Рішення № 90724275, 22.07.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2020 року № 320/666/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І.,

при секретарі судового засідання Дмитренко К.В.,

за участі:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Голосія Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Броварської міської ради Київської області, міського голови Броварської міської ради Київської області Сапожка Ігоря Васильовича про зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Броварської міської ради Київської області, міського голови Броварської міської ради Київської області Сапожка Ігоря Васильовича, в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просить суд:

1) визнати протиправними дії міського голови м. Бровари Сапожко Ігоря Васильовича, щодо надання позивачу графічних матеріалів, з позначеною земельною ділянкою в АДРЕСА_1 , яка не належала до земель комунальної власності та належить до земель державної власності, за розгляд заяви позивача від 02.04.2014 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, щодо земельної ділянки в м. Бровари, в районі АДРЕСА_1 міським головою, яка не належить до повноважень міського голови. За невиконання взятих на себе зобов`язань в листі від 30.04.2014 року про вирішення питання щодо надання позивачу земельної ділянки для індивідуального будівництва;

2) визнати протиправними дії міського голови м. Бровари Сапожко Ігоря Васильовича, щодо приниження честі та гідності ОСОБА_1 умисним розглядом заяви позивача від 02.04.2014 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, щодо земельної ділянки в АДРЕСА_3, та розгляд даної заяви не належить до повноважень міського голови, що перешкодило розгляд заяви позивача на черговій сесії Броварської міської ради;

3) зобов`язати міського голову м. Бровари Сапожко Ігоря Васильовича, надати позивачу графічні матеріали з позначеною рівноцінною земельною ділянкою, орієнтовною площею 0.10 га. для індивідуального будівництва, яка є в комунальній власності м. Бровари, з наданням гарантійних зобов`язань, щодо набуття її в власність позивачем.

4) визнати протиправними дії Броварської міської ради Київської області, щодо не розгляду заяви позивача від 02.04.2014 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, щодо земельної ділянки в м. Бровари, в районі АДРЕСА_1 в передбачений термін, відповідно до п. 7. Ст. 118 Земельного кодексу України, за порушення процедури набуття земельної ділянки в власність позивачем.

5) визнати протиправними дії Броварської міської ради Київської області, щодо приниження честі та гідності ОСОБА_1 умисним, тривалим не розглядом заяви позивача від 02.04.2014 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, щодо земельної ділянки в АДРЕСА_3, та не виконання взятих на себе зобов`язань в листі від 30.04.2014 року про вирішення питання щодо надання позивачу земельної ділянки для індивідуального будівництва;

6) визнати протиправними дії Броварської міської ради Київської області, міського голови м. Бровари Сапожко Ігоря Васильовича, за невиконання п.2. ч. 6 п. 6. ст. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ч.2 п. 18 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п.20.20. Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Закону України «Про приєднання України до Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду» та міждержавної угоди « Угода про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців», ст. 16.22. 58 Конституції України, та не відведення та ненадання позивачу земельної ділянки в передбачений вищевказаними законами термін;

7) зобов`язати Броварську міську раду відшкодувати ОСОБА_1 вартість неотриманої земельної ділянки в АДРЕСА_1 , в розмірі 1 000 000 гривен, (один мільйон гривен) та стягнути з Броварської міської ради кошти в сумі 1 000 000 гривен, (один мільйон гривен), що надасть позивачу змогу купити земельну ділянку.

