Рішення № 90699414, 20.07.2020, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/1640/15-ц

Провадження № 2/202/631/2020

РІШЕННЯ

Іменем України

20 липня 2020 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого - судді Мачуського О.М.

за участю секретаря судового засідання - Репіної А.С.,

представника позивача – Чумак С.А ОСОБА_1 ,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивований тим, що між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк», назву якого змінено на ПАТ КБ «ПриватБанк», 04 квітня 2007 року укладено кредитний договір № DNL0AE00006589, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 11 264,30 євро зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі, встановленому кредитним договором. Банк свої зобов`язання виконав, надавши ОСОБА_2 кредит у розмірі, встановленому договором, однак останній несвоєчасно сплачував кредит, відсотки, а також інші витрати, відповідно до умов договору. Станом на 11 грудня 2014 року у ОСОБА_2 виникла заборгованість за кредитним договором від 04 квітня 2007 року на загальну суму 27 945, 66 євро, яку ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з позичальника.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2017 року позовні вимоги ПАТ КБ "Приватбанк" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № DNL0AE00006589 від 04 квітня 2007 року в розмірі 10 521 євро 17 центів, яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 4 123 євро 92 центів, заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 5 640 євро 29 центів, заборгованості по комісії за користування кредитом в розмірі 756 євро 96 центів, та заборгованість по пені в розмірі 50 000 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Також відмовлено в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання дій з продажу заставного майна у спосіб непередбачений законом, та нарахування заборгованості за кредитним договором після погашення кредиту, неправомірними.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 липня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» відхилено, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17.01.2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 17.01.2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2017 року в частині позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В частині зустрічного позову ОСОБА_2 до КБ «Приватбанк» судові рішення залишено без змін.

Представник позивача – ОСОБА_3 подав суду заяву в якій просить розглянути справу без його участі, проти ухвалення судового рішення не заперечує, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання не з`являвся, про розгляд справи був повідомлений належним чином у відповідності до вимог ст. 128 ЦПК України, будь-яких заяв, заперечень, клопотань до суду не надав, у зв`язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності та ухвалити заочне рішення, відповідно до вимог ст. ст. 280-282 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, заслухавши сторін по справі, вивчивши матеріали справи, приходить до наступного.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Судом встановлено, що 04 квітня 2007 року між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір № DNL0AE00006589, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 11 264, 72 євро зі сплатою відсотків за користування кредитом у сумі 0,75 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0, 14 % від суми виданого кредиту.

Згідно із пунктом 7.1. кредитного договору банк надав ОСОБА_2 кредитні кошти на строк з 04 квітня 2007 року по 04 квітня 2012 року.

Відповідно до пункту 4.1. кредитного договору при порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань з погашення кредиту, передбаченого пунктами 2.2.2., 2.2.3., 7.5 даного договору, банк має право нарахувати, а позичальник зобов`язується сплатити банку пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки.

Відповідно до пункту 5.1. кредитного договору він набуває чинності з моменту надання позичальником розрахункових документів або оформлення касових документів з метою використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі виданих позичальникові коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим договором. Договір в частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту набуває чинності з моменту підписання обома сторонами.

Відповідно до пункту 7.4. кредитного договору при порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту, передбачених пунктами 1.1., 2.2.4, 2.3.3. договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2.09 % на місяць розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

Згідно із пунктом 7.1. кредитного договору періодом сплати слід вважати період з 21 по 28 число кожного місяця. Щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 250,29 євро для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди.

04 квітня 2007 року у забезпечення виконання позичальником зобов`язань між сторонами укладено договір застави рухомого майна, предметом якого є автомобіль марки «Мерседес Бенц» 308D, 1997 року випуску, Автобус-D, номер кузова НОМЕР_1 , ДНЗ НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_2 .

