Постанова № 90689275, 30.07.2020, Ямпільський районний суд Сумської області

Справа № 590/907/20

Справа № 590/908/20

Провадження № 3/590/559/20

Провадження № 3/590/560/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2020 року Ямпільський районний суд

Сумської області

Суддя Ямпільського районного суду Сумської області – Бондарчук Я.П.

розглянувши матеріали, які надійшли від Ямпільського відділення поліції Шосткинського ВП ГУНП України в Сумській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не працюючого, раніше до адміністративної відповідальності притягувався: 28.04.2020 року за ч.1 ст.51, ч.2 ст.187 КУпАП,

- за ч.1 ст.51, ст.44-3 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії АПР18 №660190 від 16.07.2020 року: 03.07.2020 року приблизно о 19-30 год. ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_2 в м. Дружба Ямпільського району Сумської області на під`їзній колії №69 ст. Хутір-Михайлівський здійснили крадіжку майна, а саме: двох підкладок типу Д-50 та дев`ятнадцяти костилів, заподіявши матеріальну шкоду на загальну суму 148,24 грн., чим порушив ч.1 ст.51 КУпАП, тобто вчинив дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАБ №324552 від 07.07.2020 року встановлено, що 07.07.2020 року о 14-15 год. ОСОБА_1 перебував на залізничному вокзалі ст. Хутір-Михайлівський (вул. Привокзальна, 11, м. Дружба, Ямпільський район, Сумська область) без документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство, чим порушив пп.2 п.3 Абзацом 4 пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 211 від 11.03.2020 року, внаслідок чого вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст.44-3 КУпАП.

При розгляді справи в суді ОСОБА_1 визнав обставини, викладені в протоколах про адміністративні правопорушення, щиро розкаявся у скоєнні адміністративних правопорушень.

Також вина ОСОБА_1 у вчиненні вказаних правопорушень підтверджується доданими матеріалами до протоколів про адміністративні правопорушення.

Відповідно до ч.1 ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, крім іншого, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, висновком експерта та показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а згідно ч.2 цієї норми Закону обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255 цього Кодексу.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов`язкова до застосування судами як джерело права.

Так, у п.52 рішення ЄСПЛ від 05.02.2008 року «Романаускас проти Литви» судом констатовано, що національний суд повинен переконатися, що провадження в цілому, зокрема спосіб отримання доказів, було справедливим.

Аналізуючи зазначені положення процесуального закону та оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження в справі про адміністративне правопорушення, не вбачає будь-яких законних підстав не довіряти вказаним доказам.

Відповідно ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно ч.2 ст.7 та ст.245, ст.280 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності, всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин кожної справи, правильного і справедливого її вирішення. Суддя зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також інші, що мають значення для правильного вирішення справи.

Постанова суду, згідно ст.283 КУпАП, має ґрунтуватися на обставинах, встановлених при розгляді справи, на достатніх і незаперечних доказах.

Згідно ст.36 КУпАП, якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим же органом, стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених.

Щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.51 КУпАП, суд приходить до наступного:

Так, санкція частини 1 статті 51 КУпАП передбачає відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати.

Дослідивши протокол про адміністративне правопорушення, а також додані до нього матеріали справи, вважаю, що ОСОБА_1 вчинив правопорушення, за яке передбачена відповідальність за ч.1 ст.51 КУпАП

Виходячи з вищевикладеного та враховуючи характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, обставиною, що пом`якшує відповідальність є визнання вини ОСОБА_1 , обтяжуючих відповідальність обставин судом не встановлено, тому вважаю за доцільне накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту.

Щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ст.44-3 КУпАП, суд приходить до наступного:

Дослідивши матеріали адміністративної справи, вважаю, що дану справу слід закрити за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу та події адміністративного правопорушення, виходячи з наступного.