- зобов`язати Броварську міську раду відшкодувати матеріальні збитки ОСОБА_1 в розмірі 2 000 000 гривень (два мільйони гривен) та стягнути з Броварської міської ради кошти в сумі 2 000 000 гривень (два мільйони гривен), матеріальних збитків;

8) зобов`язати Броварську міську раду, відшкодувати моральну шкоду ОСОБА_1 в розмірі 2 000 000 гривень (два мільйони гривен) та стягнути з Броварської міської ради кошти в сумі 2 000 000 гривень (два мільйони гривен), моральної шкоди.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що 02.04.2014 на особистому прийомі у міського голови міста Бровари він отримав від останнього графічний матеріал з позначеною вільною для безоплатної приватизації земельною ділянкою та у той же день звернувся до Броварського МВК (ЦНАП) із заявою, в якій просив надати дозвіл на розробку землеустрою щодо відведення земельної ділянки під будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розміром 0,10 га. Зауважив, що рішення за результатами розгляду його заяви від 02.04.2014 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої у межах м. Бровари згідно отриманого ним від відповідача графічного матеріалу, було прийнято Броварською міською радою лише 16.08.2018, що свідчить про порушення відповідачами строку розгляду його заяви.

Також, на переконання позивача, 02.04.2014 міський голова Сапожко І. В. надав громадянину ОСОБА_1 неналежні графічні матеріали з позначеною земельною ділянкою в АДРЕСА_1 , оскільки, як з`ясувалось, вона не належала до земель комунальної власності, а була віднесена до земель державної власності, що у подальшому слугувало підставою для відмови у задоволенні заяви позивача.

У зв`язку з цим, позивач вважає, що такі дії відповідачів порушили його право на отримання спірної земельної ділянки у власність, а тому Броварська міська рада повинна відшкодувати йому завдану майнову шкоду за неотриману земельну ділянку та компенсацію витрат на лікування та обстеження через невиліковне захворювання (цукровий діабет, подагра), а також моральну шкоду, завдану йому неправомірними діями і рішеннями відповідача, що полягає у приниженні його честі та гідності, не наданні земельної ділянки, погіршення стану здоров`я.

Броварська міська рада з адміністративним позовом не погодилась, надала до суду відзив, в якому зазначила, що твердження позивача не відповідають дійсності, а позовна заява не підлягає задоволенню. Пояснила, що починаючи з моменту звернення ОСОБА_1 із заявою від 02.04.2014, він неодноразово повідомлявся про те, що бажана позивачем земельна ділянка перебуває у державній власності ДП "Радіопередавальний центр". При цьому, з метою вирішення питання про відведення ОСОБА_1 земельної ділянки, рада зверталась із зверненнями до ДП "Радіопередавальний центр" з проханнями передати належні йому землі до земель комунальної власності міста Бровари.

Проте, до дня звернення позивача до суду землі державної власності ДП "Радіопередавальний центр" не були передані місту Бровари, у зв`язку із чим, рішенням від 16.08.2019 Броварською міською радою було відмовлено у задоволенні заяви позивача від 02.04.2014.

Ухвалою суду від 25.06.2019 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання.

На підставі ухвали суду від 09.07.2019, за результатами розгляду заяви позивача, суд постановив здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою суду від 06.11.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

У судове засідання, призначене на 22.07.2020, прибули позивач та представник відповідача. Позивач свої вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити, представник відповідача проти адміністративного позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як убачається з матеріалів справи, 02.04.2014 ОСОБА_1 звернувся на особистий прийом до Броварського міського голови з питанням відведення йому, як інваліду внаслідок війни II групи, інваліду III групи, а також особі яка постраждала від Чорнобильскої катастрофи III категорії, земельної ділянки для будівництва житлового будинку з земель комунальної власності.

За твердженнями позивача, на особистому прийомі міським головою йому було надано графічний матеріал з позначеною вільною для безоплатної приватизації земельною ділянкою (т. 1 а.с. 54).

У цей же день, позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати дозвіл на розробку землеустрою щодо відведення земельної ділянки під будівництво та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розміром 0,10 га, додавши до неї отриманий графічний матеріал (т. 1 а.с. 45).

30 квітня 2014 року позивачу був направлений лист №1-18/215, в якому було зазначено, що з метою вирішення питання про відведення земельної ділянки ОСОБА_1 , виконавчий комітет Броварської міської ради звернувся з відповідним зверненням до ДП «Радіопередавальний центр», у державній власності якого перебуває земельна ділянка. Повідомлено, що питання щодо надання земельної ділянки позивачу буде вирішено відразу після передачі земель ДП «Радіопередавальний центр» до земель комунальної власності м. Бровари та внесення змін до Генерального плану м. Бровари (т.1 а.с. 177).

Судом встановлено, що розгляд звернення позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою від 02.04.2014 здійснено Броварською міською радою 16.08.2018, та відповідним рішенням відмовлено у наданні вказаного дозволу, оскільки Броварська міська рада не має повноважень щодо розпорядження землями державної власності (т.1 а.с. 61).

На думку позивача, відповідачами допущено протиправні дії, які полягають у наданні ОСОБА_1 неналежних графічних матеріалів для реалізації його права на безоплатну приватизацію земельної ділянки, а також у порушенні порядку та строків розгляду його заяви.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами спору, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 13 Основного Закону проголошено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Щодо обставин надання міським головою позивачу графічних матеріалів з позначеною земельною ділянкою в м. Бровари та позовних вимог у цій частині, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частин 1 - 3 та 5 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

За частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Зі змісту наведених правових положень формується висновок, що до клопотання про отримання земельної ділянки особа в обов`язковому порядку повинна самостійно додавати графічні матеріали, на яких зазначено бажане нею місце розташування такої земельної ділянки.

Тобто, встановлений законодавством порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами передбачає, що особа, яка виявила бажання в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності має право звернутися до певного органу із відповідним клопотанням. При цьому, імперативним обов`язком громадянина є надання разом із клопотанням графічного матеріалу, з якого має убачатися конкретна, обрана особою, а не органом місцевого самоврядування, земельна ділянка.

У свою чергу, обов`язком органу, який розглядає клопотання, є опрацювання графічних матеріалів, їх ідентифікація для перевірки відповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Від перевірки указаних підстав залежить рішення відповідача про надання чи відмову в надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Натомість, у позовній заяві позивач посилається на те, що міський голова Сапожко І.В. 02.04.2014 надав ОСОБА_1 графічний матеріал з позначеною земельною ділянкою, яка вільна для безоплатної приватизації, який надалі позивач долучив до своєї заяви. При цьому, як виявилось у майбутньому, позначена земельна ділянка перебуває у державній власності ДП "Радіопередавальний центр", а не комунальній власності м. Бровари.

За описаних обставин, позивач вважає, що відповідач вчинив протиправні дії, надавши йому неналежний графічний матеріал, у зв`язку із чим, зобов`язаний замінити його на інший графічний матеріал з позначеною земельною ділянкою, яка перебуває у комунальній власності м. Бровари.

Суд вказує на безпідставність та правову необґрунтованість таких доводів позивача, з огляну на вищенаведені норми права та висновки суду. Суд повторно звертає увагу, що долучення громадянами графічних матеріалів до клопотань про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є персоніфікованим обов`язком та завданням особи, яка звертається із таким клопотанням. Уповноважений на розгляд клопотань про надання дозволу на розробку проекту землеустрою орган не наділений правом самостійно обирати земельну ділянку для її безоплатної приватизації громадянином.

Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 у частині визнання протиправними дій міського голови м. Бровари Сапожко Ігоря Васильовича щодо надання позивачу графічних матеріалів та зобов`язання його надати графічні матеріали, не підлягають задоволенню.

Вирішуючись з іншими заявленими позивачем вимогами, суд зазначає, що пункти 2, 4, 5 та 6 прохальної частини позову змістовно та логічно охоплюють собою незгоду позивача із порядком розгляду його заяви від 02.04.2014 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, щодо земельної ділянки в АДРЕСА_1.

Так, відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України (редакція станом на монет звернення із заявою) громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема, щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частинами 1-5 статті 59 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 та 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради.

Рішення сільської, селищної, міської ради у п`ятиденний строк з моменту його прийняття може бути зупинено сільським, селищним, міським головою і внесено на повторний розгляд відповідної ради із обґрунтуванням зауважень. Рада зобов`язана у двотижневий строк повторно розглянути рішення. Якщо рада відхилила зауваження сільського, селищного, міського голови і підтвердила попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, воно набирає чинності.

Отже, повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність фізичних осіб встановлені, зокрема, статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України, статтями 26, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Тобто, приписами чинного законодавства встановлено, що розгляд клопотання заявника повинно прийматись у формі рішення, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Відповідач, як орган місцевого самоврядування, зобов`язаний реалізовувати надані йому повноваження у спосіб та строк, встановлений законом.

Умови, за яких орган місцевого самоврядування відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган місцевого самоврядування приймає рішення про надання дозволу. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу місцевого самоврядування - надати дозвіл або відмовити.

Надходження до органу місцевого самоврядування клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, є підставою для прийняття Броварською міською радою рішення про надання такого дозволу або відмови у наданні такого дозволу.

За наведеного правового регулювання, Броварська міська рада була зобов`язана розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.04.2014 у місячний строк та ухвалити рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмову у його наданні.

Судовим розглядом справи встановлено та не заперечувалось відповідачами, що заяву ОСОБА_1 від 02.04.2014 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою Броварська міська рада фактично розглянула 16.08.2018, видавши рішення про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

Це означає, що заява ОСОБА_1 від 02.04.2014 розглянута з порушенням місячного строку. Більше того, порушення такого строку становить більше чотирьох років, що є очевидно неприпустимим.

До матеріалів справи відповідачем долучено низку листів (наприклад т. 1 а.с. 199, 202, т. 1 а.с. 229, тощо), якими голова міської ради надавав позивачу інформацію щодо ходу розгляду заяви від 02.04.2014 та зазначалось про звернення до ДП "Радіопередавальний центр".

Проте, відсутність належним чином оформленого рішення Броварської міської ради про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачеві після спливу встановленого законом місячного строку свідчить про те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність.

Зважаючи на ці обставини, суд відхиляє посилання відповідача на звернення до ДП "Радіопередавальний центр" з метою отримання земельної ділянки у комунальну власність м. Бровари.

Суд зауважує, що протиправні дії суб`єкта владних повноважень - це завжди активна поведінка, що являє собою вчинення певних дій всупереч вимог законодавства та покладених на суб`єкта владних повноважень обов`язків, тоді як під бездіяльністю слід розуміти пасивну форму поведінки суб`єкта владних повноважень, тобто не вчинення ним у встановлені строки дій, що випливають з його повноважень, які він зобов`язаний вчинити.

Пасивна поведінка Броварської міської ради як кваліфікуючий елемент протиправної бездіяльності у спірних правовідносинах присутня, оскільки відповідач не реалізував свою компетенцію та не прийняв відповідне рішення у встановлені законом строки.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування".

Принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

Суд звертає увагу на те, що частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Під час розгляду справи судом встановлено, що Броварська міська рада допустила бездіяльність при розгляді заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою від 02.04.2014, оскільки фактично рішення по даному питанню саме у місячний строк прийнято не було.

Таким чином, з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, приймаючи до уваги встановлення під час розгляду справи ознаки протиправної бездіяльності відповідача, суд вважає, що належним та достатнім способом захисту та визнання порушених прав позивача, є визнання протиправними дії Броварської міської ради Київської області, щодо не розгляду заяви позивача від 02.04.2014 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо земельної ділянки в АДРЕСА_1 в передбачений термін, відповідно до п.7 ст. 118 Земельного кодексу України, порушення процедури набуття земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , що перешкодило позивачу отримати земельну ділянку на загальних та пільгових підставах.

Суд звертає увагу, що пункти 2, 5 та 6 позовних вимог за своїм змістом дублюють позицію щодо неправомірного та неналежного розгляду відповідачами заяви ОСОБА_1 від 02.04.2014 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо земельної ділянки в АДРЕСА_1 , тому не підлягають задоволенню.