У матеріалах справи міститься повідомлення, у якому у зв`язку із порушенням термінів виконання зобов`язань за кредитним договором банк вимагав від ОСОБА_2 сплатити заборгованість за кредитним договором у розмірі 10 807,53 євро, з яких 605,73 євро прострочена заборгованість, в строк до 16 листопада 2007 року, але не пізніше 30 календарних днів з дати одержання цього повідомлення. Указане повідомлення ОСОБА_2 отримав 05 листопада 2007 року, що підтверджується його підписом.

05 листопада 2007 року ОСОБА_2 передав банку заставний автомобіль та доручив передати його на реалізацію за ринковою вартістю і направити отримані кошти на погашення заборгованості, про що було складено відповідний акт.

Матеріали справи містять довіреність від 15 листопада 2007 року (посвідчену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Орловою Т. Є. строком на 3 роки), якою ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_4 на право керування та розпорядження автомобілем марки «Мерседес Бенц».

04 листопада 2008 року заставний автомобіль банком було реалізовано та відповідно до розрахунку заборгованості, виписок з рахунків, сума в розмірі 6 648,85 євро, що була отримана в результаті продажу банком заставного автомобіля, направлена на погашення суми заборгованості за тілом кредиту.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості банк надав розрахунок заборгованості станом на 11 грудня 2014 року та просив стягнути 27 945,66 євро з яких: заборгованість за кредитом - 4 123,92 євро, заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 5 640,29 євро, заборгованість по комісії за користування кредитом - 756,96 євро, пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у сумі - 17 424, 49 євро.

Відповідно до змісту статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків. Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Застосовуючи наведені норми права Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, викладений у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Після того, як кредитор направив боржнику вимогу про дострокове погашення кредиту, він змінив термін повернення кредиту, передбачений кредитним договором. Кредитний договір припиняє свою дію з дати, до якої має відбутися дострокове погашення кредиту позичальником. Після припинення дії кредитного договору у кредитора відсутні підстави для нарахування процентів і пені.

Повідомлення про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором у розмірі 10 807,53 євро, з яких 605,73 євро прострочена заборгованість, ОСОБА_2 отримав 05 листопада 2007 року, а тому відповідно до вимоги здійснити погашення в строк до 16 листопада 2007 року, але не пізніше 30 календарних днів з дати одержання цього повідомлення, кредитний договір припинив свою дію після спливу 30 календарних днів з дати одержання цього повідомлення, тобто 05 грудня 2007 року.

Відповідно до листа ПАТ КБ «Приватбанк» № 30.1.0.0/2-20160309/3275-1 від 28.03.2016 року на вих. № 2/0202/2203/2015 від 15.03.2016 року, ПАТ КБ «Приватбанк» повідомив, що 04.11.2008 року заставне майно реалізовано, однак в ході розшуку встановлено, що надати документи щодо реалізації заставного майна неможливо, оскільки документи у банку зберігаються не більше 5 років.

Згідно з виписки по рахунку про рух коштів, розрахунку заборгованості за договором № DNL0AE00006589, 04.11.2008 року в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту зараховано 6648,85 євро, які у відповідності до обставин справи є сумою від реалізації заставного майна – автомобіля.

Судом встановлено, що станом на день припинення строку дії кредитного договору (05.12.2007 року) заборгованість за тілом кредиту, яка утворилась за невиконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань склала 10663,60 євро.

Таким чином, з урахуванням суми, яка отримана від реалізації заставного майна, дійсний розмір заборгованості за тілом кредиту складає 4014,75 (тіло кредиту - сума від реалізації заставного майна).

Щодо вимоги про стягнення з відповідача розміру заборгованості по процентам за користування кредитом та пенею за несвоєчасність виконання зобов`язань, суд зазначає наступне.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

При цьому, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказані правові висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленій в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, а також у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц.

У даному випадку розмір та підстави нарахування процентів та пені встановлено кредитним договором, строк дії якого змінено, а позовних вимог щодо стягнення процентів в порядку ст. 625 ЦК України позивач не заявляв та відповідного розрахунку не надавав.

При цьому, заборгованість по процентам та пенею у відповідності до умов кредитного договору № DNL0AE00006589 до закінчення строку дії цього договору, тобто 05.12.2007 року, складає 213,13 євро – заборгованість за процентами та 6,82 євро – заборгованість за нарахованою пенею.

Щодо стягнення з відповідача заборгованості по комісії за користування кредитом, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При цьому законодавством визначено декілька наслідків невідповідності правочину нормам актів цивільного законодавства: недійсність правочину або його нікчемність у випадках, визначених законом (стаття 215 ЦК України).

За положеннями частини другої статті 215 ЦК України правочин є нікчемним, якщо його недійсність прямо встановлена законом. Визнання у такому випадку правочину недійсним в окремому порядку не вимагається.

Зазначені положення законодавства поширюються як на договори як вид правочинів загалом, так і на окремі положення певних видів договорів, зокрема договорів кредиту.

Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти(кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити відсотки.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки споживач є вразливою стороною договірних відносин, законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України «Про захист прав споживачів».

За положеннями абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Окрім того, відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що їх вчиняє банк чи споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

З цих підстав суд приходить до висновку про те, що умова кредитного договору щодо встановлення комісії суперечить вимогам статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Отже, банк не може встановлювати платежі, які споживач повинен сплатити на користь банку за дії, які не є послугою банку.

До таких самих висновків прийшов Верховний Суд України у постанові по справі № 6-2071цс16 від 06 вересня 2017 року, визнавши умову кредитного договору щодо встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості нікчемною.

Таким чином, позовні вимога щодо стягнення з відповідача заборгованість по комісії за користування кредитом у розмірі 756,96 євро є необґрунтованою та задоволенню не підлягають.

Щодо перебігу позовної давності за вимогами, суд зазначає наступне.

В матеріалах справи наявна заява представника відповідача про застосування спливу строку позовної давності та відмови у позові, яка була долучена до справи при попередньому судовому розгляді. З урахуванням того, що дану заяву не було відкликано, суд вважає за доцільне розглянути її та надати їй належну оцінку.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦПК України).

Частиною 1 статті 257 ЦПК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

У відповідності до ч. 5 ст. 261 ЦПК України за зобов`язанням з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

Згідно зі статтею ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Враховуючи, що останній платіж на погашення суми заборгованості за кредитним договором від 04.04.2007 року був здійснений ОСОБА_2 09.11.2012 року, перебіг строку позовної давності перервано.

За таких обставин, строку межах якого позивач міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права щодо стягнення заборгованості за кредитом не пропущений.

Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Але відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності.

Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього кодексу.

Позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.

У постанові від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13 Верховний Суд України, аналізуючи приписи статей 266 і частини другої статті 258 ЦК України, дійшов висновку, що можливість стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається у межах позовної давності за основною вимогою з дня (місяця), з якого вона нараховується.

Перебіг позовної давності для стягнення неустойки (пені, штрафу) за кожним з прострочених щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу.

Судом встановлено факт пропуску позивачем позовної давності щодо вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за пенею, тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Враховуючи наведене, з урахуванням зміни кінцевого строку виконання зобов`язань за кредитним договором, зміни строку виконання зобов`язання, суми від реалізації заставного автомобіля, суд доходить висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором у розмірі 4227,88 євро, яка складається з наступного: 4014,75 євро – тіло кредиту; 213,13 євро – заборгованість по процентам.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача пропорційно задоволеним вимогам судові витрати, а саме: сплачений судовий збір у розмірі 552 грн. 82 коп.

Керуючись ст. ст. 203, 215, 251-261, 266-267, 511, 526, 530, 546, 549, 551,598, 599, 610-612, 625, 627, 629, 631, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 12-13, 76-78, 80-81, 128, 133, 134, 137, 141, 247, 259, 263-265, 280-282, 417 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, заборгованість за кредитним договором № DNL0AE00006589 від 04 квітня 2007 року в розмірі 4227,88 Євро, яка складається із загального залишку заборгованості за наданим кредитом (тіло кредиту) – 4014,75 євро, заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 213,13 євро.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя О.М. Мачуський