
ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 серпня 2020 року м. Житомир справа № 240/7722/20
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо ненарахування та невиплати мені грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій - за період з дня звільнення по день подання позовної заяви шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати.
В обґрунтування позову вказує, що у березні 2020 року звернувся до відповідача із заявою у якій просив нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2017 року по 2018 роки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Вказує, що 26 березня 2020 року отримав відмову відповідача у задоволенні заяви. Вважає, що дії відповідача не відповідають нормам чинного законодавства України і є безпідставними та незаконними.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року відрито спрощене позовне провадження.
Копію ухвали позивач отримав 12.06.2020, а відповідач - 15.06.2020, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Відділом документального забезпечення суду 23 червня 2020 року зареєстровано відзив на позовну заяву в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову та вказує, що відповідно до Закону України "Про відпустки" та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не передбачено порядку перенесення на інший період або продовження додаткової відпустки учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, тому невикористана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься.
Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з таких підстав.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Встановлено, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням, виданим 07.06.2017.
Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 07.05.2018 №244 підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас, а згідно наказу командира військової частини А2516 (по стройовій частині) №97 від 23.05.2018, із 23травня 2018 року ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів грошового забезпечення.
Листом №305-600 від 26.03.2020 за підписом тимчасово виконуючого обов`язки начальника Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України повідомлено ОСОБА_1 про те, що: " відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасникам бойових дій надається пільга з використанням чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком на 14 календарних днів на рік.
Відповідно до статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та враховуючи Указ Президента України від 17.03.2014 №303/2014 "Про часткову мобілізацію", затверджений Законом України від 17.03.2014 №1126-У1, військовослужбовцям Збройних Сил України у зв`язку із дією на території України особливого періоду додаткові відпустки як учаснику бойових дій не надаються по даний час.
При цьому, відповідно до Закону України "Про відпустки" та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не передбачено порядку перенесення на інший період або продовження додаткової відпустки учасникам бойових дій, тому невикористана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься.
Підсумовуючи зазначене вище, у Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України немає підстав для нарахування й виплати звільненим військовослужбовцям, в тому числі й Вам, грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017,2018 роки". (а.с. 12)
Вважаючи таку відмову необґрунтованою та протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу наявності у військовослужбовця, звільненого з військової служби, права на отримання при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій, передбаченої п. 12 ч.1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначених підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Верховним Судом 16 травня 2019 року було прийнято постанову у зразковій справі №620/4218/18 (№Пз/9901/4/19), залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року.
Враховуючи предмет спору у даній справі та предмет спору у справі, яку розглянуто Верховним Судом як зразкову, суд дійшов висновку про те, що адміністративна справа №240/9820/19 є типовою справою по відношенню до зразкової справи №620/4218/18 (№Пз/9901/4/19).
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має врахувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Згідно із п. 21 ст. 4 КАС України типові адміністративні справи адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявленого аналогічні вимоги.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує висновки Верховного Суду, які зроблені під час розгляду зразкової справи №620/4218/18 (№Пз/9901/4/19) та зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011)
Згідно приписів ст. 1 Закону №2011, соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Приписами ст. 1-2 Закону №2011 визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Статтею 10-1 Закону №2011 визначено право військовослужбовців на відпустки, порядок їх надання та відкликання з них. Частиною 8 вказаної статті передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Відповідно до ст. 16-2 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон №504/96-ВР) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Отже, учасники бойових дій мають право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Статтею 5 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551) визначено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Встановлено, що позивач із 2017 року має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням.
Пунктом 12 ч.1 ст. 12 Закону №3551 визначено, що учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Отже, позивач, як учасник бойових дій, під час проходження військової служби мав право на отримання додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення строком 14 календарних днів на рік.
Разом з тим, пунктами 17 та 19 частини першої статті 12 Закону №2011 встановлені обмеження щодо реалізації учасниками бойових дій їх права на отримання додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551, згідно з якими в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Натомість, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Приписами п. 21 ч. 1 ст. 12 Закону №2011 визначено, що у разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Суд зазначає, що визначення особливого періоду надано в Законі України від 21.10.1993 №3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон №3543) та Законі України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закон №1932 ).
Статтею 1 Закону №3543 визначено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Однак, згідно ст. 1 Закону №1932, особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону №3543 визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
Приписами ч. 8 ст. 4 Закону №3543 встановлено, що з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Із аналіз зазначених норм вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Суд відмічає, що Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, було постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
З матеріалів справи вбачається, що протягом 2017-2018 років ОСОБА_1 своїм правом на отримання додаткової відпустки учасникам бойових дій не скористався, у зв`язку з введенням у зазначений період особливого періоду.
Відповідно до ч. 14 ст. 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Отже військовослужбовець, який під час проходження військової служби не використав додаткову відпустку, право на яку він мав відповідно до закону, при звільненні його з військової служби має право на виплату грошової компенсації за всі невикористані дні такої відпустки.
Судом встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 з військової служби грошова компенсація за невикористану в 2017-2018 роках додаткову відпустку учаснику бойових дій виплачена не була, що підтверджується копією витягу із наказу №97 від 23.05.2018 (а.с.11).
Разом з тим, відповідач у листі №305-600 від 26.03.2020 зазначив, що підставою для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану відпустку стало те, що надання Вам такої відпустки під час проходження Вами військової служби не було передбачено, а тому не було і підстав нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 грошову компенсацію за щорічні додаткові відпустки, як учаснику бойових дій.
Суд не погоджується з такою позицією відповідача з огляду на наступне.
Спірні правовідносини щодо отримання позивачем грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням з військової служби виникли в особливий період.
У разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. В особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Разом з тим, норми Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 №3551 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011 "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та статтею 16-2 Закону України від 05.11.1996 №504/96-ВР "Про відпустки".
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України від 22.10.1993 №3551 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2017-2018 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551.
Разом з тим, суд критично ставиться до твердження відповідача про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за не отриману додаткову відпустку, оскільки припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, при виключенні позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані у 2017-2018 роках календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". У зв`язку з цим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Разом із тим суд вважає, що заявлені позивачем вимоги в частині позову, що стосується стягнення середнього розміру заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у даному випадку є передчасними.
Так, відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
В даному випадку має місце спір про право на належні звільненому працівнику суми, а саме право позивача на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік.
При цьому, ч.2 ст.117 Кодексу законів про працю покладено обов`язок на роботодавця сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку буде рішення у даній справі, яким встановлено право позивача на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік
На час розгляду справи відсутні підстави вважати, що відповідачем при виплаті позивачу вихідної допомоги за цим рішенням суду не буде виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а тому права позивача в цій частині не є порушеними.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині є передчасними, фактично спрямовані на урегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату вихідної допомоги при звільненні, а тому не підлягають задоволенню.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У зв`язку з відсутністю документально підтверджених судових витрат по даній справі, питання про їх розподіл судом не розглядається.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позовну заяву задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік.
Зобов`язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України (проспект Повітрофлотський, 6, м.Київ, 03168, код ЄДРПОУ 22990368) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Лавренчук
Судове рішення № 90723594, Житомирський окружний адміністративний суд було прийнято 03.08.2020. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 240/7722/20. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: