Рішення № 90723570, 03.08.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2020 року м. Житомир справа № 240/7993/20

категорія 112030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Попової О. Г.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просить:

- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови в зарахуванні ОСОБА_1 період навчання в Червоноармійському СТК ДТСААФ з 01.12.1980 року по 29.04.1981 року та період роботи в Новоград-Волинській ПМК-2 з 05.10.1981 року по 30.06.1983 року до трудового та страхового стажу.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 період навчання в Червоноармійському СТК ДТСААФ з 01.12.1980 року по 29.04.1981 року та період роботи в Новоград-Волинській ПМК-2 з 05.10.1981 року по 30.06.1983 року до трудового та страхового стажу та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 28 грудня 2019 року;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 3000,00 грн понесених витрат на правничу допомогу;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 840 грн. (вісімсот сорок гривень) 80 коп. судового збору.

В обґрунтування позову зазначає, що 29 січня 2020 року звернувся до ГУПФУ в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням відповідача від 03 лютого 2020 року у призначенні пенсії за віком моєму клієнту відмовлено, оскільки страховий стаж становить 25 років 2 місяці і 19 днів. Відповідачем не зараховано до стажу ОСОБА_1 період навчання в Червоноармійському СТК ДТСААФ з 01.12.1980 року по 29.04.1981 року та період роботи в Новоград-Волинській ПМК-2 з 05.10.1981 року по 30.06.1983 року, оскільки записи в трудовій книжці про роботу не відповідають вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 17.08.1993 року № 110

Відмову та дії відповідача позивач вважає протиправними та необґрунтованими.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 03 червня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України).

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

10 липня 2020 року до відділу документального забезпечення суду надійшов відзив на адміністративний позов від Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області. В обґрунтування якого зазначає, що згідно поданих документів страховий стаж позивача становить 25 років 2 місяці 19 днів, тому рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області було відмовлено у призначені пенсії через відсутність необхідного стажу роботи ( 26 років). Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 працював, зокрема з 05.10.1981 по 30.06.1983 в Новоград-Волинському МПК №2 на посаді газозварювальника з виконанням обов`язків водія 3 класу. Вказаний період роботи позивача не зарахований до загального стажу, оскільки записи в трудовій книжці про роботу не відповідають вимогам п.2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 17.08.1993 №110 ( відбиток печатки не читається). Вказує, що для підтвердження періоду роботи з 05.10.1981 року по 30.06.1983 року для включення його до страхового стажу, Позивачу необхідно було надати до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області уточнюючу довідку підприємства, які б підтверджували вказаний період роботи.

Крім того, відповідач просить відповідно до п. 9 ст.139 КАС України звільнити Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від сплати витрат на професійну правничу допомогу або зменшити її розмір.

Ухвалою судді від 13.07.2020 року у задоволенні заяви адвоката Дмитренка В.В. про розгляд справи №240/7993/20 в порядку загального позовного провадження - відмовлено.

Відповідно до наказу Житомирського окружного адміністративного суду № 01-59-в від 06 липня 2020 року в період часу з 12.07.2020 по 31.07.2020 включно суддя Попова О.Г. перебувала у відпустці.

У відповідності до положень частини п`ятої статті 262, частини першої статті 263 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною четвертою статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Частиною п`ятою статті 250 КАС України встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням від 03.02.2020 року ГУ ПФУ в Житомирській області відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 26 років. За наявними документами до страхового стажу гр. ОСОБА_1 до страхового стажу не зараховано період роботи з 05.10 198 кроку по 30.06.1983 року в Новоград-Волинській ІІМК-2, так як записи в трудовій книжні про роботу не відповідають вимогам п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 17.08.1993 року довідки №110, та період навчання згідно довідки №1/08 від 14 січня 2020 року виданої Житомирською обласною організацією ТСО України з 01.12.1980 по 29.04.1981 року в Червоноармійському СТК ДТСААФ, так як в довідні не зазначена інформація про присвоєння кваліфікацій. Згідно поданих документів страховий стаж становить 25 років 2 місяці 19 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком (а.с15).

Листом від 28.05.2020 року ГУ ПФУ в Житомирській області повідомило представника позивача - Дмитренка В.В., що для підтвердження вищезазначеного періоду роботи 04.02.2020 надіслано запит на Новоград-Волинське ВАТ «Сантехмонтаж», однак відповідь на даний час не надходила. Згідно поданих документів страховий стаж ОСОБА_1 , підтверджений документально, становить 25 років 2 місяці 19 днів, тому Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області прийнято рішення про відмову у призначені пенсії за віком та повідомлено ОСОБА_1 листом від 10.02.2020 № 0600-0329-8/1622 (а.с.14).

