Рішення № 90694091, 20.07.2020, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/649/20

Провадження № 2/206/470/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2020 року Самарський районний суд м. Дніпропетровська

в складі:

головуючий суддя Маштак К.С.

за участю:

секретаря судового засідання Гергіль Ю.І.

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгеніївни, Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «ВЕКТОР ПЛЮС» про визнання дій протиправними та скасування державної реєстрації, -

І. Стислий виклад позиції позивача, представника позивача та заперечення представника відповідача.

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій з урахуванням уточнень зазначив, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Єгоровою Мариною Євгенівною протиправно було проведено державну реєстрацію права власності за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , та державну реєстрація обтяження, оскільки здійснення нотаріусом державної реєстрації права власності на майно допускається виключно у зв`язку з вчиненням цим нотаріусом нотаріальної дії щодо цього майна, тому нотаріус безпідставно позбавив позивача права власності на квартиру. Крім того, нотаріус має виключно право посвідчити договір купівлі-продажу предмету іпотеки і не більше. Також, на час укладення спірного договору в спірній квартирі, окрім ОСОБА_3 проживала ще й малолітня особа, однак нотаріус не перевірив наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення правочину. Окрім цього, на час укладення спірного договору був чинним ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредиторів в іноземній валюті», який містить спеціальні норми щодо спірних правовідносин та встановлював заборону щодо звернення стягнення на предмет іпотеки без згоди власника, яке вважається предметом іпотеки згідно ст. 5 ЗУ «Про іпотеку». Спірна квартира виступає як забезпечення зобов`язань відповідача за кредитним договором ОСОБА_4 перед ВАТ «Сведбанк» № 0301/0606/88-443 від 23.06.2006 року, наданим банком в іноземній валюті, квартира використовується як місце постійного проживання позивача та членів його сім`ї, загальна площа предмета іпотеки становить 49,2 кв.м., що не перевищує встановлених 140 кв.м., іншого нерухомого житлового майна у власності не має. Також, у ТОВ «Вектор Плюс», до якого перейшло право вимоги за валютним кредитом від ПАТ «Сведбанк» не має право здійснювати операції з валютними коштами, оскільки у ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відсутня відповідна ліцензія. В зв`язку із вищевикладеним позивач просив визнати протиправними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального кругу Єгорової Марини Євгенівни щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», індексний номер 22047309 від 12.06.2015, скасувати державну реєстрацію права власності від 12.06.2015 на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», номер 22047309 від 12.06.2015, номер запису в реєстрі 10024067, та скасувати державну реєстрацію заборони на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , номери запису в реєстрі 10024072 від 23.06.2014 та 10024073 від 25.06.2014 та стягнути судові витрати (а.с. 1-4, 33-39).

Відповідач приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Єгорова Марина Євгеніївна правом на подання відзиву не скористалася, подала до суду заяву про розгляд справи по суті без її участі (а.с. 53, 108, 122).

Представник відповідача ТОВ «Факторингова компанія «ВЕКТОР ПЛЮС» не погоджуючись із викладеними у позовній заяві доводами, подав до суду відзив, згідно якого зазначив, що 23 червня 2006 року був укладений Кредитний договір №0301/0606/88-443 між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та гр. ОСОБА_5 . В забезпечення виконання зобов`язання за Кредитним договором був укладений між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та гр. ОСОБА_3 іпотечний договір №0301/0606/88-443-Z-l. На підставі ст. 73 Закону України «Про нотаріат» та у зв`язку з посвідченням вищевказаного Іпотечного договору, приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. 28 листопада 2012 року між Публічним акціонерним товариством «СВЕДБАНК» (яке є правонаступником Акціонерного комерційного банку «ТАС- Комерцбанк») та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» були укладені Договір факторингу № 15 та Договір про відступлення прав за іпотечними договорами, згідно яких право вимоги за Кредитним договором та Іпотечним договором перейшло до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс». 2 червня 2015 року уповноважена особа ТОВ «ФК`ВЕКТОР ПЛЮС» звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгоровою М.Є. та просив виключити іпотеку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, накладену відповідно до Іпотечного Договору, посвідченого 23 червня 2006 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. за реєстровим № 3023, з нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_2 та зареєструвати право власності згідно ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» на зазначений предмет іпотеки.У зв`язку переходом усіх прав та обов`язків за іпотечним договором на підставі укладених вищенаведених договорів, ТОВ «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» скориставшись добровільним (позасудовим) врегулюванням зобов`язальних відносин щодо звернення стягнення на предмет іпотеки звернулося до нотаріуса, як спеціального суб`єкта, шо здійснює функції державного реєстратора, який у своїй діяльності керується вимогами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року № 868. Відповідач, посилаючись на вказані вище нормативно-правові акти вважає, що нотаріус має необхідний обсяг повноважень щодо прийняття рішення про реєстрацію права власності за іпотекодержателем, оскільки ці повноваження прямо передбачені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і Порядком № 868. ТОВ «ФК`ВЕКТОР ПЛЮС» було цілком обґрунтовано дотримано вимоги законодавства щодо надання вичерпного переліку документів необхідних для реєстрації права власності на підставі іпотечного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя і приватним нотаріусом було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відповідно до якого зареєстровано право власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК`ВЕКТОР ПЛЮС». Щодо посилення позивача на необхідність перевірки наявності дозволу органу опіки та піклування на вчинення таких правочинів, то на момент укладення договору іпотеки неповнолітній права власності, права користування житловим будинком не мав. Укладений договір іпотеки не торкався майнових прав неповнолітньої дитини іпотекодавця, оскільки вона таких прав на предмет іпотеки не мала, а тому дозволу на укладання правочину від органу опіки та піклування не потрібно. Щодо посилань позивача про начебто розповсюдження дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», то відповідач послався на постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду по справі 464/8589/15-н від 09.12.2019, в якій Верховний Суд прийшов до висновку, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), який передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника). Оскільки таке право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки виникло на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), згоду на яке надано іпотекодавцем шляхом підписання відповідного договору, то до спірних правовідносин, які виникають в порядку реалізації ст. 37 ЗУ Про «Іпотеку» не може застосовуватись ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». З приводу відсутності ліцензії на здійснення валютних операцій, то відсутність ліцензії на здійснення валютних операцій, не позбавляє можливості отримувати відповідні валютні платежі. В зв`язку із вищевикладеним, представник відповідача у задоволенні позовної заяви просив відмовити повністю (а.с. 59-66).

Представник позивача не погодився з доводами відповідача та подав до суду відповідь на відзив, відповідно до якого вважає, що аргументація заперечень з боку ТОВ «Факторингова компанія ВЕКТОР ПЛЮС» щодо відмови у задоволенні позовних вимог позивачу ОСОБА_3 є виключно тлумаченням на власний розсуд відповідачем і надання оцінки вимог чинного законодавства і судової практики, яка не має нічого спільного з обґрунтуванням позовних вимог. У позовній заяві йдеться про недотримання нотаріусом вимоги щодо перевірки наявності дозволу органу опіки та піклування при реєстрації права власності за ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на спірну квартиру, а не, як зазначено у Відзиві, на укладання Іпотечного Договору. Представник позивача вважає, що існують всі підстави для відхилення відзиву ТОВ «Факторингова компанія ВЕКТОР ПЛЮС» (а.с. 96-97).

В судовому засіданні представник позивача зазначив, що посилання відповідача у відзиві на пункти іпотечного договору, які передбачають процедуру задоволення вимог іпотекодержателя, яким скористався іпотекодержатель відсутні, а саме відсутні п. 12.3.1 та 12.3.2. (а.с. 104-106).

Представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що права малолітньої дитини порушені не були, тому що при укладенні іпотечного договору про дітей взагалі не йшла мова, з приводу пунктів договору, то дійсно є технічна помилка, однак якщо тлумачити договір повністю, то зміст домовленостей зрозумілий. Вважає, що була добровільна передача, а не стягнення і тому ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не застосовується до даних правовідносин. (а.с. 104-106).

