Рішення № 90716906, 28.07.2020, Заставнівський районний суд Чернівецької області

Справа № 716/1032/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.07.2020 Заставнівський районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді – Стрільця Я.С.

за участю секретаря судових засідань – Голяр В.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Заставна за правилами розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора УПП в Чернівецькій області лейтенанта поліції Кіслінгера Едуарда Богдановича, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови серії ЕАК №2661631 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі та закриття провадження у справі,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до інспектора УПП в Чернівецькій області лейтенанта поліції Кіслінгера Едуарда Богдановича, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови серії ЕАМ №2661631 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі та закриття провадження у справі, в якій просить скасувати постанову серії ЕАМ №2661631 від 09.06.2020, стягнувши при цьому за рахунок бюджетних асигнувань з ГУНП в Чернівецькій області на його користь судові витрати по справі.

В обґрунтування позову посилається на те, що 09.06.2020 інспектором УПП в Чернівецькій області Кіслінгером Е.Б. відносно позивача було винесено постанову про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 123 КУпАП. Згідно змісту вказаної постанови 09.06.2020 о 22-40 годині ОСОБА_1 не виконав вимогу н.з. 2.2 проїзд без зупинки заборонено та здійснив проїзд через залізничний переїзд чим порушив п. 20.2 ПДР України – Порушення правил руху через залізничний переїзд.

Позивач вважає, що вказана постанова є незаконною. Зокрема зазначає, що в оскаржуваній постанові вказано час початку розгляду справи – 22-45 годин 09.06.2020, проте позивача було зупинено біля 21-55 години 09.06.2020 та в розмові із інспектором останній повідомив, що потрібно чекати поки вони оформлять матеріали щодо інших водіїв. Після цього позивач зателефонував своєму адвокату, який прибув на місце розгляду справи о 22-18 годині. Саме тому, на думку позивача час розгляду справи вказаний невірно. Також посилається на те, що в оскаржуваній постанові невірно зазначене місце розгляду справи. А саме, в постанові вказане місце розгляду справи як Чернівецька область Кіцманський район, дорога М-19 560 км. Проте, вказана дорога має протяжність 534,4 км, що зазначено в Постанові КМУ №55 від 30.01.2019 «Про затвердження переліку автомобільних доріг загального користування державного значення». Крім того, вважає, що дорожній знак 2.2 розміщений з недотриманням норм та стандартів встановлення дорожніх знаків, поверхня знака значно пошкоджена, металева основа має ознаки пошкодження внаслідок деформації, що обмежує його належну оглядовість. Також відповідач не долучив до постанови під час розгляду справи клопотання позивача про закриття справи, об`єктивно та всебічно не дослідив всіх обставин справи, що, на думку позивача, призвело до незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності, а тому вважає, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Позивач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Угриновський С.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, з підстав вказаних в позовній заяві та просили їх задовольнити.

Відповідач інспектор УПП в Чернівецькій області лейтенанта поліції Кіслінгер Е.Б. в судове засідання не з`явився, не дивлячись на своєчасне та належне його повідомлення про час та місце судового розгляду справи. Направив до суду відзив на позовну заяву в особі представника – Єрмоленко В.В. У вказаному відзиві просив в задоволені позовних відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що порушення водієм ОСОБА_1 ПДР України мало місце, зокрема останній 09.06.2020 біля 22-45 години керуючи транспортним засобом марки «Опель віваро», д.н.з. НОМЕР_1 на 560 км а/д М-19 не виконав вимоги дорожнього знаку 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено», чим порушив п. 20.2 «е» ПДР України та, як наслідок, вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 123 КУпАП. Таким чином, на думку відповідача його дії були відповідно до норм чинного законодавства, позивача до адміністративної відповідальності він притягнув законно, а отже оскаржувана ним постанова скасуванню не підлягає.

Представник відповідача – Департаменту патрульної поліції, в судове засідання не з`явився, не дивлячись на своєчасне та належне його повідомлення про час та місце судового розгляду справи.Відповідно до ч.1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч.3 ст. 205 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За вказаних обставин, справу розглянуто без участі відповідача.

Суд, вислухавши пояснення позивача, його представника, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов обґрунтований та доведений і підлягає задоволенню в повному обсязі, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо) неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За умовами ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.

Відповідно до ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом п. 1-2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський зобов`язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

Відповідно до ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, в тому числі передбачені ч. 1 ст. 123 КУпАП.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Відповідно до положень ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Судом встановлено, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ЕАМ №2661631 від 07.12.2019, винесеною інспектором УПП в Чернівецькій області лейтенантом поліції ОСОБА_2 , ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 123 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн. за те, що він 09.06.2020 року о 22 год. 40 хв. Не виконав вимогу д.з. 2.2 та здійснив проїзд через залізничний переїзд, чим порушив п.20.2 ПДР – порушення правил руху через залізничний переїзд, за що передбачена відповідальність згідно ч.1 ст.123 КУпАП.

Згідно диспозиції ч. 1 ст. 123 КУпАП адміністративну відповідальність передбачено за порушення правил руху через залізничний переїзд.

В той же час вказана норма закону відсилає до підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки учасників дорожнього руху, в тому числі і осіб, які керують транспортними засобами, і що встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.

Так, відповідно до п. 20.2 ПДР України під`їжджаючи до переїзду, а також починаючи рух після зупинки перед ним, водій зобов`язаний керуватися вказівками і сигналами чергового по переїзду, положенням шлагбаума, світловою та звуковою сигналізацією, дорожніми знаками і дорожньою розміткою, а також переконатися в тому, що не наближається поїзд (локомотив, дрезина).

