Рішення № 90695591, 31.07.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.07.2020Справа № 910/2990/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз

України»

до Національного авіаційного університету

про стягнення 14 678, 68 грн.,

Без виклику (повідомлення) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Національного авіаційного університету (далі - відповідач) про стягнення 14 678, 68 грн., з яких 9 602, 70 грн. пені, 1 371, 81 грн. 3 % річних та 3 704, 17 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує на те, що 30.12.2016 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір постачання природного газу, відповідно до умов якого, позивач зобов`язався поставити, а відповідач - прийняти та оплатити природній газ. Відповідач взяті на себе за Договором зобов`язання належним чином не виконав, оплату за поставлений позивачем газ своєчасно та у повному обсязі не здійснив, внаслідок чого виникли підстави для нарахування штрафних санкцій.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.03.2020 відкрито провадження у справі № 910/2990/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

08.04.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано відповідь на відзив, відповідно до змісту якої позивач не погоджується з доводами відповідача про сплив строку позовної давності, оскільки відповідно до п. 10.3. Договору строк позовної давності сторонами було збільшено. Також позивач не погоджується з доводами відповідача в частині того, що він є неналежним відповідачем, оскільки відокремлений підрозділ Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету було закрито 31.05.2019 року, а з наданого відповідачем акту приймання-передачі цілісного майнового комплексу неможливо встановити які саме та в якому обсязі зобов`язання передані.

12.06.2020 року через електронну пошту господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позов, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності, встановленого положеннями статей 257, 258 Цивільного кодексу України.

Також відповідач зазначає, що на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.03.2019 у справі № 186-р «Про передачу цілісного майнового комплексу Кременчуцького льотного коледжу Національного авіаційного університету до сфери управління Міністерства внутрішніх справ» та наказу Міністерства внутрішніх справ України від 14.05.2019 № 376 «Про виконання розпорядження Кабінету Міністрів України» цілісний майновий комплекс Кременчуцького льотного коледжу Національного авіаційного університету розміщений за адресою: 39605, Полтавська область, місто Кременчук, Автозаводський район, вулиця Перемоги, будинок 17/6, який належав Міністерству освіти і науки України разом з дебіторською та кредиторською заборгованістю було передано із сфери Міністерства освіти і науки України до сфери Управління Міністерства внутрішніх справ України з приєднанням його до Харківського національного університету внутрішніх справ як відокремлений структурний підрозділ та надалі іменовано Кременчуцький льотний коледж Харківського національного університету внутрішніх справ. Акт приймання-передачі цілісного майнового комплексу КЛК НАУ, затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30.05.2019 № 423. Зважаючи на викладені обставини, Національний авіаційний університет є неналежним відповідачем, оскільки за зобов`язаннями по закупівлі відповідає Харківський національний університет внутрішніх справ.

18.06.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позов, який за своїм змістом ідентичний тому, що був направлений ним на електронну пошту господарського суду міста Києва 12.06.2020 року.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.12.2016 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Постачальник) та відповідачем (Споживач) в особі начальника Кременчуцького льотного коледжу НАУ було укладено Договір № 00555/17-ТЕ(Т)-24 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017 році природний газ, код за ДК 016:2010 06.20.1 - Газ природний, скраплений або в газоподібному стані Код за ДК 021:2015-09123000-7 - Природний газ) (газ природний), а Споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього Договору.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 226 «Деякі питання акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», змінено тип Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» з публічного на приватне та перейменовано його в Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.2016 № 1044 Питання акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 226) затверджено Статут акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», згідно з яким тип компанії приватне акціонерне товариство; повне найменування українською мовою Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що природний газ, що постачається за цим Договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

Згідно з п. 2.1. Договору Постачальник передає з 01 січня 2017 р. по 31 березня 2017 р. (включно) природний газ обсягом до 39,236 тис. куб. метрів, у тому числі за місяцями (тис. куб. метрів): січень - 16,156; лютий - 11,54; березень - 11,54; всього за І квартал 2017 року - 39,236.

Відповідно до п. 3.1. Договору Постачальник передає Споживачеві природний газ у його загальному потоці у разі передачі:

- природного газу власного видобутку - у пунктах приймання-передачі природного газу від газодобувних підприємств та/або з підземних сховищ до газотранспортної системи;

- імпортованого газу (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, що ввезений ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на митну територію України) - у пунктах приймання-передачі природного газу на газовимірювальних станціях, які перебувають на кордоні України, та в пунктах приймання-передачі природного газу з підземних сховищ до газотранспортної системи.

Право власності на природний газ переходить від Постачальника до Споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ Споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Пунктом 3.4. Договору визначено, що приймання-передача природного газу, переданого Постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу Споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

Згідно з п. 3.5. Договору Споживач зобов`язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, Постачальнику:

- завірену копію акта про надання послуг з розподілу (транспортування) природного газу за розрахунковий місяць, складеного між Споживачем та Оператором газорозподільних мереж (газотранспортної системи). Разом з копією акта Споживач подає за підписом уповноваженої особи інформацію стосовно детальної розбивки кількості природного газу, зазначеної в акті, за категоріями (у тому числі згідно з цим договором);

- підписані та скріплені печаткою Споживача два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим Договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.

За умовами п. 3.6. Договору Постачальник не пізніше десятого числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, повертає споживачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі не підписання постачальником акта приймання-передачі природного газу Постачальник письмово повідомляє Споживача про причини такого не підписання акта.

У відповідності до п. 4.1. Договору кількість природного газу, яка передається Споживачу, визначається за показниками комерційних вузлів обліку природного газу Споживача відповідно до вимог, установлених Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494 та Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493.

Згідно з п. п. 5.1., 5.2. Договору регульована ціна на природний газ (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до його вартості відповідно до Податкового кодексу України), який постачається за цим Договором, визначається згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 р. № 758. Ціна за 1000 куб. метрів природного газу за цим Договором становить 4 942, 00 гривні, крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5 930, 40 грн.

Загальна вартість цього Договору становить 193 904, 31 грн., крім того ПДВ - 38 780, 86 грн., разом з ПДВ 232 685, 17 грн. (п. 5.4. Договору).

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 січня 2017 р. до 31.03.2017 р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 12.1. Договору).

23.01.2017 року сторони уклали Додаткову угоду № 1 до Договору, якою змінили ряд умов Договору на постачання природного газу.

31.03.2017 року сторони уклали Додаткову угоду № 2 до Договору, якою пункт 2.1. Договору виклали в новій редакції та визначили, що Постачальник передає Споживачу з 01 січня 2017 р. по 31 березня 2017 р. газ обсягом до 39,235 тис. куб. метрів, у тому числі по місяцях (тис. куб. метрів): січень - 15,734; лютий - 13,193; березень - 10,308; всього за І квартал 2017 року - 39,235.

Крім того, Додатковою угодою № 2 від 31.03.2017 року сторони змінили п. 5.4. Договору та визначили, що загальна вартість цього Договору становить 193 899, 38 грн., крім того ПДВ - 38 779, 88 грн., разом з ПДВ - 232 679, 26 грн.

На виконання умов Договору позивач передав відповідачу природний газ на суму 232 679, 26 грн., що підтверджується Актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2017 на суму 93 308, 92 грн., від 28.02.2017 на суму 78 239, 77 грн., від 31.03.2017 на суму 61 130, 57 грн.

Положеннями п. 6.1. Договору визначено, що оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. цього Договору укладення Договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим Договором.

Відповідно до п. 6.2. Договору сторони погоджуються, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов`язковим.

Оплата за природний газ здійснюється таким чином:

1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача поширюється дія статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання";

2) в будь-якому випадку, споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу;

3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законом порядку, - у разі коли на споживача не поширюється дія статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання» в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання;

4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором у порядку календарної черговості виникнення заборгованості за наявності заборгованості за наявності заборгованості у споживача за цим договором. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови, відсутності заборгованості за цим договором;

5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних, нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійсняється споживачем на поточний рахунок постачальника.

Звірка розрахунків та/або фактичного обсягу використання природного газу здійснюється сторонами протягом десяти днів з моменту письмової вимоги однієї із сторін, підписаної уповноваженою особою, на підставі відомостей про фактичну оплату вартості використаного природного газу споживачем та актів його приймання-передачі (п. 6.4. Договору).

Проте, всупереч вищевказаних положень Договору отриманий від позивача природний газ відповідач оплатив з порушенням встановлених Договором строків, а саме:

- 14.02.2017 - 1 308, 90 грн.;

- 14.02.2017 - 92 000, 00 грн.;

- 29.06.2017 - 78 239, 77 грн.;

- 27.09.2017 - 61 130, 57 грн.

