Рішення № 90705710, 23.07.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

23 липня 2020 р. справа № 520/699/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Старосєльцевої О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Остропільця Є.Є.,

позивач - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Марцоль Д.Г.,

представник відповідача - Коваленко О.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Слобожанської митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування рішення та карти відмови, стягнення суми судового збору та відшкодування витрат на правову допомогу,-

встановив:

Предметом позову ОСОБА_1 є вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування рішення Державної митної служби України Слобожанської митниці № UА807000/2019/000348/2 від 28.12.2019 року про коригування митної вартості; 2) скасування рішення Слобожанської митниці про відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, оформлене карткою відмови №UА807200/2019/80099; 3) стягнення з відповідача на користь позивача суми судового збору в розмірі 1681,60 грн. та суму 5750 грн. у вигляді відшкодування витрат на правову допомогу.

В обґрунтування вимог зазначено, що були вчинені всі необхідні дії щодо митного оформлення товару та надано всі необхідні документи у відповідності до вимог чинного законодавства, однак відповідачем не прийнято їх до уваги при прийнятті спірного рішення, у зв`язку з чим позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач, Слобожанської митниці Держмитслужби (далі за текстом – контролюючий орган, владний суб`єкт,) з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що документи подані до Слобожанської митниці Держмитслужби містили розбіжності, не містили всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, з огляду на що спірне рішення та картка відмови прийняті на законних підставах.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

За твердженням позивача, ним було придбано автомобіль марки "Renaut", модель Megane caravan, ідентифікаційний код НОМЕР_1 , 2010 року виробництва.

На підтвердження здійснення вказаної операції, позивачем до матеріалів справи надано копію рахунку від 26.09.2019 року №01/2018, згідної якої вартість придбаного автомобілю складає 2500,00 євро.

26.12.2019р. до митного поста «Харків-центральний» Слобожанської митниці Держмитслужби особою, уповноваженою на декларування ФОП ОСОБА_2 (ІПН ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) була подана митна декларація №UА807200/2019/801402 на товар «Автомобіль легковий, з двигуном внутрішнього згоряння із запалюванням від стиснення (дизелем або напівдизелем), з робочим об`ємом циліндрів двигуна понад 1 500 см3, але не більш як 2 500см3, що використовувалася понад 5 років, призначений для перевезення людей по дорогам загального користування: Автомобіль марки "Renaut", модель Megane caravan, ідентифікаційний код НОМЕР_1 , модельний рік - 2010 р., календарний рік виготовлення - 2010 р.

Декларантом була визначена митна вартість за 1 методом, а саме на підставі рахунку-фактури (інвойсу) від 26.09.2018 №01/2018, та складала 2500,00Євро.

На підтвердження розрахунків подано: акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу №UA807200/2019/8\01402 від 27.12.2019; рахунок-фактура (інвойс) №01/2018 від 26.09.2018; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу №382297585 від 27.02.2018 та № RPENHRP19003 235894637 від 10.12.2019; договір про надання послуг митного брокера №0412/2019 від 04.12.2019; довідка №41975 від 26.12.2019; свідоцтво б/н від 10.12.2019; тех. опис б/н від 04.12.2019; касовий ордер, що підтверджує сплату митних та інших платежів № 22789331 від 23.12.2019; паспортний документ фізичної особи, що містить інформацію про місце постійного або тимчасового проживання на території України № НОМЕР_3 від 10.05.2006.

Посадовою особою митниці проведено процедуру консультації між митницею та декларантом з метою обміну наявною інформацією та обґрунтованого вибору методу визначення митної вартості товарів, та було доведено рівень митної вартості, який є в наявності у митного органу, а саме: 3733,91 Євро згідно цінової інформації, наявної в АСМО Інспектор про митні оформлення ідентичних та подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено МД №UA305160/2019/101867 від 17.2.2019.

27.12.2019р. від декларанта надійшов лист з повідомленням щодо неможливості надання додаткових документів на підтвердження заявленої митної вартості та проханням прийняти рішення про коригування митної вартості по митній декларації №UA807200/2019/801402. Було надано митну декларацію країни-відправлення. Жодних інших додаткових документів стосовно митної вартості товару декларантом надано не було, зокрема документів щодо сплати за товар.

28.12.2019 року Слобожанською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості №UА807000/2019/000348/2 відносно ввезеного транспортного засобу та визначено його вартість на рівні 3733,91 євро та складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митного оформлення випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА807200/2019/80099 від 28.12.2019р.

В подальшому транспортний засіб було оформлено згідно частини 7 статті 55 Митного кодексу під фінансову гарантію та випущено у вільний обіг за новою митною декларацією МД від 28.12.2019 №ЦА807190/2019/801590.

Як з`ясовано судом, юридичною підставою для прийняття оскарженого рішення владний суб`єкт обрав положення ст.ст. 54-64 Митного кодексу України, а фактичною підставою слугувало судження суб`єкта владних повноважень про розбіжності у вартості товару, а саме відсутність у поданих до митного оформлення документах усіх відомостей на підтвердження числових значень складових митної вартості товару.

Перевіряючи відповідність закону оскарженого рішення владного суб`єкта, суд зазначає, що правовідносини з приводу визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, унормовані, насамперед, приписами ст.ст. 57-64 глави 9 розділу ІІІ Митного кодексу України.

Так, відповідно до ст.57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (ч.2 ст.57); кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (ч.3 ст.57); застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (ч. 4 ст. 57); у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу (ч. 5 ст. 57); при цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу (ч. 6 ст. 57); методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи (ч. 7 ст. 57); у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу (ч. 8 ст. 57).

Правила визначення митної вартості за ціною договору викладені законодавцем в ст.58 Митного кодексу України, згідно з ч. 4 якої митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Згідно з ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно з частиною п`ятою цієї статті забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Отже, основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Відповідно до частини одинадцятої статті 264 Митного кодексу України орган доходів і зборів відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: 1) митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу; 2) електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов`язкових реквізитів; 3) митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом.

В разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598).

Як з`ясовано судом з матеріалів справи, однією із підстав застосування резервного методу визначення митної вартості товарів, послугували висновки митного орагну про те, що вартість ТЗ позивача у розмірі 2500,00 Євро визначена на підставі рахунку-фактури (інвойсу) від 26.09.2019 №01/2018, проте разом з митною декларацією, всупереч вимогам ч.1 та ч.2 ст.53 МКУ, не було подано до митниці жодного банківського платіжного документа, який стосується оплати вартості ТЗ позивача.

З цього приводу, суд зазначає, що з наданих показань позивача в судовому засіданні у якості свідка, судом з`ясовано, що оплата транспортного засобу здійснена ОСОБА_1 готівкою. На підтвердження вказаних обставин, позивачем було надано до матеріалів справи лист від 27.09.2018р., який складено між ним та продавцем транспортного засобу – компанією «INFOSTYLE» DOO, щодо відсутності будь-яких претензій з приводу договору купівлі-продажу автомобіля марки "Renaut", модель Megane caravan, ідентифікаційний код НОМЕР_1 , модельний рік - 2010 р., календарний рік виготовлення - 2010 р.

Отже, визначений заявником показник митної вартості узгоджується з відомостями як інвойсу від 26.09.2018р. так і листом від 27.09.2018р., складеним між позивачем та продавцем транспортного засобу – компанією «INFOSTYLE» DOO, копія якого долучена до матеріалів справи разом з перекладом на українську мову.

При цьому, у висновку постанови Верховного Суду від 13.02.2018р. у справі №803/1112/173 зазначено, що з приводу посилання відповідача на ненадання банківських платіжних документів, суд касаційної інстанції з огляду на встановлені в судових рішеннях обставини зазначає, що запитувані митницею документи у позивача були відсутні та не могли бути надані з об`єктивних причин, так як товар оплачувався готівкою без банківських платежів. У даному випадку колегія суддів вважає, що ненадання позивачем банківського платіжного доручення не може бути підставою для коригування митної вартості за наявності інших документів (рахунка-фактури, акта приймання-передачі автомобіля), які є достатніми, підтверджують числові значення усіх складових митної вартості імпортованого товару та не містять розбіжностей.

Вказано, що ненадання додаткових документів, у тому числі і висновку про якісні та вартісні характеристики товару, підготовленого спеціалізованою експертною організацією, не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за першим методом, знову ж таки якщо подані декларантом документи, відповідно до частини другої статті 53 МК України, підтверджують числові значення усіх складових митної вартості товару та не містять розбіжностей. Неподання декларантом зазначених документів під час митного оформлення, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Також, як встановлено судом, джерелом інформації для прийняття оскаржуваного рішення про коригування митні вартості товарів, послугувала використана наявна у митного органу цінова інформація на аналогічний товар за фактами митних оформлень ЄАІС, а саме, по МД №UA305160/2019/101867 від 17.12.2019.

З цього приводу суд зазначає, що за МД №UA305160/2019/101867 від 17.12.2019 здійснено оформлення іншого транспортного засобу, а саме автомобілю марки "Renaut", модель Megane SCENIC, модельний рік - 2010 р., календарний рік виготовлення - 2010 р. Тоді як позивачем було заявлено до розмитнення іншу модель автомобілю марки "Renaut", а саме Megane caravan.

