Рішення № 90706194, 31.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2020 року м. Київ № 640/18479/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління ДПС у Київській областіпро визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки)В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (далі також - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві) про визнання незаконною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 17.07.2019 №Ф-444791-54.

В обгрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що в травні 2019 року він зареєструвався як фізична особа-підприємець, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань був внесений відповідний запис. Однак в травні 2014 року позивач проходив військову службу в зоні бойових дій. Як стверджує позивач, перед своїм виїздом у зону АТО він подав до ДПІ у Києво-Святошинському районі заяву про припинення підприємницької діяльності. Під час проходження служби, 08.09.2017 позивач отримав поранення, яке стало причиною звільнення його з військової служби та набуття ним статусу інваліда війни ІІ групи. Позивач повторно подав заяву про припинення підприємницької діяльності, В результаті цього 30.08.2019 до Єдиного державного реєстру внесений запис №23390060002009074 про припинення фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . З огляду на наведені обставини та виходячи зі змісту п. 92 розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI, абз. 2 п. 7 розд. ІV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 та ч. 3 ст. 39 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», позивач вважає, що його, як моболізованого підприємця, було звільнено від обов?язків нараховувати та сплачувати єдиний внесок за весь час проходження військової служби в зоні АТО.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження у справі №640/18479/18 за вказаним позовом та дану справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.07.2020 здійснено заміну відповідача (ГУ ДФС у Київській області) його правонаступником у сфері виконуваних функцій - ГУ ДПС у Київській області.

Представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву з додатковими доказами (а саме: роздруківкою ідентифікаційних даних щодо платника ОСОБА_1 , витягами з інтегрованої картки платника єдиного соціального внеску ОСОБА_1 за період з 09.02.2018 по 31.10.2019, доказами надсилання та вручення вимоги платнику). Свої заперечення проти позову відповідач мотивував тим, що упродовж періоду з 26.05.2009 по 30.08.2019 позивав був зареєстрований фізичною особою-підприємцем. В силу норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції Закону від 03.10.2017 №2148- VІІІ, що набрав чинності з 01.01.2018) фізична особа-підприємець має сплачувати єдиний внесок, навіть якщо вона не здійснювала підприємницьку діяльність та не отримувала дохід від такої діяльності у звітному періоді. За даними інтегрованої картки платника єдиного внеску (позивача), у ОСОБА_1 сформувалася недоїмка за наступні періоди: 2017 рік, І-ий, ІІ-ий і ІІІ-тій квартали 2018 року, всього у сумі 12 543,30 грн. Відповідно у зв?язку з наявністю в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 за кодом бюджетної класифікації 71040000 заборгованості зі сплати єдиного внеску була сформована оспорювана вимога про сплату боргу (недоїмки). З огляду на наведені обставини та мотиви відповідач вважає своє рішення законним і правомірним.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

17.07.2019 ГУ ДФС у м. Києві сформувало та надіслало на адресу ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-444791-54, згідно якої позивачу визначено до сплати суму недоїмки по єдиному соціальному внеску в розмірі 12 543,30 грн.

Зі текстів відзиву на позовну заяву та витягів з інтегрованої картки вбачається, що зазначена сума недоїмки сформувалася наступним чином: 09.02.2018 контролюючим органом в автоматичному режимі нараховано платнику суму єдиного соціального внеску за період 2017 рік у розмірі 8 447,62 грн., 19.04.2018, 19.07.2018 і 19.10.2018 контролюючим органом в автоматичному режимі нараховані платнику суми єдиного соціального внеску у розмірі 2 457,18 грн. кожна за періоди І-ий, ІІ-ий і ІІІ-тій квартали 2018 року. При цьому, 14.06.2019 в інтегрованій картці контролюючим органом проведено коригування щоквартальних нарахувань, внаслідок чого нараховані попередньо суми недоїмки зменшилися на 3 276,24 грн. Таким чином, станом на 30.09.2019 в інтегрованій картці обліковувалася недоїмка у сумі 12 543,30 грн.

Не погодившись з вказаною вимогою, ОСОБА_1 оскаржив її до суду.

Поряд з цим, з наданих представниками сторін документів і матеріалів суд встановив, що у період з 26.05.2009 по 30.08.2019 ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, та з 27.05.2009 - платником єдиного соціального внеску.

Згідно довідки командира військової частини А3488, підполковника Яковенко О.О. вих. №04/257 від 19.02.2018, та за даними з військового квитка серії НК № НОМЕР_2 , 08.12.2014 ОСОБА_1 був призваний до Збройних Сил України для проходження військової служби вперше за контрактом. У періоди з 08.12.2014 по 27.07.2015, з 19.10.2015 по 20.02.2016, з 12.10.2016 по 31.0.2017, з 01.04.2017 по 10.01.2018 старший сержант ОСОБА_1 безпосередньо приймав участь в антитерористичній операції (бойових діях), забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції у Луганській та Донецькій областях.

09.04.2018 позивача звільнено з військової служби відповідно до абз. «б» п. 1 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про військовий обов?язок та військову службу» (тобто, за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність або обмежену придатність до військової служби).

22.05.2018 ОСОБА_1 видано посвідчення інваліда війни ІІ групи, серії НОМЕР_3 , безтерміноване.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до п. 2, 6 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з п. 1 і 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є:

1) роботодавці:

- фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);

- підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для таких осіб:

військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, у тому числі тих, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов`язок і військову службу»;

осіб, які проходять строкову військову службу у Збройних Силах України, інших утворених відповідно до закону військових формуваннях, Службі безпеки України та службу в органах і підрозділах цивільного захисту;

2) фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Пунктом 2 ст. 6 Закону №2464-VI встановлено обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок зокрема, та визначено інші обов`язки платника.

У силу норми п. 3 ч. 1 ст. 14 Закону №2464-VI органи доходів і зборів зобов`язані здійснювати контроль за дотриманням платником єдиного внеску вимог цього Закону.

Аналогічно п. 41.1 ст. 41 Податкового кодексу України визначено, що контроль за дотриманням законодавства з питань сплати єдиного внеску покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Згідно з ч. 4 ст. 25 зазначеного Закону, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Поряд з цим, ч. 3 ст. 39 Закону України «Про військовий обов?язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII передбачено, що за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, не припиняється державна реєстрація підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців. У разі непровадження ними підприємницької діяльності у період проведення мобілізації нарахування податків і зборів таким фізичним особам - підприємцям не здійснюється.

08.06.2014 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20.05.2014 №1275-VII (далі - Закон №1275-VII), яким розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» доповнено пунктом 92, відповідно до якого під час особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених пунктом 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», якщо вони не є роботодавцями.

Підставою для такого звільнення є заява фізичної особи - підприємця та копія військового квитка або копія іншого документа, виданого відповідним державним органом, із зазначенням даних про призов такої особи на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, які подаються до органу доходів і зборів фізичною особою - підприємцем протягом 10 днів після її демобілізації. Якщо демобілізована фізична особа - підприємець перебуває на лікуванні (реабілітації) у зв`язку з виконанням обов`язків під час мобілізації, заява і копія військового квитка або копія іншого документа, виданого відповідним державним органом, подаються протягом 10 днів після закінчення її лікування (реабілітації).

Законом №1275-VII встановлено, що цей пункт застосовується з першого дня мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 17.03.2014 №303 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», та протягом усього особливого періоду.

Аналогічні норми містяться в Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженій наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449.

Зокрема, п. 7 розд. ІV зазначеної Інструкції визначено, що протягом особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», платники, визначені підпунктами 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, які призвані на військову службу під час мобілізації або залучені до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їх військової служби звільняються від виконання своїх обов`язків, якщо вони не є роботодавцями.

