Рішення № 90719379, 31.07.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

31 липня 2020 року м. Рівне №460/4899/20Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Н.В. Друзенко розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доТериторіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області про стягнення невиплаченої суддівської винагороди, -

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою від 10.07.2020 відкрито провадження у справі № 460/4899/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області про стягнення невиплаченої суддівської винагороди (з її індексацією), як судді місцевого суду за період: з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року з доплатою за вислугу більше як 30 років - 70 відсотків; з 01 січня 2015 року по 26 листопада 2015 року з доплатою за вислугу більше 35 років - 80 відсотків, з 23 червня 2015 року шляхом списання коштів з розрахункового рахунку відповідача в Головному управлінні Державної казначейської служби України в Рівненській області.

Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику ) сторін 31 липня 2020 року.

Згідно з позовною заявою вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на Рішенні Конституційного Суду України №11-р/2018 від 04 грудня 2018 року, яким положення частини третьої статті 1ЗЗ Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010 у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» №192-VIII від 12.02.2015 визнано такими, що не відповідають Конституції України та визначено, що це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01 січня 2011 року - б мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2012 року — 8 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат». Позивач зауважував, що працював на посаді судді, в тому числі Дубенського міськрайонного суду, з 2004 року до виходу у відставку та видачі наказу про відрахування зі штату суду №54-К від 24.11.2015, з 26 листопада 2015 року. При цьому, його посадовий оклад як судді місцевого суду з 1 січня 2014 року і по день виходу у відставку був зафіксований на попередньому рівні, в той час, як з врахуванням Рішення Конституційного Суду України №11-р/2018 від 04 грудня 2018 року, повинен був становити 12 та 15 мінімальних заробітних плат у 2014 та 2015 роках, відповідно. Таким чином вказував, що мала місце виплата йому суддівської винагороди за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року, та з 01 січня 2015 року по 26 листопада 2015 року не у тих розмірах, які були передбачені Законом України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010. Оскільки ТУ ДСА його вимогу про надання розрахунку невиплаченої заробітної плати з її індексацією за вищевказаний період, просив в судовому порядку стягнути на його користь невиплачену суддівську винагороду за цей період з урахуванням надбавки за вислугу років.

Згідно з відзивом на позовну заяву, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області позов не визнало. На обґрунтування своїх заперечень покликалося на те, що в відповідно до пункту 3 Рішення Конституційного Суду України №11-р/2018 від 04 грудня 2018 року, положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VІ від 07.07.2010 у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» №192-VІІІ від 12.02.2015, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. З огляду на зазначене, нарахування суддівської винагороди відповідно до вказаного рішення повинно здійснюватися з 4 грудня 2018 року. Враховуючи дату звільнення позивача з посади судді Дубенського міськрайонного суду Рівненської області у зв`язку із виходом у відставку 26 листопада 2015 року, відповідач доводив, що правові підстави для перерахунку суддівської винагороди позивача за період з 01.01.2014 по 26.11.2015 відсутні. За наведеного просив в позові відмовити.

Судом встановлено, що суддю ОСОБА_1 відраховано зі штату Дубенського міськрайонного суду Рівненської області з посади судді 26 листопада 2015 року в зв`язку з поданням заяви про відставку відповідно до наказу №54-К від 24.11.2015 (а.с.7).

Відповідно до довідки про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №328 від 25.11.2015 його заробітна плата, яка враховується при призначенні (перерахунку) щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, становить 24804,00 грн., в тому числі оклад – 13780,00 грн., надбавка за вислугу років 80% 11024,00 грн. (а.с.8).

Покликаючись на Рішення Конституційного Суду України №11-р/2018 від 04 грудня 2018 року, ОСОБА_1 звернувся в Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області з вимогою про надання йому розрахунку невиплаченої заробітної плати за 2014-2015 роки з її індексацією.

Листом №782-04/19 від 29.08.2019 Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області повідомило, що нарахування суддівської винагороди відповідно до Рішення Конституційного Суду України №11-р/2018 від 04.12.2018 повинно здійснюватися з 4 грудня 2018 року та надало інформацію щодо суддівської винагороди працюючого на відповідній посаді судді за 2015-2016 роки для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (а.с.9-10).

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам сторін суд зазначає таке.

Згідно з частиною третьою статті 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010 в первинній редакції посадовий оклад судді місцевого суду встановлювався у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджувався поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

З урахуванням змін, внесених до частини третьої цієї статті, Законом України «Про внесення зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №716-VII від 19.12.2013, посадовий оклад судді місцевого суду встановлювався у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджувався поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат.

Тобто цим Законом було виключено положення, яке з 1 січня 2014 року встановлювало посадовий оклад судді місцевого суду в розмірі 12 мінімальних заробітних плат.

Згідно із Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» №76-VIII від 28.12.2014 з частини третьої статті 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010 виключено положення, яке з 1 січня 2015 року встановлювало посадовий оклад судді місцевого суду в розмірі 15 мінімальних заробітних плат.

Таким чином, посадовий оклад судді місцевого суду залишався на рівні - 10 мінімальних заробітних плат.

Посадовий оклад судді місцевого суду в розмірі 10 мінімальних заробітних плат було закріплено і в частині третій статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010 після викладення його у новій редакції Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» №192-VIII від 12.02.2015.

За наведеного ОСОБА_1 перебуваючи у штаті Дубенського міськрайонного суду Рівненської області на посаді судді з 01 січня 2014 року по 26 листопада 2015 року отримував грошове утримання (заробітну плату) виходячи з посадового окладу на рівні 10 мінімальних заробітних плат визначених законом у відповідні проміжки часу, та з урахуванням персональної надбавки за вислугу років.

Наведене в повній мірі підтверджується довідкою про заробітну плату для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці №328 від 25.11.2015, де його оклад визначений на рівні 13780,00 грн., що є еквівалентом 10 мінімальних заробітних плат, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати на листопад 2015 року.

Таким чином нарахування і виплата грошового утримання (заробітної плати) здійснювалася позивачу у повній відповідності до чинного на тай час законодавства.

Слід зауважити, що розмір такого грошового утримання фактично не зменшувався, а збільшувався в силу росту рівня мінімальної заробітної плати та з врахуванням того, що відповідні норми про підвищення посадового окладу були виключені із Закону ще до моменту початку їх застосування.

Конституційним Судом України 4 грудня 2018 року прийнято рішення № 11-р/2018 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» (справа № 1-7/2018(4062/15).

Пунктом 1 резолютивної частини вказаного Рішення визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».

А пунктом 3 закріплено, що положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VІII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Крім того, частиною другою статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Конституційний Суд України у Рішенні від 24 грудня 1997 року №8-зп у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) розпоряджень Президента України про призначення перших заступників, заступників голів обласних, Київської міської державних адміністрацій, виданих протягом липня - грудня 1996 року, січня 1997 року (справа щодо призначення заступників голів місцевих державних адміністрацій) зазначив, що частина друга статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.

У Рішенні від 30 вересня 2010 року №20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року №2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, за змістом статті 152 Конституції України, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення.

У відповідності до вимог пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про Конституційний Суд України» №2136-VIII від 13.07.2017 до повноважень Суду належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Відповідно до частини першої статті 91 цього Закону України «Про Конституційний Суд України» №2136-VIII від 13.07.2017 закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Таким чином, дія частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII втратила чинність з 4 грудня 2018 року.

За таких обставин, Рішення Конституційного Суду України №11-рп/2018 від 04.12.2018 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли в 2014-2015 роках, тобто до прийняття такого рішення.

Наведене в повній мірі відповідає правовій позиції Верховного Суду, що міститься, зокрема, в ухвалі від 16.06.2019 по справі № 820/2640/17, у постановах від 09.08.2019 по справі 826/9404/17, від 20.09.2018 по справі №804/2622/17, від 04.03.2020 по справі №809/1684/17.

За правилами частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В :

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) в позові до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області (код ЄДРПОУ 26259988, вул.Симона Петлюри, 10, м. Рівне, 33028) про стягнення невиплаченої суддівської винагороди (з її індексацією), як судді місцевого суду за період: з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року з доплатою за вислугу більше як 30 років - 70 відсотків; з 01 січня 2015 року по 26 листопада 2015 року з доплатою за вислугу більше 35 років - 80 відсотків, з 23 червня 2015 року шляхом списання коштів з розрахункового рахунку відповідача в Головному управлінні Державної казначейської служби України в Рівненській області, - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складений 31 липня 2020 року.

Суддя Н.В. Друзенко