Рішення № 90705286, 31.07.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2248/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження, визначеного ч.5 ст.262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , в якому позивач просить суд зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти та розглянути заяву громадянина Бангладеш ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що він 18.11.2019 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із письмовою заявою про визнання його біженцем або особою яка потребує додаткового захисту. Водночас, відповідач його заяву не прийняв та не зареєстрував у встановленому законом порядку. Крім того жодного обґрунтування неприйняття вищевказаної заяви Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області позивачу не зазначило.

Ухвалою суду від 01.06.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін. Відповідачу запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.

06.07.2020 року через канцелярію суду від Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області надійшов відзив на адміністративний позов, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що дійсно 18.11.2019 року від позивача надійшла заява-анкета про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Водночас така заява не відповідала встановленій формі цього документу, що передбачена чинним законодавством. Також відповідачем зазначено, що особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна особиста звернутись до територіального органу ДМС, чого позивачем зроблено не було. З огляду на зазначене, Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області було розглянуто заяву позивача та надано на неї відповідь в порядку Закону України «Про звернення громадян».

Відповідно до ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно частини 2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Народної Республіки Бангладеш (місце народження - м. Сунамгандж), що підтверджується копією його паспорту та офіційним перекладом паспорту (а.с. 12-13).

18.11.2018 року позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 6-11, 17).

Разом з тим, як зазначає позивач, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області його заяву не прийняло та не зареєструвало у встановленому законом порядку.

З огляду на зазначене, 09.12.2019 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до Державної міграційної служби України, в якій просив зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти та розглянути його заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 18-20).

Водночас відповіді на свою скаргу позивач також не отримав, що слугувало підставою звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Дослідивши адміністративний позов, відзив Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Відповідно до п.1 ч.1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року №3671-VI (далі Закон України №3671-VI), біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

При цьому, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (п.13 ч.1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Згідно ч.ч.1 та 2 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч.1 статті 7 Закону України №3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника.

Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання (ч.1 статті 8 Закону України №3671-VI).

Приписами ч.ч. 1 та 2 статті 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Відповідно до ч.ч. 11 та 12 статті 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.

За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ч. 5 статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду (ч.2 статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).

Відповідно до п. 2.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які затвердженні наказом МВС України №649 від 07.09.2011 року, уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту або її законний представник, у випадках, передбачених Законом:

а) встановлює особу заявника;

б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов`язки, а також про наслідки невиконання обов`язків;

г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача;

ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону (3671-17) порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) з`ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);

е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;

є) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Аналізуючи вищезазначені норми, суд зазначає, що законодавцем встановлений чіткий алгоритм дій міграційного органу, який спрямований на посилення захисту прав та інтересів осіб, які мають намір отримати статусу біженця або осіб, які потребують додаткового захисту. Так відповідач повинен встановити особу заявника, зареєструвати його звернення, проінформувати про права та обов`язки, забезпечити надання заявнику послуг перекладача та перевірити дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Як було зазначеного позивачем та підтверджено відповідачем у відзиві на адміністративний позов, ОСОБА_1 дійсно 18.11.2019 року звертався до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою-анкетою. Водночас суд зазначає, що в матеріалах адміністративного позову не містяться даних, що така заява була прийнята відповідачем у встановленому законом порядку, зареєстрована у міграційному органі, та розглянута, як то передбачено вимогами чинного законодавства.

Водночас відповідачем було надано до суду лист (без номеру та дати), з якого вбачається що ОСОБА_2 було надано відповідь (українською мовою) на його звернення від 18.11.2019 року в порядку Закону України «Про звернення громадян», в якій зазначено про невідповідність заяви позивача критеріям, що передбачені ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилам розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які затвердженні наказом МВС України №649 від 07.09.2011 року.

З цього приводу суд зазначає, що положеннями чинного законодавства не передбачено можливості міграційного органу розглядати заяву біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, в порядку Закону України «Про звернення громадян», оскільки спірні правовідносини регулюються положеннями спеціального Закону України №3671-VI та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України №649 від 07.09.2011 року .

Крім того, доказів надіслання Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області відповіді на заяву ОСОБА_1 та отримання її позивачем, відповідачем до суду не надано. Наданий міграційним органом до суду лист на адресу позивача не містить ані дати його складання, ані номеру реєстрації, ані будь-яких інших реквізитів на підтвердження відправлення його позивачу.

Відповідно до ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи надані до суду сторонами докази, суд критично ставиться до посилань відповідача, що ОСОБА_1 особисто до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою-анкетою не звертався, оскільки позивач в адміністративному позові, скарзі на адресу Державної міграційної служби України від 09.12.2019 року, послідовно наполягає на факті звернення його до ГУ ДМС в Одеській області 18.11.2019 року, та на підтвердження надає до суду копії відповідної заяви-анкети про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, паспорту з перекладом, медичної довідки та заяв на адресу ГУ ДМС В Одеській області від 14.11.2019 року та 18.11.2019 року на українській мові. Відповідач в свою чергу не надав суду належних доказів на спростування зазначеного твердження ОСОБА_1 . Посилання відповідача на те, що заява-анкета позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з якою він звернувся 18.11.2019 року, не відповідала встановленим вимогам та не була зареєстрована у відповідному журналі суб`єкта владних повноважень, не може бути, на думку суду, переконливим доказом на спростування твердження позивача щодо порушення його прав, оскільки ОСОБА_1 не міг впливати на реєстрацію його заяви, а вчинення відповідачем протиправної бездіяльності з неприйняття заяви та непроведення її реєстрації позивачем оскаржується в адміністративному позові.

Із зазначених підстав не спростовує висновок суду з цього приводу і надана до суду Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області відповідь на адресу Директору Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України (відносно скарги позивача від 09.12.2019 року) №5100.5.1/743-20 від 13.01.2020 року, в якій відповідач також зазначає, що ОСОБА_1 до ГУ ДМС в Одеській області не звертався.

На підставі вищезазначеного, враховуючи те що відповідачем 18.11.2019 року не було прийнято та розглянуто у встановленому законі порядку заяву ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача шляхом визнання такої бездіяльності протиправною.

Повноваження адміністративного суду у разі задоволення адміністративного позову визначені частиною 2 ст. 245 КАС України, згідно якої суд може прийняти рішення, зокрема про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як роз`яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму №14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

При цьому задля повного відновлення права позивача суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти та розглянути заяву позивача від 18.11.2019 року про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у порядку, передбаченому Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які затвердженні наказом МВС України №649 від 07.09.2011 року.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат у справі №420/2248/20 не здійснювати.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 293, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44) про зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області щодо не розгляду в установленому законом порядку заяви ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 18.11.2019 року.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти та розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 18.11.2019 року у порядку, передбаченому Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які затвердженні наказом Міністерства внутрішніх справ України №649 від 07.09.2011 року.

Розподіл судових витрат не приводити.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя О.В. Білостоцький

.