Зазначені платники звільняються від виконання обов`язків платника єдиного внеску, якщо вони не є роботодавцями, з першого календарного дня місяця призову на військову службу під час мобілізації платника до останнього календарного дня місяця, в якому платника було демобілізовано або завершено його лікування (реабілітацію).

При цьому, проаналізувавши зміст наведених положень Закону та Інструкції Верховний Суд у своїй постанові від 30.10.2018 у справі №805/930/16-а висловив правову позицію про те, що ненадання позивачем заяви про звільнення від відповідальності за невиконання обов`язку щодо своєчасного перерахування єдиного внеску не є безумовною нормою, оскільки звільнення від відповідальності передбачено безпосередньо у Законі, в силу його прямої дії та не потребує додаткового звернення.

Крім того, абз. 7 і 8 п. 92 розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI передбачено, що під час особливого періоду, визначеного Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» для платників єдиного внеску, визначених у статті 4 цього Закону, призваних на військову службу під час мобілізації або залучених до виконання обов`язків щодо мобілізації за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, на весь строк їхньої військової служби зупиняється застосування норм статті 25 цього Закону.

Підставою для такого зупинення є копія військового квитка або копія документа, виданого відповідним державним органом, із зазначенням даних про призов такої особи на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, яка подається до органів доходів і зборів цим державним органом протягом десяти днів після її мобілізації.

З наданих позивачем до справи документів вбачається, що ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» проходив військову службу у Збройних Силах України за контрактами, в.ч. у період з 08.12.2014 по 20.02.2016.

У контексті з наведеним суд зважає на зміст ч. 1 ст. 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», якою передбачено, що військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 20 цього Закону, на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби, зокрема, особи рядового складу, які проходять строкову військову службу або військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, резервісти, військовозобов`язані, які не мають військових звань сержантського, старшинського і офіцерського складу, особи віком від 18 років, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту, та не досягли граничного віку перебування на військовій службі - на військову службу за контрактом осіб рядового складу.

Згідно з п. 18 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (в редакції Указу Президента від 14.07.2015 №417/2015) перший контракт про проходження військової служби укладається з військовослужбовцями, які приймаються на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану, - до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Таким чином, наведеними законодавчими нормами передбачено, що особи, які призиваються під час мобілізації, на особливий період, в тому числі, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, можуть виконувати обов`язки військової служби як з укладенням контракту так і без нього. Така правова ситуація як укладення контракту, не змінює статусу осіб, які виконують обов`язки військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.

На підставі наведених правових норм та встановлених обставин суд вважає, що норми п. 92 розд. VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI, які звільняють фізичних-осіб підприємців призваних в порядку мобілізації, на особливий період від сплати єдиного внеску на весь строк служби, поширюють свою дію і на позивача.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 №260/117/19.

Одночасно суд враховує те, що в силу вимог п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема роботодавці військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, у тому числі тих, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про військовий обов`язок і військову службу».

Таким чином, сплата єдиного внеску роботодавцем позивача за контрактом (Міністерство оброни України, в особі уповноваженої Військової частини) виключає стягнення цього внеску за цей період з позивача як підприємця (а саме за періоди 2017 рік і І-ий квартал 2018 року).

Також за приписами ч. 4 ст. 4 Закону №2464-VI особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З матеріалів справи вбачається, що до оскаржуваної вимоги відповідача включені суми єдиного соціального внеску за ті періоди, коли позивач проходив військову службу за контрактом та після надання йому статусу особи з інвалідністю, тобто ті періоди, коли позивач не здійснював підприємницьку діяльність та був звільнений від сплати податку та платежів.

Наведене у свою чергу свідчить про те, що оскаржувана вимога є протиправною та підлягає скасуванню.

Згідно із ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалося, оскільки позивач при пред?явленні цього позову до суду скористався наданою йому чинним законодавством пільгою та відповідно судовий збір не сплачував, а документальних доказів про понесення ним інших витрат до суду не було подано.

Керуючись статтями 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377, адреса: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5а) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити повністю

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 17.07.2019 №Ф-444791-54.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок