Рішення № 90676107, 28.07.2020, Острозький районний суд Рівненської області

Справа № 567/468/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2020 року м. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя Венгерчук А.О.

секретар Войтко А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором поруки

в с т а н о в и в :

в Острозький районний суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором поруки в сумі 93888 грн. 27 коп. звернулось ПАТ КБ "ПриватБанк".

Позивач зазначає, що 11.05.2007 між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №0705/16, відповідно до якого банк надав третій особі кредит у розмірі 105000 грн. на термін до 10.05.2010, а третя особа зобов`язалася його повернути та сплатити відсотки.

Зазначаючи про те, що відповідачу 27.03.2020 було направлено претензію, яка нею була проігнорована та вказуючи, що відповідач порушила умови договору по поверненню коштів та ст. 526, 527, 530, 599 ЦК України, позивач просить стягнути з неї заборгованість за кредитним договором у розмірі 93888 грн. 27 коп. і судові витрати по справі.

Ухвалою від 13.05.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, який призначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження.

В судове засідання представник позивача не з`явився, в поданій до суду заяві позов підтримав та просить розглянути справу без його присутності.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася, про час, дату та місце проведення судового розгляду повідомлена у встановленому законом порядку.

Представник позивача – адвокат Волошин М.К. подав клопотання у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки на момент звернення до суду банк пропустив строки позовної давності, просить застосувати позовну давність по всіх вимогах банку.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 слід відмовити з таких підстав.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

11.05.2007 між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 0705/16 за яким ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 105 000 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 19,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 10.05.2010, а відповідач зобов`язалася повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитними коштами у строки та в порядку, що встановлені кредитною угодою.

З кредитного договору також встановлено, що 11.05.2007 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» і ОСОБА_2 уклали договір застави майна та автотранспорту.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаною кредитною угодою 11.05.2007 між банком та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір поруки №0705/16/ДП, згідно якого поручитель взяв на себе зобов`язання солідарно та в повному обсязі відповідати за зобов`язаннями позичальника ОСОБА_2 (а.с.15).

Встановлено, що незважаючи на взяті на себе за кредитною угодою зобов`язання, ОСОБА_2 належним чином їх не виконувала, внаслідок чого станом на 06.03.2020 за нею наявна заборгованість в розмірі 1517463 грн. 08 коп., з яких: 93888 грн. 27 коп. - заборгованість за кредитом (тілом кредиту), 402842 грн. 01 коп. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 1020732 грн. 80 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Наведене підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором №0705/16 від 11.05.2007. (а.с.6-7)

В позовній заяві позивач зазначив, що кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом і, відповідно, заборгованість до стягнення становить 93888 грн. 27 коп. - заборгованість за кредитом (тілом кредиту).

Також судом встановлено, що в червня 2016 року ААТ КБ «Приватбанк» зверталося в суд з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави, що підтверджується копією рішення від 31.08.2016 по справі №567/557/16-ц.

07.12.2016 рішенням Апеляційного суду Рівненської області ухвалено нове рішення, яким було вирішено рішення Острозького районного суду від 31.08.2016 скасувати, позов ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" задовольнити. В рахунок стягнення заборгованості за кредитним договором № 0705/16 від 11.05.2007р., укладенним між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 в розмірі 906693 (дев"ятсот шість тисяч шістсот дев"яносто три) гривні 74 копійки, яка складається: 93 888 (дев"яносто три тисячі вісімсот вісімдесят вісім) гривень 27 копійок заборгованості за кредитом; 294348 (двісті дев"яносто чотири тисячі триста сорок вісім) гривень 89 копійок заборгованості по процентам за користування кредитом; 475042 (чотириста сімдесят п"ять тисяч сорок дві) гривні 59 копійок пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором; 250 (двісті п"ятдесят) гривень штрафу (фіксована частина);43163 (сорок три тисячі сто шістдесят три) гривні 99 копійок штрафу (процентна складова), звернути стягнення на предмет застави автомобіль марки FAW, 2006 року випуску, тип ТЗ вантажний-С-бортовий тентований, № кузова/шасі НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_1 з наданням права публічному акціонерному товариству "Комерційний банк "ПриватБанк" від імені ОСОБА_1 знімати вказаний автомобіль з реєстраційного обліку та укладати договір купівлі-продажу автомобіля з іншою особою покупцем.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно положень статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків.

Таким чином, перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов`язання, тобто строку виконання зобов`язання в повному обсязі (кінцевий строк) або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 09 листопада 2016 року у справі №6-2251цс16. Верховний Суд в постанові від 16 травня 2018 року у справі №474/1023/15-ц вказав, що підстав відступити від цієї правової позиції під час розгляду справи з подібних правовідносин Верховним Судом не встановлено.

