Рішення № 90695507, 30.07.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.07.2020Справа № 910/6025/20

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу №910/6025/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Аква-Холдинг"

до Приватного акціонерного товариства "Агрохолдинг Авангард"

про стягнення 127 310,77 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Аква-Холдинг" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Агрохолдинг Авангард" про стягнення 127 310,77 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором №126-001-ЕА19 постачання продукції від 03.01.2019 в частині оплати переданого позивачем товару, внаслідок чого виникла заборгованість 106262,00 грн, за прострочення сплати якої додатково нараховані 7876,68 грн - штрафу, 11783,15 грн - пені та 1388,94 грн - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2020 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін.

11.06.2020 до суду від відповідача надійшов відзив, в якому наведено контррозрахунок пені та 3% річних, а також викладені заперечення проти стягнення штрафу, оскільки, на переконання відповідача, одночасне стягнення штрафу та пені суперечить чинному законодавству.

23.06.2020 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок «Аква-Холдинг» (далі - постачальник) і Приватним акціонерним товариством «Агрохолдинг Авангард» (далі - покупець) було укладено договір постачання продукції №126001-EA19 від 03 січня 2019 (далі - договір).

Згідно з п 1.1 договору, постачальник зобов`язується протягом строку дії договору поставити (передати у власність) покупцю визначену цим договором продукцію виробничо-технічного призначення, а покупець - зобов`язується прийняти таку продукцію та оплатити її вартість в порядку і строки, передбачені договором.

У п. 1.2. договору зазначено, що предметом даного договору є поставка товару, перелік і найменування якого зазначається у специфікаціях до договору (далі - продукція).

Відповідно до п. 2.4 договору порядок оплати за кожну поставлену партію товару визначається сторонами у специфікаціях до даного договору.

Згідно з п. 5.2 договору, у разі порушення строків оплати продукції покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, від вартості неоплаченої в строк Продукції, за кожен день прострочення платежу. За прострочення оплати продукції більш ніж на 30 (тридцять) календарних днів, покупець, додатково до пені і не виключаючи її, сплачує постачальнику штраф у розмірі 7 семи відсотків від вартості неоплаченої в строк продукції.

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2019 (п. 9.1. договору).

17 жовтня 2019 року до договору № 126-001-EA19 від 03.01.2019 року між сторонами було укладено Специфікацію №10, відповідно до якої сторони погодили постачання товару загальною вартістю 112 524,00 грн.

Згідно з п. 3 вказаної специфікації покупець здійснює оплату за товар на умовах 100% оплати за Товар протягом 15 (п`ятнадцяти) днів з дати поставки.

Поставка товару на суму 112 524,00 грн за специфікацією № 10 була здійснена 22.10.2019, що підтверджується видатковою накладною №1276 від 22.10.2019.

Відповідач частково оплатив вартість поставленого товару 21.02.2020 на суму 6262, 00 грн.

Позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов`язань за договором поставки №126-001-ЕА19 постачання продукції від 03.01.2019 в частині оплати переданого позивачем товару, внаслідок чого виникла заборгованість 106262,00 грн, за прострочення сплати якої додатково нараховані 7876,68 грн - штрафу, 11783,15 грн - пені та 1388,94 грн - 3% річних.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання своїх зобов`язань за договором здійснив поставку товару, який прийнятий відповідачем без заперечень та зауважень, на загальну суму 112 524,00 грн, що підтверджується підписаною представниками сторін та скріпленими печатками підприємств видатковою накладною №1276 від 22.10.2019.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи викладене, виходячи з умов договору та специфікації №10 від 17.10.2019, відповідачем мав оплатити поставлений товар до 06.11.2019 включно.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи, відповідач своє зобов`язання зі своєчасної оплати поставленого товару в повному обсязі не виконав, здійснивши часткову оплату з порушенням строку 21.02.2020 на загальну суму 6 262,00 грн.

У зв`язку з викладеним у відповідача виникла заборгованість з оплати поставленого товару у розмірі 106 262,00 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що строк оплати вартості поставленого товару за договором настав, а доказів оплати товару станом на день розгляду справи відповідачем не надано, позовні вимоги про стягнення заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково в розмірі 106 262,00 грн.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Також, судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

При цьому, суд звертає увагу, що згідно ч. 4 ст. 213 Господарського кодексу України, штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Отже, пеня і штраф є різновидами неустойки, які не можна ототожнювати.

Оскільки сторони самостійно передбачили додатково крім сплати пені ще й штраф, та враховуючи те, що положення пункту 5.2. договору не суперечить нормам законодавства, так як його зміст встановлює механізм одноразового обчислення розміру штрафу на суму непоставленого у встановлений термін товару, і є правовим наслідком прострочення виконання зобов`язання з вини відповідача, що не має нічого спільного з постійним нарахуванням пені за весь період неналежного виконання грошового зобов`язання.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09 лютого 2018 у справі № 911/2813/17, від 22 березня 2018 року у справі № 911/351/7, від 17 травня 2018 року у справі № 910/6046/16, від 25 травня 2018 року у справі № 922/720/7, від 09 липня 2018 року у справі № 903/647/17, а відповідно до ч.4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У зв`язку із викладеним, заперечення відповідача щодо одночасного стягнення пені та штрафу судом відхиляються.

Перевіривши розрахунок штрафу, суд дійшов висновку, що він є арифметично вірним, у зв`язку із чим задовольняє позовні вимоги про стягнення 7 876,68 грн штрафу.

Перевіривши розрахунок пені позивача, суд дійшов висновку, що позивачем невірно визначено періоди прострочення, а саме до періоду прострочення суми 112 524,000 грн включено день часткової оплати (21.02.2020).

За розрахунком суду розмір пені є більшим ніж заявлено, а тому, хоча позивач і невірно визначив періоди прострочення, суд задовольняє позовні вимоги в цій частині у розмірі, визначеному позивачем, - 11 783,15 грн.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1 388,94 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних позивача, суд дійшов висновку, що позивачем невірно визначено періоди прострочення, а саме до періоду прострочення суми 112 524,000 грн включено день часткової оплати (21.02.2020).

За порахунком суду, сума 3% річних становить 1 388,43 грн, у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково на вказану суму.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов`язань за договором №126-001-ЕА19 постачання продукції від 03.01.2019 щодо оплати товару належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Агрохолдинг Авангард" (03115, м. Київ, просп. Перемоги, буд 121 В; ідентифікаційний код 00851519) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Аква-Холдинг" (49044, м. Дніпро, вул. Січових Стрільців, 5; ідентифікаційний код 32713652) заборгованість в сумі 106 262,00 грн, пеню в сумі 11 783 грн 15 коп, 3% річних в сумі 1 388 грн. 43 коп., штраф у сумі 7 876 грн 68 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 101 грн 99 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено та підписано: 30.07.2020.

Суддя А.І. Привалов