Рішення № 90676011, 27.07.2020, Здолбунівський районний суд Рівненської області

Справа № 562/2497/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2020 р. Здолбунівський районний суд Рівненської області в складі: головуючого судді Чорного І.А., при секретарі судового засідання Карпінчук О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Здолбунів в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в особі його законного представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , в особі їх законного представника ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: служба у справах дітей Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області, орган опіки та піклування Здолбунівської міської ради Рівненської області про захист права власності та усунення перешкод у здійсненні права власності,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про захист права власності та усунення перешкод у здійсненні права власності, у якій просив усунути перешкоди в здійсненні права власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 шляхом виселення з неї ОСОБА_2 та зняття його з місця реєстрації.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що йому на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 03.08.2019 року належить квартира за адресою АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі проживає та зареєстрований відповідач ОСОБА_2 , який не є членом сім`ї позивача, та перешкоджає йому у здійсненні його права власності даної квартирою, зокрема чинить перешкоди у доступі до такої. ОСОБА_2 виселятися зі спірної квартири в добровільному порядку не бажає, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 вересня 2019 року відкрито провадження у вказаній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

09.09.2019 року відповідач ОСОБА_2 подав відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнав та просив у задоволенні позову відмовити. Зазначив, що спірну квартиру він використовує за призначенням, доглядає за такою, а тому з врахуванням вимог ст. 47 Конституції України, п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, с. 3 Конвенції про права дитини, він має право на проживання в квартирі за адресою АДРЕСА_1 . Також зазначив, що разом з ним у даній квартирі проживає та зареєстрований його малолітній син ОСОБА_3 .

16.09.2020 року позивач ОСОБА_1 подав відповідь на відзив, у якій не погодився із позицією відповідача вказавши на її необгрунтованість та безпідставність. Зазначив, що з 03 серпня 2019 року він є власником квартири за адресою АДРЕСА_1 , однак позбавлений можливості вільно розпоряджатися та користуватися даною квартирою, так як у ній проживає відповідач ОСОБА_2 . Так як ОСОБА_2 не є членом сім`ї позивача, а тому на нього не поширюється право члена сім`ї власника будинку безоплатно користуватися житлом відповідно до вимог ст.ст. 150, 155, 156 ЖК УРСР, з огляду на що відповідач підлягає виселенню з належної на праві власності позивачу квартири. Також зазначив, що місце проживання малолітнього ОСОБА_3 у спірній квартирі було зареєстроване лише 21.08.2019 року, однак в період з дня його народження, ІНФОРМАЦІЯ_1 по 21.08.2019 року ОСОБА_3 був зареєстрований за іншою адресою та забезпечений іншим житлом.

23 вересня 2019 року відповідач ОСОБА_2 подав заперечення на відповідь на відзив, у яких не погодився із доводами позивача, зазначивши, що попереднім власником спірної квартири був його батько ОСОБА_6 , який ІНФОРМАЦІЯ_2 року відчужив дану квартиру позивачу ОСОБА_1 . Крім цього, пояснив, що у нього та у його малолітнього сина відсутнє інше житлове приміщення, а тому його виселення буде суперечити інтересам дитини. Також посилався на те, що позивач є його братом по батькові.

Ухвалою суду від 26.09.2019 року задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 , збільшено розмір позовних вимог та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – службу у справах дітей Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області.

Ухвалою суду від 07.11.2019 року задоволено клопотання позивача та його представника про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

Ухвалою суду від 04.12.2019 року прийнято заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, в якій останній просив усунути перешкоди у здійсненні ним права власності квартирою, що за адресою АДРЕСА_1 шляхом виселення з указаної квартири ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Залучено до участі у справі як співвідповідачів – ОСОБА_3 , ОСОБА_3 в особі його законного представника ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 в особі їх законного представника ОСОБА_3 . Також залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – орган опіки та піклування Здолбунівської міської ради Рівненської області. Позовну вимогу в частині зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 – залишено без розгляду.

Ухвалою суду від 23.01.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Дупак В.Г. не з`явилися, представник позивача подав заяву від 27.07.2020 року, у якій позовні вимоги підтримав повністю, просив їх задовольнити та розгляд справи проводити без його участі та участі позивача.

Відповідачі, будучи належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду справи, у судове засідання повторно не з`явилися, про причини неявки суду не повідомили, заяв та клопотань про відкладення розгляду справи не подавали.

Представник відповідача ОСОБА_3 – адвокат Власик В.Я. подала заяву від 27.07.2020 року, у якій позовні вимоги не визнала та просила у задоволенні позову відмовити, пославшись на те, що відповідач ОСОБА_2 набув право користування спірним житлом відповідно до закону, вселився в нього як член сім`ї власника, свого батька, його малолітній син ОСОБА_3 з народження постійно проживає в даному помешканні, а сторони договору купівлі-продажу діяли недобросовісно.

Представник третьої особи – Служби у справах дітей Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області у судове засідання не з`явився, у поданій заяві просив розгляд справи проводити без його участі та взяти до уваги висновок органу опіки та піклування від 18.10.2019 року та відповідь від 21.01.2020 року.

Представник третьої особи – Органу опіки та піклування Здолбунівської міської ради Рівненської області у судове засідання не з`явився, подав заяву у якій просив розглянути справу без його участі.

Враховуючи, що справа перебуває в провадженні суду з 2019 року, баланс інтересів сторін, поінформованість учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи.

В силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Допитаний у судовому засіданні 11.02.2020 року в якості свідка ОСОБА_8 показав, що близько двох років тому, під час розмови з відповідачем ОСОБА_2 , останній сказав йому зачекати та повідомив, що занесе батькові гроші за будинок, де він проживає. Також ОСОБА_8 повідомив, що гроші передавалися відповідачем у доларах США, однак яку суму грошей було передано не знає.

Дослідивши матеріали справи, допитавши свідка ОСОБА_8 , оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є власником квартири за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 03.08.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Здолбунівського районного нотаріального округу Рівненської області Грабар О.А. та зареєстрованого в реєстрі за №1002.

Право власності на вказану квартиру зареєстроване за позивачем 03.08.2019 року, що вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №176198178 від 03.08.2019 року.

Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи №4212 від 07.08.2019 року, виданої Здолбунівською міською радою, ОСОБА_2 з 16.03.2016 року по теперішній час зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи №02/11.1-4594 від 21.08.2019 року, виданої Здолбунівською міською радою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 21.08.2019 року по теперішній час зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 23.08.2018 року, виданого повторно.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №184954871 від 16.10.2019 року ОСОБА_3 була власником двокімнатної квартири, що за адресою АДРЕСА_2 .

Відповідно до інформації, наданої Здолбунівською міською радою від 22.01.2020 року, ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_5 зняті з реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_2 з 21.01.2020 року.

Як вбачається із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №199687392 від 10.02.2020 року, 28.01.2020 року за ОСОБА_3 зареєстровано право приватної власності на житловий будинок, загальною площею 83,8 кв.м., житловою площею 51,3 кв.м., що за адресою АДРЕСА_3 .

Як слідує з висновку органу опіки та піклування Здолбунівської районної державної адміністрації від 18.10.2019 року, за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та його малолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та її діти від першого шлюбу: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 за вказаною адресою проживають без реєстрації. Сім`я ОСОБА_2 проживає в помешканні, що належало його батькові ОСОБА_6 за адресою АДРЕСА_1 , починаючи з 2016 року, оскільки власного житла на праві власності чи корисуванні у ОСОБА_2 не було. Орган опіки та піклування вважає недоцільним зняття малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_1 .

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

При вирішенні питання про виселення члена сім`ї колишнього власника житла суд має враховувати і загальні норми, що регулюють питання реалізації права власності.

Відповідно до статті 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Отже, права членів сім`ї власника житла є похідними від прав власника. З припиненням прав власника, припиняються і права членів його сім`ї. Новий власник безумовно має право ставити питання про виселення членів сім`ї колишнього власника житла.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Аналіз наведених вище норм права дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника будинку (квартири) користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок (квартиру) в особи, членами сім`ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК України до членів сім`ї власника будинку (квартири) відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме: подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (зокрема, подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відтак, за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти висновку що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру тощо, від будь яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК УРСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах: від 05 листопада 2014 року у справі № 6-158цс14, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16 та Верховним Судом у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 309/2477/16-ц.

