Ухвала суду № 90699964, 31.07.2020, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/4065/18

Провадження № 2-п/0182/34/2020

У Х В А Л А

Іменем України

31.07.2020 року м. Нікополь

Суддя Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Кобеляцька-Шаховал І.О., розглянувши у спрощеному провадженні заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2019 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області перебувала цивільна справа за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Заочним рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2019 року позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» були задоволені в повному обсязі та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за тілом кредиту у розмірі 1 817,10 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом у розмірі 2 446,88 грн., заборгованість за пенею у розмірі 23 600,39 грн., штраф (фіксована частина) у розмірі 500,00 грн., штраф (процентна складова) у розмірі 1 393,22 грн., а всього - 29 757 (двадцять дев`ять тисяч сімсот п`ятдесят сім) грн. 59 коп. А також стягнуто на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

24 липня 2020 року на адресу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від ОСОБА_1 надійшла заява про скасування вищевказаного заочного рішення. В обґрунтування своїх вимог вона посилається на те, що копію вищевказаного рішення нею було отримано 15 липня 2020 року. Вважає рішення суду незаконним та безпідставним, виходячи з наступного. 10 жовтня 2018 року ухвалою судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Тихомировим І.В. було відкрите провадження у цивільній справі № 182/4065/18 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до неї про стягнення заборгованості за кредитним договором. При цьому, суд прийняв рішення щодо розгляду даної цивільної справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін. Під час розгляду даної справи, судом було зроблено запит про визначення місця реєстрації та проживання відповідача по справі щодо адреси, яка мітиться в позовній заяві, а саме: АДРЕСА_1 . Однак, згідно отриманої відповіді на запит суду, було встановлено, що за вищевказаною адресою відповідачка зареєстрованою не значиться. Матеріали справи містять оголошення на сайті Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області та довідку від 24 квітня 2019 року про неявку у судове засідання сторін та розгляд справи за їх відсутності. Крім цього, до суду були повернуті поштові відправлення, надіслані на її адресу, а саме: АДРЕСА_1 , за якою вона була знята з реєстрації та не проживала з 24 вересня 2018 року, в зв`язку з чим на листах проставлена відмітка «за закінченням строку зберігання». Тобто, дані обставини свідчать про те, що вона не мала можливості з`явитися до судового засідання, оскільки їй було не відомо про розгляд справи з причини неналежного повідомлення, так як місцем її проживання є адреса: АДРЕСА_2 , де вона й мешкає на даний час. Тепер вона повернулась до свого колишнього місця проживання, оскільки влаштувалась на роботу в м.Нікополі. В червні 2020 року вона звернулась до Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області із заявою про видачу їй копії вищевказаного судового рішення. Про факт ухваленого рішення їй стало відомо, коли з її заробітної плати були здійсненні утримання, на підставі виконавчого листа, який надійшов до бухгалтерії за місцем її офіційної роботи. Вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, посилаючись на ст.263 ЦПК України, якою передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим, в той час, коли вимогам вищевказаної статті рішення суду не відповідає. У позовній заяві зазначено, що 11 грудня 2009 року між ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір б/н, згідно з умовами якого відповідачка отримала кредит у розмірі 4 000 грн. 00 коп., шляхом підписання заяви-анкети, отримавши платіжну картку. При цьому, встановлено, що термін дії кредитної картки складає 5 років, тобто, картка діяла до грудня 2014 року. Також, позивач зазначає, що відповідачка згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість за вказаним кредитним договором станом на 14 травня 2018 року становить 29 757,59 грн. і складається з: 1 817,10 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 2 446,88 грн. - заборгованість за відсотками, 23 600,39 грн. - пеня за прострочене зобов`язання, 500 грн. - штраф (фіксована частина); 1 393,22 грн. - штраф (процентна складова). При цьому, у позові позивач зазначив, що, внаслідок порушення зобов`язань з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості, відповідачка станом на 14 травня 2018 року має заборгованість в сумі 29 757,59 грн. Але позивач у своєму позові не зазначив, а суд, приймаючи рішення по справі, не перевірив, коли саме відповідачка порушила зобов`язання та коли саме особисто відповідачка вносила кошти на погашення заборгованості. Після 2012 року, а тим паче після закінчення строку дії кредитної картки, вона її не поновлювала, від банку протягом 6 років (до звернення до суду) жодних попереджень чи претензій не отримувала. У заяві-анкеті від 11 грудня 2009 року зазначено, що термін дії кредитного ліміту співпадає із строком дії картки. Тобто, дані обставини свідчать про те, що позивачем було пропущено передбачений ст.