Позивач оспорює правомірність притягнення його до адміністративної відповідальності, посилаючись на те, що докази його вини у вчиненні вищевказаного правопорушення, відсутні, постанова винесена відносно нього з порушенням вимог ст. 280 КУпАП.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно із ч.1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на вищенаведені приписи законодавства щодо збирання доказів обов`язок доказування правомірності складання постанови про адміністративне правопорушення, наявності в діях особи складу правопорушення покладається законом на відповідача.

Проте, обставини оскарження позивачем постанови по справі про адміністративне правопорушення відповідача, як суб`єкта владних повноважень, на якого покладено обов`язок доказування правомірності своїх дій, відповідачем залишено без будь-якого на то реагування та суду не надано жодних доказів на доведення законності, складеної постанови та доведеності факту наявності в діях позивача складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 123 КпАП України.

Із змісту позовної заяви вбачається, що позивач посилається на те, що дорожній знак 2.2. «Проїзд без зупинки заборонено», вимоги якого, на думку відповідача позивач не виконав, встановлений з порушенням норм, правил та стандартів встановлення дорожніх знаків. Зокрема, згаданий знак встановлений поверх іншого дорожнього знаку, поверхня знака значно пошкоджена, металева основа має також ознаки пошкодження внаслідок деформації, згаданий знак встановлений таким чином, що обмежує його оглядовість. На підтвердження вказаного позивачем до позовної заяви додано фотографії (а.с. 10-13).

На вказане суд зазначає наступне.

У відповідності із п.п. 5.2.1, 10.1.1. ДСТУ 4100-2014 «Знаки дорожні. Загальні технічні умови. Правила застосування» знаки повинні виготовлятися з світлоповертальною поверхнею або внутрішнім освітленням. Дорожні знаки повинні розташовуватися так, щоб їх добре бачили учасники дорожнього руху як у світлий так і в темний час доби, була забезпечена зручність експлуатації та обслуговування, а також було неможливе їх ненавмисне пошкодження. При цьому вони не повинні бути затулені від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами.

Пунктами 10.2.9, 10.2.10 ДСТУ 4100-2014 визначено, що відстань від нижнього краю знака (без врахування попереджувальних знаків 1.31.1-1.31.6 і табличок до дорожніх знаків) до поверхні дорожнього покриття (висота установлення) крім випадків, спеціально обумовлених стандартом, повинна становити від 1,5 до 2,2 м - у разі встановлення збоку від дороги поза населеним пунктами та від 2,0 до 4,0 м – у населених пунктах. Відстань між сусідніми знаками, розміщеними на одній опорі, що поширюють свою дію на ту саму проїзну частину, за винятком знаків в одному корпусі, повинна становити від 50 до 200 мм.

З досліджених в судовому засіданні фотографій вбачається, що дорожній знак 2.2. «Проїзд без зупинки заборонено» встановлений з недотриманням ДСТУ 4100-2014.

Крім того, в позовній заяві позивач посилається на те, що відповідач під час розгляду справи відносно нього не долучив до постанови клопотання позивача про закриття справи, об`єктивно та всебічно не дослідив всіх обставин справи, невірно зазначив час та місце розгляду справи. На спростування наведених доводів позивача відповідачем будь-яких доказів суду не надано.

З огляду на наведене, відомості, які містяться в постанові про адміністративне правопорушення не дають можливості встановити наявність порушення позивачем вимог Правил дорожнього руху і, відповідно, наявність адміністративного правопорушення. Одна тільки постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Відповідно до ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Із врахуванням положень і тлумачень ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, підтверджуючих правомірність його рішення, суд вважає, що підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про скасування оскаржуваної постанови підлягають задоволенню.

Згідно ч.3 ст. 286 КАС України встановлено, що за наслідками розгляду з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ст. 9 ч. 2 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З врахуванням вимог ст.. 286 ч. 3 п. 3 КА України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на правову допомогу, суд прийшов до висновку про задоволення вимог в цій частині, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Як вбачається з матеріалів справи професійна правнича допомога у даній справі надавалася позивачу адвокатом Угриновським С.В. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 23.03.2018 № 000229) на підставі угоди про надання юридичної допомоги від 27.05.2020.

Згідно з Акту наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 27.05.2020 загальна тривалість часу, протягом якого здійснювалася правова допомога клієнту у формі надання послуг становить 4 год. 00 хв., загальна вартість наданих послуг – 10556,80 грн.

Оплата наданих послуг підтверджується розрахунковою квитанцією від 26.06.220 №7ВБ8-1.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань УПП в Чернівецькій області слід стягнути 10556,80 грн. судових витрат по справі, які складаються із витрат на правову допомогу. Крім того, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань УПП в Чернівецькій області слід стягнути 420,40 грн. судових витрат, пов`язаних із сплатою судового збору.

На підставі ст.ст. 245, 251, 258, 268, 285 КУпАП, керуючись ст.ст. 9,14,19,72,77, 90, 139, 246, 250, 286 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Скасувати постанову серії ЕАМ №2661631 від 09.06.2020, винесену інспектором УПП в Чернівецькій області лейтенантом поліції Кіслінгером Едуардом Богдановичем, про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч.1 ст.123 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.

Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст. 123 КУпАП закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Патрульної поліції в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі, які складаються із судового збору в розмірі 420,40 грн. та витрат на правову допомогу, в розмірі 10556,80 грн., а всього в розмірі 10977,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення судового рішення суду через Заставнівський районний суд Чернівецької області.

Копія рішення невідкладно надсилається учасникам справи.

Суддя Ярослав СТРІЛЕЦЬ