Рішення № 90724373, 03.08.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2020 року № 320/814/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Житлово-будівельного кооперативу "Набережний квартал - Житомир" до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.02.2018 № 0003021402 та вимоги від 22.04.2018 № 142507-54,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся Житлово-будівельний кооператив "Набережний квартал - Житомир" з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.02.2018 № 0003021402 та вимоги від 22.04.2018 № 142507-54.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що податковим органом протиправно застосовано п.133.4.3 п. 133.4 ст. 133 ПК України до податкового періоду з 01.01.2015 по 31.12.2015, оскільки дана норма податкового кодексу набула чинності тільки з 13.08.2015, а отже її можливо застосовувати лише з 2016 року.

Представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.02.2019 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача надав суду клопотання, в якому просив розглядати справу за його відсутності.

На підставі ст.ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що Житлово-будівельний кооператив "Набережний квартал - Житомир" зареєстрований Києво-Святошинським управлінням юстиції 10.09.2013 як юридична особа , знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Петропавлівська, 6.

У періоді, що перевірявся, позивач зареєстрований як неприбуткова організація, ознака неприбуткової установи (організації) - 0015 - Житлово-будівельні кооперативи, співвласники багатоквартирних будинків. На період перевірки не був платником податку на додану вартість.

На підставі наказу ГУ ДФС у Київській області від 19.12.2017 № 2360 відповідачем проведена позапланова невиїзна перевірка Житлово-будівельного кооперативу "Набережний квартал - Житомир" з питань взаємовідносин з ТОВ «Валіо Груп» за період з 01.01.2015 по 31.12.2015.

За результатами перевірки складено акт від 29.12.2017 № 1072/10-36-14-02/38857241.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

п.п. 133.4.3 п. 133.4 ст. 133 ПК України (в редакції з 13.08.2015), що призвело до заниження податку на прибуток за 2015 рік у сумі 438638, 00 грн, у т.ч. у серпні 2015 у сумі 97 343 грн; за три квартали 2015 у сумі 299 946, 00 грн; за 2015 рік у сумі 341 294 грн, у т.ч. ІV квартал 2015 у сумі 41348 грн.

На підставі акту перевірки від 29.12.2017 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.02.2018 № 0003021402 та вимогу про сплату боргу від 11.04.2018 № 142507-54.

Не погоджуючись з оскаржуваним податковим повідомлення-рішенням та вимогою, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися, суд зазначає наступне.

Згідно вимог п.133.4 ст.134 ПК України (в редакції з 13.08.2015) неприбутковим підприємством, установою та організацією є підприємство, установа та організація (далі - неприбуткова організація), що одночасно відповідає таким вимогам: утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації; установчі документи якої містять заборону розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників), членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов`язаних з ними осіб; установчі документи якої передбачають передачу активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду або зарахування до доходу бюджету у разі припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення); внесена контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій латі - Реєстр).

Обов`язковою умовою для неприбуткових організацій, відповідно пп. 133.4.2 п.133.4 ст.133 ПК України (в редакції, чинній з 13.08.2015 року) є те, що доходи прибутки) неприбуткової організації використовуються виключно для фінансування видатків на утримання такої неприбуткової організації, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами.

Відповідно до пп.133.4.3 п.133.4 ст.133 ПК України (в редакції чинній з 13.08.2015 року) у разі недотримання неприбутковою організацією вимог, визначених цим пунктом, така неприбуткова організація зобов`язана подати у термін, визначений для місячного податкового (звітного) періоду, звіт про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації за період з початку року по останній день місяця, в якому вчинено таке порушення, та зазначити суму самостійно нарахованого податкового зобов`язання з податку на прибуток. Податкове зобов`язання розраховується, виходячи із суми операції нецільового використання коштів. Така неприбуткова організація виключається контролюючим органом з Реєстру неприбуткових установ та організацій та вважається платником податку на прибуток для цілей оподаткування з першого місяця, наступного за місяцем, у якому вчинено таке порушення.

З першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому вчинено таке порушення, до 31 грудня податкового (звітного) року неприбуткова організація зобов`язана щоквартально подавати до контролюючого органу податкову декларацію з податку на прибуток (з наростаючим підсумком та сплачувати податок у термін, визначений для квартального періоду) та подавати фінансову звітність та сплачувати податок на прибуток у порядку, встановленому цим розділом для платників податку на прибуток.

З наступного податкового (звітного) року така неприбуткова організація подає фінансову і податкову звітність та сплачує податок на прибуток у порядку, встановленому для платників податку на прибуток.

Згідно вимог п.54.3 ст.54 ПК України контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо:

- платник податків не подає в установлені строки податкову (митну) декларацію, а при здійсненні заходів податкового контролю встановлено факти здійснення платником податків діяльності, що призвела до виникнення об`єктів оподаткування, наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу та наявності діючих (у тому числі призупинених) ліцензій на право здійснення діяльності з підакцизною продукцією, яка підлягає ліцензуванню згідно із законодавством;

- дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов`язань, суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Відповідно до статуту позивача, він є неприбутковою організацією та не має на меті одержання прибутку. Предметом діяльності є забезпечення житлом та/або житловими приміщеннями Членів (Учасників) та Асоційованих членів кооперативу і членів їх сімей, шляхом сприяння будівництву багатоквартирних житлових будинків, за власні кошти Кооперативу, а також наступної експлуатації та управління цими будинками.

Статутом позивача передбачено витрачання коштів виключно для здійснення діяльності, яка не має на меті отримання прибутку.

Між Житлово-будівельним кооперативом "Набережний квартал - Житомир" та ТОВ "Валіо Груп" 04.05.2015 укладено договір підряду №4/05-12п. Згідно якого Житлово-будівельний кооператив "Набережний квартал - Житомир" - Замовник, Товариство з обмеженою відповідальністю "Валіо Груп" - Підрядник.

Предметом даного Договору є зобов`язання Підрядника за дорученням Замовника на власний ризик виконати певну роботу за умовами цього Договору, а Замовник зобов`язується прийняти роботу та оплатити її.

Договором передбачено:

- відомості про роботу, що виконується Підрядником: роботи, передбачені кошторисною документацією, на будівельному майданчику ЖБК " Набережний квартал - Житомир ".

- вимоги Замовника до предмету підряду: роботи передбачені кошторисною документацією. Якість повинна відповідати вимогам законодавства, державних будівельних норм та умовам договору.

- роботи виконуються із матеріалів Замовника за винятком тих, які за умовами договору надав Підрядник.

- Підрядник зобов`язується розпочати роботи протягом 5 днів з моменту надання матеріалів, інструменту та необхідної документації. Підрядник зобов`язується виконати роботу до 31.12.2015 року з правом дострокового виконання.

- вартість та витрати по виконанню робіт визначаються згідно з кошторисом (додаток №1 до договору).

- витрати Підрядника відшкодовуються із винагороди, що виплачуються Замовником.

- термін оплати протягом 3 днів з моменту підписання договору - аванс у розмірі 100% вартості виконання робіт. Розрахунки проводяться у безготівковій формі.

На підтвердження господарських операцій згідно цього Договору позивачем надано до суду копію Договору підряду № 4/05-12п від 04.05.2015, зведений меморіальний ордер, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за травень - жовтень 2015 року, акти приймання виконаних будівельних робіт за травень - жовтень 2015 року, копію акту звіряння взаємних розрахунків, податковий звіт про використання коштів неприбуткових установ та організацій за 2015 р.

За проведені роботи позивачем перераховано ТОВ "Валіо Груп" кошти в сумі 14168664, 05 грн.

Відповідач зазначає, що оскільки кошти в сумі 14168664, 05 грн., з них у травні 2015 - 4233569, 05 грн, у червні 2015 - 3602797, 00 грн, у липні 2015 - 3419959, 00 грн, у серпні 2015 - 10162602, 00 грн, у вересні 2015 - 1666369, 00 грн, у жовтні 2015 - 299710, 00 грн, які позивачем перераховані на рахунки TOB "Валіо Груп" для переведення їх в готівку, є нецільовим для даної неприбуткової організації використанням коштів, тому відповідно до вимог пп. 133.4.3 п. 133.4 ст. 133 Податкового кодексу України (в редакції з 13.08.2015 року) ЖБК " Набережний квартал - Житомир " зобов`язано було до 20 вересня 2015 року подати Податковий звіт про використання коштів неприбуткових установ та організацій за період з початку 2015 року по 31.08.2015 року (останній день місяця, в якому вчинено таке порушення) та зазначити суму самостійно нарахованого податкового зобов`язання з податку на прибуток в сумі 97343, 00 грн грн., виходячи із суми операції нецільового використання коштів у розмірі 540797, 00 грн.