Позивач вважає, що дані висновки та рішення порушують його права, а тому звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

За правилами частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов`язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 1 ст.26 Закону №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.

Згідно ст. 58 Закону № 1058 Пенсійний фонд призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

До 01 січня 2004 року порядок підтвердження стажу роботи визначений статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-XII).

Як встановлено статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закону № 1788-XII), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок № 637).

Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.

Як встановлено судом, до страхового стажу не зараховано період роботи з 05.10.1981 року по 30.06.1983 року в Новоград-Волинській ПМК-2 , так як записи в трудовій книжці про роботу не відповідають вимогам п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 17.08.1993 року №110, та період навчання згідно довідки №1/08 від 14 січня 2020 року виданої Житомирською обласною організацією ТСО України з 01.12.1980 року по 29.04.1981 року в Червоноармійському СТК ДТСААФ, так як в довідці не зазначена інформація про присвоєння кваліфікації.

Питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 р. № 301 ( 301-93-п ) «Про трудові книжки працівників», та прийнятою відповідно до зазначеної постанови Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 № 58 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110.

Згідно з даними трудової книжки позивача, запис №7,8 в період з 05.10.1981 по 30.06.1983 ОСОБА_1 працював на посаді газоелектрозварювальником по 4му розряду, виконувачем обов"язки шофера 3-го класа в Новоград-Волинському ПМК № 2

Щодо посилань відповідача, що вказаний запис у трудовій книжці не відповідає вимогам п. 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 17.08.1993 № 110, а саме відбиток печатки не читається, суд зазначає.

Відповідно до п.п.1.1 Інструкції №110 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться (п.2.2 Інструкції).

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Відповідно до п.2.4. Інструкції №110 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Пунктом 2.27 визначено, що запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер.

Відповідно до п.4.1 Інструкції у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відповідно до п.18 постанови Ради міністрів СРСР від 06 вересня 1973 року №656 «Про трудові книжки робочих та службовців» відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням керівника підприємства, установи, організації).

Також, пунктом Постанови Кабінету міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 року № 301 передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Суд зазначає, що датою внесення запису 7,8 у трудовій книжці позивача та проставлення на ній печатки є 1981 рік, що не гарантує збереженість чіткого відбитку печатки.

Таким чином, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звертається за призначенням пенсії, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для позивача, а отже, й не може впливати на її особисті права. Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17, який в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України має бути врахований судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Також на підтвердження спірного періоду роботи наявні наказ Новоград-Волинської ПМК-2 від 05 жовтня 1981 року № 86-К про прийняття ОСОБА_1 на посаду газоелектрозварювальника 4 розряду з виконанням обов`язків водія 3 класу та наказ Новоград-Волинської ПМК-2 від 30 жовтня 1983 року № 47-К про звільнення з посади газоелектрозварювальника за власним бажанням (а.с.10,11).

Отже, посилання відповідача на неналежне оформлення трудової книжки, як на підставу для відмови у зарахуванні періоду навчання до страхового стажу, судом до уваги не береться.

З огляду на зазначене та враховуючи, що відповідачем не надано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неможливості зарахування період роботи в Новоград-Волинській ПМК-2 з 05.10.1981 року по 30.06.1983 року до страхового стажу позивача.

Щодо відмови відповідача у зарахуванні періоду навчання з 01.12.1980 по 29.04.1981 року в Червоноармійському СТК ДТСААФ, суд зазначає таке.

Підставою відмови стало те, що в довідні №1/08 від 14 січня 2020 року виданої Житомирською обласною організацією ТСО України не зазначена інформація про присвоєння кваліфікацій.

Згідно з пунктом «д» статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Згідно з пунктом 2.18 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110; далі - Інструкція), до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів, зокрема, записи про час навчання у професійних навчально-виховних закладах та інших закладах у навчально-курсових комбінатах (центрі, пункті тощо), у вищих навчальних закладах та про час перебування в аспірантурі і клінічній ординатурі.

Як вже зазначалось судом, відповідно до Порядку № 637, основним документом, що підтверджує трудовий стаж є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними документами.

Час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

При цьому, суд звертає увагу, що відомості про навчання позивача, відображені безпосередньо у трудовій книжці, запис №4, наступного змісту: 01.12.201980 "зачислен на курси шоферов 3го класа" на підставі "приказа 63 от 1.12.1980г.", 29.04.1981 "закончил курси шоферов 3го класа" на підставі "приказа 68 от 29.04.1981г.".