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

14.02.2020 позивачем до канцелярії суду було подано позовну заяву з додатками (а.с. 1-28).

18.02.2020 ухвалою судді позовну заяву залишено без руху у зв`язку із недотриманням вимог, викладених у ст. ст. 175, 177 ЦПК України (а.с. 30).

25.02.2020 представник позивача подав до суду уточнену позовну заяву (а.с. 32-39).

26.02.2020 відкрито провадження по даній цивільній справі та призначено підготовче судове засідання на 18.03.2020 (а.с. 47).

12.03.2020 на електронну адресу суду надійшла заява представника відповідача про відкладення підготовчого судового засідання на іншу дату у зв`язку із зайнятістю у раніше призначених на той же день судових засіданнях в Дніпровському апеляційному суді (а.с. 50-51).

13.03.2020 до канцелярії суду надійшла заява від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгеніївнипро розгляд справи без її участі у зв`язку з великою завантаженістю (а.с. 53).

18.03.2020 на електронну адресу суду від представника позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку з зайнятістю в інших справах (а.с. 55).

18.03.2020 підготовче судове засідання було відкладено на 16.04.2020 у зв`язку з клопотаннями представника позивача та представника відповідача про відкладення розгляду справи (а.с. 56).

19.03.2020 до суду від представника відповідача - ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» надійшов відзив на позовну заяву про визнання дій протиправними та скасування державної реєстрації (а.с. 59-66).

13.04.2020 на електронну адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про перенесення розгляду справи на інші час та дату та зупинення розгляду справи (а.с. 74-76).

16.04.2020 в судовому засіданні суд задовольнив клопотання представника відповідача в частині відкладення розгляду справи, встановлено строк для подання відповіді на відзив до 24.04.2020, підготовче судове засідання відкладено на 30.04.2020 (а.с. 81).

27.04.2020 на електронну адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про перенесення розгляду справи на інші час та дату та зупинення розгляду справи (а.с. 85-87).

30.04.2020 судове засідання було відкладено на 20.05.2020 у зв`язку із неявкою сторін по справі та клопотанням представника відповідача про відкладенням розгляду справи (а.с. 91).

07.05.2020 до канцелярії суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив (а.с. 96-97).

20.05.2020 судом заслухано вступне слово представника позивача та представника відповідача, заслухано відповіді на поставлені питання, оголошено перерву та призначено судове засідання на 20.07.2020 (а.с. 105-106).

10.06.2020 від приватного нотаріуса ДМНО Лозенко В.В. до суду надійшла заява про розгляд справи без її участі у зв`язку із великою завантаженістю (а.с. 117).

14.07.2020 на електронну адресу суду надійшла заява представника відповідача про відкладення підготовчого судового засідання на іншу дату у зв`язку із зайнятістю у раніше призначеному на той же день судовому засіданні (а.с. 124-125).

20.07.2020 судом було відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, з`ясовано обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень та досліджено письмові докази, які містяться в матеріалах справи.

20.07.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

ОСОБА_3 на праві приватної власності, на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Шабашовим В.В. 22.12.2003 року за реєстром №5803, належить квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 8, 18).

В цій квартирі, крім ОСОБА_3 , зареєстровані і фактично мешкають його дочка і малолітній син, що підтверджується копією довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 3838 від 29.06.2017 (а.с. 19).

23 червня 2006 року був укладений Кредитний договір №0301/0606/88-443 між Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_5 .

З метою належного виконання кредитного договору, 23 червня 2006 року між ОСОБА_3 (Іпотекодавець) та Акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк" (Іпотекодержатель) укладено іпотечний договір №0301/0606/88-443-Z-1, за умовами якого на забезпечення виконання основного зобов`язання Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержателю належне йому на праві власності майно - квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №0301/0606/88-443 від 23.06.2006.

В забезпечення виконання зобов`язання за Кредитним договором приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. 23 червня 2006 року було накладено заборону відчуження на квартиру номер АДРЕСА_2 за реєстровим №19

Згідно з п. 12 Договору іпотеки Іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку не виконання Позичальником зобов`язання за Кредитним договором (а.с. 9-10).

В грудні 2013 року ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» звернулося до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку.

В січні 2014 року ОСОБА_3 з урахуванням уточнень звернувся до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про визнання недійсним кредитного договору № 0301/0606/88-Z-1 від 23.06.2006.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18.03.2014 року по справі № 206/8976/13-ц, провадження № 2/206/155/14 в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_5 , Орган опіки та піклування Самарської районної у м. Дніпропетровську ради про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку відмовлено, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про визнання кредитного договору недійсним відмовлено (а.с. 11-14).

З рішенням суду від 18.03.2014 року, в частині відмови у зверненні стягнення на предмет іпотеки, виселенні та знятті з реєстраційного обліку, не погодився ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» і звернувся до суду з апеляційною скаргою, де просив скасувати це рішення в оскаржуваній частині та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги товариства в повному обсязі, посилаючись на те, що воно є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2014 року рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 березня 2014 року, в частині обґрунтування підстав відмови ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» в його позовних вимогах до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку, - змінено, а саме змінена підстава для відмови у задоволенні позову ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс». Апеляційним судом до спірних правовідносин була застосована позовна давність (а.с. 15-17).

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.11.2015 по справі № 804/14296/15 було встановлено, що 28 листопада 2012 року між публічним акціонерним товариством «Сведбанк», яке є правонаступником відкритого акціонерного товариства «Сведбанк», яке в свою чергу є правонаступником акціонерного комерційного банку «ТАС-Комерцбанк» та товариством з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" укладені Договір факторингу № 15 та Договір про відступлення прав за іпотечними договорами, згідно яких право вимоги за Кредитним договором та Іпотечним договором перейшло до ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс». 12 червня 2015 року до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгеніївни звернувся представник ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс» з прохання вчинення дії - вилучення запису про іпотеку за № 7122595 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та надав наступні документи: Виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, Відомості з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, Статут ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс», Довіреність (справжність якої перевірено за даними Єдиного реєстру довіреностей 12.06.2015р. о 15:09:08 за № 29064673, справжність бланку серії НАМ735720 перевірено в Реєстрі нотаріальних бланків 12.06.2015р. о 15:09:39 год., ідентифікатор 93810215), паспорт і реєстраційний номер облікової картки платника податків - представника ТОВ «Факторингова компанія «Вектор плюс», Кредитний договір, Іпотечний договір, Договір факторингу № 15 із Витягом з реєстру заборгованостей боржників № 1-Б, Договір про відступлення прав за іпотечними договорами із Витягом з Додатку № 1, Лист-повідомлення щодо вилучення іпотеки, Звіт про оцінку майна, Заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо іншого речового права), Заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності). На підставі вищезазначених документів відповідачем було відкрито розділ, зареєстровано право власності, перенесені всі активні записи (запис про обтяження та запис про іпотеку), а також вилучено запис про іпотеку.

Рішенням від 12.06.2015 (індексний номер 22047309) приватний нотаріус Єгорова Марина Євгеніївна зареєструвала право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на нового власника, а саме за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстром прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна станом на 28.08.2015р., а саме: номер запису про право власності на квартиру 10024067 від 12.06.2015 року та номери запису в реєстрі державної реєстрації обтяження на квартиру 10024072 від 23.06.2014 року і 10024073 від 25.09.2014 року.

Даною Постановою адміністративний позов ОСОБА_3 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгеніївни, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про визнання дій протиправними та скасування державної реєстрації задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгеніївни про державну реєстрації права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (код ЄДРПОУ 38004195), індексний номер 22047309 від 12.06.2015 року, скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (код ЄДРПОУ 38004195) права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що здійснена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою Мариною Євгеніївною, номер запису про право власності 10024067 від 12.06.2015 року, скасовано Державну реєстрацію обтяжень на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , номери запису в реєстрі 100024072 від 23.06.2014 і 10024073 від 25.09.2014 (а.с. 20-23).

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2016 по справі № 804/14296/15, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" залишено без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2015 року по справі № 804/14296/15 - без змін (а.с. 24-25).

Постановою Великої палати Верховного суду від 16.10.2018 по справі № 804/14296/15, касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» задоволено, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року скасовано, провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгеніївни, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», про визнання протиправними та скасування рішення, запису про реєстрацію права власності, державної реєстрації обтяження на об`єкт нерухомого майна - закрито з підстав порушення юрисдикції (а.с. 26-27).

ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем, представником позивача та представником відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як вказано у постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі №6-1219цс16 вказано, що відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Аналізуючи положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», ст. ст. 328, 335, 376, 392 ЦК України слід дійти висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса і згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Так, правовідносини пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-ІV (далі - Закон).

Відповідно до ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 3 Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка є обов`язковою.

Згідно з ч. 5 ст. 3 Закону, державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов`язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом

Абзацом 2 частини 1 статті 9 Закону визначено, що у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб`єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Зокрема, абзацами 2-3 частини 5 статті 3 Закону передбачено, що державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія, державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

За змістом частини 9 статті 15 Закону, державна реєстрація прав, їх обтяжень у результаті вчинення нотаріальної дії (надання відмови в ній) проводиться одночасно з вчиненням такої дії.

Абзацом 7 пункту 2 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року №868, встановлено, що нотаріус, яким вчинено нотаріальну дію з нерухомим майном, проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої дії, крім випадків, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

В силу вимог п. 1 ч. 2 ст. 9 Закону нотаріус, як спеціальний суб`єкт, здійснює функції державного реєстратора, в тому числі, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов`язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Отже, аналіз наведених норм матеріального права свідчить про те, що чинне законодавство наділяє нотаріуса окремими повноваженнями державного реєстратора прав на нерухоме майно, які виникають у нього лише у результаті здійснення нотаріальних дій, та які реалізуються одночасно з вчиненнями таких дій.

Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону, державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Згідно з ч. 4 ст. 15 Закону, державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Пунктом 36 Порядку передбачено, що для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 Закону визначено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.

Підпунктом 1 пункту 37 Порядку встановлено, що документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат.

В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Частиною 1 статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Отже, в межах процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель має право звернутися до органу державної реєстрації з метою державної реєстрації за собою права власності на об`єкт нерухомого майна і документом, який підтверджуватиме відповідний перехід права власності, слугуватиме або окремий договір між іпотекодавцем та іпотекодержателем, або застереження в іпотечному договорі.

Зі змісту підпункту 13.3 пункту 13 договору іпотеки від 23.06.2006 року слідує, що сторонами погоджено, що за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог Іпотекодержателя, в тому числі, згідно з договором про задоволення вимог Іпотекодержателя, укладеним шляхом здійснення застереження задоволення вимог Іпотекодержателя, яке викладене у пп. 12.3.1 та пп. 12.3.2 цього пункту, однак вказані пункти взагалі відсутні в іпотечному договорі.

Судом встановлено, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою Мариною Євгеніївною нотаріальна дія з нерухомим майном за адресою: АДРЕСА_1 не вчинялася. Посвідчення факту виникнення, переходу або припинення права на нерухоме майно - не мало місця.

Суд зазначає, що повноваження нотаріусів на виконання реєстраційних дій у Державному реєстрі прав пов`язуються законодавцем із вчиненням нотаріальної дії з нерухомим майном.

Таким чином, законодавством не передбачено можливості проведення державної реєстрації речових прав на об`єкт нерухомого майна нотаріусом без вчинення ним нотаріальної дії, пов`язаної із переходом таких прав на об`єкт нерухомості.

В той же час, жодна нотаріальна дія з даним об`єктом нерухомого майна у порядку, встановленому абзацами 2-3 частини 5 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», під час здійснення державної реєстрації вказаного речового права відповідачем, як спеціальним суб`єктом державної реєстрації, не вчинялась.

Отже, з огляду на зазначені норми, суд приходить до висновку про те, що у разі подання заяви відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо державної реєстрації права власності або інших речових прав на нерухоме майно, яке виникає на підставі договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя - рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, приймаються державними реєстраторами прав на нерухоме майно Укрдержреєстру, як то передбачено Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2013 № 607/5 «Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб» (далі - Наказ).

Зі змісту п. 2 Наказу слідує, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно у випадках, передбачених у пункті 1 Наказу, проводиться державними реєстраторами прав на нерухоме майно Мін`юсту відповідно до Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме:

1) право власності на нерухоме майно;

2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном;

3) інші речові права відповідно до закону;

4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Речові права на нерухоме майно, зазначені в пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті, є похідними і реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно, крім випадків, передбачених статтями 4-1, 4-2 цього Закону.

Згідно з абз. 6 п. 4 Порядку, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно, що є похідними від права власності, проводиться після державної реєстрації права власності на таке майно відповідно до вимог цього Порядку, крім випадків, коли державна реєстрація речового права, що є похідним від права власності, проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності, а також коли державна реєстрація права власності проведена до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент його виникнення.

З аналізу положень наведених у ст.ст. 3, 9, 15, 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вбачається, що нотаріус має право здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно в тому разі, якщо це пов`язано з вчиненням ним нотаріальної дії з таким об`єктом нерухомості. Таким чином, нотаріус, будучи наділеним повноваженнями державного реєстратора (за винятком тих, які передбачено пунктами 4, 6 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), може реалізовувати їх лише поряд з вчиненням нотаріальної дії, зокрема при посвідчені ним правочину, внаслідок якого в особи виникає речове право на об`єкт нерухомості. У такому випадку нотаріус одночасно з вчиненням нотаріальної дії проводить й державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно відповідно до статті Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Враховуючи наведене судом встановлено, що ТОВ «Факторингова компанія «ВЕКТОР ПЛЮС» звернулося до приватного нотаріуса КМНО Єгорової М.Є. із заявою про державну реєстрацію за ними речового права на нерухоме майно (права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ) на підставі договору іпотеки, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене право, обтяження не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) об`єкт нерухомого майна розміщений на території іншого органу державної реєстрації прав; 3) із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень звернулася неналежна особа; 4) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують; 5) заяву про державну реєстрацію прав, пов`язаних з відчуженням нерухомого майна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених ч. 9 ст. 15 цього Закону; 5-1) заяву про державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 5-2) заяву про державну реєстрацію речових прав, похідних від права власності, подано за відсутності державної реєстрації права власності, крім випадків, установлених ст. 4-2 та ч. 9 ст. 15 цього Закону; 5-3) під час подання заяви про державну реєстрацію права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), що виникло на підставі документа, за яким правонабувач набуває також право власності на земельну ділянку, не подано заяву про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку; 5-4) після завершення п`ятиденного строку з дня отримання заявником письмового повідомлення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав не усунено обставин, що були підставою для прийняття такого рішення; 5-5) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 5-6) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка не є державним кадастровим реєстратором або державним виконавцем; 6) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене право та обтяження такого права вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

Разом з тим, у спірних правовідносинах відповідач, реалізовуючи свої функції як державного реєстратора, не вчинив жодних нотаріальних дій, внаслідок яких виникали б речові права, що підлягають державній реєстрації, тому за встановлених судом обставин є доведеним той факт, що приватний нотаріус КМНО Євгорова М.Є. не мала повноважень на прийняття рішення про державну реєстрацію № 10024067 від 12.06.2015, яке прийнято з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Закону України «Про нотаріат».

Що стосується застосування Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» до спірних правовідносин, то слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).

За приписами частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннями статті 37 Закону України «Про іпотеку», (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до цієї норми згідно із Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (далі - Закон № 800-VI) норми статті 37 Закону України «Про іпотеку», передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Стаття 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесення Законом № 800-VI змін до статті 36 Закону України «Про іпотеку», її нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

07 червня 2014 року набрав чинності Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону № 898-IV, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).

Отже, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним зі шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) залежало не від наявності згоди іпотекодавця, а від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.

Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.

Положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки квартира була передана в іпотеку банку в рахунок забезпечення споживчого кредиту у розмірі 14000 доларів США, загальна площа квартири становить 49,2 кв.м. і вона використовується ОСОБА_3 , як постійне місце проживання.

При розгляді заяви відповідача про реєстрацію за собою права власності на квартиру приватний нотаріус КМНО Єгорова М.Є., як особа, що здійснює реєстрацію права власності, повинна була перевірити наявність підстав для реєстрації права власності на квартиру за відповідачем на підставі іпотечного застереження, врахувати положення Закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та відмовити відповідачу ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» у вчиненні зазначеної реєстраційної дії.

Тому суд вважає, що вищезазначені дії приватного нотаріуса є протиправними, тому її рішення № 10024067 від 12.06.2015 про державну реєстрацію права власності на квартиру за відповідачем та реєстрацію обтяжень на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , номери запису в реєстрі 10024072 від 23.06.2014 та 10024073 від 25.09.2014 підлягають скасуванню.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 19.05.2020 по справі № 644/3116/18.

Суд не бере до увагу практику Верховного Суду, наведену відповідачем у своєму відзиві, оскільки суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30.01.2019 по справі № 755/10947/17.

Що стосується порушення прав малолітнього онука позивача ОСОБА_6 при відчуженні нерухомого майна, то слід зазначити наступне.

За нормами ст. 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

З аналізу вказаних норм випливає, що вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Відповідно до матеріалів справи позивач є дідом, а не батьком малолітньої дитини, яка проживає як член сім`ї власника у спірній квартирі, а тому для перереєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , згода органу опіки і піклування не потрібна.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника відносяться подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником квартири (будинку), ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Позивачем надано довідку про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб станом на 29.06.2017, однак реєстрацію права власності було проведено 12.06.2015, а тому доказів, що на момент реєстрації права власності квартири за адресою: АДРЕСА_1 , або на момент укладення іпотечного договору № 0301/0606/88-443-Z-1 було зареєстровано право користування малолітньою дитиною, суду надано не було.

Таким чином, малолітня дитина мала право лише на проживання у спірній квартирі після проведення державної реєстрації права власності приватним нотаріусом КМНО Єгоровою М.Є.

Дитина має право на проживання за місцем проживання кожного з батьків, а тому її житлові права відчуженням квартири, що належала його діду, не порушені.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 20.03.2019 по справі № 1612/2343/12.

До цього ж, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 02.10.2019 прийшов до висновку, що попередній дозвіл органу опіки та піклування на відчуження квартири, право користування якою належить дитині, потрібен при укладенні договору іпотеки, якщо предметом іпотеки мають право користуватись чи володіти діти, а не тоді, коли дії по реєстрації місця проживання дітей вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки).

Також, при укладенні договору іпотеки у п. 5, іпотекодавець засвідчив, що предмет іпотеки до цього часу жодним способом не відчужено, не передана в оренду, найм, користування на будь-яких інших підставах, треті особи не мають на нього будь-яких прав, в тому числі прав та вимог, що підлягають державній реєстрації відповідно до чинного законодавства.

Згідно п. 10.1 Договору, іпотекодавець (позивач), зобов`язаний не відчужувати предмет іпотеки, будь-яку його частину, не передавати його в оренду, найм, користування або на будь-яких інших підставах іншим особам без письмової згоди Іпотекодержателя.

Позивач порушив дані умови договору іпотеки, так як без згоди іпотекодержателя зареєстрував у квартирі, яка є предметом іпотеки, неповнолітнього онука.

Разом з тим, суд вважає, що наявність факту проживання дітей у квартирі, що була предметом іпотеки, не перешкоджає державній реєстрації прав на таке майно і не може бути підставою для визнання рішення протиправним.

Аналогічного висновку при перегляді постанови Апеляційного суду Чернівецької області дійшов Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 27.02.2020 по справі № 716/901/17.

З приводу відсутності у відповідача ліцензії на здійснення валютних операцій, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статями 514, 516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

Аналіз наведених норм права дає можливість зробити висновок про те, що уступка права вимоги стосується виключно заміни сторони (кредитора) у зобов`язанні, не впливає на зміст самого зобов`язання, і заміна сторони у зобов`язанні ніяким чином не порушує права та інтереси боржника.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон держави не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, проте водночас обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України № 15-93 «Про систему валютного реагування та валютного контролю» від 19 лютого 1993 року (далі - Декрет).

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність», кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. У статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до статті 5 Декрету, операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього ж Декрету.

З огляду на це, уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі Національним Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджено постановою правління Національного Банку України від 14 жовтня 2004 р. № 483; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09 листопада 2004 року за № 1429/10028), використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний Банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл здійснювати операції з валютними цінностями).

Водночас, відповідно до пункту 1.3 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 08 лютого 2010 року № 49, використання іноземної валюти як засобу платежу - це розрахунок за продукцію, роботи, послуги, об`єкти права інтелектуальної власності та інші майнові права.

Тобто, укладення договору відступлення права вимоги не підпадає під ознаки здійснення валютної операції, оскільки за вказаним договором передавалась не заборгованість, предметом якої є валютні цінності, а право вимоги такої заборгованості з третьої особи, тобто, відбулось відступлення права вимоги, а не переведення валютного боргу.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 522/18180/15-ц та у постанові від 23 вересня 2019 року у справі № 757/40858/17-ц.

У зв`язку із цим, суд відхиляє доводи позивача з приводу того, що ТОВ «Вектор Плюс» не мав права здійснювати операції з валютними коштами, оскільки у ТОВ «Вектор Плюс» відсутня ліцензія.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Таким чином, діючим законодавством закріплено, що скасування запису про реєстрацію права власності можливе у випадку скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності, а тому вимоги щодо визнання протиправними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгеніївни щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», індексний номер 22047309 від 12.06.2015, скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (код ЄДРПОУ 38004195) права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що здійснена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою Мариною Євгеніївною, номер запису про право власності 10024067 від 12.06.2015 та скасування Державної реєстрації обтяжень на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , номери запису в реєстрі 10024072 від 23.06.2014 та 10024073 від 25.09.2014. підлягає задоволенню.

Згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Виходячи із змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частини 1, 2 ст. 77 ЦПК України встановлює, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Стаття 80 ЦПК України презюмує, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, рішення ЄСПЛ в справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, рішення ЄСПЛ у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010).

Враховуючи встановлені судом обставини справи, вищевикладені норми матеріального та процесуального права, вислухавши доводи та пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, суд приходить до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», то у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідачів на користь держави підлягає стягненню судовий збір з кожного, по 840 гривні 80 копійок, а всього 1681 гривень 60 копійок.

На підставі викладеного та керуючись ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ЗУ «Про іпотеку», ЗУ «Про нотаріат», ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», ст. ст. 15, 16, 328, 335, 376, 392, 512, 514, 516, ЦК України, ст.ст. 1-4, 10, 12, 13, 76-89, 95, 134, 137, 141, 258, 259, 264, 265, п. 15, п.п. 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгеніївни (місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 72, прим. 143), Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «ВЕКТОР ПЛЮС» (місцезнаходження: м. Київ, пр. Московський, 28А, ЄДРПОУ 38004195) про визнання дій протиправними та скасування державної реєстрації - задовольнити повністю.

Визнати протиправним дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгеніївни щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс», індексний номер 22047309 від 12.06.2015.

Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (код ЄДРПОУ 38004195) права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що здійснена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою Мариною Євгеніївною, номер запису про право власності 10024067 від 12.06.2015.

Скасувати Державну реєстрацію обтяжень на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , номери запису в реєстрі 10024072 від 23.06.2014 та 10024073 від 25.09.2014.

Стягнути з Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єгорової Марини Євгеніївни та Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «ВЕКТОР ПЛЮС» на користь держави судовий збір, з кожного, по 840 гривні 80 копійок, а всього 1681 гривень 60 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 30.07.2020.

Головуючий суддя: К.С. Маштак