Рішення № 90706071, 30.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2020 року м. Київ № 640/23708/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій»

до Державної казначейської служби України

про визнання протиправними дій та бездіяльності

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Інститут розвитку передових технологій» (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної казначейської служби України (далі - відповідач), в якому просить: визнати протиправними дії Державної казначейської служби України з віднесення грошових вимог Приватного акціонерне товариство «Інститут розвитку передових технологій» за наказом №910/26995/14 від 23 жовтня 2015 року, виданого на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 23 квітня 2015 року у справі №910/26995/14, до третьої черги; визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо тривалого невиконання рішення Господарського суду міста Києва від 23 квітня 2015 року у справі №910/26995/14.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 23 жовтня 2015 року Господарським судом міста Києва видано наказ про примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 23 квітня 2015 року у справі № 910/26995/14 про стягнення з Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на користь позивача основного боргу в сумі 7681861,35 грн, 3 % річних в розмірі 196862,39 грн, пені в сумі 10035,38 грн, неустойки в розмірі 11798007,42 грн, інфляційних витрат в сумі 1601288,83 грн та судового збору в розмірі 70264,57 грн. Звернув увагу, що перерахування коштів стягувачу має здійснюватися відповідачем протягом тримісячного строку з дня надходження необхідних документів та відомостей, однак відповідачем не вчиняються дії, спрямовані на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 23 квітня 2015 року у справі № 910/26995/14. Натомість, на думку позивача, відповідач протиправно відніс грошові вимоги до третьої черги, що стало наслідком тривалого невиконання судового рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У відзиві на позов представник відповідача заперечував проти його задоволення та зазначив, що погашення заборгованості за рішеннями суду, які надійшли та знаходяться на виконанні в Казначействі за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, починаючи з 16 жовтня 2013 рок, підлягають виконанню у три черги. Таким чином, виконання наказу Господарського суду міста Києва у справі № 910/26995/14 за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду можливо здійснити тільки після погашення заборгованості по першій та другій черзі. За наведених обставин представник відповідача вважає, що Казначейством не порушено прав та інтересів позивача.

13 січня 2020 року до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній додатково акцентував увагу на обґрунтованості заявлених вимог з підстав, викладених у позовній заяві.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23 квітня 2015 року у справі № 910/26995/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13 жовтня 2015 року, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій» задоволено частково, а саме: стягнуто з Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на користь Приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій» основний борг в сумі 7681861,35 грн, 3 % річних в розмірі 196862,39 грн, пеню в сумі 10035,38 грн, неустойку в розмірі 11798007,42 грн, інфляційні витрати в сумі 1601288,83 грн та судовий збір в розмірі 70264,57 грн; в задоволенні решти первісних позовних вимог відмовлено.

23 жовтня 2015 року Господарським судом міста Києва видано наказ про примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 23 квітня 2015 року у справі № 910/26995/14.

Вказаний наказ був пред`явлений на виконання до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

26 лютого 2016 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кушнір Л.В. відкрито виконавче провадження ВП № 50312459 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/26995/14, виданого 23 жовтня 2015 року.

Постановою про зупинення вчинення виконавчих дій від 15 листопада 2016 року ВП № 50312459 зупинено виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/26995/14, виданого 23 жовтня 2015 року, до надходження від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, повідомлення про перерахування коштів на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби або стягувачу.

Згідно вказаної постанови, 14 листопада 2016 року керівником відділу до Державної казначейської служби України направлено пакет документів, необхідний для перерахування коштів стягувачу в порядку, передбаченому частиною 3 статті 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Відповідно до інформації, розміщеної на офіційному сайті Державної казначейської служби України, для виконавчого документу Господарського суду міста Києва № 910/26995/14 від 23 жовтня 2015 року визначено третю черговість заборгованості. Станом на 28 листопада 2019 року для вказаного виконавчого документу визначено черговість надходження за номером 73338.

Незгода позивача з діями відповідача щодо віднесення виконавчого документа до третьої черги та бездіяльністю щодо тривалого невиконання судового рішення зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV(в редакції на дату видачі виконавчого листа і звернення його до виконання, далі - Закон № 606-XIV) рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Аналогічні положення передбачені частиною 2 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VIII).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VІ (далі - Закон № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство).

Частиною 1 статті 3 Закону № 4901-VI передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує політику в сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до частини 4 статті 3 Закону № 4901-VI перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845).

Згідно з абзацом 2 пункту 2 Порядку № 845 безспірним списанням є операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання рішень про стягнення коштів Казначейством та його територіальними органами без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Пунктом 49 Порядку № 845 визначено, що у разі, коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Міністерству фінансів України пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України. Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України.

З аналізу наведених норм вбачається, що при виконанні рішень суду, за якими боржником є держава, Державна казначейська служба України обмежена відповідними бюджетними призначеннями державного органу та коштами, передбаченими програмою для забезпечення виконання рішень суду.

У такому аспекті, перед тим як констатувати факт протиправної бездіяльності Державної казначейської служби України у правовідносинах, які виникають у зв`язку з виконанням судових рішень, за якими боржником є державний орган, потрібно з`ясувати, чи вчинило Казначейство в межах своїх повноважень усі залежні від нього дії (ухвалило рішення), спрямовані на те, щоб сплатити кошти за судовим рішенням, а також чи були для цього об`єктивні підстави та можливості.

Під протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень необхідно розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) в неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного/несвоєчасного виконання обов`язкових дій/ухвалення рішень або невиконання їх узагалі. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків.

Так, судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає виконанню. Разом з цим, у контексті встановлених у цій справі обставин, необхідно зауважити, що сам факт невиплати позивачу коштів протягом трьох місяців (від дати подання необхідних документів) за судовим рішенням, боржником за яким є державний орган, без з`ясування усіх обставин, які зумовили таку ситуацію, не є достатньою підставою вважати, що Державна казначейська служба України допустила протиправну бездіяльність.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30 вересня 2019 року у справі № 820/287/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 803/1449/16.

Так, суд не приймає до уваги твердження позивача щодо порушення відповідачем порядку черговості, яка визначається відповідно до відповідної дати отримання судового наказу органом Казначейства, враховуючи наступне.

Особливості виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи визначено статтею 4 Закону № 4901-VI, якою передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

16 жовтня 2013 року набрав чинності Закон України від 19 вересня 2013 року №583-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо виконання судових рішень», яким доповнено розділ ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4901-VI пунктом 3, відповідно до якого виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб`єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб`єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.

Заборгованість погашається в такій черговості:

у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку з втратою годувальника;

у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов`язаними з трудовими правовідносинами;

у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.

Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

З метою реалізації пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4901-VI постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року № 440 затверджено Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою (далі - Порядок № 440).

Пунктом 8 Порядку № 440 передбачено, що рішення розподіляються в порядку такої черговості погашення заборгованості:

перша черга - рішення щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку з втратою годувальника;

друга черга - рішення, пов`язані з трудовими правовідносинами;

третя черга - інші рішення.

Рішення вносяться до кожної з черг за датою їх надходження до органу державної виконавчої служби.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що виконавчі документи, які надходять на виконання, розподіляються в порядку черговості та для кожного виконавчого документа визначається відповідна черга, а тому виплата належних позивачеві грошових коштів на підставі наказу Господарського суду міста Києва № 910/26995/14 від 23 жовтня 2015 року повинна здійснюватися у третю чергу, а також в межах відповідних бюджетних асигнувань.

З огляду на встановлені обставини, суд вважає, що підстави для визнання протиправною бездіяльність та дії з боку відповідача, як суб`єкта владних повноважень, щодо невчасної виплати грошових коштів відповідно до судового рішення відсутні, оскільки затримка у перерахуванні коштів має місце внаслідок сформованої черги, в якій перебуває на виконанні значна кількість виконавчих документів та встановленими у законодавчих актах обмеженнями асигнувань для погашення наявної заборгованості за поданими судовими рішеннями.

Правова позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеними у постановах від 19 листопада 2019 року у справі № 320/1376/19, від 11 лютого 2020 року у справі № 826/10629/16.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування виконано та доведено правомірність дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Зважаючи, що в задоволенні позовних вимог відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Приватного акціонерного товариства «Інститут розвитку передових технологій» з відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко