Рішення № 90695513, 29.07.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.07.2020Справа № 910/6775/20

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Вольській І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Азимут-Трейд"

вул. Князя Володимира Великого, буд. 18-Б, кім. 2, м. Дніпро, 49000

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО"

пров. Новопечерський, буд. 19/3, корпус 2, каб. 33, м. Київ,01042

про стягнення 1 709 639,99 грн.

За участі представників учасників справи згідно протоколу

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Азимут-Трейд" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" (далі- відповідач) про стягнення 1 709 639,99 грн. боргу за Договором поставки №201218-20/1г від 20.12.2018.

Господарський суд міста Києва ухвалою № 910/6775/20 від 26.05.2020 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, постановив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 24.06.2020 та встановив строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив та інших доказів.

У судове засідання, призначене на 24.06.2020, з`явився представник позивача. Судом ухвалено відкласти підготовче засідання на 15.07.2020.

У судове засідання, призначене на 15.07.2020, з`явився представник позивача. Судом ухвалено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 29.07.2020.

27.07.2020 представником відповідача до суду подано відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що після відкриття провадження у справі, відповідачем було сплачено на рахунок позивача частину суми основного боргу у розмірі 120 000,00 грн., а також просить розстрочити виконання рішення на 6 місяців.

У судове засідання, призначене на 29.07.2020 з`явився представник позивача, підтримав заявлені позовні вимоги, підтвердив часткову сплату боргу. Представник відповідача у судове засідання не з`явився.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 29.07.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

20 грудня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Азимут - Трейд» (в подальшому за текстом - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гіппо» (в подальшому за текстом - Покупець) був укладений Договір поставки №201218-

Відповідно до даного Договору (п. 1.1., 3.1.) Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця Товар а Покупець зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах Договору.

В матеріалах справи містяться видаткові накладні, відповідно до котрих Постачальником було поставлено а Покупцем прийнято Товар (зернові культури) на загальну суму 15 993 575 грн. 14 коп.

За твердженням позивача, котре не заперечувалося відповідачем, за поставлений товар останні розрахувався частково в сумі 14 283 935 грн. 15 коп.

Таким чином, сума боргу за поставлений Товар, в межах Договору поставки від 20.12.2018р. №201218-20/1г складає - 1 709 639 грн. 99 коп.

Договором поставки (п. 5.4 - 5.5.) визначено, що оплата за поставлений Товар понад ліміт встановлений п.5.5. Договору здійснюється Покупцем протягом 14 календарних днів з дати поставки Товару. Датою поставки Товару є дата вказана у видатковій накладній. Пунктом 5.5. Договору лімітів заборгованості встановлено не було.

Таким чином, строк протягом якого Покупець мав розрахуватися за отриманий Товар - сплинув.

Таким чином Відповідач по справі, в порушення положень договору №201218-20/1г від 20.12.2018р та вимог законодавства, добровільно не виконує своїх зобов`язань, у зв`язку з цим Позивач вимушений звернутись до суду з позовом про примусове стягнення боргу в розмірі 1 709 639 грн. 99 коп.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір поставки №201218-20/1г від 20.12.2018р як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами був укладений договір поставки. Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Оцінюючи представлені позивачем в обґрунтування викладених в позовній заяві обставин щодо поставки продукції відповідачу докази, суд виходить з наступного.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов`язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлені позивачем копії видаткових накладних є належним доказом поставки товару, а отже виконання позивачем своїх зобов`язань в частині поставки товару загалом на суму 1709 639 грн. 99 коп. здійснено належним чином.

Відповідно ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Проте, відповідач в добровільному порядку взяті на себе зобов`язання з оплати товару не виконав, всупереч здійснення позивачем належної поставки товару загалом на суму 1 709 639 грн. 99 коп.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Матеріали справи свідчать, що відповідач не виконав зобов`язання по сплаті отриманого товару у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем, яка становить 1 709 639 грн. 99 коп.

За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, станом на день подання позову зобов`язання з оплати суми у розмірі 1 709 639 грн. 99 коп. відповідачем не виконано. Вказане відповідачем не заперечується.

Однак, як вказує відзиві від 27.07.2020, вже після звернення до суду із вказаним позовом, відповідачем здійснено часткову оплату заборгованості у сумі 120 000,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення №19514 від 02.06.2020.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем сплачено на користь позивача частину суми основної заборгованості.

Стаття 231 Господарського процесуального кодексу України містить вичерпний перелік підстав з яких господарський суд закриває провадження у справі.

Закриття провадження у справі - це форма завершення справи, яке зумовлене передбаченими законом обставинами, які повністю відкидають можливість судочинства.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Отже надані докази свідчать про відсутність предмету спору, що у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, тягне за собою закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача 120 000,00 грн. основного боргу.

Відповідно до ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Як передбачено в ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Згідно ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Положеннями пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Відповідне клопотання щодо повернення судового збору до суду не подане. Таким чином, сплачений судовий збір залишається за позивачем та не покладається на відповідача.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 1 709 639 грн. 99 коп. обґрунтовані та підлягають частковому задоволенню.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву було заявлено клопотання про розстрочення оплати заборгованості на шість календарних місяців.

В обґрунтування заявленого клопотання відповідач посилається на скрутне фінансове становище Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО", наявність численних судових справ та зазначає, що у зв`язку з Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України короновірусу COVID-19» №211 від 11.03.2020, встановлені обмеження, спрямовані на захист прав фізичних і юридичних осіб, а отже відповідачем було запроваджено карантинні обмеження, які негативно відобразилися на діяльності підприємства та спричинили виникнення обставини зі скрутного матеріального становища.

Відповідно до ч. 1 ст.331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Згідно ч. 6 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про: 1) порядок і строк виконання рішення; 2) надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні (ч.1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України)

При цьому, за змістом наведеної норми, розстрочення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується у будь-який час від набрання рішенням законної сили та до його фактичного повного виконання, але виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Положеннями частини 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України визначено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв`язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право, зокрема, розстрочити виконання рішення. Відстрочка або розстрочка виконання рішення допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи.

Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Суд зазначає, що відповідачем не доведено суду виняткових обставин, що можуть бути підставами для розстрочки виконання рішення суду, зокрема, наявності доказів, що підтверджують неможливість сплати заборгованості за договором №201218-20/1г від 20.12.2018р

При цьому суд зазначає, що належне виконання відповідачем своїх зобов`язань перед позивачем не може ставитися у залежність від скрутного фінансового становища підприємства та запроваджених обмежень на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України короновірусу COVID-19» №211 від 11.03.2020, оскільки обов`язок оплатити заборгованість за договором виникла у відповідача до встановлення заходів щодо запобіганню поширенню короновірусу COVID-19. Окрім того, відповідно до пункту 9 частини 3 ст. 129 Конституції України обов`язковість судових рішень не залежить від наявності чи відсутності у боржника коштів.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про розстрочення оплати заборгованості боргу на користь позивача, а тому з урахуванням викладеного суд відмовляє відповідачу у задоволенні заяви.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи визнання позову відповідачем, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Азимут-Трейд" підлягають частковому задоволенню.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Азимут-Трейд" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГІППО" (пров. Новопечерський, б. 19/3, корпус 2, каб. 33, м. Київ, 01042, код ЄДРПОУ 32650231) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Азимут-Трейд" (вул. Князя Володимира Великого, буд. 18-Б, кім. 2, м. Дніпро, 49000; код ЄДРПОУ 34986223) суму основного боргу за договором у розмірі 1 589 639 грн. 99 коп. та суму судового збору в розмірі 23 844 грн. 60 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Провадження у справі в частині стягнення 120 000,00 грн. основного боргу закрити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення 31.07.2020

Суддя М.О. Лиськов