ст.257, 258 ЦК України як загальний, так і спеціальний строки позовної давності, про застосування якого вона на даний час і заявляє. Термін дії виданої на її ім`я картки закінчився у грудні 2014 року, і, незважаючи на це, та на порушення позичальником умов договору, про які зазначено у позовній заяві, позивач не звертався до суду з позовом про стягнення з заборгованості раніше, та свідомо, в одноособовому порядку, збільшував кредитний ліміт. Позивачем не надано доказів того факту, що відповідачка погодилася на пролонгацію строку дії договору, збільшення строків позовної давності, а надані позивачем до позовної заяви письмові докази, зокрема, заява-анкета, не містять таких відомостей та її згоди на збільшення строку позовної давності, а посилання позивача на Умови та Правила є безпідставними. При ухваленні рішення по справі, суд першої інстанції не врахував, що при укладенні договору AT КБ «Приватбанк» недотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-ХІІ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. У заяві, підписаній сторонами 11 грудня 2009 року, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Укладений між сторонами кредитний договір від 11 грудня 2009 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі, їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 11 грудня 2009 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку як на невід`ємні частини спірного договору, якими визначені, в тому числі, пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема, пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких, зокрема, визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про видачу кредитної картки з кредитним лімітом 4 000 грн., а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Сторона відповідача вважає, що у даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст.634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших, стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим AT КБ «Приватбанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (11 грудня 2009 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (06 червня 2018 року), тобто, кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо непередбачені, як, у даному випадку, в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: ІНФОРМАЦІЯ_1 .privatbank.ua, які містяться в матеріалах справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 11 грудня 2009 року шляхом підписання заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Приймаючи рішення по справі, суд першої інстанції також не врахував правову позицію, викладену у постанові Верховного суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Крім того, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 зауважила, що пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше, співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Виходячи з вище наведеного, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, розміщені на сайті: https:/ ІНФОРМАЦІЯ_2 terms/, не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору, а тому у задоволенні позову AT КБ Приватбанк необхідно було відмовити. Проте, суд зробив висновок, що ґрунтується на припущеннях, про наявність правових підстав для стягнення з неї на користь банку заборгованості за простроченим тілом кредиту, пені за прострочене зобов`язання, і пені за несвоєчасність сплати боргу як таких, що передбачені договором. Крім того, суд стягнув неустойку, яка більш як у 10 разів перевищує розмір основного зобов`язання, за межами річного строку позовної давності. При ухваленні рішення судом не були досліджені первинні фінансові документи, зокрема, квитанції, приходні касові ордери, інформація про транзакції, для перевірки наданого позивачем «розрахунку заборгованості» та з`ясування джерел надходжень коштів на картковий рахунок відповідача, а також, сплати цих коштів особисто відповідачем, а не банківською установою, з метою штучного збільшення обсягу зобов`язань боржника та безпідставного продовження строку позовної давності. Дані докази мають істотне значення для справи, оскільки, на підставі саме первинних фінансових документів, ґрунтуються заперечення відповідача проти позову та залежить обчислення строку позовної давності, про застосування якої вона просить. Вважає, що внаслідок вищевказаних порушень норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, недоведеності обставин, які суд визнав встановленими, а також внаслідок необізнаності відповідача у розгляді справи, що потягнуло за собою неможливість заявити про застосування строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові, подачу відзиву на позов з юридичними обґрунтуваннями та запереченнями, подачу клопотання про витребування, у позивача первинних банківських документів на підтвердження здійснених безпосередньо позичальником платежів, неврахування судом правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду, а тому прийняте по справі заочне рішення підлягає скасуванню. За таких обставин, просить суд поновити строк на подачу заяви про перегляд заочного рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2019 року по справі № 182/4065/18, переглянути та скасувати заочне рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2019 року по справі № 182/4065/18, а справу призначити до розгляду в загальному порядку.