ЖБК "Набережний квартал - Житомир" відповідно до вимог абзацу 2 пп.133.4.3 п.133.4 ст.133 Податкового кодексу України зобов`язано було:

- подати Податкову декларацію з податку на прибуток за три квартали 2015 року, в якій відобразити об`єкт оподаткування податком на прибуток в сумі 1666369, 00 грн та нарахувати податкове зобов`язання з податку на прибуток у сумі 299946, 00 грн, виходячи із суми операції нецільового використання коштів у вересні 2015 року у розмірі 1666369, 00 грн.

- подати Податкову декларацію з податку на прибуток за 2016 рік, в якій відобразити об`єкт оподаткування податком на прибуток у сумі 1896079, 00 грн та нарахувати податкове зобов`язання з податку на прибуток в сумі 341294, 00 грн, виходячи із суми операції нецільового використання коштів у вересні та жовтні 2015 року у розмірі 1896079, 00 грн.

На переконання суду зазначені вище кошти були перераховані ТОВ "Валіо Гуп" за виконання відповідних робіт, завдяки яким було досягнуто цілі та завдання, визначені установчими документами позивача.

Так, вказані кошти витрачені за цільовим використанням, що підтверджується договором від 29.07.2014 № 1/1, декларацією про готовність обєкта до експлуатації від 12.06.2015, декларацією про готовність до експлкатації обєкта, який належить до І-ІІІ категорії складності від 05.07.2016.

Відповідач, обґрунтовуючи нецільове використання позивачем вказаних коштів, вказує виключно на те, що ЖБК "Набережний квартал-Житомир" провів оплату за роботи ТОВ "Валіо Груп", які фактично не виконувались, тобто ЖБК "Набережний квартал-Житомир" провело оплату за вказані роботи для переведення таких коштів у готівку, адже в діяльності ТОВ "Валіо Груп" наявні ознаки фіктивності.

Разом з цим, суд вважає, що жодним доказом не підтверджується зняття коштів з рахунків ТОВ "Валіо груп" позивачем або іншими особами, переведення саме цих коштів у готівку, передача готівки позивачу, наявність або використання такої готівки позивачем. Водночас, банківськими виписками підтверджується перерахування позивачем коштів у безготівковому порядку на рахунок ТОВ "Валіо груп" в якості оплати за будівельно-монтажні роботи згідно договору №4/05-12п від 04.05.2015.

На обґрунтування нереальності господарських операцій ЖБК "Набережний квартал-Житомир" з ТОВ "Валіо груп" відповідач зазначає, що первинні докумети мають бути складені відповідно до вимог чинного законодавства. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні докумети не можуть вважатися первинними документами для цілей бухгалтерського обліку.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

При цьому відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно з частиною першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-XIV).

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають його право на отримання такої вигоди.

З наведеного слідує, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть враховуватися лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Водночас, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року, справа №826/7704/16 (адміністративне провадження №К/9901/38191/18) та від 17 квітня 2018 року, справа №820/475/17 (адміністративне провадження №К/9901/4907/17).

Таким чином, недоліки виявлені в первинних документах, наданих позивачем не можуть бути підставою для висновку про фіктивність виконання робіт ТОВ "Валіо груп" згідно умов договору підряду на виконання будівельних робіт від 04.05.2015 №4/05-12п, який є не скасованим.

Представник відповідача у відзиві на позов зазначив про те, що TOB "Валіо Груп" не має у власності (оренді) основних фондів та немає трудових ресурсів на виконання будівельно-монтажних робіт.

Відповідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд в постанові від 06.02.2018 у справі 804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Таких висновків дійшов Верховний Суд і в постанові від 19 червня 2018 року у справі №826/7704/16 (адміністративне провадження №К/9901/38191/18).

Однак, відповідачем не доведено, а судом не встановлено неможливості залучення трудових ресурсів залучення людей за цивільно-правовими угодами. При цьому, норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності, як критерій правового статусу платника податків щодо формування витрат, які ним понесені.

Обґрунтовуючи правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення представник відповідача зазначає, що досудовим розслідуванням у рамках кримінальних проваджень встановлено, що невстановлені слідством особи створили (придбали) ТОВ "Валіо Груп" з метою прикриття незаконної діяльності реального сектору.