Так, відповідно до п.п.1, п.п.2 п.3 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (у редакції, що була чинною на день складення протоколу), встановлено, що на період дії карантину забороняється: перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно; перебування на вулицях без документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство чи її спеціальний статус

Відповідно до ст.29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації. У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності. Відповідно до ст.8 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» фінансування профілактичних і протиепідемічних заходів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, а у випадках, передбачених законом, - за рахунок коштів підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, а також коштів фізичних осіб.

Так, в матеріалах справи відсутні, докази, які б підтверджували, що ОСОБА_1 відповідно до закону за власні кошти зобов`язаний придбати чи виготовити засіб індивідуального захисту, зокрема респіратор або захисну маску, чи йому було профінансовано витрати на придбання чи виготовлення засобів індивідуального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів і при таких умовах він порушив заборону з з 22 травня 2020 року до 31 липня 2020 року перебувати в громадських місцях без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіратора або захисної маски, у тому числі виготовлених самостійно.

Крім того, на даний час в Україні не визначені відповідні медичні критерії та не прийняті нормативно правові акти, щодо випадків та необхідності носіння засобів індивідуального захисту, зокрема респіратора або захисної маски для захисту органів дихання, у тому числі виготовлених самостійно громадянами.

Відповідно до ч.3 ст.62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Крім того, ч.1 ст.6 Конвенції передбачає, що “кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення”.

Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції “кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку”. А згідно з положеннями ч.3 ст.6 Конвенції кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя, тощо.

У справі “Малофєєва проти Росії” (“Malofeyeva v. Russia”, рішення від 30.05.2013 р., заява № 36673/04) ЄСПЛ встановив, серед іншого, порушення ч.3 ст.6 Конвенції у зв`язку з тим, що в протоколі про адміністративне правопорушення фабула правопорушення була сформульована лише в загальних рисах без конкретизації обставин вчинення правопорушення (“проведення несанкціонованого пікету”), але національні суди, розглянувши справу без участі сторони обвинувачення (згідно законодавства РФ така участь не передбачена), відредагували фабулу правопорушення, зазначивши в постанові суду конкретні обставини правопорушення. У зв`язку з цим, на думку ЄСПЛ, заявниці була відома лише кваліфікація діяння, але не фактичні обставини обвинувачення, таким чином, вона була позбавлена можливості належної підготовки до захисту.

У рішенні у справі “Карелін проти Росії” (“Karelin v. Russia”, заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.) ЄСПЛ розглянув ситуацію, коли національний суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення без участі сторони обвинувачення, що цілком відповідало нормам російського законодавства, ініціював дослідження доказів обвинувачення та за результатами дослідження доказів притягнув особу до відповідальності, уточнивши в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунувши певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення. При цьому, за логікою ЄСПЛ, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення ч.1 ст.6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується). Суд зауважує, що рішення у справі “Карелін проти Росії” набрало законної сили.

Виходячи з вищевикладеного, вважаю, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.44-3 КУпАП.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Керуючись ст.40-1, ст.44-3, ч.1 ст.51, ст.247, ст.279, ст.280, ст.ст.283-285 КУпАП, -

ПОСТАНОВИВ:

Провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст.44-3 КУпАП, відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), закрити, за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.51 КУпАП та накласти на нього адміністративне стягнення у виді адміністративного арешту строком на 5 (п`ять) діб.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Державної судової адміністрації України, місце знаходження: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01602, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (код ЄДРПОУ): 26255795, судовий збір у розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять грн. 40 коп.).

Банківські реквізити для сплати судового збору: призначення платежу: судовий збір по справі про адміністративне правопорушення про накладення адміністративного стягнення з вказівкою прізвища, ім`я та по-батькові, отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); МФО: 899998; рахунок: UA908999980313111256000026001; код платежу: 22030106.

На постанову може бути подана апеляційна скарга до Сумського апеляційного суду через Ямпільський районний суд Сумської області протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя Ямпільського районного суду

Сумської області Я.П. Бондарчук