Рішення № 90697015, 27.07.2020, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/2678/20

Провадження № 2/947/1939/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2020 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого - судді Коваленко О.Б.

За участю - секретаря Маценко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Київська районна адміністрація ОМР як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки та стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Київська районна адміністрація ОМР як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки та стягнення аліментів.

Позивачка пояснила, шо вона є бабусею дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Мати ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, тому дитина ОСОБА_3 проживає разом зі своєю бабусею в її сім`ї.

У зв`язку з тривалим, систематичним та умисним ухиленням від виконання батьківських обов`язків по вихованню дитини відповідачка має бути позбавлена батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3 , у зв`язку з чим позивач вимушена звернутися до суду з даним позовом.

Відповідачка є донькою позивачки згідно з свідоцтвом про народження, виданим Міським ЗАГС Московської області від 16.12.1985 року, акт запис № 1268.

ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_3 , про що 13.09.2011 року складено відповідний актовий запис № 1592 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Київському районі Одеського міського управління юстиції.

Батьками дитини ОСОБА_3 , згідно зі свідоцтвом про народження, записані ОСОБА_4 як батько та відповідачка як мати. При цьому батько дитини записаний в порядку ч. 1 ст. 135 СК України, а саме за прізвищем та громадянством матері, а ім`я батькові батька дитини записані за вказівкою матері. Це вбачається з витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей батька відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України № 00016630181 від 11.05.2016 року. .

Жодної інформації про батька дитини у позивачки немає.

Відповідачка протягом більш ніж одного року не виконує свої батьківські обов`язки щодо виховання дитини ОСОБА_3 , взагалі не допомагає йому матеріально, не турбується про нього та не цікавиться його життям.

У зв`язку з цим, позивачка вважає, що наявні підстави для позбавлення батьківських прав відповідачки щодо малолітньої дитини ОСОБА_3 .

Відповідачка протягом більш ніж одного року не виконує свої обов`язки щодо виховання дитини ОСОБА_3 . Відповідачка не піклується про фізичний і духовний розвиток малолітньої дитини, його навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечує необхідне харчування, медичний догляд, лікування дитини, що негативно впливає на його фізичний розвиток як складову частину виховання; взагалі не спілкується з дитиною; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню дитиною загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до внутрішнього світу дитини; не створює умов для отримання хлопчиком освіти.

Жодного разу протягом останнього року відповідачка навіть не поцікавилася, на які кошти виховується дитина. Всі витрати, пов`язані з навчанням та вихованням малолітньої дитини ОСОБА_3 повністю сплачує позивачка.

Зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухиляння від виховання малолітньої дитини відповідачкою, свідоме нехтування нею обов`язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення до батьківських обов`язків.

Позивачка не може належним чином виховувати дитину ОСОБА_3 взагалі без участі відповідачки. Зокрема, позивачка організовує для дитини поїздки за кордон для оздоровлення та розширення кругозору. Проте щоразу вона вимушена отримувати нотаріальну згоду відповідачки як матері. Нажаль, зв`язатися з Відповідачем досить складно, тому позивачка вимушена була скасовувати заплановані для дитини поїздки за кордон.

У зв`язку з наведеним позивачка вважає, що наразі наявні достатні підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав.

Позивачка неодноразово зверталася до відповідачки з проханням виконувати свої батьківські обов`язки щодо малолітньої дитини ОСОБА_3 , зокрема, з листом від 24.12.2019 року. Проте відповіді на свій лист позивач так і не отримала.

Позивачка розуміє, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, проте жодних інших варіантів для виправлення ситуації, що склалася, не вбачає.

Суду було надано висновок органу опіки та піклування Київської районної адміністрації від 07.07.2020 року за № 1107/01-11 про доцільність позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_2 по відношенню до малолітнього ОСОБА_3 , відповідно до якого органа опіки дійшов висновку про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки по відношенню до малолітнього ОСОБА_3 .

У висновку органу опіки зазначено, що за весь період навчання дитини мати жодного разу не поцікавилася успіхами сина, не спілкувалася з вчителями.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного

Одним з головних принципів сімейного права є паритетність у побудові сімейних відносин. Цей принцип навіть знайшов своє відображення в Основному Законі України - Конституції, у статті 51 якої зазначено, що кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про стан здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до сімейного життя.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили (ч. 1 ст. 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

У відповідності до ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до п.2 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Пункт 16 зазначеної вище Постанови Пленуму Верховного Суду України містить роз`яснення з приводу того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно з міжнародними та національними правовими нормами до прав дитини належить, зокрема, право на врахування її думки щодо питань, які стосуються її життя. Зокрема, відповідно до положень ст. 12 ч. I Конвенції ООН від 20 листопада 1989 р. "Про права дитини" (ратифікована Україною 27 лютого 1991 р.), держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 3 ЦПК України).

Виходячи із змісту ст.ст. 3, 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, у всіх діях щодо дітей, у тому числі коли дитина розлучається з одним із батьків, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченні інтересів дитини.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

З матеріалів наданих суду, вбачається, що відповідачка ухиляється від участі у вихованні дитини та її повноцінному утриманні.

Згідно зі ст. 180, ч. 2 ст. 181 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ст. 182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з ч. 1 ст. 183 Сімейного кодексу України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Згідно з ч. 1 ст. 192 Сімейного кодексу України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Частинами 2, 3 ст. 166 СК України встановлено, що особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини. При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.

При викладених обставинах суд вважає, що позовні вимоги про позбавлення батьківських прав, призначення опікуна підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 13,76-81, 259, 263-265, 268, 273, 280-282 352, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Київська районна адміністрація ОМР як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав, встановлення опіки та стягнення аліментів, - задовольнити частково.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Встановити опіку над малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , та призначити опікуна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , у розмірі 2318 гривень щомісячно, починаючи з дати звернення до суду - 10.02.2020 р., до досягнення повноліття - 30.08.2029 р.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , суму судового збору в розмірі 1760 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь держави судовий збір в сумі 840.80 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення суду.

Повний текст рішення суду буде складено у строк по 06.08. 2020 року включно.

Суддя Коваленко О. Б.