Рішення № 90681114, 23.07.2020, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/3228/20

Провадження № 2/727/934/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2020 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

головуючого судді Чебан В.М.

при секретарі Алієв А.Г.

за участю представника позивача ОСОБА_1

за участю представника відповідачки ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту не проживання зі спадкодавцем, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, уточнивши позовні вимоги в травні 2020 року, про встановлення факту не проживання зі спадкодавцем до відповідачки ОСОБА_4 , посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_6 , яка залишила заповіт, згідно з яким все своє майно, що буде належати їй на час смерті, заповіла своїй доньці ОСОБА_7

Зазначає, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 04.03.2002 року, ОСОБА_6 належала квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 19,70 кв.м., житловою площею 11,70 кв.м.

Вказує, що відносно спадкового майна померлої ОСОБА_6 , приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Іщенко А.А. заведено спадкову справу.

Позивач стверджує, що ним 13.06.2018 року подано заяву до органів нотаріату і він як непрацездатний прийняв належну йому обов`язкову частку у спадковому майні.

Зазначає, що крім нього, спадкоємицею була донька ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , яка померла в березні 2018 року , не встигши прийняти спадщину.

Вказує, що ОСОБА_4 має постійне місце проживання в Автономній Республіці Крим та з спадкодавцем ОСОБА_6 ніколи не проживала. Відповідачка на початку листопада 2016 року приїхала до м. Чернівці та зареєструвалась в квартирі ОСОБА_6 , прожила приблизно два тижні і поїхала назад до Автономної Республіки Крим.

Позивач стверджує, що 06.09.2018 року до нотаріуса Іщенко А.В. надійшла заява ОСОБА_4 , доньки померлої ОСОБА_7 , про видачу їй свідоцтва про право на спадщину, однак постановою нотаріуса від 14.09.2018 року їй було в цьому відмовлено.

Зазначає, що відповідачка подала позов до суду про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, однак рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30.10.2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено. Вказаним рішенням також встановлено, що відповідачка постійно проживала в Автономній Республіці Крим, а не в квартирі ОСОБА_6 .

Вважає, що оскільки відповідачка на час смерті ОСОБА_6 постійно з нею не проживала, хоча і була зареєстрована в квартирі, тому спадщину не прийняла.

На основі наведеного, позивач просить суд встановити факт, що ОСОБА_4 на час смерті ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 в її квартирі АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_6 постійно не проживала.

Ухвалою судді від 27 квітня 2020 року провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту не проживання зі спадкодавцем - відкрито.

Представник позивача ОСОБА_5 – ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві. Доповнив, що відповідачка ОСОБА_4 є онукою ОСОБА_6 . Сестра позивача та мати відповідачки ОСОБА_7 померла в Автономній Республіці Крим, не встигши прийняти спадщину після смерті ОСОБА_6 . Ствердив, що позивач ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом про визнання права власності на спадщину, яка зупинена судом до розгляду вказаної справи. Зазначив, що відповідачка дійсно зареєстрована в квартирі померлої ОСОБА_6 , однак вона в спірній квартирі ніколи постійно не проживала. Крім того, вказав, що рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30.10.2019 року встановлено, що постійним місцем проживання відповідачки є Автономна Республіка Крим. Вказав, що після смерті ОСОБА_6 , відповідачка здала спірну квартиру в оренду і поїхала в Автономну Республіку Крим. Зазначив, що позивач ОСОБА_5 проживає в Ізраїлі. Просив задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідачки ОСОБА_4 - ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у відзиві на позов. Доповнив, що рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30.10.2019 року та постановою Чернівецького апеляційного суду від 10.01.2020 року, відповідачці було відмовлено у визначенні додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини у зв`язку з тим, що права ОСОБА_4 не порушено і вона вважається такою, що прийняла спадщину, оскільки звернулась до нотаріуса 06.09.2018 року. Вказав, що відповідачка зареєструвалась в квартирі бабусі за рік до її смерті. Ствердив, що ОСОБА_4 періодично приїжджала до бабусі, але не жила, бо проживала в Автономній Республіці Крим. Зазначив, що в березні 2018 року в Автономній Республіці Крим померла мати відповідачки ОСОБА_4 - ОСОБА_7 , яка не встигла прийняти спадщину. Крім того, вказав, що нотаріусом винесено постанову про відмову у видачі свідоцтва про прийняття спадщини, оскільки на той час не було встановлено факту смерті ОСОБА_7 , яка померла в Криму. В подальшому вказаний факт встановлено через рішення суду. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Свідок ОСОБА_10 пояснила суду, що знала покійну ОСОБА_6 , оскільки працювала в неї від організації «Турбота». Вказала, що в подальшому вже сама допомагала ОСОБА_6 та в квартирі АДРЕСА_1 бувала двічі на тиждень. Ствердила, що відповідачка ОСОБА_4 приїжджала в гості до бабусі та в листопаді 2016 року зареєструвалась в квартирі у бабусі. Відповідачка перебувала у бабусі декілька днів, а потім поїхала до Автономної Республіки Крим. Зазначила, що відповідачка згодом ще раз приїжджала до бабусі, а потім відповідачка вже приїхала до м.Чернівці через 10 місяців після смерті ОСОБА_6 . Вказала, що відповідачка постійно в квартирі ОСОБА_6 не проживала, однак, коли приїжджала, то бувала по тижню в м.Чернівці. Також, їй відомо, що ОСОБА_6 зробила заповіт на свою доньку ОСОБА_7 .

Свідок ОСОБА_11 пояснила суду, що знала ОСОБА_6 більше 55 років. Позивач ОСОБА_5 – близький друг їх сім`ї, він проживає в Ізраїлі. Відповідачка ОСОБА_4 є внучкою ОСОБА_6 , однак вона постійно проживає в Автономній Республіці Крим. Вказала, що відповідачка з матір`ю один раз на рік приїжджали в м. Чернівці до ОСОБА_6 . Зазначила, що від ОСОБА_6 їй відомо, що відповідачка в 2016 році зареєструвалась в квартирі АДРЕСА_1 . Ствердила, що позивач ОСОБА_5 завжди підтримував мати матеріально. Вказала, що відповідачка приїхала в м. Чернівці через 10 місяців після смерті бабусі, взяла в неї ключі від квартири, змінила замки в квартирі та здала квартиру в оренду. Крім того, їй ОСОБА_6 говорила, що спочатку вона склала заповіт на внучку ОСОБА_4 , але в подальшому скасувала його і заповіла своє майно своїй доньці ОСОБА_7 . Також, зазначила, що позивач ОСОБА_5 в свій час відмовився від квартири, даючи згоду, щоб мати склала заповіт на сестру, вважаючи, що останній квартири більше не потрібно. Однак його сестра потім померла. Ствердила, що ОСОБА_6 складала заповіт добровільно.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідачки, свідків, дослідивши надані сторонами документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.10) та копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.8).

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 04.03.2002 року (а.с.14), ОСОБА_6 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 19,70 кв.м., в тому числі житловою площею 11,70 кв.м.

За життя ОСОБА_6 заповіла все своє майно своїй доньці ОСОБА_7 , що підтверджується копією заповіту від 06.06.2006 року (а.с.11).

23.03.2018 року після смерті ОСОБА_6 заведено спадкову справу, що підтверджується копією Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі (а.с.13).

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла сестра позивача ОСОБА_3 та мати відповідачки ОСОБА_4 - ОСОБА_7 , що підтверджується рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13.11.2018 року (а.с.15) та ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23.11.2013 року (а.с.28), якими встановлено факт смерті громадянки України ОСОБА_7 , яка померла на тимчасово окупованій території України в м. Ялта Автономної Республіки Крим, у віці 64 роки , причина смерті: рак молочної залози, та копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (а.с.105).

Як встановлено судом, після смерті ОСОБА_6 її донька ОСОБА_7 не встигла оформити спадкове майно та отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

Згідно з ч.1 ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

13.06.2018 року позивач ОСОБА_5 звернувся до органів нотаріату із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину (а.с.16), однак постановою приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Іщенко А.В. відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва на спадщину за законом на все майно у зв`язку з тим, що є спадкоємець за заповітом (а.с.22).

Відповідно до ч.1 ст.1276 ЦК України, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

Частиною 2 ст.1276 ЦК України передбачено, що право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

У зв`язку з тим, що мати відповідачки ОСОБА_7 померла менш як через три місяці після смерті ОСОБА_6 , то у відповідності до ч.2 ст.1276 ЦК України по спадковій трансмісії право на оформлення спадщини перейшло до відповідачки ОСОБА_4

06.09.2018 року відповідачка ОСОБА_4 звернулась до приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Іщенко А.В. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину (а.с.17), однак постановою нотаріуса від 14.09.2018 року їй відмовлено та роз`яснено про необхідність встановлення факту смерті ОСОБА_7 , визначення кола спадкоємців та надання правоустановчих документів на спірну квартиру (а.с.21).

Суд вважає, що посилання позивача ОСОБА_3 на те, що відповідачка ОСОБА_4 не прийняла спадщину та пропустила строк для подання заяви про прийняття спадщини є безпідставним, у зв`язку з наступним.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 30.10.2019 року (а.с.23-24), яке залишено без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 10.01.2020 року (а.с.25-27), в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини відмовлено у зв`язку з тим, що право ОСОБА_4 на подання заяви про прийняття спадщини не порушено.

Відповідно до ч.4 ст.82 Цивільного процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч.1 ст.1221 ЦК України, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Відповідно до ч.1 ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово; реєстрація - внесення інформації до Єдиного державного реєстру та до паспортного документа про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси житла; довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи.

Відповідно до пунктів 3.21., 3.22. Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за №282/20595, спадкоємець, який постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу України, він не заявив про відмову від неї. В разі відсутності у паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання зі спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

Як вбачається з копії довідки КЖРЕП №4 від 06.09.2018 року (а.с.93), на день смерті ОСОБА_6 разом з нею в квартирі АДРЕСА_1 була зареєстрована онука ОСОБА_4 . Вказаний факт не оспорюється і позивачем ОСОБА_3

Крім того, як встановлено судом, доказів втрати відповідачкою ОСОБА_4 права користування спірною квартирою шляхом зняття її з реєстраційного обліку на час відкриття спадщини або відмову її від прийняття спадщини, позивачем суду не надано.

Тривалість спільного проживання до смерті спадкодавця для прийняття спадщини, законом не визначається.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.05.2020 року по справі №760/4715/17.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом статей 43 та 49 ЦПК України, позивач самостійно визначає предмет позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Отже, вказана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

У рішенні Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 року визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у частині першій статті 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і Законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України, відповідно до ч.1 якої, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч.3 ст.16 ЦК України).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11.09.2018 року у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18).

Таким чином, суд вважає, що обраний позивачем ОСОБА_3 спосіб захисту у вигляді встановлення факту постійного не проживання ОСОБА_4 на час смерті ОСОБА_6 в квартирі АДРЕСА_1 є неналежним в розумінні статті 16 ЦК України. Вказаний спосіб захисту не відновлює права ОСОБА_3 та не сприяє захисту його прав на спадщину, оскільки постановою Чернівецького апеляційного суду від 10.01.2020 року (а.с.25-27) встановлено, що право ОСОБА_4 на подання заяви про прийняття спадщини не порушено, а тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 необхідно відмовити у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту своїх прав.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно зі ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень ч.3 ст.12 та ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (ч.5 ст.81 ЦПК України).

Частиною 1 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформованої в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

За таких обставин, інші доводи учасників справи не стосуються предмету доказування в межах спірних правовідносин.

Таким чином, враховуючи викладені обставини, оцінюючи належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, розглянувши справу в межах заявлених вимог, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту не проживання зі спадкодавцем необхідно відмовити.

Оскільки в задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_3 відмовлено, то відповідно до ст.141 ЦПК України не підлягають стягненню з відповідачки ОСОБА_4 понесені судові витрати по сплаті судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.ст.15, 16, 29, 1216, 1221, 1276 ЦК України, ст.ст.4, 12, 13, 43, 49, 76, 77, 81, 82, 89, 141, 259, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту не проживання зі спадкодавцем- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

З повним текстом рішення суду учасники справи можуть ознайомитись 31 липня 2020 року.

СУДДЯ: