Рішення № 90722669, 03.08.2020, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2020 р.Справа № 916/1574/20

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Малярчук І.А.,

при секретарі судового засідання Мукієнко Д.С.,

розглянувши у спрощеному провадженні без виклику сторін справу №916/1574/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Свен-Транс" (14005, м. Чернігів, вул.Самострова, 22, кв.25) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Южметиз" (65058, м. Одеса, пр-т Шевченка, 15/2) про стягнення 61624,26грн., із яких 40000грн. основного боргу, 18097,06грн. пені, 1814,20грн. три проценти річних, 1713грн. інфляційних втрат,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача, заяв, клопотань, процесуальні дії суду:

Позивач у позові в обґрунтування позовних вимог зазначає, що 15.12.2016р. між ТОВ «Свен-Транс» та ТОВ «Южметиз» було укладено договір надання транспортних послуг №15/12-01, відповідно до якого позивач зобов`язався, за рахунок відповідача, здійснити перевезення вантажу відповідача. В свою чергу відповідач зобов`язався оплатити послуги позивача шляхом перерахування визначених у рахунку грошових коштів. На виконання укладеного договору сторони узгодили заявку на транспортування вантажу автомобільним транспортом, а саме визначили наступне: маршрут (м. Белорецк, Росія - м. Одеса, України), адресу завантаження, вид вантажу, дату та час подачі під завантаження - 08.04.2019р., дата вивантаження - 16-17.04.2019р., вантажоодержувача та адресу вивантаження. Вартість перевезення сторонами визначено в розмірі 70000грн. Позивач вказує, що фактично послуги були надані ним та прийняті відповідачем, про що свідчить складений та підписаний сторонами акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №ОУ-0004/20 від 17.04.2019р., СМR №0103913 від 08.04.2019р. Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №СФ-004/23 від 17.04.2019р. на оплату наданих послуг, який відповідачем було частково оплачено в сумі 20000грн. по рахунку-фактурі №СФ-004/23 від 17.04.2019р. Відповідно до положень пункту 2 договору сторони передбачили, що замовник зобов`язаний перерахувати кошти на розрахунковий рахунок перевізника протягом 3 банківських днів після надання послуг, із чого позивач дійшов висновку про те, що останнім днем виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати грошових коштів є 22.04.2019р. Отже, як вказує позивач, станом на 01.10.2019р. загальна сума заборгованості відповідача, з урахуванням часткової сплати, становила 50000грн. Після надсилання позивачем відповідачу 15.01.2020р. претензії відповідач частково оплатив заборгованість в сумі 10000грн., у зв`язку з чим станом на 12.02.2020р. загальна сума заборгованості відповідача склала 40000грн.

Відповідач правом на подання заперечення щодо розгляду справи в спрощеному провадженні без виклику сторін, відзиву на позов не скористався. За таких обставин, суд розглядає дану справу за наявними в ній матеріалами з врахуванням положень ч.2 ст.178 ГПК України, якими передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. При цьому, суд враховує, що ухвалу суду від 02.06.2020р. судом було надіслано за адресою державної реєстрації відповідача: 65058, м. Одеса, пр-т Шевченка, 15/2. Вказану ухвалу повернуто поштою до суду із поміткою про відсутність адресата за вказаною адресою.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID-19» через спалах у світі коронавірусу з 12.03.2020р. в Україні введено карантин.