Згідно з поясненнями директорів ТОВ "Валіо Груп" Яриша Олександра Вікторовича від 04.08.2016 та Твердохліба Юрія Валерійовича від 10.08.2016, останні повідомили, що не мають жодного відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ "Валіо Груп", жодних документів, як директора цього товариства, не підписували та нікого на такі дії не уповноважували.

Судом досліджені письмові докази, що надані представником відповідача на підтвердження вищевказаних тверджень, однак суд критично їх оцінює як належні та допустимі докази в межах даної адміністративної справи з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Так, законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту, є Кримінальний процесуальний кодекс України (далі КПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частиною 2 статті 23 КПК України визначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них

Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обовязковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Разом з цим суд зазначає, що ні на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, ні станом на час розгляду даної справи в суді інформація стосовно винесення вироку щодо посадових осіб ТОВ «Валіо Груп» відсутня.

Як зазначив Верховний Суд в постанові від 27 березня 2018 року у справі №816/809/17 (адміністративне провадження №К/9901/1349/170), сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Аналогічні висновки містяться і в постановах Верховного Суду України від 05 березня 2012 року у справі №21-421а11 та від 22 вересня 2015 року у справі №810/5645/14 та в постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №2а-9375/11/1370 (адміністративне провадження №К/9901/5919/18) та від 13 березня 2018 року у справі №826/13582/13-а (адміністративне провадження №К/9901/19905/18).

З огляду на зазначене суд вважає, що матеріали досудового розслідування за вказаними вище кримінальними провадженнями не можуть бути враховані як доказ фіктивності ТОВ «Валіо Груп».

Суд також вважає, що факт анулювання 23.06.2015 року свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість TOB «Валіо Груп» №200176278 від 01.07.2014 жодним чином не свідчить про отримання певної вигоди позивачем, адже позивач є неприбутковою організацією, не є платником ПДВ, а тому не міг отримати податкову вигоду за результатами документування господарських операцій з TOB «Валіо Груп». До того ж, всі платежі на рахунки «TOB Валіо Груп» позивач проводив без ПДВ, що вказує на неможливість формування податкового кредиту за наслідками таких операцій.

Суд також акцентує увагу на принципі індивідуальної відповідальності за вчинене порушення (ч. 2 ст. 61 Конституції України).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, ЄСПЛ чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження факту отримання послуг, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені виконавцем, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи (постанови Верховного Суду від 20 лютого 2018 року по справі №813/4931/13-а, від 06.02.2018 по справі №802/4940/14).

Проте, посадовими особами відповідача під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

Відповідач не надав доказів на підтвердження того, що позивач як платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Тому можливі порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства щодо відображення господарських операцій в податковому обліку та сплати податків спричиняє негативні наслідки саме для нього, а не для позивача.

Виходячи з викладеного, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкової вимоги від 11.04.2018 № 142507-54 суд зазначає наступне.

Підпунктом 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України встановлено, що грошовим зобов`язанням платника податків є сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Як передбачає п. 59.1 ст. 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків.

Згідно п. 59.5 ст. 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Як слідує з матеріалів справи, оскаржувана вимога прийнята податковим органом за результатами не сплати боргу за податковим повідомленням-рішенням від 14.02.2018 № 0003021402.

Оскільки суд дійшов висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від 14.02.2018 № 0003021402 то і оскаржувана вимога є протиправною та підлягає скасуванню.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Також суд звертає увагу сторін, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Таким чином висновки, зроблені в акті перевірки та які стосуються порушення позивачем вимог податкового законодавства, не відповідають вимогам закону, відповідно, оскаржувані податкове повідомлення-рішення та податкова вимога є протиправними та підлягають скасуванню.

Таким чином, заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у сумі 13478, 00 грн. (платіжне доручення від 11.02.2019 №1).

Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати у сумі 13478, 00 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 239, 242, 244, 245, 246, 250 КАС України, суд

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Київській області від 14.02.2018 № 0003021402

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу ГУ ДФС у Київській області від 22.04.2018 № 142507-54.

Стягнути з ГУ ДФС у Київській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Житлово-будівельного кооперативу "Набережний квартал - Житомир" понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 13478 (тринадцять тисяч чотириста сімдесят вісім) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лапій С.М.