Отже, відомості вартості за фактами митних оформлень ЄАІС, а саме, по МД №UA305160/2019/101867 від 17.12.2019, не могли братись до уваги митним органом при визначення митної вартості товару, оскільки відомості вказаної митної декларації стосується іншого автомобіля, отже не аналогічного товару.

З приводу підстав прийняття оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товару та застосування резервного методу з підстав відсутності надання позивачем інформації щодо витрат понесених ним на транспортування товару, суд зазначає наступне.

У судовому засідання позивачем як свідком повідомлено суд, що транспортний засіб марки "Renaut", модель Megane SCENIC, модельний рік - 2010 р., був самостійно ним привезений на територію України, а тому у нього відсутні будь-які витрати на транспортування, завантаження чи розвантаження товару.

Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що відповідно до ст.64 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT) (ч. 1 ст. 64); митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях (ч. 2 ст. 64).

При цьому, у випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.

Оцінивши аргументи учасників справи, суд зауважує, що подані заявником до митниці документи спростовують правильність визначення митної вартості автомобіля на рівні показника у 3733,91 Євро.

З урахуваннями викладеного, суд приходить до висновків, що позивачем подано до митниці пакет документів на підтвердження повноти і достовірності заявленої митної вартості товару за основним методом, відповідачем не підтверджено належними доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар, правильність визначення митної вартості позивачем за основним методом відповідачем не спростована, наявність належних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб`єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України при самостійному визначенні митної вартості транспортного засобу за резервним методом.

Факт порушення суб`єктивного права заявника знайшов своє підтвердження проведеним судовим розглядом, що є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Позивачем заявлено клопотання про розподіл судових витрат, які складаються з витрат з оплати судового збору в розмірі 1681,60 грн. та витрат на правничу допомогу всього на суму 5750 грн. та додано докази на підтвердження понесення вказаних витрат.

Частиною 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до положень ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Позивачем до закінчення судових дебатів були надані відповідні докази на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу та заявлено клопотання щодо вирішення судом вказаного питання під час винесення рішення у справі.

Представник відповідачів як у відзиву на адміністративний позов, так і в судовому засіданні повністю заперечував про відшкодування витрат з підстав того, що надані документи на підтвердження надання правничої допомоги не містить інформації погодинної вартості послуг та не підтверджують фактичний обсяг послуг, відсутня одинця виміру наданих послуг, не надано рахунок на оплату наданих послуг.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат з правничої допомоги, суд зазначає наступне.

У відповідності до п.1 ч.3 ст.132 КАСУ до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч.1 ст.134 КАСУ).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАСУ).

Відповідно до ч.3, ст.134 КАСУ для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4, 5 ст.134 КАСУ).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 9 статті 139).

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

За правовою позицією Великої палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 27.06.2018 року по справі 826/1216/16 вбачається, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

За положеннями статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України”, від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України”, від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України”, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Вказані висновки також наведені у Постанові Верховного Суду від 17.09.2019 року по справі 810/3806/18.

Також, у постанові Верховного суду від 01.10.2018 року по справі №569/17904/17 вказано, що в підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Частиною 5 статті 242 КАС України визначається, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підтвердження понесених витрат представником позивача надано до суду договір про надання правової допомоги № 140120 від 14.04.2020р., який було укладено між позивачем та Адвокатським Бюро «Марцонь ОСОБА_3 «Марцоні», акт здавання приймання наданих послуг від 17.01.2020р., додаток до договору про надання послуг №140120 від 14.01.2020р., акт приймання наданих послуг від 16.03.2020р., рахунок від 14.01.2020р.

Так, згідно наданого акту здавання приймання наданих послуг від 17.01.2020р., позивачем були отриманні послуги зі: усної консультації 60 хвилин – 600 грн.; аналізу та вивчення документів – 1200 грн.; аналізу аналогічної судової практики 1250 грн.; складання позовної заяви 1500 грн.

В подальшому між позивачем та адвокатом Марцонь Д.Г. підписано акт від 16.03.2020р. за яким, були отримані ті ж самі послуги зі: усної консультації 60 хвилин – 600 грн.; аналізу та вивчення документів 120 хвилин – 1200 грн.; аналізу аналогічної судової практики – 180 хвилин 1250 грн.; складання позовної заяви 240 хвилин - 1500 грн., участь адвоката у судовому засіданні – 180 хвилин - 1200 грн.

