Рішення № 90712102, 31.07.2020, Берестинський районний суд Харківської області (до 25.04.2025 - Красноградський районний суд Харківської області)

Справа № 626/350/20

Провадження № 2/626/432/2020

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

30.07.2020 року м. Красноград

Красноградський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Дудченка В.О.

при секретарі Зінченко Л.В.,

за участі представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Красноградського підприємства теплових мереж до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію,-

в С Т А н о в и в:

18.02.2020 року Красноградське підприємство теплових мереж звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 25398,58 грн. та судових витрат по справі.

На обґрунтування позову позивач зазначив, що незважаючи на те, що з ОСОБА_2 договір про надання послуг з теплопостачання не укладений з вини останньої, вона є фактичним споживачем послуг підприємства і зобов`язана сплачувати грошові кошти за спожиту теплову енергію. Красноградське ПТМ добросовісно виконує умови усного договору, вчиненого на підставі ч.2 ст.642 та ч.2,3 ст.205 ЦК України, забезпечуючи споживача тепловою енергію, але відповідач, порушуючи п.3 Типового договору, оплату за надані послуги не проводить, внаслідок чого утворилася заборгованість в сумі 25398,58 грн.

Згідно п.3 Типового договору розрахунковим періодом є календарний місяць. В березні 2019 року Красноградське ПТМ зверталося до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості з відповідача, однак судовий наказ було скасовано ухвалою Красноградського районного суду Харківської області від 04.04.2019 року. В заяві про скасування судового наказу факт отримання послуг від Красноградського ПТМ відповідач не заперечує, скарг щодо якості послуг не має, а отже вона зобов`язана сплачувати за надані послуги.

Заочним рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 02.04.2020 року позов Красноградського ПТМ був задоволений і з ОСОБА_2 на користь позивача була стягнута заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 25398,58 грн. та 2102 грн. судового збору.

Ухвалою суду від 04.06.2020 року заочне рішення Красноградського районного суду Харківської області від 02.04.2020 року було скасоване і призначено підготовче засідання у справі.

11.06.2010 року Красноградське ПТМ подало до суду уточнену позовну заяву, в якій просить стягнути з відповідачки:

- заборгованість за спожиту теплову енергію за період з 01.01.2005 року по 01.02.2020 року в сумі 25398,58 грн.,

- пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за період з 01.03.2017 року по 29.02.2020 року в розмірі 16700,70 грн., розмір якої розрахований з подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня,

- 3 % річних за прострочення виконання умов договору на постачання теплової енергії за період з 01.03.2017 року по 29.02.2020 року у розмірі 1590,72 коп.,

- інфляційні збитки за період з 01.03.2017 року по 29.02.2019 року у розмірі 4282,97 грн.,

- судові витрати у розмірі 1921, 0 грн.

Відповідачка надала відзив на уточнену позовну заяву, в якому не визнала позовні вимоги, оскільки вважає заборгованість за спожиту теплову енергію спірною, оскільки заборгованість нарахована за період з 2005 року по 2020 рік, але за вимогою про стягнення заборгованості за період з 2005 року по 2017 рік спливли строки позовної давності. Також вона не згодна із сумою нарахованих 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вони, починаючи з березня 2017 року нараховані із врахуванням попередніх боргів з 2005 року в сумі 15351,17 грн., по яких спливли строки позовної давності, про що вона подавала заяву від 02.06.2020 року. Крім того, сума пені нарахована всупереч чиннлому Закону України «Про житлово-комунальні послуги», де зазначено, що пеня становить не більше 0,01% суми боргу за кожен день прострочення, в той час як позивач нарахував пеню в розмірі 0,1% суми боргу за кожний день прострочення. При цьому у роз`ясненні Мінрегіону від 02.05.2019 року №7/10.1/7260-19 вказано, що введення в дію Закону України «Про житлово-комунальні послуги», яким передбачено стягнення пені, не є підставою для автоматичного нарахування пені, для цього потрібна наявність укладення договору про надання послуг. Але таких договір між нею і позивачем відсутній. Також вказується, що пеня нараховується на суму боргу, що виник після 01.05.2019 року, а на заборгованість, що утворилася та була зафіксована на особових рахунках споживачів до цієї дати, пеня не нараховується. Відповідачка подала заяву про застосування строків позовної давності також до штрафних санкцій.

Представник позивача в судовому засіданні уточнений позов підтримав, навівши факти та доводи, наведені в ньому та просив його задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги Красноградського ПТМ не визнала, в задоволенні позову просила відмовити та надала пояснення відповідно до свого відзиву.

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, вивчивши надані сторонами докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є споживачем послуг Красноградського підприємства теплових мереж за адресою: АДРЕСА_1 , на її ім`я відкрито особовий рахунок №021810. Договір про надання послуг з теплопостачання між сторонами не укладався.

Відповідачка користується послугами Красноградського підприємства теплових мереж, із скаргами на неналежне надання послуг позивачем вона не зверталася, що вона не заперечує. В той час за надані послуги вона не сплачує, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка згідно розрахунків позивача за період з 01.01.2005 року по 01.02.2020 року становить 25398,58 грн. Крім того позивачем нарахована пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання за період з 01.03.2017 року по 29.02.2020 року в розмірі 16700,70 грн., розмір якої розрахований з подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, 3 % річних за прострочення виконання умов договору на постачання теплової енергії за період з 01.03.2017 року по 29.02.2020 року у розмірі 1590,72 коп., та інфляційні збитки за період з 01.03.2017 року по 29.02.2019 року у розмірі 4282,97 грн.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Як передбачено ч.3 ст.3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

На підставі ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів,

поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За правилами частини четвертої статті 319, статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом

Відповідно до статей 156, 162 ЖК України власник зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги щомісячно у встановлені строки.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», чинного на час виникнення спірних правовідносин, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача вчасно одержувати якісні житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та згідно з умовами договору на надання таких послуг. Водночас відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 цього Закону такому праву прямо відповідає обов`язок споживача оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

При цьому, пункт 6 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово комунальні послуги» встановлює, що споживач має право на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім`ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15 березня 2018 року у справі № 401/710/15-ц.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» якщо жиле приміщення належить особі на праві власності, то учасником правовідносин з приводу надання житлово-комунальних послуг щодо такого приміщення є саме ця особа.

Оскільки судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що позивач надавав послуги з теплопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , а відповідачка є власником квартири і користувалася наданими послугами, то вона зобов`язана сплачувати позивачу за надані послуги з теплопостачання.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що позивачем не надавались послуги з теплопостачання, або послуги надавалися неналежної якості, відповідач суду не надала.

В той час суд не погоджується із сумою заборгованості, яка нарахована позивачем за період з 01.01.2005 року по 01.02.2020 року у розмірі 25398,58 грн.

Розрахунок заборгованості за 2015 рік:

Так, відповідно до матеріалів справи 16.02.2016 року Красноградським районним судом Харківської області був винесений судовий наказ №626/210/16-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь Красноградського ПТМ заборгованості за послуги з теплопостачання за період з 04.2014 року по 12.2015 року у розмірі 4432,65 грн., яка була стягнута в порядку виконання із заробітної плати боржника у травні 2016 року, що підтверджується довідкою відділу освіти Красноградської РДА від 30.05.2016 року (а.с.56).

Таким чином за весь 2015 року – заборгованість у відповідача відсутня.

Розрахунок заборгованості за 2016 рік:

За наданими позивачем розрахунками за 2016 рік ОСОБА_2 нарахована заборгованість за послуги теплопостачання у розмірі 6152,85 грн., а саме: за січень -739,59 грн., лютий-551,24 грн., березень-637,36 грн., квітень-113,86 грн., жовтень-1297,21 грн., листопад-1385,98 грн., грудень-1427,61 грн.

Вказана заборгованість була сплачена ОСОБА_2 одним платежем 31.05.2017 року, із зазначенням періоду сплати 01.2016-12.2016 р., що підтверджується відповідною квитанцією (а.с.45).

Таким чином за весь 2016 рік – заборгованість у відповідача відсутня.

Розрахунок заборгованості за 2017 рік:

За період з січня по березень 2017 року відповідачці була нарахована заборгованість на суму 3364,99 грн., а саме: за січень-1363,12 грн., лютий -1260,47 грн., березень-741,40 грн.

Зазначена заборгованість була сплачена ОСОБА_2 одним платежем 27 серпня 2018 року, із зазначенням періоду сплати 01.2017-03.2017 р., що підтверджується відповідною квитанцією (а.с.46).

За таких обставин суд приходить до висновку, що за період з січня 2015 року по березень 2017 року у відповідачки відсутня заборгованість за послуги теплопостачання, оскільки нею сплачена в повному обсязі.

За період з 10.2017 року по 12.2017 року ОСОБА_2 нарахована заборгованість за теплопостачання у розмірі 2811,61 грн., а саме: жовтень-309,73 грн., листопад-1157,14 грн., грудень-1344,74 грн.

Сплата за цей період за надані послуги відсутня.

Таким чином заборгованість за 2017 рік складає 2811,61грн.

Розрахунок заборгованості за 2018 рік:

За період з 01.2018 року по 12.2018 року ОСОБА_2 нарахована заборгованість у розмірі 9036,93 грн., а саме: за січень-1992,20 грн., лютий-1829,79 грн., березень-1656,60 грн., квітень-90,16 грн., жовтень -167,67 грн., листопад -1485,99 грн., грудень-1814,43 грн.

Відповідно до квитанцій 30.01.2019 року відповідачкою сплачено за жовтень 2018 року 170,0 грн., за листопад 2018 року-1500,0 грн. (а.с.47-48).

Таким чином заборгованість за 2018 рік складає 7366,93грн.(9036,93-170-1500грн.).

Розрахунок заборгованості за 2019 рік:

За період з 01.2019 року по 12.2019 року відповідачці нарахована заборгованість у розмірі 8003,96 грн., а саме: за січень-2075,21 грн., лютий-1375,35 грн., березень-1044,57 грн., квітень-116,46 грн., листопад-1566,05 грн., грудень-1826,32 грн.

Сплата за цей період за надані послуги відсутня.

Таким чином заборгованість за 2019 рік складає 8003,96грн.

Розрахунок заборгованості за 2020 рік:

За січень 2020 року ОСОБА_2 нарахована заборгованість у розмірі 1925,24 грн. і зроблений перерахунок на 542,49 грн.

Сплата за цей період за надані послуги відсутня.

Таким чином заборгованість на момент подачі позову за січень 2020 року складає 1382,75грн.(1925,24-542,49).

Таким чином за зазначений період в медах позовних вимог з квітня 2017 року по січень 2020 року включно у ОСОБА_2 існує заборгованість за надані послуги з теплопостачання у розмірі 19565,25 грн. (2811,61+7366,93+8003,96+1382,75), яка і підлягає стягненню з неї.

При цьому, ОСОБА_2 подала до суду заяву про застосування строків позовної давності до вимог позивача про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання до січня 2017 року.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У статті 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Частинами другою, третьою статті 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Судовий наказ є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Ураховуючи те, що судовий захист на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому ЦПК України , перериває перебіг строку позовної давності.

Саме до цього зводиться правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 21 січня 2015року у справі № 6-214цс14 та Верховного Суду у справі № 16-13753св18 у постанові від 23 травня 2018 року.

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання за період з 01.2005 року по 01.2020 року -18.02.2020 року, а отже має право на стягнення заборгованості в межах строку позовної давності з 18.02.2017 року.

