнення - 11.02.2019.

Таким чином, відповідачем проведено фактичний розрахунок з позивачем щодо грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

При цьому, судом встановлено, що на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року у справі №360/2660/19, відповідачем 06 травня 2019 року позивачу було виплачено з 12.02.2019 по 05.05.2019 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби цивільного захисту за період з 12 лютого 2019 року по 06 травня 2019 року включно в розмірі 74170,46 грн.

Отже, в даному випадку середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні повинен проводитись за період з 07.05.2019 по 18.05.2020.

Таким чином, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України.

Частинами першою, другою статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 7 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 9 Конституції України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Ратифікація Конвенції відбулась на підставі Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В пункті 22 рішення від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України» (Заява № 63134/00) Європейський суд з прав людини повторив, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1 (див. Broniowski v. Poland, № 31443/96, пар. 98).

У пунктах 23, 24, 25 рішення від 10.03.2011 у справі «Сук проти України» (Заява № 10972/05) Європейський суд з прав людини вказав, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі «Кечко проти України» (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23). Суд зауважив, що вимога заявника до національного суду ґрунтувалась на чіткому положенні національного законодавства, що було чинним на той час (див. пункт 13 вище). Виплата забезпечення, що розглядається, здійснювалась з огляду лише на єдину об`єктивну умову - належність до рядового або в начальницького складу органів внутрішніх справ. Оскільки заявник виконав цю умову, він може вважатися таким, що мав обґрунтовані сподівання, якщо не право, отримати виплату, яка розглядається. Замінювати національні органи у тлумаченні національного законодавства не є завданням Суду. Однак, національні суди аргументували свої рішення тим, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2000 рік» не передбачав видатків для виплат, передбачених Указом Президента, і, відповідно, постановили, що заявник не мав права на такі виплати протягом відповідного періоду згідно з Законом України «Про бюджетну систему України». Таким чином, виявляється, що національні суди проігнорували положення статті 28 Закону України «Про бюджетну систему України», яке забороняло вносити зміни до законодавства Законом про Державний бюджет України, спочатку зміни слід було внести до відповідних законів (див. пункти 9 та 12 вище). Більше того, Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджету, оскільки державні органи не можуть посилатися на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (див., з-поміж інших судових рішень, рішення у справі «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia), згадане вище, пункт 35). Тому остаточна відмова національних органів у праві заявника на цю доплату за період, що розглядається, є свавільною і такою, що не ґрунтується на законі. Отже, було порушено статтю 1 Першого протоколу.

Питання у цій адміністративній справі пов`язано з правом позивача на виплату, яке походить безпосередньо з чинного та передбачуваного положення національного законодавства - статті 117 КЗпП України, яке по суті захищається статтею 1 Першого протоколу.

Результати аналізу рішень Європейського суду з прав людини, ухвалених за результатами застосування статті 1 Першого протоколу, дають можливість визначити критерії, що підлягають оцінці при вирішенні питання про допустимість правомірного втручання держави в право власності з точки зору його відповідності статті 1 Першого протоколу.

У практиці Європейського суду з прав людини напрацьовані три головні критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання в право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме:

- чи є такий захід законним;

- чи переслідує втручання в право власності «суспільний інтерес»;

- чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям.

Якщо хоча б одного критерію із перелічених не буде додержано, то Європейський суд з прав людини констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу.

Законність втручання означає, що втручання держави у право власності особи, а тим більш позбавлення власності, повинно здійснюватися на підставі закону. При цьому:

а) до відносин щодо позбавлення державою власності своїх громадян застосовується відповідне національне законодавство (рішення від 21.02.1986 у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»);

б) під «законом» розуміється нормативно-правовий акт, який повинен бути «доступним» для заінтересованих осіб, «чітким» і «передбачуваним» у питаннях застосування та наслідків дії його норм у розумних межах (рішення від 11.04.2013 у справі «Вєренцов проти України», рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України»). При цьому власне факт того, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон є «непередбачуваним». Саме суди, повноважні здійснювати правосуддя, мають завданням розсіювати ті сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці (рішення від 07.07.2011 у справі «Сєрков проти України»);

в) тлумачення та застосування національного законодавства - це прерогатива національних органів. Але Європейський суд з прав людини перевіряє, чи спосіб, у який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у контексті практики Європейського суду з прав людини (згадане рішення в справі «Щокін проти України»).

Оскільки стаття 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника або уповноваженого ним органу за затримку розрахунку при звільненні у вигляді обов`язку сплати працівнику середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, не встановлює принципу співмірності та можливості суду як органу, який виносить рішення по суті спору, зменшити розмір такого відшкодування, втручання у право власності позивача шляхом визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку позивач мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи не буде законним та становитиме порушення державою статті 1 Першого протоколу.

Також, пункт 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановлено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Розрахунок розміру суми відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має розраховуватись відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати, яка згідно із пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

При цьому, слід врахувати, що на осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту поширюється соціальний захист вказаних осіб, визначений Кодексом цивільного захисту України, Положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей" та порядок обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Пунктом 8 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Таким чином, для визначення середньоденної заробітної плати за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 при обрахунку мають бути використанні саме календарні дні.

Суд зазначає, що оскільки позивача звільнено зі служби 11.02.2019, тому середньоденний заробіток обчислюється виходячи з грошового забезпечення позивача за грудень 2018 року по січень 2019 року.

Відповідно до довідки від 05.06.2020 №263 (а.с. 25), сума грошового забезпечення позивача складає: за грудень 2018 року (31 календарних днів) 28844,08 грн, за січень 2019 року (31 календарний день) 26560,50 грн, разом 55404,58 грн. Середньоденне грошове забезпечення за два місяці, що передують звільненню складає 893,62 грн (55404,58 грн/62 к.д.).

Як вже зазначалось судом вище період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні складає з 07.05.2019 по 18.05.2020 та становить 378 календарних днів.

Таким чином, середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.05.2019 по 18.05.2020, яке належить стягнути на користь позивача, складає 337788,36 грн = 893,62 грн х 378 календарних днів.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України в пункті 6 Постанови № 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначення сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином, відповідач як податковий агент згідно вимог Податкового кодексу України зобов`язаний виплатити позивачеві середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, утримавши з нього при виплаті законодавчо встановлені податки та збори.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Суд зазначає, що позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 13 статті 5 Закону України «Про судовий збір», як учасника бойових дій, а тому позивачем за подання даної позовної заяви судовий збір не сплачено.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З аналізу наведеної норми вбачається, що у разі задоволення всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, незалежно від наявності у позивача пільг щодо сплати судового збору.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволені, та з огляду на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на момент подання позовної заяви, суд дійшов висновку щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в розмірі 840,80 грн.

Керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Луганській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.

Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області (ідентифікаційний код: 38617137, місцезнаходження: 93400, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вулиця Новікова, будинок 1 Б) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 337788,36 грн (триста тридцять сім тисяч сімсот вісімдесят вісім гривень 36 коп.) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області (ідентифікаційний код: 38617137, місцезнаходження: 93400, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вулиця Новікова, будинок 1 Б) на користь Державного бюджету України, судовий збір у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Суддя О.В. Ірметова