У вказаному акті вказано, що загальна вартість виконаних та фактично сплачених грошових коштів за надані послуги складає 5750, оплата була проведена 14.01.2020р. Жодна із сторін не має претензій по об`єму наданих послуг.

Дослідивши наданні представником позивача докази на підтвердження здійснення витрат, судом встановлено, що факт сплати підтверджений: рахунком №140120 від 14.01.2020р. та актами здавання приймання наданих послуг від 17.01.2020р., від 16.03.2020р.

Суд звертає увагу, що у постанові Другого апеляційного адміністративного суду 25 червня 2019 р. по справі № 520/2814/19 зроблений висновок, що згідно з роз`ясненням Інформаційно-довідкового департаменту Державної фіскальної служби України, особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність (зокрема, адвокат), може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ, який підтверджує факт наданої послуги або виконаної роботи.

Тому, суд приходить до висновків, що складні та підписані обома сторона акти здачі приймання наданої правової допомоги від 17.01.2020р. та 16.03.2020р. та рахунок від 14.01.2020р. №140120, в якому зазначено про оплату отриманих послуг адвоката, є належним доказом підтвердження сплати позивачем послуг в професійної правничої допомоги.

Проте, дослідивши надані документи на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що відомості за годину вартості наданих робіт зазначений у акті здавання приймання наданих послуг від 16.03.2020р., різниться зі відомостями, які зазначені у акті від 17.01.2020р., а саме в акті від 17.01.2020р. відсутня інформація витраченого часу надання послуг з аналізу судової практики, аналізу та вивчення документів.

Тоді як в акті від 16.03.2020р. вказаний час та встановлена вартість наданих послуг (з аналізу судової практики 120хв. 1200грн., аналізу та вивчення документів – 180 хв. 1250 грн.), не співпадає з відомостями вартості послуг, які зазначені в Додатку №1.

Так, вартість вказаних послуг зазначена у додатку до договору № 1 про надання послуг №140120 від 14.01.2020р. та складає: послугу з аналізу судової практики – 1250 грн., послугу з аналізу та вивчення документів – 1200 грн., проте не зазначено який період часу охоплює вартість вказаних послуг.

Отже, відомості у наданих документах, які надання на підтвердження надання послуг з правничої допомоги різняться за часом виконання наданих послуг та їх вартістю.

При цьому вирішуючи питання співмірності понесених витрат з правничої допомоги її вартості із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд вважає необхідним взяти до уваги Рекомендації щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару, затвердженого рішенням Ради адвокатів Харківської області №17 від 21.03.2018 року, згідно якими розмір адвокатського гонорару за годину роботи становить 50% прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на день оплати послуг.

Згідно з Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб працездатних осіб складає: з 1 січня 2019 року - 2102 гривня, днем оплати послуг згідно рахунку від 14.01.2020р. на суму 5750 грн. є 14.01.2020 року. Отже, рекомендована вартість послуг адвоката за годину роботи на день оплати становить 1051 грн.

За даних обставин справи, враховуючи незначні неточності складених документів понесених витрат на правничу допомогу, справедливим і співмірним відшкодуванням витрат за надання послуг з аналізу судової практики (1051 грн.) та аналізу та вивчення документів (1051 грн.) складає всього у розмірі 2102 грн.

Отже, дослідивши подані адвокатом докази щодо підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем, перевіривши на відповідність критерію розумності їх розміру, враховуючи заперечення відповідача щодо наданих документів на підтвердження понесених витрат, виходячи з конкретних обставин справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для відшкодування судових витрат на суму 5402 грн.

При цьому, у зв`язку з повним задоволенням позовних вимог, витрати з опалити судового збору, також підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Слобожанської митниці держмитслужби у розмірі 1681,60 грн.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 90, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної митної служби України Слобожанської митниці № UА807000/2019/000348/2 від 28.12.2019 року про коригування митної вартості.

Скасувати рішення Слобожанської митниці держмитслужби про відмову в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, оформлене карткою відмови №UА807200/2019/80099.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Слобожанської митниці держмитслужби (адреса: 61003, м. Харків, вул. Короленка, 16-б, код ЄДРПОУ 43332958) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_4 ) витрати зі сплати судового збору розмірі 1681,60 грн. (одна тисяча шістсот вісімдесят одна гривня 60 копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Слобожанської митниці держмитслужби (адреса: 61003, м. Харків, вул. Короленка, 16-б, код ЄДРПОУ 43332958) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_4 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5402 грн. (п`ять тисяч чотириста дві гривні).

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Судове рішення у повному обсязі буде виготовлено 31.07.2020р. у порядку ч. 3 ст. 243 КАС України.

Суддя О.В.Старосєльцева