Рішення № 90722299, 03.08.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.08.2020Справа №905/83/20

За позовомПриватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат" "Азовсталь"до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця"простягнення 215 734,30 грн. Суддя Борисенко І.І.

Представники сторін: без виклику.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне акціонерне товариство "Металургійний комбінат" "Азовсталь", м.Маріуполь, Донецька область, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Київ, в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Лиман, Донецька область, про стягнення штрафу в сумі 215 734,30 грн. за несвоєчасну доставку вантажу.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що на його переконання вантаж було доставлено відповідачем із порушенням встановлено терміну доставки, визначеного ст. 41 Статуту залізниць України та "Правилами обчислення термінів доставки вантажу", а тому у відповідача утворилась заборгованість у вигляді штрафу в сумі 212 734,30 грн., що і послугувало підставою для звернення до суду.

Ухвалою суду від 16.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі 905/83/20; справу №905/83/20 вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 07.04.2020 направлено справу №905/83/20 за підсудністю до Господарського суду м. Києва.

За результатами проведення 01.06.2020 повторного автоматичного розподілу справи №905/83/20 справа передана на розгляд судді Борисенко І.І.

Ухвалою господарського суду від 09.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

03.07.2019 відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечив, з тих підстав, що штраф, нарахований невірно, зокрема сума штрафу не відповідає сумі штрафу розрахованого відповідачем. Відповідно до прохальної частини відзиву просив суд відмовити у стягненні штрафу в сумі 32 277,50 грн., а також просив суд зменшити розмір штрафу до 5% від обґрунтованої суми позову 183 506,80 грн. - 9 175,34 грн.

У відповідь на відзив, поданий до суду 24.07.2020 позивач не погодився з доводами відповідача, проти зменшення штрафних санкцій заперечив.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення відповідно до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» в особі Регіональної

філії «Донецька залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» до

станції призначення - Сартана Донецької залізниці у квітні 2019 року було здійснено

перевезення вантажів, одержувачем яких є ПРАТ «МК «АЗОВСТАЛЬ» згідно залізничних накладних, які надаються до позовної заяви, а саме: 32782450; 32785040;32779571; 32702722; 32693707; 32751737; 32674376; 32699159; 32747743; 32749350; 32740045; 32736282; 32735458; 32694309; 32709198; 32736142; 32739914; 32715393; 32709131; 32765208; 32772204; 32804973; 32730962; 32761462; 32804213; 32770539; 32785446; 32808560; 32828873; 32805178.

Вказані вантажі доставлені Відповідачем з простроченням їх доставки, що підтверджується календарними штемпелями на залізничних накладних.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує про те, що оскільки відповідачем було поставлено вантаж з простроченням терміну доставки, у зв`язку з чим мало місце порушення Залізницею вимог п. 41 Статуту щодо прострочення доставки вантажу на адресу Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь" то за таких обставин останнім на підставі пункту 116 Статуту залізниць України було нараховано штраф в розмірі 215 734,30 грн., що у свою чергу Приватне акціонерне товариство "Металургійний комбінат "Азовсталь" й просить стягнути на його користь з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Донецька залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця".

За змістом ч. ч. 1.2. ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України, визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 307 Господарського кодексу України, положення якої кореспондуються із положеннями ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно приписів ч. 2 ст. 908 Цивільного кодексу України, загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з частиною 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

У відповідності до ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Частиною 1 ст. 919 Цивільного кодексу України закріплено, що перевізник зобов`язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.

Перевізник зобов`язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, передбачений транспортними кодексами, статутами чи правилами. Якщо строк доставки вантажів у зазначеному порядку не встановлено, сторони мають право встановити цей строк у договорі (ч. 1 ст. 313 Господарського кодексу України).

Згідно приписів статті 920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Так, постановою Кабінету Міністрів України № 457 від 06.04.1998 затверджено Статут залізниць України, який визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

На підставі цього Статуту Мінтранс затверджує: а) Правила перевезення вантажів (далі - Правила); б) Технічні умови навантаження і кріплення вантажів; в) Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (далі - Правила перевезень пасажирів); г) інші нормативні документи.

Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Пунктом 6 Статуту поміж іншого передбачено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Частинами 1, 2, 5 пункту 23 Статуту закріплено, що відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Форма накладної і порядок її заповнення, а також форма квитанції затверджуються Мінтрансом.

Відповідно до п. 41 Статуту залізниць України, залізниці зобов`язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки.

Згідно з пунктами 1.1., 1.2. Правил обчислення термінів доставки вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (із змінами та доповненнями), зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 № 644 (далі - Правила), термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата.

Відповідно до підпункту 1.1.1. Правил обчислення термінів доставки вантажів (п. 41 Статуту залізниць України) у разі перевезення вантажною швидкістю залізниці надається термін доставки вантажу: одна доба на кожні повні та неповні 320 км щодо маршрутних відправок, та одна доба на кожні повні та неповні 200 км щодо вагонних відправок.

Обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах. При прийманні від відправника вантажу до перевезення раніше дня, на який призначено навантаження, термін доставки обчислюється з 24-ї години того дня, на який призначено навантаження, про що в накладній робиться відмітка в графі "Навантаження призначено на ____число _____місяць" (п. 2.1. Правил).

Згідно з п. 2.4. наведених Правил, терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються, зокрема, на одну добу на операції, пов`язані з відправленням і прибуттям вантажу.

Про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції (п. 2.9. Правил).

Пунктом 2.10. Правил, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки.

Згідно з ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт", у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за неповну і несвоєчасну подачу вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, а вантажовідправники - за невикористання наданих транспортних засобів у порядку та розмірах, що визначаються Статутом залізниць України. Перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України.

Відповідно до п. 116 Статуту залізниць України за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб`єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі:

10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби;

20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби;

30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.

Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув.

Згідно п. 8 Правил видачі вантажів, оформлення видачі вантажу засвідчується календарним штемпелем станції у відповідній графі накладної. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або незагального користування.

Як підтверджується матеріалами справи, протягом березня-квітня 2010 Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" до станції призначення - Сартана Донецької залізниці здійснено перевезення вантажів, одержувачем яких є Приватне акціонерне товариство "Металургійний комбінат "Азовсталь" згідно вищевказаних залізничних накладних був доставлений вантаж.

Про що вказувалось позивачем та що у свою чергу встановлено судом, вантаж відповідачем доставлено Приватному акціонерному товариству "Металургійний комбінат "Азовсталь" із порушенням встановленого терміну доставки, визначеного ст. 41 Статуту залізниць України та "Правилами обчислення термінів доставки вантажу" підтвердженням чого є календарні штемпелі на накладних, за номерами: 32782450; 32785040;32779571; 32702722; 32693707; 32751737; 32674376; 32699159; 32747743; 32749350; 32740045; 32736282; 32735458; 32694309; 32709198; 32736142; 32739914; 32715393; 32709131; 32765208; 32772204; 32804973; 32730962; 32761462; 32804213; 32770539; 32785446; 32808560; 32828873;32805178.

В той час, у поданому відзиві відповідач вказує, що при веденні та обробці даних по накладних встановлено, що причиною складання акту зазначено відсилку до п.2.9 та термін збільшення доставки вантажів, тобто відмітку зроблено у відповідності до вимог правил, що дає право на збільшення терміну доставки. Відтак, сума штрафу розрахована позивачем завищена на 32 227,50 грн.

Суд не погоджується з твердженнями Відповідача стосовно продовження строку доставки, у зв`язку з затримкою вантажу в процесі перевезення відповідно п. 2.9. Правил, вважає незаконними і таким, що не відповідають дійсності, з наступних підстав.

П.2.9 Правил передбачено що у разі затримки вантажу в процесі перевезення термін доставки збільшується на термін:

вивантаження зайвої маси, виправлення навантаження або упаковки, а також на перевантаження, які трапилися з вини відправника;

інших затримок, які трапились з вини відправника чи одержувача.

Про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції.

У п.2.9 чітко визначено, що строк подовжується якщо буде доведено, що затримка виникла з вини відправника або одержувача, або не з вини залізниці Відповідачем не надано до матеріалів справи жодного доказу яким було підтверджено, що за спірними накладними відправником або одержувачем було порушення, яке привело до затримки доставки вантажу або відсутня вина залізниці.

У всіх спірних накладних відсутня і посилання на причину затримки у п.49 накладної, що є прямим порушенням правил оформлення перевізних документів.

Правилами чітко встановлені випадки (причини) коли збільшується термін доставки вантажу, наявність лише відмітки у графі 49 накладної не дає право залізниці на збільшення строку доставки вантажу.

Пункт 2.9 Правил не передбачав актів в яких не зазначено причина затримки вантажу, тобто у вище зазначених актах є тільки інформація про строк збільшення доставки вантажу без зазначення причин затримки. Тобто не можливо встановити з чиєї вини виникла затримка за вищенаведеними загальними актами, тому данні акти загальної форми, відповідно до п. 2.9. Правил не є належним та допустимим доказом того, що затримка вантажу виникла не з вини залізниці або з вини одержувача чи відправника вантажу, у зв`язку з чим подовження строку доставки за спірними накладними відповідно до п. 2.9 Правил позивачем не здійснюється.

Відповідачем не доведено що прострочення у доставці вагонів сталося не з його вини.

Стосовно зазначення про те, що строк доставки подовжено за спірними накладними то суд вказує, що Відповідачем не надано жодного акту загальної форми з якого можливо б було встановити причини з яких подовжено строк доставки вантажу.

Таким чином, Відповідачем до матеріалів справи не надано жодного належного акту загальної форми складеного по спірним накладним, згідно п. 2.9 правил або інших належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом в розумінні ст.ст. 73,76-79,86 ГПК України, які б свідчили про те, що у даному випадку по спірним накладним збільшення строку доставки є законним та обґрунтованим та таким, що повинно було застосуватися Позивачем при розрахунку розміру штрафу по справі №905/83/20.

Відповідач не надав суду будь-яких фактичних даних, з яких можливо було встановити які саме причини слугували підставами для правомірного збільшення терміну доставки вантажів за відсутності вини перевізника за описаними накладними, так само як і встановити підстави для застосування до спірних правовідносин положень п. 2.9 Правил.

Самі лише посилання відповідача на напис, на поданих позивачем накладних встановити дійсні підстави та строки затримки терміну доставки вантажів не можливо, тому відмітка у п.49 накладної не може слугувати підставою для відмови у позові у цій частині, адже це лише посилання, що не підтверджені належними і допустимими засобами доказування.

Таким чином, з огляду на встановлені судом фактичні обставини справи та арифметичну правильність розрахунків, позовні вимоги задовольняються повністю в розмірі 215 734,30 грн..

Як вказувалося вище, разом з відзивом на позовну заяву відповідач надав заяву про зменшення штрафу відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, до 5% від обґрунтованої суми, до 9 175,34 грн.

Пунктом 1 ст. 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора.

Як необхідність використання права на зменшення розміру штрафних санкцій так і розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Відповідно до ст.ст. 73, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд відмовляє відповідачу в задоволенні заяви останнього про зменшення розміру неустойки з тих підстав, що відповідачем не подано до суду жодних доказів.

Необґрунтованими є також доводи Відповідача, що порушення взятого на себе зобов`язання мало місце через використання ділянки залізниці із резервною колією, між ст. Волноваха та ст. Камиш Зоря, що має невелику пропускну здатність, оскільки зазначена обставина була заздалегідь до заключення спірного договору в рамках якого виникли спірні правовідносини відома Відповідачу та організація руху по цій колії залежала виключно від останнього. Провізна плата та термін доставки визначались виходячи з фактично визначеної відстані.

Крім того, стосовно доводів Відповідача про ускладнення перевезень у зв`язку з проведенням антитерористичної операції, суд вказує наступне.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» протягом дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово- промислової палати України.

При цьому, як свідчать матеріали справи Відповідачем не був наданий відповідний Сертифікат ТПП України, який би міг бути підставою для звільнення Відповідача від відповідальності за неналежне виконання зобов`язання щодо своєчасної доставки вантажу.

Таким чином, як свідчать матеріали справи, Відповідачем зобов`язання по своєчасній доставці вантажу не виконані належним чином без поважних причин, так як доводи Відповідача не підтверджені належними доказами у справі.

Крім того, сума неустойки заявлена до стягнення, жодним чином не погіршить фінансовий стан відповідача.

Та при цьому, відповідачем не доведено наявності виняткових обставин, що визначені у вказаних приписах ст. 233 ГК України та з наявністю яких законодавець пов`язав виникнення підстав для зменшення розміру штрафних санкцій судом, а тому у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу за несвоєчасну доставку вантажів слід відмовити.

Щодо витрат на правову допомогу суд вказує наступне.

Відповідно до клопотання про долучення документів до матеріалів справи (а.с. 121), позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 5047,49 грн. витрат на правову допомогу.

Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивач долучив до матеріалів справи: договір про надання правової допомоги № 180329/АЗСТ від 29.03.2018 р., укладений між позивачем та Адвокатським об`єднанням «ВСЕУКРАЇНСЬКА АДВОКАТСЬКА ДОПОМОГА»; додаткову угоду до договору від 16.12.2019 №68, додаткову угоду №34 від 01.10.2019, довіреність на уповноваження адвоката, свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю, видане адвокату Андреєву А.А., акт приймання-передачі наданих послуг від 07.02.2020 на суму 4 866,79 грн., розрахунок розміру винагороди від 07.02.2020 на суму 4 866,79 грн. рахунок на оплату №79 від 07.02.2020 на суму 4866,79 грн. платіжне доручення №4500020725 від 04.03.2020 на суму 4 866,79 грн.

Зважаючи на вищевикладене, суд вирішує питання про розподіл витрат, пов`язаний з розглядом справи, а саме витрат на професійну правничу допомогу, наступним чином.

Розподіляючи витрати за послуги адвоката суд вказує, що наявні в матеріалах справи рахунки на оплату, банківські виписки, а також встановлені в договорі про надання правової допомоги ставки не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Водночас, згідно з правовою позицією, викладеною в ухвалі Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №9901/264/19, такі вчинені адвокатом дії, як перевірка та подання позовної заяви та документів до суду не можуть бути віднесені до жодного з видів правничної допомоги, які передбачені ст. 1,19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Отже, витрати на здійснення вказаних видів робіт не можуть бути відкшодовані у якості витрат на професійну правничу допомогу.

Окрім того, у розрахунку витрат винагороди за договором, адвокату визначено оплату не лише наданих юридичних послуг, а й ще факту досягнення позитивного для особи, в інтересах якої укладено договір, результату судового розгляду справи (гонорар за складність), проте досягнення такого результату виходить за межі предмета договору, яким є лише надання юридичних послуг.

На переконання суду, розумним розміром витрат на послуги адвоката в цьому випадку є сума 2 107, 35 грн., інші заявлені витрати на послуги адвоката суперечить принципу розподілу витрат та задоволенню не підлягають.

Таким чином, заявлена Позивачем вимога, відповідно до ч.8 ст. 129 ГПК України про стягнення з Відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню судом частково, в розмірі 2 107,35 грн.

Враховуючи приписи пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає витрати по сплаті судового збору на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 123, 129, ч.9 ст. 165, ст.ст. 236-238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вулиця Тверська, будинок 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» (87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Лепорського, 1, код ЄДРПОУ 00191158) штраф в розмірі 215 734 (двісті п`ятнадцять тисяч сімсот тридцять чотири) грн. 30 коп., 2 107 (дві тисячі сто сім) грн. 35 коп. витрат на правову допомогу та судовий збір в розмірі 3 236 (три тисячі двісті тридцять шість) грн. 01 коп.

Наказ видати відповідно до ст. 327 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили в порядку в порядку встановленому в ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 03.08.2020

Суддя І.І. Борисенко