В той час, 19.03.2019 року Красноградське ПТМ зверталося до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості з відповідачки за період з лютого 2016 року по січень 2019 року в сумі 19462,43 грн.

20.03.2019 року наказ був винесений і з ОСОБА_2 на користь Красноградського ПТМ була стягнута заборгованість за період з лютого 2016 року по січень 2019 року в сумі 19462,43 грн. Ухвалою суду від 04.04.2019 року вказаний судовий наказ був скасований.

Враховуючи вищевикладене, позивач має право на стягнення заборгованості в межах позовної давності за період з лютого 2016 року по січень 2020 року.

В той час, як зазначалося вище, відповідачка сплатила заборгованість за період з січня 2016 року по березень 2017 року, а також за жовтень і листопад 2018 року, розмір несплаченої заборгованості за цей період становить 19565,25 грн., яка підлягає стягненню з відповідачки.

В зв`язку з викладеним, в задоволенні клопотання про застосування строків позовної давності, суд відмовляє.

Твердження позивача, що відповідачка сплачувала заборгованість за попередні роки, а не за той період, який вказаний у квитанціях про сплату, суд вважає хибними.

Наявні квитанції про оплату послуг позивача не підтверджують визнання відповідачкою всього боргу, оскільки в них указано місяці, за які проводиться оплата. Квитанції не містять посилань на те, що відповідачка, вносячи місячні платежі, компенсує і попередній борг. Як вбачається із наданих квитанцій, відповідачка визнала лише ту заборгованість, яку вказала у квитанціях, а саме нараховану позивачем за період з січня 2016 року по березень 2017 року і за жовтень-листопад 2018 року.

Як вбачається із матеріалів справи судовим наказом від 16.02.2016 року з відповідачки була стягнута заборгованість станом на 01.02.2016 року і в порядку виконання судового рішення вказана заборгованість була стягнена із її заробітної плати.

Отже станом на 01.02.2016 року заборгованість за послуги теплопостачання у відповідачки відсутня.

Що стосується вимог позивача про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд виходить з такого.

Так, відповідно до положень п.2 ч.2 ст.49 ЦПК України: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, на момент розгляду справи та ухвалення заочного рішення 02.04.2020 року позовні вимоги стосувалися тільки основної суми боргу і будь-яких вимог з приводу стягнення цих додаткових штрафних санкцій, позивачем не заявлялося і ці вимоги судом не розглядалися. Уточнена позовна заява подана лише 11.06.2020 року, тобто після скасування заочного рішення від 02.04.2020 року, яка не була предметом розгляду первісного позову, тобто така заява подана поза межами процесуальних строків, передбачених ч.2 ст.49 ЦПК України.

В зв`язку з викладеним додаткові вимоги позивача про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд не розглядає, що не позбавляє права позивача з цих питань звернутися до суду з окремим позовом.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач споживала теплову енергію, але в добровільному порядку не повному обсязі сплачувала її вартість, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 ПТМ підлягає стягненню заборгованість у розмірі 19565,25 грн., а в іншій частині позовних вимог, суд відмовляє.

Крім того, відповідно до п.3 ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача слід стягнути судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 19565,25*100% / 47972,97 = 40,78%; 2102*40,78% / 100 %=857,20 грн. Таким чином, з ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 857,20 грн.

Керуючись ст.ст.2, 13, 76- 81, 141,259, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Красноградського підприємства теплових мереж - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , на користь Красноградського підприємства теплових мереж (код 32464827, вул.Соборна, буд.47, м.Красноград, Харківської області) заборгованість за спожиту теплову енергію в сумі 19565 (дев`ятнадцять тисяч п`ятсот шістдесят п`ять) грн. 25 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Красноградського підприємства теплових мереж понесені позивачем судові витрати в сумі 857 (вісімсот п`ятдесят сім) 20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Харківського апеляційного суду через Красноградський районний суд Харківської області.

Повний текст рішення виготовлено 31.07.2020 року.

Суддя