У зв`язку з цим, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню на підставі п. 8.2. Договору, а також 3% річних та інфляційні втрати на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

До обставин, які є предметом доказування у даній справі, відноситься встановлення факту наявності між сторонами договірних відносин, виконання позивачем умов договору щодо постачання природного газу та відповідно неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо своєчасної оплати за поставлений природний газ.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач передав відповідачу природний газ на суму 232 679, 26 грн., що підтверджується Актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2017 на суму 93 308, 92 грн., від 28.02.2017 на суму 78 239, 77 грн., від 31.03.2017 на суму 61 130, 57 грн.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як зазначалось вище, положеннями п. 6.1. Договору визначено, що оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Разом з тим, відповідач взяти на себе зобов`язання щодо оплати поставленого позивачем природного газу відповідачу виконав з порушенням встановлених пунктом 6.1. Договору строків, а саме:

- оплату природного газу згідно з Актом від 31.01.2017 на суму 93 308, 92 грн. відповідач здійснив 14.02.2017 на суму 93 308, 90 грн. Залишок боргу складає 0, 02 грн.

- оплату природного газу згідно з Актом від 28.02.2017 на суму 78 239, 77 грн. відповідач здійснив 29.06.2017;

- оплату природного газу згідно з Актом від 31.03.2017 на суму 61 130, 57 грн. відповідач здійснив 27.09.2017.

Згідно з наданою позивачем довідкою по операціям за спірним Договором, залишок боргу в сумі 0, 02 грн. було списано 22.01.2018 року.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов`язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.

Також частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платник грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 8.2. Договору у разі прострочення Споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього Договору він зобов`язується сплатити Постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється Постачальником на суми оплат, проведені Споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 9 602, 70 грн., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає приписам чинного законодавства.

Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 1 371, 81 грн. та інфляційних втрат в сумі 3 704, 17 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату № 265 від 27.07.2007 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 1 371, 81 грн. та інфляційних втрат в сумі 3 704, 17 грн., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства.

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 зазначив, що у кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.

Разом з тим, суд зазначає, що здійснений позивачем порядок нарахування інфляційних втрат узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/600/18, викладеною у постанові від 05.07.2019, в якій зазначено, що нарахування інфляційних втрат за наступний період має здійснюватися з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання; зазначена позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/306/18 від 30.07.2019, а також у постановах Верховного Суду у справах № 905/306/18, №908/1928/18, № 904/4565/18, № 904/4083/18, № 904/10242/17, № 913/63/18.

Стосовно аргументів відповідача в частині того, що він неналежним відповідачем у справі, оскільки за зобов`язаннями по закупівлі відповідає Харківський національний університет внутрішніх справ, суд зазначає наступне.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30.05.2019 № 423 затверджено акт приймання-передачі від 23.05.2019 та прийнято до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України цілісний майновий комплекс Університету, зазначений в акті, разом з його кредиторською заборгованістю.

Актом приймання-передачі від 23.05.2019 підтверджується, що цілісний майновий комплекс Університету (код згідно з ЄДРПОУ 01132369) передається із сфери управління Міністерства освіти та науки України до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України з приєднанням його до Харківського національного університету внутрішніх справ як відокремленого структурного підрозділу та надалі іменується Коледж.

Водночас, предметом позову у даній справі є стягнення 9 602, 70 грн. пені, 1 371, 81 грн. 3 % річних та 3 704, 17 грн. інфляційних втрат, а з наданого відповідачем акту приймання-передачі цілісного майнового комплексу Кременчуцького льотного коледжу не вбачається, що зобов`язання за спірним Договором були включені до кредиторської заборгованості, яка передана Харківському національному університету внутрішніх справ.

За таких обставин, суд не приймає доводи відповідача в частині того, що він є неналежним відповідачем у справі.

Що стосується заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Положеннями статті 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливим є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Аналіз статті 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.

Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття "позовна" вказує на форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).

Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії "право на позов у матеріальному сенсі" (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права.

Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне.

Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Оскільки, метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто, тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, можна зробити висновок, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Положеннями частини 5 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Разом з тим відповідно до статті 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Оскільки у частині 1 статті 259 Цивільного кодексу України міститься загальне правило, з якого не встановлено винятків, за домовленістю сторін збільшена може бути як загальна, так і спеціальна позовна давність.

Судом встановлено, що пунктом 10.3. Договору сторони визначили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить 5 років.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що строк позовної давності позивачем не пропущений та відмовляє у задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Національного авіаційного університету про стягнення 14 678, 68 грн. задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Національного авіаційного університету (03058, місто Київ, проспект Космонавта Комарова, будинок 1; код ЄДРПОУ 01132330) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6; код ЄДРПОУ 20077720) 9 602 (дев`ять тисяч шістсот дві) грн. 70 коп. пені, 1 371 (одну тисячу триста сімдесят одну) грн. 81 коп. 3% річних, 3 704 (три тисячі сімсот чотири) грн. 17 коп. інфляційних втрат та 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 31.07.2020 року.

Суддя В.С. Ломака