Крім того у позовній заяві позивач просить суд зобов`язати Броварську міську раду Київської області відшкодувати позивачу вартість неотриманої земельної ділянки (1 000 000,00 грн) та матеріальні збитки в розмірі 2 000 000 грн, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із частинами першою, другою статті 23 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Суд зазначає про те, що позивачем не було надано до суду жодних доказів, які підтверджують завдання йому матеріальної шкоди діями та бездіяльністю відповідачів та не було доведено причинно-наслідкового зв`язку отримання матеріальних збитків і протиправним діянням заподіювача.

У зв`язку з цим, суд не вбачає підстав для задоволення вказаних позовних вимог.

Також, у позовній заяві позивач просить суд зобов`язати Броварську міську раду Київської області відшкодувати позивачу моральну шкоду в розмірі 2 000 000 грн, з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно із статтею 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 №4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації (останнє залежить від характеру діяльності потерпілого, посади, часу й зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, наміру, з яким діяв заподіювач шкоди тощо).

Враховуючи обставини справи, характер та обсяг душевних страждань позивача, стан його здоров`я, суд вважає, що відшкодуванню підлягає моральна шкода у розмірі 5000,00 грн. Таке рішення на переконання суду, буде справедливим, відповідати принципам розумності та виваженості.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

При цьому, суд враховує, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.

Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З наведеного слідує, що повноваження адміністративного суду накладати на суб`єкта владних повноважень зобов`язання подати звіт про виконання рішення суду є правом суду, а не його обов`язком, реалізація якого можлива у випадку доведення позивачем або встановлення судом під час розгляду справи, що за відсутності такого контролю рішення суду залишиться не виконаним, чи для його виконання доведеться докласти значних зусиль.

Будь-яких пояснень на обґрунтування необхідності покладення на відповідача додаткового обов`язку під час виконання судового рішення позивач у позовній заяві не зазначив. У свою чергу судом під час розгляду справи обставин, які б вимагали встановлення судового контролю, не встановлено.

З урахуванням викладеного вимоги позивача про встановлення судового контролю задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Слід зазначити, що згідно приписів пункту 8, 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору.

Отже, враховуючи ту обставину, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання адміністративного позову до суду, за відсутності понесення таких витрат вони стягненню за рахунок відповідача на користь ОСОБА_1 не підлягають.

Крім того, у позовній заяві позивач просить суд відшкодувати за рахунок відповідача судові витрати позивачу за складання даного позову, на підготовку до розгляду справи, перебуванням у судовому засіданні та витрат, пов`язаних з розглядом справи в розмірі 50000,00 грн., з приводу чого суд зазначає таке.

Суд зазначає, що позивач самостійно здійснював підготовку та подання до суду позовної заяви, професійною правничою допомогою не користувався.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 135 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, та її законному представнику сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно до розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати.

Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов`язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Суд звертає увагу позивача на те, що КАС України не передбачено стягнення за рахунок відповідача, у разі задоволення позову, витрат позивача за самостійне складання позовної заяви та самостійну підготовку до розгляду справи.

Крім того, позивачем не були надані суду будь-які докази понесення таких витрат та відповідних платіжних документів щодо фактичного понесення таких витрат.

Отже, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат за складання даного позову, за підготовку до розгляду справи в розмірі 50000,00 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Броварської міської ради Київської області, щодо не розгляду заяви позивача від 02.04.2014 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо земельної ділянки в м. Бровари, в районі АДРЕСА_1 в передбачений термін, відповідно до п.7 ст. 118 Земельного кодексу України, порушення процедури набуття земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , що перешкодило позивачу отримати земельну ділянку на загальних та пільгових підставах.

Стягнути з Броварської міської ради Київської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень 00 копійок).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лисенко В.І.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 03 серпня 2020 р.