Згідно договору поруки №0705/16/ДП від 11.05.2007 ОСОБА_1 поручилася за виконання позичальником ОСОБА_2 кредитної угоди №0705/16 від 11.05.2007, відповідно до п. 1 якої термін виконання основного зобов`язання встановлений сторонами 10.05.2010. Оскільки позивач протягом шести місяців з дня настання цього строку не звернувся в суд з позовом до поручителя - відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, то порука за договором поруки припинилася.

Порука припиняється після закінчення строку встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом (ч. 4 ст. 559 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Зміни в ч. 4 ст. 559 ЦК України внесені згідно з Законом країни «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування2 № 2478-VIII від 03.07.2018 року, а тому до спірних відносин необхідно застосувати редакцію ст. 559 ЦК України, яка діяла до 03.07.2018 року.

Отже порука - це строкове зобов`язання і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора. Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст.. 251, 252 ЦК України).

Необхідно звернути увагу, що умови договору про дію поруки до повного виконання зобов`язань боржника не свідчать, що цим договором установлено строк припинення поруки у розумінні ст.. 251 , ч. 4 ст. 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

З аналізу ч. 4 ст. 559 ЦК України можна зробити висновок, що строк поруки відноситься до преклюзитивних, це строк існування самого зобов`язання поруки, а застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися, як строк протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою, як видом забезпечення зобов`язання.

Як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 24 постанови від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Тобто, якщо до вимог, заявлених до боржника, застосовується загальний строк давності передбачений ст. 257 ЦК України, то до вимог, заявлених до поручителя вказаний строк обмежується строком дії поруки відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України (в редакції, чинній на розгляду справи в суді першої інстанції).

Така правова позиція відповідає правовому висновку, що викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 червня 2018 року у справі №408/8040/12 (провадження 14-145цс18), в якій підтримала правову позицію Верховного Суду України, викладену у постановах від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі № 6- 3087цс16 та в інших.

Сторони встановили строк дії договору поруки, а саме визначили, що порука припиняється після закінчення п`яти років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16.

Відповідно до абз. 3 п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», - предявленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і предявлення до нього позову. При цьому в разі предявлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання.

Як вбачається з п. 1.3 кредитного договору № 0705/16 від 11.05.2007 сторонами погоджено термін виконання основного зобовязання 10.05.2010 (закінчення дії договору). Таке ж положення закріплено в п. 1 договору поруки.

Також, у договору поруки № 322К від 11.05.2007 передбачено: цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором (пункт 11); строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або інтересу за договором, встановлюється протягом 5-ти років (пункт 12).

В той же час, з позовом до поручителя ОСОБА_1 звернувся лише 04.05.2020, тобто більше 10 років з моменту закінчення терміну дії кредитного договору, за виконання позичальником якого ОСОБА_1 поручалася, та більше 5 років з моменту з якого сторони можуть звернути ся до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу, який вони визначили у договорі поруки.

У постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року у справі № 3-42гс15 зроблено висновок, що «припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності. Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв`язку із закінченням строку її чинності, частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини 4 статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя (друге речення частини 4 статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги), якщо кредитор не пред`явить позов до поручителя (третє речення частини 4 статті 559 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1451цс16 зроблено висновок, що «відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України). З договорів поруки вбачається, що у них не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 4.2 договору поруки) про його дію до припинення всіх зобов`язань боржника за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частинні першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України. Згідно із частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Непред`явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов`язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов`язанням».

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов`язання застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов`язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі й застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним зобов`язання за договором поруки слід пред`явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов`язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем).

В судовому засіданні встанволено, що позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів лише 04.05.2020, а тому суд приходить до висновку, що позивач пропустив строк передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України для звернення з вимогами до поручителя, а тому позовні вимоги в частині стягнення солідарно з поручителя заборгованості за кредитним Договором не підлягає задоволенню.

На підставі ст. ст. 251, 252, 256, 257, 258, 267, 525, 526, 530, 559, 609, 611, 610, 625, 1050 ЦК України, керуючись ст. 12, 14, 15, 81, 258, 263-265, 273 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

в позові АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" (місцезнаходження - м.Київ вул.Грушевського, 1 Д, код ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 (фактичне місце проживання: с.Новомалин, Острозький район Рівненська область, РНОКПП НОМЕР_4 ) про стягнення заборгованості за договором поруки відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду через Острозький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 28 липня 2020 року.

Суддя Острозького районного судуВенгерчук А.О.