Рішення № 90704950, 23.07.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №461/7422/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2020 року зал судових засідань № 7

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Кушика Й.-Д. М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача та третьої особи Охоти І.В. Гуменюка О.Р.,

представника відповідача Львівської обласної державної адміністрації Махника А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної державної адміністрації, Департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку Львівської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання наказу і вимог законними та зобов`язання до вчинення дій, -

в с т а н о в и в:

01.10.2019 до Галицького районного суду м. Львова надійшов позов ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі – позивач) до Львівської обласної державної адміністрації код ЄДРПОУ 00022562, місцезнаходження: 79008, м.Львів, вул.Винниченка, буд.18 (далі – відповідач), в якому позивач просить:

- визнати наказ № 57 від 27.06.2017 таким, що відповідає положенням пунктів 2 та 4 частини першої статті 1 Закону України “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні”;

- визнати чинним та скасувати наказ № 57 від 27.06.2017;

- визнати вимоги до відповідача, викладені в скарзі від 31.07.2019 законними та обґрунтованими та зобов`язати відповідача виконати їх негайно.

Ухвалою судді Галицького районного суду м. Львова Мисько Х.М. від 03.10.2019 вказану справу передано до Львівського окружного адміністративного суду.

Справа надійшла до Львівського окружного адміністративного суду 11.11.2019.

Ухвалою від 18.11.2019 суддя залишив позовну заяву без руху.

Ухвалою від 02.12.2019 суддя відкрив провадження у справі та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою від 13.01.2020 суд перейшов до розгляду справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою від 12.02.2020 суд прийняв до провадження заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, в яких просить визнати з підстав, зазначених у позовній заяві нечинним наказ Департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку Львівської обласної державної адміністрації №57 від 27.06.2017 та скасувати його повністю.

Ухвалами від 12.02.2020 суд залучив третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 , а також співвідповідача Департамент дорожнього господарства, транспорту та зв`язку Львівської обласної державної адміністрації.

Ухвалою від 02.03.2020 суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.

Ухвалою від 02.03.2020 суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Кабінет Міністрів України.

Ухвалою від 30.03.2020 суд повернув заяву позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 27.04.2020 суд відмовив у задоволенні заяви позивача про допит свідків.

Ухвалою від 14.07.2020 суд прийняв заяву позивача про уточнення підстав позову, в якій просить встановити наявність чи відсутність компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень Департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку Львівської обласної державної адміністрації щодо прийняття наказу № 57 від 27.06.2017, з урахуванням того, що згідно зі статею 7 Закону України “Про автомобільний транспорт” такими повноваженнями наділена Львівська обласна державна адміністрація, а не Департамент дорожнього господарства, транспорту та зв`язку Львівської обласної державної адміністрації.

Ухвалою від 14.07.2020 суд звільнив позивача від сплати судового збору.

Ухвалою від 14.07.2020 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою від 17.07.2020 суд виправив описку, допущену в ухвалі про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті від 14.07.2020.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказ № 57 від 27.06.2017 суперечить Конституції України та постанові Кабінету Міністрів України від 14.05.1993 № 354, оскільки обмежує право пенсіонерів на безоплатний пільговий проїзд на приміських автобусах. Крім цього, наказ № 57 від 27.06.2017 відповідає положенням пунктів 2 та 4 частини першої статті 1 Закону України “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні”. Вважає, що Закон України «Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії» не підлягає до застосування у спірних правовідносинах, оскільки суперечить Конституції України.

21.01.2020 представник відповідача Львівської обласної державної адміністрації подав до суду відзив на позову заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Вказав, що позивач не зазначив яким чином оскаржений наказ дискримінує його права. Виходячи з відсутності бюджетного фінансування на покриття витрат, пов`язаних з безоплатним проїздом пенсіонерів за віком Департамент дорожнього господарства, транспорту та зв`язку Львівської обласної державної адміністрації видав оскаржений наказ з метою забезпечення перевезення пенсіонерів за віком з умовою оплати не більше 50% вартості проїзду на приміських маршрутах загального користування. Оскаржений наказ носить роз`яснювальний характер і не містить правових норм.

23.01.2020 позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що висновок представника відповідача Львівської обласної державної адміністрації про необґрунтованість позову є передчасним.

У судовому засіданні позивач позовні вимог підтримав. Просив суд задовольнити позов повністю.

У судовому засіданні представник позивача та третьої особи ОСОБА_3 В. Гуменюк О.Р. позовні вимог підтримав. Просив суд позов задовольнити повністю.

У судовому засіданні представник відповідача Львівської обласної державної адміністрації проти задоволення позовних вимог заперечив. Просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

У судове засідання відповідач Департамент дорожнього господарства, транспорту та зв`язку Львівської обласної державної адміністрації явку представника не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Клопотань про розгляд справи без участі його представника до суду не надходило.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача та третьої особи, представника відповідача Львівської обласної державної адміністрації, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

27.06.2017 Департамент дорожнього господарства, транспорту та зв`язку Львівської обласної державної адміністрації видав наказ «Щодо пільгового перевезення пасажирів» №57 (далі – оскаржений наказ). Відповідно до пункту 1 вказаного наказу автотранспортним підприємствам області: забезпечити перевезення пільгових категорій громадян, що передбачені законами України; забезпечити перевезення пенсіонерів за віком з умовою оплати не більше 50% вартості проїзду на приміських маршрутах загального користування. Згідно з пунктом 2 вказаного наказу заступнику начальника управління транспорту та зв`язку – начальнику відділу організації пасажирських перевезень забезпечити постійний контроль за виконання такого наказу.

Позивач звернувся до міського голови Червонограда із заявою від 31.07.2019, в якій просив переслати скаргу до Львівської обласної державної адміністрації.

Червоноградською міською радою скеровано скаргу позивача до відповідача Львівської обласної державної адміністрації, в якій позивач просив скасувати наказ № 57 від 27.06.2017 та видати новий, яким зобов`язати начальників автобусних станцій Львівської області видавати через каси автобусних станцій квитки пенсіонерам за віком для безоплатного проїзду на приміських автобусах відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.05.1993 № 354.

Листом від 05.09.2019 № 3ВГ-ВИХ-2177/0/19 відповідач Львівська обласна державна адміністрація повідомила позивача про те, що починаючи з 2016 року Міністерством фінансів України не передбачаються витрати, пов`язані з безоплатним проїздом пенсіонерів за віком під час уточнення показників державного бюджету.

Таким чином, постанова Кабінету Міністрів України від 17.05.1993 № 354 не відповідає вимогам частини першої статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти і державні соціальні гарантії».

Для компенсації збитків перевізникам за пільговий проїзд окремих категорій громадян субвенції з державного бюджету відсутні, тому Департамент дорожнього господарства, транспорту та зв`язку Львівської обласної державної адміністрації прийняв оскаржений наказ, яким передбачено підприємствам області забезпечити перевезення пенсіонерів за віком з умовою оплати не більше 50% вартості проїзду на приміських маршрутах загального користування. Вказаний наказ носить лише роз`яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не містить правих норм.

Вважаючи наказ Департамент дорожнього господарства, транспорту та зв`язку Львівської обласної державної адміністрації «Щодо пільгового перевезення пасажирів» від 27.06.2017 №57 протиправним, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

У частині першій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому вказаним Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що завданням адміністративного судочинства є захист порушених прав, свобод та інтересів осіб.

Однак, порушення вимог Закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів такими діями чи рішеннями.

Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 21.11.2018 у справі №504/4148/16-а, від 18.06.2020 у справі № 524/9942/17.

Таким чином, у першу чергу при розгляді цієї справи необхідно встановити наявність порушення відповідачем своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю прав чи законних інтересів позивача, тобто, наявність в останнього права на позов у матеріальному розумінні.

Як встановив суд, оскарженим наказом зобов`язано автотранспортні підприємства області забезпечити перевезення пільгових категорій громадян, що передбачені законами України, а також забезпечити перевезення пенсіонерів за віком з умовою оплати не більше 50% вартості проїзду на приміських маршрутах загального користування.

Тобто, вказаний наказ установлює певні обов`язки для автотранспортних підприємств області у сфері перевезення пільгових категорій громадян.

Суд звертає увагу на те, що оскаржений наказ не поширює свою дію на пільгових категорій громадян, яким є позивач, позаяк не містить будь-яких положень, які б встановлювали право громадян чи зобов`язували їх до вчинення певних дій.

Разом з тим, суд зазначає, що статею 12 Закону України «Про транспорт» від 10.11.1994 №232/94-ВР визначено, обов`язки та права підприємств транспорту, зокрема встановлено, що підприємства транспорту зобов`язані забезпечувати: потреби громадян, підприємств і організацій у перевезеннях; обслуговування пасажирів під час довготривалих перевезень доброякісною питною водою, харчуванням, можливість задоволення інших біологічних потреб; якісне і своєчасне перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти; виконання державних завдань (контрактів) щодо забезпечення потреб оборони і безпеки України; безпеку перевезень; безпечні умови перевезень; запобігання аваріям і нещасним випадкам, усунення причин виробничого травматизму; охорону навколишнього природного середовища від шкідливого впливу транспорту; права на пільги громадян щодо користування транспортом.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 № 2344-III (далі – Закон України № 2344-III) забезпечення організації пасажирських перевезень на приміських і міжміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі території Автономної Республіки Крим чи області (внутрішньообласні маршрути) покладається на Раду міністрів Автономної Республіки Крим або обласні державні адміністрації.

Відповідно до частини другої статті 29 Закону України № 2344-III органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Правилами частини першої статті 31 Закону України № 2344-III визначено відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов`язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під`їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом. Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від таких перевезень (стаття 37 Закону України № 2344-III).

З аналізу наведених положень вбачається, що, зокрема, умови організації перевезень у межах території області, розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати визначаються договором перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, який укладається між перевізником та відповідним органом виконавчої влади та органом місцевого самоврядування.

Суд вказує на те, що право на безоплатний проїзд пенсіонерів за віком на міському пасажирському транспорті загального користування (крім метрополітену і таксі) та приміських маршрутах встановлене постановою Кабінету Міністрів України «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування» від 14.05.1993 №354.

Таким чином, суд вважає, що право позивача на безоплатний проїзд на приміських маршрутах загального користування може порушувати відповідний автомобільний перевізник, з яким позивач вступає у правові відносини при укладенні договору перевезення, та який відмовляє у безоплатному перевезенні позивача як пенсіонера за віком.

Водночас, оскаржений наказ безпосередньо не стосується позивача, оскільки за сферою правового регулювання охоплює відносини між Департаментом дорожнього господарства, транспорту та зв`язку Львівської обласної державної адміністрації та автотранспортними підприємствами, які надають послуги автомобільного перевезення в межах Львівської області.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про відсутність у позивача порушеного матеріального права, оскільки він не довів порушення своїх прав чи охоронюваних законом інтересів саме наказом Департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку Львівської обласної державної адміністрації «Щодо пільгового перевезення пасажирів» від 27.06.2017 № 57.

Враховуючи вказані висновки, суд не надає оцінки аргументам позивача про невідповідність оскарженого наказу постанові Кабінету Міністрів України «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування» від 14.05.1993 № 354, наявність чи відсутність компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень Департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку Львівської обласної державної адміністрації щодо його прийняття, а також відповідність його пунктам 2 та 4 частини першої статті 1 Закону України “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні”.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівської обласної державної адміністрації, Департаменту дорожнього господарства, транспорту та зв`язку Львівської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання наказу і вимог законними та зобов`язання до вчинення дій відмовити повністю.

Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 31 липня 2020 року.

Суддя А.Г. Гулик