Рішення № 90716465, 13.07.2020, Жашківський районний суд Черкаської області

693/1539/19

2/693/96/20

РІШЕННЯ

Іменем України

13.07.2020 м. Жашків

Жашківський районний суд Черкаської області

в складі: головуючого судді - Шимчика Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Коломієць С.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Жашків цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення позики,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення позики.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач вказав, що 12 вересня 2019 року ОСОБА_2 отримав у нього позику в сумі 85000 доларів США на розвиток свого фермерства на строк до 12 листопада 2019 року. На підтвердження договору позики відповідач надав позивачу розписку від 12.09.2019р.

Відповідача свої зобов?язання не виконав до цього часу і уникає навіть зустрічей з позивачем з приводу повернення позики.

Ч.1 ст.1049 ЦК передбачено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Вимоги статті 625 ЦК України передбачають, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлена сума позовних вимог з врахуванням відсотків за користування позикою з першого дня за повні шість місяців до 12 грудня 2019 року, тобто до моменту подання позову.

Верховний суд України у постанові від 02.07.2014р. у справі №6-36цс14 роз?яснив, якщо договір позики не є безоплатним (безпроцентним) у розумінні ч.2 ст.1048 ЦКУ, позичальник зобов?язаний сплатити винагороду (проценти за користування позикою) й у разі, якщо договором позики не передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики (не встановлена безоплатність договору позики), вимоги позикодавця про стягнення процентів від суми позики є правомірними і їх розмір у такому разі повинен визначатись на рівні облікової ставки Національного банку України. За відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

З 25 жовтня 2019 року НБУ знизило облікову ставку до 15,5% річних, а тому позивач вимушений розраховувати суму позову в частині відсотків за користування позиченими коштами за період з 12 вересня 2019 року по 12 грудня 2019 року за три місяці, виходячи з 15,5% річних, а саме:

85000 х 15,5% річних /12 х 3 місяці = 3293,75 доларів США.

Всього ціна позову складається з суми позики 85000 доларів США + відсотки в сумі 3293,75 доларів США = 88293,75 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України на день подання позову складає (23,56 грн. за 1 долар США) 2080200,75 грн.

За вказаних обставин позивач звернувся до суду з позовною заявою та просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь позику в сумі 85000 доларів США, що еквівалентно 2002600 грн. та 3293,75 доларів США як відсотки за користування позикою, що еквівалентно 77600,75 грн., всього 2080200,75, а також судові витрати.

У судове засіданні позивач ОСОБА_1 не з`явився. При цьому до суду подав заяву, в якій він позовні вимоги підтримав повністю, просив їх задовольнити та розглядати справу за його відсутності.

У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з`явилася по невідомих суду причинах, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить наявне у матеріалах справи поштове повідомлення.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

Згідно із ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно частин 1, 2 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

У відповідності до положень ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ч.1 ст.19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Що стосується договору позики (розписки) та наслідки порушення його умов.

Розписка - це документ, який підтверджує передачу й одержання грошей, матеріальних цінностей, документів тощо від установи чи приватної особи, при написанні якої варто виокремити основні реквізити, які обов`язково потрібно зазначати: дата складання; місце складання; прізвище ім`я та по батькові позичальника, його паспортні дані та місце проживання (та фактичного проживання), ID код; прізвище ім`я та по батькові позикодавця, його місце проживання і паспортні дані; боргова сума (точна сума і валюта) (варто визначити, як цифрами так і прописом); конкретну дату, коли борг повинен бути повернутий; підписи сторін; прізвище ім`я та по батькові свідків (щонайменше 2-х) їх паспортні дані та місце проживання (та фактичного проживання), підписи.

У законодавстві поняття розписки знайшло своє відображення в положенні ст.1046 ЦК України, яким визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Це свідчить про те, що письмова форма договору позики у формі боргової розписки з огляду на її реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, необхідно виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, ч.1 ст.1049 ЦК передбачено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Згідно розписки від 12 вересня 2019 року, вбачається, що « ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , вид. ІНФОРМАЦІЯ_2 , НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 , одержав в борг від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , грошові кошти в сумі 85т.$ США (вісімдесят п?ять тисяч доларів США) для розвитку с/г бізнесу. Зобов?язуюсь повернути кошти в повному обсязі до 12.11.2019р.» Розписка містить підпис ОСОБА_2 .

Отже, розписка укладена у письмовій формі і її зміст відповідає вимогам договору позики та є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику, передбачених ст.1046 ЦПК України, а саме: «Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.» та вчинення правочину у письмовій формі, що передбачено ч.2 ст.207 ЦПК України, а саме: «Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами)».

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у своїх постановах від 11 листопада 2015 року №6-1967цс15, від 18 жовтня 2017 року № 6-1662цс17, від 13 грудня 2017 року № 6-996цс17.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, з огляду на вищевказане відповідач ОСОБА_2 свої зобов?язання згідно розписки від 12 вересня 2019 року не виконав, а тому повинен повернути позичальнику, тобто позивачу у справі ОСОБА_1 прострочену позику в сумі 85000 доларів США.

Вимоги статті 625 ЦК України передбачають, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Ч.1 ст.1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Враховуючи, що договором позики від 12.09.2019р. не передбачений розмір процентів за користування позиченими коштами, суд вважає, що розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Рішенням від 25 жовтня 2019 року НБУ знизив облікову ставку до 15,5% річних, а тому сума відсотків за користування позиченими коштами за період з 12 вересня 2019 року по 12 грудня 2019 року за три місяці, обраховується виходячи з 15,5% річних, а саме:

85000 х 15,5% річних /12 х 3 місяці = 3293,75 доларів США.

Отже,сума відсотків за користування позиченими коштами за період з 12 вересня 2019 року по 12 грудня 2019 року за три місяці становить 3293,75 доларів США.

Таким чином, з відповідача ОСОБА_2 підлягає стягненню сума простроченої заборгованості згідно договору позики від 12.09.2019р. в розмірі 85000 доларів США та сума відсотків в розмірі 3293,75 доларів США, що разом складає 88293,75 доларів США.

У позовній заяві ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь позику в сумі 85000 доларів США, що еквівалентно 2002600 грн. та 3293,75 доларів США як відсотки за користування позикою, що еквівалентно 77600,75 грн., всього 2080200,75 грн.

З приводу повернення валютної позики саме в іноземній валюті та стягнення 3% річних також у валюті 16.01.2019р. Велика Палата Верховного Суду, постановою у справі № 373/2054/16-ц, роз?яснила наступне.

Згідно положень Цивільного Кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ст.1046 ЦК України).

Разом з тим, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та у порядку, що встановлені договором (ст. 1049 ЦК України).

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Такі випадки передбачені ст.193, ч.4 ст.524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року N959-XII “Про зовнішньоекономічну діяльність”, Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N15-93 “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” (далі – Декрет N15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року N 185/94-ВР “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”.

Підсумовуючи аналіз положень наведених законів, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відсутня заборона на укладення між фізичними особами цивільних правочинів, які виконуються на території України, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

За таких умов, суд має право виносити рішення про стягнення з позичальника грошової суми в іноземній валюті.

Щодо застосування ст.625 ЦК України до спірних правовідносин.

Згідно положень ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Оскільки ст.625 ЦК України розміщена в розділі І “Загальні положення про зобов`язання” книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Визначено ч.2 ст.625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

При обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Отже, якщо прострочена сума визначена в іноземній валюті, то для обрахунку 3% річних має братись сума в іноземній валюті і стягуватись валюта, а не її еквівалент в гривні.

Як передбачено ч.3 ст.12 ЦПК України та ч.ч.1, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

У відповідності до ч.ч.1,2,3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до ч.ч.1,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проаналізувавши вищевикладені обставини та оцінивши у сукупності наявні у справі письмові докази, враховуючи норми чинного законодавства та практику Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає за необхідне їх задовольнити і стягнути з ОСОБА_2 суму позики у розмірі 85000 доларів США та суму відсотків в розмірі 3293,75 доларів США, що разом складає 88293,75 доларів США.

У відповідності до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Статтею 141 ЦПК України встановлено порядок розподілу судових витрат між сторонами.

На підставі п.9 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Згідно копії пенсійного посвідчення № НОМЕР_3 ОСОБА_1 являється інвалідом другої групи загального захворювання, а тому звільняється від сплати судового збору в усіх судових інстанціях.

Відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ст.5 Закону України «Про судовий збір» і позовні вимоги задоволені повністю, судові витрати підлягають стягненню на користь держави з відповідача.

У відповідності до п.п.1 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою або фізичною особою - підприємцем справляється судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Станом на 01.01.2019р. розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становив 1921 грн.

Враховуючи, що судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову значно перевищує 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд вважає стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 9605 грн.00 коп.

На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про судовий збір», постановами ВСУ у справах від 11 листопада 2015 року №6-1967цс15, від 18 жовтня 2017 року № 6-1662цс17, від 13 грудня 2017 року № 6-996цс17,постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019р. у справі № 373/2054/16-ц, ст.ст.192, 202, 207, 526, 625, 626, 628, 638, 1046-1050 ЦК України, ст.ст.2, 4, 5, 12, 13, 19, ст.ст.76, 77, 79, 80, 81, 89, 133, 141, 258-259, ч.ч.1,2,5 ст. 263, ст.ст.265, 268, 272-273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення позики – задовольнити.

ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , вид. ІНФОРМАЦІЯ_2 , НОМЕР_2 , Жашківський р-н с АДРЕСА_1 . Лесі АДРЕСА_1

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 29.02.2000р. Жашківським РВ УМВС України в Черкаській області, ідентифікаційний код – НОМЕР_2 , зареєстрованого та проживаючого по АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , код НОМЕР_4 , зареєстрованого та проживаючого по АДРЕСА_2 , суму позики у розмірі 85000 (вісімдесят п?ять тисяч) доларів США та суму відсотків в розмірі 3293 (три тисячі двісті дев?яносто три) долари США 75 центів, всього 88293 (вісімдесят вісім тисяч двісті дев?яносто три) долари США 75 центів.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 29.02.2000р. Жашківським РВ УМВС України в Черкаській області, ідентифікаційний код – НОМЕР_2 , зареєстрованого та проживаючого по АДРЕСА_1 , на користь держави судовий збір у розмірі 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в сумі 9605 (дев?ять тисяч шістсот п?ять) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п.15.5 п.5 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення складено 13.07.2020р.

Головуючий суддя: Роман Васильович Шимчик