Рішення № 90700373, 22.07.2020, Краматорський міський суд Донецької області

Справа № 234/9147/20

Провадження № 2/234/2734/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2020 року м. Краматорськ

Краматорський міський суд Донецької області у складі головуючого судді Чернобай А.О.

секретар судового засідання Ястребов А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Краматорську Донецької області в порядку спрощеного провадження цивільну справу № 234/9147/20 за позовом

ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Новокраматорський машинобудівний завод», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог – Управління виконавчої дирекцій Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Краматорського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області

про відшкодування моральної шкоди

за участю:

представника позивача ОСОБА_2 Г. ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 М. ОСОБА_5 ,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

18 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Новокраматорський машинобудівний завод», третя особа Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про стягнення моральної шкоди, заподіяної професійним захворюванням на виробництві.

В обґрунтування позову зазначив, що у період з 03.08.2007 року до 04.03.2019 року він працював у фасоносталеливарному цеху Приватного акціонерного товариства «Новокраматорський машинобудівний завод» (ПрАТ«НКМЗ»). Перебуваючи 11 років 7 місяців у трудових відносинах з ПрАТ «НКМЗ», позивач працював на посаді зі шкідливими та небезпечними умовами праці, в умовах перевищуючих гранично допустимий рівень пилу, шуму, вібрації, фізичних навантажень, низької температури в холодну пору року. За час роботи у відповідача, позивача отримав професійне захворювання: приглухуватість, яке йому вперше встановили 29 грудня 2018 року, а також купу супутніх хвороб. Внаслідок професійного захворювання та погіршення здоров`я, у березні 2019 року позивач вимушений був звільнитися з підприємства за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію по інвалідності. Ці обставини підтверджуються трудовою книжкою, актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання. Перші ознаки хронічного захворювання у позивача було діагностовано у 2017 році, коли лікарі вперше встановили хронічний бронхіт, остеохондроз та артроз.

Причиною професійного захворювання ОСОБА_1 стала робота протягом тривалого часу у якості обрубувача, в умовах дії шкідливих виробничих факторів.

14.02.2019 року обласна профпатологічна медіко-соціальна експертна комісія у м. Слов`янськ вперше визнала захворювання позивача професійним, з 65% втрати працездатності (40 % вібраційна хвороба, 20 % пневмоконіоз, 5 % приглухуватість) та встановила третю групу інвалідності (професійне захворювання).

Внаслідок такої праці позивач отримав професійне захворювання та змушений був звільнитись з ПрАТ «НКМЗ», за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію.

Періодично, у зв`язку з отриманим професійним захворюванням позивач змушений знаходитися на стаціонарному та амбулаторному лікуванні, проходити курси реабілітації, обстеження та консультації лікарів. Необхідність проходження курсу лікування позивачу становлено за результатами огляду МСЕК, згідно висновку якого йому для -підтримки здоров`я, необхідно проходження медикаментозного лікування. Внаслідок погіршення стану здоров`я, позивач неодноразово проходив медичний огляд.

Також позивач змушений звертатись до лікарів за консультацією та рекомендаціями лікування, які підтверджували його захворювання та призначали лікування.

У зв`язку з отриманим позивачем професійного захворювання він зазнав фізичних - страждань та емоційних переживань, що призвело до завдання йому моральної шкоди. Позивачу було 41 рік, це час життєвого розквіту, пора зрілості. Позивач будував плани на подальше життя, мріючи добитись чималих успіхів. Але цьому завадила хвороба, стан його здоров`я є невідновним, внаслідок чого позивач отримав психологічну травму. Внаслідок такого захворювання змінився його життєвий уклад, його життя зазнало суттєвих змін: він частково втратив працездатність, обмежений під час вибору міста праці, час від часу відчуває фізичну біль у грудях, суглобах, має поганий сон, відчуває шум в голові та вухах, заважає задишка. Він не може вести нормальний спосіб життя, порушилась душевна рівновага, порушилися зв`язки із оточуючими, стало неможливо продовжувати активний спосіб життя, хвороба позбавила його можливостей реалізації своїх звичок та бажань, порушились нормальні зв`язки у сім`ї. Після захворювання та звільнення з ПрАТ « НКМЗ», у зв`язку з медичними обмеженнями при виборі умов праці, позивач так і не знайшов постійного місця праці. Працедавці під різними приводами, відмовляють у працевлаштуванні, дізнавшись про його хворобу. Позивач доставляє багато труднощів своїм близьким, яким потрібна не тільки моральна але й матеріальна підтримка, тому він змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода, яка заподіяна позивачу, полягає у душевному хвилюванні, нервових зривах, несприятливій атмосфері в сім`ї, фізичному болю та стражданнях, які він зазнав безпосередньо під час роботи та які відчуває і на теперішній час.

Заподіяна шкода, завдана позивачу внаслідок професійного захворювання на виробництві, випливає з трудових правовідносин з ПрАТ « НКМЗ».

Просить стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 65000 грн.

Ухвалою суду від 22 червня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання до розгляду на 22 липня 2020 року.

09 липня 2020 року на адресу суду з ПрАТ «НКМЗ» було надіслано відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що у позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, «що діями ПрАТ «НКМЗ», який не забезпечив безпечні умови праці, мені заподіяно моральну шкоду», але така думка є помилковою і спростовується наступним.

В ч. 6 ст. 153 КЗпП України передбачено, що у разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров`я умов праці власник або уповноважений ним орган зобов`язаний повідомити про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, який може дати тимчасову згоду на роботу в таких умовах.

Згідно ч. З ст. 21 Закону України «Про охорону праці» роботодавець повинен одержати дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Отже, діюче законодавство допускає використання небезпечних і шкідливих для здоров’ я умов праці у разі неможливості повного усунення за умови одержання відповідного дозволу.

Дотримуючись вищенаведених норм закону, відповідач одержав від Територіального управління Держгірпромнагляду у Донецькій області дозвіл № 069.03.14.37.10.1 на початок робіт підвищеної небезпеки та дозволи № 1686.11.30-29.51.1, № 1954.12.14, № 0574.17.14 на продовження виконання роботи підвищеної небезпеки.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про охорону праці» під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров`я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

Пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці, на які має право працівник, закріплені в ст. 7 Закону України «Про охорону праці», а саме, працівники безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, додаткову оплачувану відпустку, оплату праці у підвищеному розмірі.

На виконання ч. 2 ст. 5 Закону- України «Про охорону праці», відповідач проінформував ОСОБА_1 під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, що підтверджується наказами про прийняття на роботу. Таким чином, позивач усвідомлював наслідки такої роботи та добровільно на неї погодився.

Крім того, відповідач надавав позивачу пільги та компенсації за важкі умови праці, закріплені Колективним договором, а саме: надавав щорічну додаткову відпустку, здійснював доплати за несприятливі умови праці, надавав одноразову допомогу за вислугу років, безоплатно проводив видачу молока та інших різнозначних продуктів, з власної ініціативи забезпечував безоплатним харчуванням.

З вищенаведеного вбачається, що відповідач не вчиняв протиправних дій по відношенню до позивача, а навпаки забезпечив йому пільги та компенсації гарантовані законом.

У позові ОСОБА_1 зазначає, що моральна шкода, яка йому заподіяна, полягає у душевному хвилюванні, нервових зривах, несприятливій атмосфері в сім`ї. Але жодних доказів щодо наявності цих обставин він не наводить та не додає до позовної заяви. Крім того, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що зміни, які сталися в його особистому житті пов`язані саме з наявністю у нього професійного захворювання, а також, які додаткові зусилля він докладає для організації свого життя.

В обґрунтування своїх вимог позивач додає до позову медичні виписки, зі змісту якої не вбачається наявність у нього моральної шкоди. Отже, вони не можуть бути достатніми доказами на підтвердження такої шкоди.

У виписках із медичної карти зазначено, що «загальний стан задовільний», що спростовує його заяви про наявність у нього «психологічної травми» та «порушення душевної рівноваги».

Враховуючи вищенаведене, відповідач вважає, що немає правових підстав для компенсації моральної шкоди позивачу, оскільки відсутній склад цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, моральна шкода, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою.

Необхідно зауважити, що позивач в обґрунтування своїх вимог послалась на норми закону, які не регулюють правовідносини, що є підставою позову, зокрема, ст. 21, 46 Конституції України.

Так, стаття 21 Конституції України передбачає, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Стаття 46 Конституції України встановлює загальні гарантії соціального захисту громадян.

Просили у задоволенні позову відмовити.

03 липня 2020 року до суду надійшли пояснення третьої особи, в яких зазначено, що згідно ст. 36 ч.8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», - відшкодування моральної шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей, не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та КЗпП України. Потерпілий на виробництві ОСОБА_1 перебуває на обліку у Краматорському міському відділенні з 24 січня 2019 року. Відповідно до довідки МСЕК від 14.02.2019 потерпілому встановлена стійка втрата працездатності 65% та 3 група інвалідності з повторним переоглядом 14.02.2021 року, внаслідок професійного захворювання на підприємстві ПрАТ «НКМЗ». За підсумком розгляду всіх документів, наданих потерпілим, на підставі Закону України «Про загальне обов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 року позивачу було призначено перераховані щомісячні страхові виплати у розмірі 17965,81 грн. Також позивачу буде забезпечено санаторно-курортне лікування.

В судовому засіданні представник позивача - адвокат Писаренко Г.А. підтримав позов з підстав викладених у позовній заяву та просив його задовольнити.

В судовому засідання представник відповідача ОСОБА_6 надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву та просила у позові відмовити.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, на електрону адресу суду надіслав заяву про розгляд справи без її участі.

Дослідивши надані докази, суд,

ВСТАНОВИВ:

Як передбачено ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК).

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Суд на підставі ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 03.08.2007 року по 04.03.2019 року працював у ПрАТ «Новокраматорський машинобудівний завод» на посаді обрубником у фасоннолитейному цеху, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 11-13).

29 грудня 2018 року медичним висновком Центральної лікарсько-експертної комісії, ОСОБА_1 вперше було встановлено професійне захворювання працездатності: 1) пневмоконіоз, ускладнений хронічним бронхітом ІІ ст. 2) Вібраційна хвороба II ст.(вегето-сенсорна поліневропатія верхніх кінцівок з дистрофічними змінами в кистях у поєднанні з деформуючим артрозом ліктьових суглобів. (а.с. 23)

Згідно акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 24.01.2019 року, комісією проведено розслідування випадку хронічного захворювання ОСОБА_1 . За висновками комісії професійне захворювання виникло у позивача у зв`язку з роботою протягом тривалого часу у якості обрубувача, зайнятого на обрубці лиття наждаком і вручну у фасонносталеливарному цеху ПрАТ «НКМЗ», в умовах дії шкідливих виробничих факторів: пилу фіброгенної дії, концентрація якого в повітрі робочої зони складали 5,2-12,4 мг/м3 ; виробничого шуму, рівень якого складав 92-95 дБА, при ГДР+76 дБ. Причиною професійного захворювання стала тривала робота в умовах дії на працюючого підвищеного рівня локальної вібрації, перевищуючих гранично допустимі рівні ДСН 3.3.6.039-99 «Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації». (а.с. 14 -15).

Як вбачається з санітарно-гігієнічної характеристики умов праці від 19.11.2018 року, відповідно до Державних норм та правил «Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу», затверджених Наказом МОЗ від 08.04.14 р. № 248, умови та характер праці чистильника металу фасонносталеливарного цеху ПрАТ «НКМЗ» відносяться за рівнем локальної вібрації- до третього класу першого ступеня; за концентрацією пилу у повітрі робочої зони –до третього класу другого ступеню; за рівнем шуму- до третього класу другого ступеню; за важкістю праці- до третього класу першого ступеню; за параметрами мікроклімату-до другого класу. Обрубувача, зайнятого на обробленні лиття наждаком та вручну фасонносталеливарного цеху ПрАТ «НКМЗ» відносяться за рівнем локальної вібрації- до третього класу першого ступеня; за концентрацією пилу у повітрі робочої зони –до третього класу другого ступеню; за рівнем шуму- до третього класу другого ступеню; за важкістю праці- до третього класу першого ступеню; за параметрами мікроклімату-до другого класу. ( 18 - 19)

Професійний характер захворювання позивача ОСОБА_1 підтверджено медичним висновком Обласного центру «Медико- соціальної експертизи» м. Краматорськ від 14.02.2019 року (а.с. 22).

Відповідно до довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги № 082691 серія 12 ААА 14.02.2019 року позивачу встановлена третя група інвалідності зі ступенем втрати працездатності 65 %. При цьому позивачу протипоказана тяжка фізична праця, вплив вібрації, шуму, пилу. (а.с. 21,22)

З виписок з медичних карт вбачається, що позивач неодноразово проходив клінічні обстеження і знаходився на лікуванні у медичних установах та проходив курси лікування від професійних захворювань. (а.с. 24-51)

12 березня 2019 року ОСОБА_1 було видано пенсійне посвідчення серії НОМЕР_1 . (а.с. 9)

Потерпілий на виробництві ОСОБА_1 перебуває на обліку у Краматорському міському відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області з 24.01.2019 року.

Постановою Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 25 лютого 2019 року № 0526/4323/4323/1 потерпілому ОСОБА_1 призначено одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності в сумі 21227,05 грн., та щомісячну грошову суму з тимчасової працездатності в розмірі 15414,68 грн. (а.с. 63,64).

Постановою Краматорського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області № 0526/4323/4323/5 від 25.04.2019 року потерпілому на виробництві ОСОБА_1 призначено санаторно-курортне лікування в санаторії (а.с. 65)

Постановою Краматорського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області № 0526/4323/4323/9 від 21.04.2020 року потерпілому на виробництві ОСОБА_1 призначено перераховану щомісячну страхову виплату в розмірі 17965,81 грн. (а.с. 66).

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

На підставі ст. 173 КЗпП України передбачено, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків відшкодовується у встановленому законом порядку.

Згідно ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, тобто передбачає відшкодування моральної шкоди, яка спричинена з вини роботодавця.

При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди.

Тобто, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини підприємства (власника або уповноваженого ним органа) за наявності юридичних фактів, що у сукупності є підставою для покладення на власника обов`язку відшкодувати таку шкоду.

Таким чином, із змісту цієї статті вбачається, що до юридичного складу, що є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника, втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Отже, моральну шкоду повинен відшкодовувати роботодавець, оскільки шкода здоров`ю завдана при виконанні позивачем трудових обов`язків, про що свідчить медичні висновки про наявність професійного захворювання, акти розслідування хронічного професійного захворювання, висновки МСЕК.

Суд відхиляє доводи відповідача про відсутність у позивача доказів спричинення йому моральної шкоди. Відповідно до діючого законодавства втрата працездатності, яка встановлена висновком МСЕК, вже сама по собі свідчить про спричинення моральної шкоди, оскільки стан здоров`я потерпілого погіршено.

Суд відхиляє доводи відповідача про відсутність у позивача права на відшкодування моральної шкоди у зв`язку з тим, що позивач був обізнаний про шкідливий характер праці, оскільки забезпечення безпечних умов праці є обов`язком роботодавця. Суд також звертає увагу, що відповідно до ст. 158 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний вживати заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників шляхом впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог ергономіки, позитивного досвіду з охорони праці, зниження та усунення запиленості та загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань тощо.

Судом встановлено, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання виникло під час виконання позивачем трудових обов`язків та отримані ним за час роботи у відповідача, захворювання пов`язані з виробництвом, тому наявні підстави, передбачені ст. ст. 153, 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди, заподіяної з вини відповідача.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність у позивача права вимагати відшкодування моральної шкоди, заподіяної здоров`ю.

Вказаний висновок суду відповідає положенням ст. 23 ЦК України та рішенню Конституційного Суду України від 27.01.2004 року №1-9 рп./2004, згідно з яким ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричиняють йому моральні і фізичні страждання.

У судовому засіданні знайшло підтвердження, що позивач, працюючи на ПрАТ «НКМЗ» отримав професійне захворювання і йому було встановлено 65% втрати професійної працездатності.

З урахуванням конституційної значимості здоров`я, як невідчужуваного і нерушимого блага, що належить людині від народження й охороняється державою, суд вважає що заявлена позивачем вимога обґрунтована і підлягає задоволенню.

При вирішенні питання про право позивача на відшкодування моральної шкоди, суд враховує, що згідно зі ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив потерпілий.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року, провадження № 14-463цс18.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

В пункті 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 зазначено, що ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні і фізичні страждання. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров`я тощо. У випадку втрати потерпілим працездатності він зазнає значно більше моральної шкоди, ніж яка заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує тяжкість завданих ушкоджень здоров`ю позивача, ступень втрати професійної працездатності в розмірі 65 % , встановлену 3 групу інвалідності, тривалість лікування, глибину душевних та фізичних страждань з приводу професійного захворювання, погіршення здібностей у побуті, вимушеної зміни складу життя, припинення трудової діяльності, стан здоров`я позивача, важкість змушених змін у її життєвих і виробничих зв`язках, неможливість їх поновлення, те, що позивач постійно відчуває хворобливі відчуття, має потребу в медикаментозному лікуванні.

З урахуванням вказаних обставин, суд вважає розумним та справедливим відшкодування моральної шкоди в розмірі 65 000 грн., що буде еквівалентно моральним стражданням позивача.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі ст.141 ЦПК України, з відповідача в доход держави слід стягнути судовий збір в розмірі 840,80 грн.

Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 13, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Новокраматорський машинобудівний завод», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог – Управління виконавчої дирекцій Фонду соціального страхування України в Донецькій області в особі Краматорського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про відшкодування моральної шкоди – задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Новокраматорський машинобудівний завод» (Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Олекси Тихого, буд. 5; ЄДРПОУ 05763599) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) моральну шкоду у розмірі 65 000 грн. 00 коп. (шістдесят п`ять тисяч грн 00 коп.).

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Новокраматорський машинобудівний завод» (Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Олекси Тихого, буд. 5; ЄДРПОУ 05763599) на користь Держави витрати по сплаті судового збору у розмірі 840 грн. 80 коп. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного суду через Краматорський міський суд.

Повне судове рішення складено 27 липня 2020 року.

Суддя А.О. Чернобай