Рішення № 90724051, 20.07.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2020 року м. Київ № 320/4169/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Київський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчини певні дії

В С Т А Н О В И В:

до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовом до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Київський обласний військовий комісаріат (04053, м. Київ, вул. Артема 59) в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати пункт 36 рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, оформленого протоколом комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 122 від 07.12.2018 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, з 03.07.2018, внаслідок поранення (контузії головного мозку), захворювання пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії;

- зобов`язати відповідача призначити та виплатити одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, внаслідок поранення (контузії головного мозку), захворювання пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії у розмірі 90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення ІІ групи інвалідності - 03.07.2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про протиправність рішення відповідача в частині відмови у призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності.

Ухвалою суду від 07 серпня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження по справі без виклику сторін та проведення судового засідання і запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.

21 серпня 2019 року від Міністерства оборони України через канцелярію суду надійшов відзив на адміністративний позов в якому відповідач просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, оскільки, на думку відповідача, його дії при прийнятті оскаржуваного рішення були правомірними та узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, що висловлена у постанові від 26.06.2018 по справі № 750/5074/17, за якою військовослужбовці строкової служби, до якої відноситься позивач, право на виплату одноразової грошової допомоги мають за умови встановлення інвалідності протягом трьохмісячного строку з дня звільнення зі служби, та яка буде пов`язана з її проходженням.

Дослідивши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , та як зазначено в посвідченні від 27 липня 2018 року, серії НОМЕР_3 , є інвалідом 2 групи.

Відповідно до довідки Сквирського районного військового комісаріату від 06.03.2018 № 52 позивач з 21 вересня 1982 року по 04 листопада 1984 року проходив службу в лавах Збройних Сил, в тому числі в складі ВЧ 51884.

В період з 28 квітня 1983 року по 04 листопада 1984 року позивач перебував на території Республіки Афганістан та приймав участь у бойових діях, що окрім іншого підтверджується відповідним записом у військовому квитку серії НОМЕР_4 від 20 вересня 1982 року.

Як слідує з медичного висновку МСЕК серії АВ № 1040780 за наслідками первинного огляду ОСОБА_1 20.07.2018, останньому встановлено з 03.07.2018 ІІ групу інвалідності, захворювання пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Як зазначено у висновку судово-медичного експерта Київського міського клінічного бюро судово-медичних експертиз від 09.03.2018 № 332/ж, описані в обстеженні ушкодження тіла, а саме рубці на голові позивача, є наслідком загоєння рани, які могли утворитися внаслідок вогнепальних (осколкових) поранень, отриманих у 1984 році.

Згідно з витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 29.05.2018 № 1446, перелічені захворювання пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Як вбачається з матеріалів справи, 27 липня 2018 року позивачем було подано заяву до Сквирського РВК з проханням виплатити йому одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленою інвалідністю, що має зв`язок з виконанням обов`язків військової служби.

Згідно інформації, що міститься у витязі з протоколу комісії Міноборони з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07.12.2018 № 122, при розгляді поданих позивачем документів, комісія дійшла висновку про відмову у призначенні громадянину ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, оскільки інвалідність позивачеві встановлена понад трьохмісячний термін після звільнення з військової служби.

Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з метою врегулювання спору у судовому порядку.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону № 2232-XII, проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Як слідує з положень частини 6 вказаної статті Закону, існують наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Строкова служба є окремим видом військової служби, що вказує на особливий порядок правового регулювання вказаного виду служби.

Як вбачається з матеріалів справи, захворювання позивача пов`язане з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії під час проходження строкової служби. Доказів несення служби з інших підстав (за іншим порядком) в цей період матеріали справи не містять.

Гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами, що слідує із змісту статті 40 Закону № 2232-XII.

Статтею 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII (в редакції чинній на час звернення позивача за отриманням допомоги) встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до частини дев`ятої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ, порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі- Порядок №975).

При цьому, пунктом 2 наведеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:

допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 499 (Офіційний вісник України, 2008 р., № 39, ст. 1298), Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 р. № 284 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 14, ст. 532), і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. № 1331 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 89, ст. 3255);

допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до пункту 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Судом встановлено, що другу групу інвалідності позивачу встановлено з 03 липня 2018 року.

До моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року (далі - Закон № 1774-VIII) право на одноразову грошову допомогу мали всі військовослужбовці, незалежно від виду проходження військової служби.

Проте з 01 січня 2017 року, після набрання чинності Закону № 1774-VIII для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.

Таким чином, статтею 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка діяла на час настання інвалідності у позивача, не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Відповідно до ч. 6 ст. 2 цього ж Закону існують такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Отже, строкова служба є окремим видом військової служби, що вказує на особливий порядок правового регулювання вказаного виду служби.

В контексті спірних правовідносин саме частина 6 статті 16 Закону № 2011-XII є спеціальною правовою нормою, що містить особливі критерії для встановлення умов виплати одноразової грошової допомоги особам, які проходять строкову військову службу, зокрема:

- особливі суб`єкти отримання допомоги - військовослужбовці строкової військової служби;

- визначений час настання інвалідності - період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби;

- відсутність умови про настання інвалідності після закінчення тримісячного строку після звільнення зі служби.

Аналогічне правило закріплено Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. N 499.

Так, відповідно до підпункту 4 пункту 2 вказаного Порядку, військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення.

Частиною шостою статті 16 Закону № 2011-XII для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції ст.16 Закону №2011-ХІІ після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.

Оскільки позивачу вперше встановлена інвалідність у 2018 році, тобто більше ніж через 34 роки після звільнення зі строкової військової служби та після 01.01.2017 суд дійшов висновку, що право на отримання одноразової грошової допомоги за статтею 16 Закону №2011-ХІІ у позивача відсутнє.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах: від 23 червня 2020 року справа № 825/1545/18, від 13 травня 2020 року по справі №2040/6291/18, від 31 січня 2019 року по справі № 820/4526/18, від 20 листопада 2018 року по справі №820/1670/18 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Також суд вважає за доцільне зазначити, що доводи позивача про те, що його інвалідність настала саме при виконанні обов`язків військової служби, а не під час її проходження, не узгоджується з наведеною правовою позицією Верховного Суду у постанові від 26 червня 2018 року по справі № 750/5074/17, де суд зазначив, що "встановлена інвалідність, отримана під час виконання обов`язків військової служби, а не під час проходження військової служби, є безпідставним доводом, оскільки виконання обов`язків військової служби здійснюється під час проходження військової служби. Тобто, визначення "під час проходження військової служби" є більш широким та включає в себе і час виконання обов`язків військової служби".

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 22.03.2018 по справі № 288/349/17 суд не може врахувати, оскільки, по-перше, предметом спору у вказаній справі була неналежно розглянута заява Міноборони про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності, а по-друге, у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 750/5074/17, Верховний Суд відступив від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених рішеннях, в тому числі і по справі № 288/349/17.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 року по справі № 802/2236/17-а.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При вказаних обставинах, суд дійшов висновку, що відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи із системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позов не підлягає задоволенню.

Оскільки спір вирішено на користь суб`єкта владних повноважень, а доказів понесення ним витрат, пов`язаних з розглядом справи суду не надано, питання розподілу судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 9, 14, 90, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено та підписано 20.07.2020

Суддя Панченко Н.Д.