З урахуванням наведених норм права та встановлених обставин справи, суд враховує, що відповідачі не є і не були членами сім`ї власника спірної квартири - позивача ОСОБА_1 , а їх право користування вказаною квартирою було похідним від прав колишнього власника житла – ОСОБА_6 , який 03.08.2019 року відчужив спірну квартиру шляхом її продажу позивачу ОСОБА_1 .

Аргументи відповідача ОСОБА_2 про те, що він по батькові є рідним братом позивача, а отже як член сім`ї власника має право на проживання в спірній квартирі, зводяться до неправильного розуміння норм житлового законодавства, яке не відносить братів (сестер) до членів сім`ї власника, крім цього на підтвердження вказаних обставин відповідачем не надано жодних доказів.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Отже, у справах за позовами нових власників житла про виселення членів сім`ї попереднього власника суду належить встановити відповідний баланс між потребою у захисті прав нового власника житла та співмірністю втручання у право на житло членів сім`ї попереднього власника.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи. Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, є очевидним, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Суд, оцінюючи виселення відповідачів із квартири за адресою АДРЕСА_1 на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, дійшов висновку, що виселення відповідачів відповідає принципу пропорційності, з огляду на те, що ОСОБА_3 - дружині ОСОБА_2 на праві приватної власності належала двокімнатна квартира за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 49.7 кв.м., що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №184954871 від 16.10.2019 року та з реєстрації місця проживання за указаною адресою ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_9 були зняті лише з 21.01.2020 року. Крім цього ОСОБА_3 на праві приватної власності належить житловий будинок за адресою АДРЕСА_3 , загальною площею 83.8 кв.м., який був придбаний згідно договору купівлі-продажу від 28.01.2020 року, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №199687392 від 10.02.2020 року. Також суд звертає увагу, що реєстрацію свого малолітнього сина до спірної квартири ОСОБА_2 провів 21 серпня 2019 року, тобто вже після придбання її позивачем та після звернення ОСОБА_1 з указаним позовом до суду. Така послідовність дій відповідачів у справі свідчить про спрямованість на створення позивачу перешкод у користуванні набутою у власність квартирою, і такі дії не можна вважати добросовісними.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Зважаючи на наведені обставини, таке виселення відповідачів переслідує легітимну мету, зазначену у частині другій статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, - захист права власності на спірну квартиру ОСОБА_1 , який не може користуватися нею через неправомірні дії відповідачів. Отже виселення відповідачів із вказаної квартири не є надмірним втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції.

За таких обставин, суд не враховує висновок органу опіки та піклування Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області від 18.10.2019 року, оскільки судом встановлено відсутність правових підстав займати житлове приміщення позивача відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а отже і їх дітьми, оскільки місце проживання дитини визначається відповідно до ст. 29 ЦК України, ст. 160 СК України, беручи до уваги і те, що мати дітей та дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_3 має на праві приватної власності нерухоме майно, і саме на батьків покладено обов`язок утримувати дітей та піклуватися про них.

Аргументи відповідача ОСОБА_2 , що виселення порушить право відповідачів на житло, є неспроможними, оскільки під час розгляду справи не доведено наявності у них правових підстав для проживання у спірній квартирі.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

На підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідачів на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 768,40 грн., по 384,20 грн. з кожного.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 82, 141, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 351, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні ним права власності квартирою, що за адресою АДРЕСА_1 шляхом виселення з указаної квартири ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Виселити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 з квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі по 384 гривні 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Рівненського апеляційного суду або через Здолбунівський районний суд Рівненської області.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_5 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце проживання: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія і номер паспорту – відомості відсутні.

Відповідач: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ,місце проживання: АДРЕСА_5 .

Відповідач: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , місце проживання: АДРЕСА_5 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Служба у справах дітей Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області, місце знаходження: 35705, вул. Грушевського, 14, м. Здолбунів Рівненської області, код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України – 04057764.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Орган опіки та піклування Здолбунівської міської ради Рівненської області, місце знаходження: 35700, вул. В.Жука, 1, м. Здолбунів Рівненської області, код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України – 05391130.

Суддя І.А.Чорний