Постановою КМУ №392 від 20.05.2020р. «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 22 травня 2020 р. до 22 червня 2020 р. на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовжено на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Згідно листа Ради Суддів України №9рс-186/20 від 16.03.2020р. з метою убезпечити населення України від поширення гострих респіраторних захворювань та коронавірусу СОVID-19, який віднесено до особливо небезпечних інфекційних хвороб, рекомендовано, на період з 16.03.2020р. до 03.04.2020р., встановити особливий режим роботи судів України, зокрема: роз`яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами та можливість розгляду справ в режимі відеоконференції; зменшити кількість судових засідань, що призначаються для розгляду протягом робочого дня; по можливості здійснювати судовий розгляд справ без участі сторін, в порядку письмового провадження. Крім того, Рада суддів України рекомендувала громадянам та іншим особам: всі необхідні документи (позовні заяви, заяви, скарги, відзиви, пояснення, клопотання тощо) надавати суду в електронному вигляді на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі «Електронний суд», поштою, факсом або дистанційні засоби зв`язку; учасникам судових засідань подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; утриматися від відвідування приміщення суду, особливо за наявності захворювання (слабість, кашель, задуха, утруднення дихання, тощо).

З врахуванням викладеного, судом розглянуто дану справу без участі сторін.

Так, положення ч.1 ст.248 ГПК України визначають, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до п.3) ч.11 розділу 1 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)", який набрав законної сили 02.04.2020р., розділ Х "Прикінцеві положення" доповнено новою частиною 4 такого змісту: "4. Під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву, продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов?язаного із запобіганням поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).".

Наразі, положення п.3) ч.11 розділу 1 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)" не змінюють строк розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки про це прямо в Законі не зазначено.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, враховуючи, вжиті судом заходи із забезпечення повідомлення відповідача про розгляд судом справи №916/1574/20 засобами поштового зв`язку, суд, зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, дійшов висновку в контексті гарантій ст.6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року щодо розумного строку розгляду справи, про необхідність розгляду справи по суті за наявними матеріалами.

Ухвалою суду від 02.06.2020р. відкрито провадження по справі №916/1574/20, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Зміст спірних правовідносин, фактичні обставини справи та докази, на підставі яких судом встановлені обставини справи:

15.12.2016р. між ТОВ «Свен-Транс» (перевізник) та ТОВ «Южметиз» (замовник) було укладено договір надання транспортних послуг №15/12-01, відповідно до умов якого цим договором регулюються правовідносини, що виникають між перевізником та замовником - надалі сторонами, з приводу транспортного експедирування вантажу замовника. Замовник доручає, а перевізник бере на себе зобов`язання від свого імені та за рахунок замовника здійснити перевезення вантажу замовника автомобільним транспортом. За домовленістю сторін договору перевізник також може надавати додаткові послуги необхідні для доставки вантажу (перевірка кількості і стану вантажу, його цілісність і схоронність, вантажно-розвантажувальні роботи) (розділ 1 договору).

Відповідно до розділу 2 договору надання транспортних послуг №15/12-01 від 15.12.2016р. вартість послуг, які включають у себе провізну плату й винагороду, що належить перевізнику, а також розмір зборів за виконання перевізником пов`язаних з організацією та здійсненням перевезення операцій та послуг, визначаються за взаємною згодою сторін і фіксуються у рахунках. Вартість послуг визначається на підставі діючих ринкових розцінок і тарифів на аналогічні послуги та може змінюватися, відповідно до зміни кон`юнктури ринку транспортно-експедиторських послуг та цін на паливно-мастильні матеріали. Загальна сума договору складається з сум згідно рахунків за період дії цього договору. У випадку необхідності сторони підписують акт звірки. Розрахунки за цим договором здійснюються в національній валюті України через установу банку згідно із правилами, передбаченими чинним в Україні законодавством для безготівкових розрахунків. За виконання транспортного обслуговування замовник зобов`язаний перерахувати кошти на розрахунковий рахунок перевізника протягом 3 банківських днів після надання послуг. Датою оплати вважається дата надходження коштів на поточний рахунок перевізника. Сторони погоджують, що всі оплати, здійснені Замовником незалежно від їх призначення, приймаються у залік оплати борг їв перед перевізником, що хронологічно виникли раніше належного строку оплати. Акт виконаних робіт, що надісланий засобами факсимільного зв`язку або електронною поштою, вважається таким, то має юридичну силу до заміни його на оригінал. Оригінал акту виконаних робіт надсилається замовником поштою на адресу перевізника у розумний строк, але не пізніше 3 діб після фактичного його підписання. Якщо на протязі одного календарного місяця Сторона не повертає оригінал акту виконаних робіт замість факсимільної копії акту та не висуває письмової претензії, акт переданий засобами факсимільного зв`язку вважається таким, що узгоджений, а робота (послуги) прийнятими. Перевізник має право залучити до виконання обов`язків за цим договором інших осіб. У разі залучення перевізником інших осіб, відповідальність перед замовником за виконання обов`язків за договором несе перевізник. Замовник за даним договором має статус платника податку на додану вартість. Перевізник за даним договором має статус платника податку на додану вартість.

Згідно абз.4 розділ 5 договору надання транспортних послуг №15/12-01 від 15.12.2016р. у разі затримки оплати послуг транспортного експедирування вантажу, замовник сплачує перевізнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення платежу без обмеження строку нарахування та інфляцію за прострочений період.

У абз.1 розділу 6 договору надання транспортних послуг №15/12-01 від 15.12.2016р. договір вступає в дію з моменту його підписання, або з моменту фактичного виконання сторонами обов`язків згідно цього договору та діє до 31 грудня поточного року. У випадку, якщо жодна зі сторін не виявила бажання розірвати договір до 31 грудня поточного року, він вважається продовженим ще на рік. Аналогічно договір може бути подовжений і на усі наступні роки.

Також сторонами було підписано заявку на транспортування вантажу автомобільним транспортом за маршрутом: м. Белорецьк, Росія - м. Одеса, Україна; адреса завантаження: м.Белорецьк, ВАТ «Белорецький металургійний комбінат», МЕЧЕЛ, вул. Блюхера, 1; вантаж: канати, проволока, вагою 20 тон; дата вивантаження: 16-17.04.2019р.; вантажоотримувач: ТОВ «Южметиз»; адреси вивантаження: м. Одеса, вул. Іогана Гена,21Б; вартість перевезення: 70000грн. Оплата здійснюється протягом 7-10 днів по наданню оригіналів документів та при обов`язковій наявності штампу в СМR митного посту Російської Федерації, який знаходиться в пункті переходу (вказаного у довідці про транспортні витрати) Російсько-Українського кордону. За відсутності даного штампу оплата здійснюватися не буде.

На підтвердження надання послуг по договору №15/12-01 від 15.12.2016р. та отримання їх відповідачем до справи подано СМR №0103913 від 08.04.2019р., акт №ОУ-0004/20 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 17.04.2019р. на суму 70000грн.

На оплату виписано позивачем рахунок №СФ-004/23 від 17.04.2019р. на суму 70000грн.

Проведення відповідачем часткової оплати послуг в сумі 30000грн. підтверджують банківські виписки АТ КБ «Приватбанк» за 30.09.2019р., 11.02.2020р.

Позивачем відповідачу надсилались претензії №12/12-1 від 12.12.2019р., №15/01-1 від 15.01.2020р., проте, доказів їх повного задоволення з боку відповідача до матеріалів справи не подано.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши пояснення представника позивача, його мотивовану оцінку кожного аргументу щодо наявності підстав для задоволення чи відмови у позові, проаналізувавши нижченаведені норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст.6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.626, ст.627 ЦК України).

Пунктом 1 ст.901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (п.1 ст.903 Цивільного Кодексу України).

Положеннями ч.1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до п.2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч.ч.1, 2 ст.73, ч.ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК України).

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.76, ч.1 ст.77, ч.ч.1, 2 ст.79 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч.1, 2 ст.76 ГПК України).

Таким чином, з огляду на наявні в матеріалах справи документи, а саме, договір №15/12-01 від 15.12.2016р., СМR №0103913 від 08.04.2019р., акт №ОУ-0004/20 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 17.04.2019р., рахунок №СФ-004/23 від 17.04.2019р., банківські виписки АТ КБ «Приватбанк» за 30.09.2019р., 11.02.2020р., суд вбачає доведеним позивачем факт надання позивачем відповідачу послуг, їх отримання останнім та проведення часткової оплати, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 40000грн., яка і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у повній мірі.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 18097,06грн. пені загалом за період з 23.04.2019р. по 27.05.2020р.

За положеннями ч.1 ст.199 ГК України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

У відповідності до приписів ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Пунктом 1 ст.547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до п.п.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, ч.6 ст.232 ГК України визначає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У абз.4 розділ 5 договору надання транспортних послуг №15/12-01 від 15.12.2016р. сторони погодили, що у разі затримки оплати послуг транспортного експедирування вантажу, замовник сплачує перевізнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення платежу без обмеження строку нарахування.

Таким чином, підставним є нарахування позивачем пені за строк, що перевищує строк, вказаний у ч.6 ст.232 ГК України.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що у підписаній сторонами заявці на транспортування вантажу автомобільним транспортом зазначено, що оплату буде проведено протягом 7 - 10 днів після подання відповідних документів.

Однак, у договорі №15/12-01 від 15.12.2016р. сторони не визначили, що строки оплати визначаються у заявці або визначене у заявці має перевагу над умовами договору, отже, з огляду на визначення у договорі чіткого строку для оплати, у суду є підстави вважати, що прострочення відповідача почалось 23.04.2019р., тобто, зі спливом триденного строку (обрахованого за банківськими днями) від дня надання послуг.

Перевіривши розрахунок пені, зроблений позивачем, суд встановив, що він є вірним, у зв`язку з чим позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 18097,06грн. пені загалом за період з 23.04.2019р. по 27.05.2020р. підлягає судом задоволенню у повному обсязі.

Також, позивач через несвоєчасність виконання відповідачем зобов`язань з оплати послуг нарахував до стягнення з останнього три проценти річних у розмірі 1814,20грн. за період з 23.04.2019р. по 27.05.2020р., 1713грн. інфляційних втрат за період з квітня 2019р. по квітень 2020р.

У відповідності до п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно абз.5, 6 п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Перевіривши зроблений позивачем розрахунок трьох процентів річних, суд встановив, що його зроблено вірно, внаслідок чого позовна вимога позивача про стягнення з відповідача три проценти річних у розмірі 1814,20грн. за період з 23.04.2019р. по 27.05.2020р. підлягає судом задоволенню у повній мірі.

Однак, при розрахунку суми втрат від інфляції позивач припустився помилки. Так, розрахувавши інфляцію від суми 70000грн., яка мала місце в період з 23.04.2019р. по 29.09.2019р., позивач не врахував, що заборгованість у квітні 2019р. проіснувала менше півмісяця, з огляду на що відсутні підстави застосовувати при обрахунку показник інфляції за квітень. За розрахунком суду позивач не зазнав втрат від інфляційних процесів в період існування заборгованості в сумі 70000грн.: (1,007*0,995*0,994*0,997*1,007)*70000грн.) - 70000грн. = - 7.

Решту розрахунків інфляційних втрат позивачем проведено вірно, у зв`язку з чим позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 1713грн. інфляційних втрат за період з квітня 2019р. по квітень 2020р. підлягає судом частковому задоволенню в сумі 1020грн., розрахованої за період з травня 2019р. по квітень 2020р. включно.

У попередньому орієнтовному розрахунку позивач зазначив про понесення ним витрат на оплату судового збору в сумі 2102грн., заплановані витрати на правничу допомогу в сумі 8500грн.

30.07.2020р. за вх.№20087/20 від позивача до суду надійшла заява про долучення до справи доказів понесення витрат на правничу допомогу, в якій зокрема, позивач просить суд стягнути з відповідача 8500грн. витрат на послуги адвоката.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивач подав до справи договір про надання правової допомоги №20052020/1 від 20.05.2020р., укладений між ТОВ «Свен-Транс» та Адвокатським бюро «Сергія Павленка», додаткову угоду №1 від 20.05.2020р. до нього, акт приймання-передачі наданих послуг №1 від 29.06.2020р., банківську виписку АТ «Перший Український міжнародний банк» за період з 01.05.2020р. по 16.06.2020р.

Разом з тим слід зазначити, що наявні в матеріалах справи акт приймання-передачі наданих послуг №1 від 29.06.2020р., банківська виписка АТ «Перший Український міжнародний банк» за період з 01.05.2020р. по 16.06.2020р. не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у зазначеному розмірі, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ч.ч.1, 3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.1, 2, 3, 4, 5, 6 ст.126 ГПК України).

Положення п.2 ч.1, ч.4 ст.129 ГПК України передбачають, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Між тим, як зазначила Об`єднана палата Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019р. по справі №922/445/19, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Наразі, з наданого заявником до заяви приймання-передачі наданих послуг №1 від 29.06.2020р., що містить детальний опис виконаних адвокатом робіт, вбачається, що для представництва інтересів позивача в Господарському суді Одеської області по договору від 15.12.2016р. по спірних правовідносинах з ТОВ «Южметиз» адвокатом були виконані наступні роботи: підготовка позовної заяви та додатків до суду про стягнення заборгованості за договором надання транспортних послуг від 15.12.2016р., аналіз документів, які стосуються спору в рамках договору надання транспортних послуг від 15.12.2016р., консультування клієнта щодо стратегій захисту та аналіз додаткових документів, які необхідні для реалізації обраної стратегії.

Між тим, дослідивши та проаналізувавши поданий позивачем акт приймання-передачі наданих послуг №1 від 29.06.2020р., суд встановив, що підготовка позовної заяви та додатків до нього, аналіз документів, які стосуються спору в рамках договору надання транспортних послуг від 15.12.2016р., консультування клієнта щодо стратегій захисту та аналіз додаткових документів, які необхідні для реалізації обраної стратегії - не потребують значних затрат часу з огляду на характер правовідносин сторін, що опосередковується договором поставки, за яким сторонами оформлені всі документи щодо здійснення господарських операцій за ним. До того ж суд враховує, що справа розглядалась у спрощеному провадженні без виклику сторін, у зв`язку з чим ведення такої справи не потребує від адвоката значних зусиль та витрачання часу.

Вказані вище обставини свідчать про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу з урахуванням категорії справи, рівня її складності, тривалості розгляду справи підлягають задоволенню частково у розмірі 3000грн., який може вважатись розумним і співмірним по даній справі.

Також за розгляд даного позову судом позивач поніс витрати на оплату судового збору в сумі 2102грн., які судом підлягають відшкодуванню платнику за рахунок відповідача пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог, а саме, в сумі 2078,36грн.

Керуючись ст.ст. 123, 124, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Задовольнити частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Свен-Транс" (14005, м. Чернігів, вул. Самострова, 22, кв.25) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Южметиз" (65058, м. Одеса, пр-т Шевченка, 15/2) про стягнення 61624,26грн.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Южметиз" (65058, м. Одеса, пр-т Шевченка, 15/2, код ЄДРПОУ 31768611) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Свен-Транс" (14005, м. Чернігів, вул. Самострова, 22, кв.25, код ЄДРПОУ 40104259) 40000 (сорок тисяч) грн. основного боргу, 18097 (вісімнадцять тисяч дев`яносто сім) грн. 06коп. пені, 1814 (одну тисячу вісімсот чотирнадцять) грн. 20коп. три проценти річних, 1020 (одну тисячу двадцять) грн. інфляційних втрат, 2078 (дві тисячі сімдесят вісім) грн. 36коп. судового збору, 3000 (три тисячі) адвокатських витрат.

3. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Свен-Транс" (14005, м.Чернігів, вул. Самострова, 22, кв.25) у задоволенні решти частини заявлених позовних вимог.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст.241 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до п.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 03 серпня 2020 р.

Суддя І.А. Малярчук