Враховуючи викладене вище, суд дійшов до переконання, що доводи відповідача, щодо незарахування періоду навчання позивача з 01.12.1980 по 29.04.1981 року в Червоноармійському СТК ДТСААФ до страхового стажу позивача є необґрунтованими.

З висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 25.04.2019 в справі № 159/4178/16-а слідує, що при дослідженні обставин справи необхідно враховувати ступінь вини позивача у відсутності повного об`єму необхідних для реалізації його прав документів та повноті записів у наявних підтверджуючих пільговий стаж документах, з огляду на те, що обов`язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі Ковач проти України від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі Швидка проти України від 30.10.2014 тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.

При цьому, оцінка рішенню відповідача на відповідність критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, надається судом виключно виходячи зі змісту такого рішення.

Разом з тим, доказів у підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині вищевказаних періодів роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості чи були предметом судового розгляду до суду не надано, при цьому слід врахувати, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що під час розгляду заяви позивача пенсійний орган діяв необґрунтовано та недобросовісно, а тому такі дії є протиправними.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що у межах спірних правовідносин адміністративним судом не здійснюється призначення пенсії, а перевіряється виключно законність рішення органу пенсійного фонду про відмову в призначенні пенсії, за наслідками чого суд може визнати протиправними такі рішення, дії чи бездіяльність, а як наслідок - зобов`язати вчинити певні дії.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Доцільно відзначити, що здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.

Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Отже, суд не може перебирати на себе функції, які відносяться до виключної компетенції органів Пенсійного фонду, зокрема функції щодо перерахунку пенсії та зобов`язувати відповідача прийняти те чи інше рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі №813/1770/17, від 12 лютого 2019 року у справі №825/1602/17 та від 05 березня 2019 року у справі №2040/6320/18.

З огляду на те, що при прийнятті рішення від 03.02.2020 про відмову в призначенні пенсії відповідачем безпідставно не включено до страхового стажу періоди, а саме період роботи з 05.10.1981 року по 30.06.1983 року в Новоград-Волинській ПМК-2 та період навчання з 01.12.1980 року по 29.04.1981 року в Червоноармійському СТК ДТСААФ, суд дійшов висновку про визнання протиправним та скасування цього рішення.

З метою належного способу захисту порушених права позивача в даному спорі, обґрунтовано вийшов за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним, а саме: зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.01.2020 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, зазначених у рішенні суду.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, згідно з нормами ст. 134 КАС України основним критерієм при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, які стягуються на користь позивача, який не є суб`єктом владних повноважень, при задоволенні його позову, є співмірність цих витрат із складністю справи та змістом і обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Зокрема, в цьому контексті слід враховувати ціну позову (якщо спір є матеріального характеру), значення справи для сторони, вплив вирішення справи на репутацію сторони, публічний інтерес до справи, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, (наданих послуг), вид цих послуг, їх необхідність в межах конкретної справи тощо.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Дана адміністративна справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, як справа незначної складності (малозначна справа). У вказаній категорії справ є значна стала судова практика, в тому числі практика суду касаційної інстанції.

На потвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу надано ордер, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копію договору №7/2020 про надання правничої (правової) допомоги від 20.05.2020, копією тарифів надання послуг адвокатом Дмитренко В.В., копію акту приймання - передачі наданих послуг, копією прибуткового касового ордеру № 1 та копією квитанції до прибуткового касового ордеру.

Проаналізувавши детальний опис та розрахунок наданих послуг (робіт), враховуючи критерій обґрунтованості та співмірності понесених позивачем витрат, зважаючи на рівень складності справи та виконані адвокатом роботи, розумність розміру гонорару, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, а саме: стягнення на користь позивача 3000,00 грн. витрат на правничу допомогу за рахунок суб`єкта владних повноважень, що виступає відповідачем у справі.

Частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь позивача підлягають стягненню сплачені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову в розмірі 840,80 грн. та витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 3000,00 грн. шляхом стягнення цих коштів за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О.Ольжича, 7,Житомир,10003. Код ЄДРПОУ 13559341) про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови в зарахуванні ОСОБА_1 період навчання в Червоноармійському СТК ДТСААФ з 01.12.1980 року по 29.04.1981 року та період роботи в Новоград-Волинській ПМК-2 з 05.10.1981 року по 30.06.1983 року до трудового та страхового стажу.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.01.2020 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страчування", з урахуванням висновків суду, зазначених у рішенні суду.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду складено у повному обсязі: 03 серпня 2020 року.

Суддя О.Г. Попова