Рішення № 90695961, 22.07.2020, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/880/20

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Кравець В.М.

За участю представників сторін:

Від позивача: не з`явився;

Від відповідача: Чехлов Ю.В. за довіреністю;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” до комунального підприємства „Теплопостачання міста Одеса” про стягнення 76 945 424,55 грн., –

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” (далі по тексту – АТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України”) звернулось до господарського суду із позовною заявою до комунального підприємства „Теплопостачання міста Одеси” (далі по тексту – КП „Теплопостачання міста Одеси”) про стягнення заборгованості у загальному розмірі 76 945 424,55 грн., яка складається із суми основного боргу у розмірі 57 817 888,10 грн., пені у розмірі 7 442 784,43 грн., трьох відсотків річних у розмірі 3 757 693,16 грн., збитків від інфляції у розмірі 7 927 058,86 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем зобов`язань, прийнятих на себе за умовами договору постачання природного газу №8027/1718-БО-23 від 24.10.2017р. в частині своєчасної та повної оплати вартості поставленого позивачем природного газу.

Відповідачем під час розгляду судом даної справи було наголошено, що перерахування вартості поставленого позивачем природного газу здійснювалось відповідно до встановлених законодавчих вимог, а саме: за рахунок грошових коштів, які надходили на рахунок зі спеціальним режимом використання, а, отже, КП „Теплопостачання міста Одеси” не могло вплинути на строки виконання власних грошових зобов`язань за договором №8027/1718-БО-23 від 24.10.2017р. Крім того, КП „Теплопостачання міста Одеси” було наголошено про наявність правових підстав для вирішення судом питання щодо зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій, трьох відсотків річних та збитків від інфляції із посиланням на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. по справі №902/417/18. Відповідачем також було заявлено клопотання про відстрочення виконання рішення суду по даній справі на шість місяців, у зв`язку з скрутним фінансовим становищем КП „Теплопостачання міста Одеси” та вжиттям останнім заходів щодо врегулювання існуючої заборгованості шляхом укладення мирової угоди, скасування арештів тощо.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представника відповідача, господарський суд встановив наступне.

24.10.2017р. між АТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” (Постачальник) та КП „Теплопостачання міста Одеси” (Споживач) було укладено договір постачання природного газу №8027/1718-БО-23, відповідно до п. 1 якого Постачальник зобов`язується поставити Споживачеві у 2017-2018рр. природний газ, а Споживач зобов`язується прийняти та оплатити цей газ на умовах цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями. За цим договором постачається імпортований природний газ.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України „Про ринок природного газу” від 9 квітня 2015 року N 329-VIII (з наступними змінами і доповненнями) постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до п. п. 2.1, 3.1 договору постачання природного газу №8027/1718-БО-23 від 24.10.2017р. Постачальник передає Споживачу з 01.10.2017р. по 31.03.2018р. газ обсягом до 26 775,2 тис. куб. метрів. Право власності на природний газ переходить від Постачальника до Споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ Споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Згідно з п. п. 3.7, 5.2 договору постачання природного газу №8027/1718-БО-23 від 24.10.2017р. приймання-передача природного газу, переданого Постачальником Споживачу у відповідному місці постачання, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу Споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу. Ціна за 1000 куб. м. газу становить 7 907,20 грн., крім податку на додану вартість у розмірі 20%, всього – 9488,64 грн.

Умовами п. 6.1 договору постачання природного газу №8027/1718-БО-23 від 24.10.2017р. встановлено, що оплата за газ здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за звітним місяцем поставки газу.

Відповідно до п. 8.2 договору постачання природного газу №8027/1718-БО-23 від 24.10.2017р. (з урахуванням змін, внесених додатковою угодою №1 від 12.02.2018р.) у разі прострочення Споживачем оплат згідно п. 6.1 цього договору, останній зобов`язується сплатити Постачальнику пеню у розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховуються пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Умовами п. 10.3 договору постачання природного газу №8027/1718-БО-23 від 24.10.2017р. передбачено, що строк у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

Згідно з умовами п. 12.1 договору постачання природного газу №8027/1718-БО-23 від 24.10.2017р. договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками, і діє в частині реалізації газу з 01.10.2017р. по 31.03.2018р., а в частині проведення розрахунків – до повного їх здійснення.

На виконання умов договору постачання природного №8027/1718-БО-23 від 24.10.2017р. між сторонами по справі було підписано акти приймання-передачі природного газу від 31.10.2017р. на суму 2 823 297,38 грн., від 30.11.2017р. на суму 23 191 574,06 грн., від 31.12.2017р. на суму 30 897 165,76 грн., від 31.01.2018р. на суму 30 552 946,37 грн., від 28.02.2018р. на суму 29 894 131,12 грн., від 31.03.2018р. на суму 31 127 189,38 грн., від 30.04.2018р. на суму 3 856 942,39 грн. Таким чином, загальна вартість поставленого позивачем природного газу складає 152 343 246,46 грн.

З доданих АТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” документів до позовної заяви, а саме виписки по банківському рахунку вбачається, що КП „Теплопостачання міста Одеси” було оплачено вартість поставленого позивачем природного газу на суму 93 788 232,81 грн., а, отже, заборгованість відповідача перед позивачем складає 58 555 013,65 грн., позовна вимога про стягнення якої була заявлена АТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” у межах даної справи.

КП „Теплопостачання міста Одеси” у поданому до суду відзиві на позовну заяву було наголошено про відсутність заборгованості за договором №8027/1718-БО-23 від 24.10.2017р. у розмірі 58 555 013,65 грн. станом на 31.03.2020р., що, за твердженням відповідача, підтверджується бухгалтерською довідкою КП „Теплопостачання міста Одеси” за №02-01-01-184 від 12.05.2020р.

АТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” під час вирішення даного спору було подано до суду письмові пояснення, з яких вбачається, що останній платіж за договором №8027/1718-БО-23 від 24.10.2017р. був здійснений з боку КП „Теплопостачання міста Одеси” 15.03.2020р. При цьому, на підтвердження факту сплати відповідачем всієї суми основного боргу у розмірі 58 555 013,65 грн. позивачем було надано виписку по банківському рахунку, з якої вбачається, що останній платіж за договором №8027/1718-БО-23 від 24.10.2017р. був здійснений 15.03.2020р.

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04.11.1950р. передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Зобов`язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, АТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” було поставлено КП „Теплопостачання міста Одеси” природний газ, загальна вартість якого складає 152 343 246,46 грн. При цьому, остаточна оплата вартості поставленого позивачем природного газу згідно договору №8027/1718-БО-23 від 24.10.2017р. була здійснена 15.03.2020р., що підтверджується наданою позивачем випискою по банківському рахунку.

Таким чином, станом на момент звернення АТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” до суду із даною позовною заявою, яка була передана позивачем до суду 31.03.2020р. засобами поштового зв`язку, заборгованість КП „Теплопостачання міста Одеси” була у повному обсязі сплачена.

Відповідно до п.2 ч.1, ч. 4, 5 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

Верховним Судом у постанові від 26.11.2019р. по справі №920/240/18, у постанові від 18.07.2019р. по справі №916/3147/16 наголошено, що суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі ст. 231 ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові.

Підсумовуючи вищенаведене, враховуючи сплату відповідачем суми основного боргу у повному обсязі 15.03.2020р., тобто до моменту звернення АТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” із даною позовною заявою, яка була передана до суду 31.03.2020р. засобами поштового зв`язку, господарський суд доходить висновку про відсутність між АТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” та КП „Теплопостачання міста Одеси” предмета спору в частині стягнення із відповідача суми основного боргу у розмірі 58 555 013,65 грн., що має наслідком необхідність відмови у задоволенні заявлених АТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” позовних вимог у названій частині.

Згідно з ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У зв`язку із порушенням відповідачем прийнятих на себе грошових зобов`язань щодо здійснення своєчасної та в повному обсязі оплати вартості природного газу, поставленого на виконання умов договору №8027/1718-БО-23 від 24.10.2017р., позивачем в порядку ст. 625 ЦК України було нараховано КП „Теплопостачання міста Одеси” до сплати три відсотки річних у розмірі 3 757 693,16 грн. та збитки від інфляції у розмірі 7 927 058,86 грн.

Проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок збитків від інфляції та трьох відсотків річних, господарський суд дійшов висновку про їх правильність та обґрунтованість. Викладене має наслідком необхідність задоволення позовних вимог АТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” до КП „Теплопостачання міста Одеси” шляхом присудження до стягнення на користь позивача трьох відсотків річних у розмірі 3 757 693,16 грн. та збитків від інфляції у розмірі 7 927 058,86 грн.

З посиланням на умови п. 8.2 договору постачання природного газу №8027/1718-БО-23 від 24.10.2017р., та приписи чинного законодавства позивачем було нараховано КП „Теплопостачання міста Одеси” пеню у загальному розмірі 7 442 784,43 грн. за порушення строків оплати вартості поставленого природного газу.

Відповідно до ч. 1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки – грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов`язання. Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань. Частиною ст. ст. 547, 548 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При здійсненні нарахування пені слід мати на увазі приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п. 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань” (з наступними змінами і доповненнями) огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок пені, заявленої до стягнення, яка була розрахована АТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” на суму основної заборгованості, господарський суд зазначає про правильність та обґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку, що свідчить про наявність правових підстав для присудження до стягнення із відповідача на користь позивача пені у розмірі 7 442 784,43 грн.

При цьому, господарським судом відхиляються доводи КП „Теплопостачання міста Одеси” про відсутність у нього можливості вплинути на строки виконання власних грошових зобов`язань за договором №8027/1718-БО-23 від 24.10.2017р., оскільки згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020р. по справі №904/1210/18 визначений нормативно-правовими актами спеціальний механізм проведення розрахунків усуває газопостачальні підприємства від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожитий ними природний газ на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, однак положення постанови Кабінету Міністрів України № 792 від 30.09.2015 "Про забезпечення проведення розрахунків за спожитий природний газ" не обмежують газопостачальні підприємства у можливості виконати свої обов`язки з оплати отриманого газу за договорами, укладеними з оптовими продавцями, шляхом здійснення розрахунків у інший спосіб, ніж з поточних рахунків із спеціальним режимом використання; не ставлять повноту та своєчасність виконання газопостачальними підприємствами договірних обов`язків з оплати отриманого газу на користь оптових продавців в залежність від оплати газу споживачами; не скасовують і не обмежують відповідальність споживачів перед газопостачальними підприємствами за невиконання обов`язків з оплати за спожитий газ; не змінюють строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між газопостачальними підприємствами та оптовими продавцями, що відповідно не виключає відповідальності, передбаченої умовами таких договорів, зокрема, у вигляді пені за прострочення оплати та виникнення зобов`язань, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, з оплати боргу з урахуванням 3 % річних та встановленого індексу інфляції.

Вирішуючи питання про розмір пені, трьох відсотків річних та збитків від інфляції, який підлягає стягненню із КП „Теплопостачання міста Одеси” на користь АТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” в межах даної справи, господарський суд вважає за необхідне надати правову оцінку заявленому відповідачем клопотанню про зменшення розміру пені, 3% річних та збитків від інфляції.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч.1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Господарський суд зауважує, що приписами чинного законодавства не встановлено переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких суд може зменшити неустойку, а, отже, вирішення вказаного питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Враховуючи надане законом право суду на зменшення розміру штрафних санкцій, заявлених до стягнення, приймаючи до уваги істотний розмір заявленої АТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” до стягнення пені, враховуючи здійснення КП „Теплопостачання міста Одеси” соціально-значимої господарської діяльності з надання житлово-комунальних послуг, спрямованих на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, ціни на які підлягають державному регулюванню, відшкодування вартості яких залежить безпосередньо від виконання споживачами власних обов`язків, приймаючи до уваги сплату відповідачем всього розміру вартості поставленого позивачем природного газу до моменту звернення позивача до суду із даними позовними вимогами, керуючись приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч.1 ст. 233 Господарського кодексу України, та принципом збалансованості інтересів сторін, суд вважає за правомірне зменшити розмір нарахованої позивачем пені до суми 1 000 000,00 грн., який підлягає стягненню на користь позивача.

Господарський суд зауважує, що, в даному випадку, розмір заявленої АТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” до стягнення пені є надмірним, а, отже, присудження до стягнення всього розміру нарахованої позивачем пені матиме наслідком покладання на КП „Теплопостачання міста Одеси” надмірного тягару. Крім того, суд зауважує, що стягнення із відповідача пені у розмірі 7 442 784,43 грн., стягнення якої має на меті розумне стимулювання боржника, матиме наслідком отримання позивачем невиправданого та додаткового прибутку.

При цьому, господарським судом відхиляється клопотання КП „Теплопостачання міста Одеси” про зменшення нарахованих позивачем трьох відсотків річних та збитків від інфляції із посиланням на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. по справі №902/417/18, з огляду на наступне.

Так, у постанові від 18.03.2020р. по справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Слід зазначити, що у межах справи №902/417/18 судами було встановлено, що умовами укладеного між сторонами договору поставки було встановлено сплату боржником 40% річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96% відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.

З огляду на викладене вище, господарський суд, по-перше, зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020р. по справі №902/417/18 питання про наявність у суду права зменшувати збитки від інфляції не було предметом оцінки. За таких обставин, господарський суд відхиляє клопотання відповідача про зменшення розміру збитків від інфляції. Крім того, господарський суд, враховуючи обставини даної справи, приймаючи до уваги нарахування АТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” 3% річних, розмір яких є справедливим та пропорційним до простроченої відповідачем суми заборгованості, дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру заявлених позивачем до стягнення трьох відсотків річних.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення заявленого КП „Теплопостачання міста Одеси” клопотання про відстрочення виконання рішення суду по даній справі на шість місяців, господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1, 3, 4, 5 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Згідно з п. 7.1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України” від 17 жовтня 2012 року N 9 відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватись за рішенням, у якому господарським судом визначено певний строк звільнення приміщення, повернення майна тощо.

На підтвердження наявності правових підстав для відстрочення виконання рішення суду по даній справі КП „Теплопостачання міста Одеси” було надано суду звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2019р.; баланс (звіт про фінансовий стан) станом на 31.12.2019р.; лист публічного акціонерного товариства „Ощадбанк” №113.33/5620 від 20.11.2019р. про відкриті рахунки та накладені органами державної виконавчої служби на підставі постанов арешти на кошти відповідача; лист публічного акціонерного товариства „Банк Восток” за №05/3357 від 02.04.2020р. про відкриті рахунки та накладені органами державної виконавчої служби арешти на кошти відповідача.

За результатами надання правової оцінки наданим КП „Теплопостачання міста Одеси” доказам на підтвердження наявності правових підстав для відстрочення виконання рішення суду, господарський суд зауважує, що наявні в матеріалах справи документи не відображають у повній мірі інформацію про фінансовий стан відповідача станом на момент вирішення судом даного спору, оскільки надані відповідачем документи були складені у 2019р., тільки один із наданих листів містить відомості про накладені арешти у квітні 2020р. Наведене, з урахуванням відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження відкриття відповідачем рахунків лише у публічному акціонерному товаристві „Ощадбанк” та публічному акціонерному товаристві „Банк Восток”, дозволяє господарському суду дійти висновку про недоведеність відповідачем передбачених ст. 331 ГПК України правових підстав для відстрочення виконання судового рішення, що має наслідком необхідність відмови у задоволенні заявленого КП „Теплопостачання міста Одеси” клопотання.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності часткового задоволення заявлених позовних вимог шляхом присудження до стягнення із КП „Теплопостачання міста Одеси” на користь АТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” пені у розмірі 1 000 000,00 грн., 3 % річних у розмірі 3 757 693,16 грн., збитків від інфляції у розмірі 7 927 058,86 грн. відповідно до ст. ст. 11, 509, 525, 526, 230, 256-261, 549, 610, 611, 615, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 179, 193, 231, 233 Господарського кодексу України, ст. 12 Закону України „Про ринок природного газу”, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог та незважаючи на зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій відповідно до приписів ст. 129 ГПК України та з урахуванням п. 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” за № 7 від 21.02.2013р.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 – 238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з комунального підприємства „Теплопостачання міста Одеса” /65110, м. Одеса, вул. Балківська, буд. 1-Б, ідентифікаційний код 34674102/ на користь акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” /01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720/ пеню у розмірі 1 000 000,00 грн. /один мільйон грн. 00 коп./, три відсотки річних у розмірі 3 757 693,16 грн. /три мільйони сімсот п`ятдесят сім тисяч шістсот дев`яносто три грн.. 16 коп./, збитки від інфляції у розмірі 7 927 058,86 грн. /сім мільйонів дев`ятсот двадцять сім тисяч п`ятдесят вісім грн. 86 коп./, судовий збір у розмірі 182 884,54 грн. /сто вісімдесят дві тисячі вісімсот вісімдесят чотири грн. 54 коп./.

3. В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції до Південно-Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту рішення суду.

Повний текст рішення складено 30 липня 2020 р.

Суддя С.П. Желєзна