Суд, дослідивши матеріали справи та матеріали заяви про перегляд заочного рішення, у їх сукупності, вважає, що вимоги заявника про скасування заочного рішення не обґрунтовані, обставини, викладені в заяві, не підтверджуються наявними в матеріалами справи доказами.

Частина 1 статті 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.284 ЦПК України, заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Згідно із положеннями ст.285 ЦПК України, у заяві про перегляд заочного рішення повинно бути зазначено, зокрема, обставини, що свідчать про поважність причин неявки в судове засідання і неповідомлення їх суду, посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача.

Як встановлено судом, 06 червня 2018 року в провадження Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (а.с.1-3). Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ КБ «Приватбанк», при подачі позовної заяви, адресу ОСОБА_1 вказав як: АДРЕСА_1 . 06 червня 2018 року Нікопольським міськрайонний судом Дніпропетровської області було зроблено запит до адресно-довідкового підрозділу ДМС в Дніпропетровській області, у відповідності до ст.16 ЗУ «Про захист персональних даних», щодо встановлення місця реєстрації відповідачки по справі (а.с.35). Згідно отриманої відповіді на запит, було встановлено, що ОСОБА_1 була знята з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 та з 17 лютого 2014 року вибула до м.Запоріжжя 9 (а.с.36). 03 липня 2018 року Нікопольським міськрайонний судом Дніпропетровської області було зроблено запит до адресно-довідкового підрозділу ДМС в Запорізькій області (а.с.37). Однак, згідно отриманої відповіді на запит суду, було встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрованою або знятою з реєстраційного обліку в м.Запоріжжя не значиться (а.с.38). Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2018 року по даній справі було відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с.40-41). ОСОБА_1 позовна заява з додатками та ухвала суду була направлена, у відповідності до вимог закону, за останньою відомою її адресою місця проживання та реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Тобто, відповідач ОСОБА_1 своїм правом на подання відзиву не скористалася. Конверт, який був направлений за адресою останнього відомого її місця проживання повернувся до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.44). Крім того, відповідачка повідомлялася про розгляд справи судом на офіційному сайті «Судової влади» (а.с.45).

Згідно ч.8 ст.178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Зважаючи на ці обставини, суд керувався ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, якою передбачено, що у відповідності до ч.1 статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Строки, встановлені ЦПК України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Таким чином, враховуючи, що в матеріалах справи було достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважав можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалив заочне рішення, яким стягнув з ОСОБА_1 заборгованість за тілом кредиту у розмірі 1 817,10 грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом у розмірі 2 446,88 грн., заборгованість за пенею у розмірі 23 600,39 грн., штраф (фіксована частина) у розмірі 500,00 грн., штраф (процентна складова) у розмірі 1 393,22 грн., а всього - 29 757 (двадцять дев`ять тисяч сімсот п`ятдесят сім) грн. 59 коп. А також стягнув на користь АТ КБ «Приватбанк» судовий збір у розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. (а.с.46-48).

Відповідно до ст.288 ЦПК України, заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи, тобто докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача.

Скасування заочного рішення можливе за наявності обставин:

1) поважні причини неявки в судове засідання, про які відповідач не зміг завчасно повідомити суд;

2) наявність доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та можуть вплинути на ухвалене заочне рішення.

Тобто лише за сукупності цих двох умов можна говорити про наявність підстав для скасування заочного рішення і призначення справи для розгляду в загальному порядку. Поважними причинами неявки можуть бути хвороба, тривале відрядження, інші обставини (наприклад, неотримання судової повістки про виклик до суду), що об"єктивно перешкоджають явці до судового засідання, які безумовно, повинні бути підтверджені документально відповідними доказами, тобто повинні додаватися до заяви про перегляд заочного рішення. Крім того, відповідач має подати документи, що свідчать про неможливість повідомити суд про причини неявки у судове засідання. Наявність вищенаведених обставин повинна бути у їх сукупності, при відсутності хоча б однієї з них заочне рішення скасуванню не підлягає.

Таким чином, суд вважає, що відповідачка ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи та мала можливість реалізувати свої процесуальні права і доводити свої заперечення при розгляді справи, однак, в повній мірі та, відповідно до вимог чинного законодавства, не скористалася зазначеними правами. Більш того, подана заява про перегляд заочного рішення зводиться лише до переоцінки доказів, що були дослідженні в судовому засіданні. Крім того, заявницею не наведено суду доказів, які б мали істотне значення для правильного вирішення справи та які не було враховано судом. Доводи відповідача щодо безпідставності позовних вимог ґрунтуються виключно на переоцінці доказів та припущеннях, відповідачем не повідомлено суду істотних обставин, які мають значення для вірного вирішення справи. Тобто, фактично заява про перегляд заочного рішення зводиться до того, що заявниця зі змістом рішення не згодна, а тому всі посилання заявника в заяві судом до уваги не беруться, підставою для задоволення заяви про перегляд заочного рішення не розглядаються. Крім того, встановлення факту правильного чи неправильного застосування судом першої інстанції матеріальних чи процесуальних норм при вирішенні справи належить до компетенції судів апеляційної інстанції.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, та приймаючи до уваги те, що відповідач про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, проте, не вчиняла ніяких дій щодо реалізації своїх прав та обов`язків з метою захисту своїх інтересів, всі посилання в заяві фактично зводяться до незгоди з рішенням суду, до переоцінки доказів, які були досліджені судом, тому суд вважає, що заяву про перегляд заочного рішення від 24 квітня 2019 року слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст.280, 288, Цивільно-процесуального кодексу України, суд,-

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2019 року по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без задоволення.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал