Рішення № 90673092, 30.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2020 року м. Київ №826/14411/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі суді судді Вєкуа Н.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до про Апарату Ради національної безпеки і оборони України визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Апарату Ради національної безпеки і оборони України (01601, м. Київ, вул. Петра Болбочана, 8, код ЄДРПОУ 21656169), в якому (з урахуванням уточнення позовних вимог) просив :

- визнати дії посадових осіб Апарату Ради національної безпеки і оборони України щодо звільнення ОСОБА_1 неправомірними.

- визнати наказ керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України від 17 жовтня 2017 року № 463-к щодо звільнення ОСОБА_1 з державної служби протиправним.

- скасувати наказ керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України від 17 жовтня 2017 року № 463-к щодо звільнення ОСОБА_1 з державної служби.

- зобов`язати Апарат Ради національної безпеки і оборони України поновити ОСОБА_1 на роботі в Апараті Ради національної безпеки і оборони України.

- стягнути з Апарату Ради національної безпеки і оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року апеляційну скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2018 року - без змін.

Постановою Верховного Суду від 27 листопада 2019 року рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2018 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд вказав, що при розгляді справи слід більш повно та всебічно встановити обставини справи та в залежності від встановленого - вирішити спір.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.12.2019 справу прийнято до провадження суддею Вєкуа Н.Г., визначено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено перше судове засідання по справі.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивача безпідставно було звільнено, оскільки щодо позивача мала місце зміна умов праці в Апараті Ради національної безпеки та оборони. Крім того, позивачем зазначено, що керівник Апарату РНБО України визначивши у Положенні про службу з питань безпеки у воєнній сфері спеціальну вимогу щодо наявності у керівника служби з питань безпеки у воєнній сфері ступеня доктора філософії (кандидата наук) штучно та безпідставно створила перешкоди в реалізації права позивача на зайняття цієї посади.

Відповідач надав суду заперечення на позовну заяву, в якому зазначив, що ОСОБА_1 не була прийнята пропозиція Апарату РНБО України щодо продовження державної служби в Апараті Ради на запропонованій посаді керівника служби з питань мобілізації, адже до Апарату РНБО України від нього не надійшло жодної заяви щодо наданої йому пропозиції від 16 серпня 2017 року. Про фактичну обізнаність позивача із процедурою переведення з посади на посаду під час реорганізації свідчать матеріали особової справи позивача. Враховуючи зазначене, а також те, що станом на 17.10.2017 року в Апараті РНБО були відсутні інші вакантні посади, які могли б бути запропоновані ОСОБА_1 згідно з його кваліфікацією, позивач підлягав звільненню з державної служби з посади керівника служби з питань оборони на підставі п. 1ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».

Окрім того, відповідачем зазначено, що твердження позивача про те, що відносно нього мала зміна істотних умов праці, є помилковими та не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки реорганізація РНБО призвела не до зміни основних обов`язків керівника служби з питань оборони, посаду якого позивач займав до реорганізації, а призвела до ліквідації цієї посади та служби в цілому.

Позивачем було надано пояснення на заперечення відповідача, в яких зазначено, що частина перша ст. 43 закону України «Про державну службу» визначає підстави зміни істотних умов праці, до яких відноситься, зокрема, скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу. На підставі указу Президента України від 14.04.2017 року №109/2017 «Про деякі питання Апарату Ради національної безпеки і оборони України» відбулось саме скорочення штату державних службовців, а не реорганізація, зазначена позиція підтверджується листом Національного агентства України з питань державної служби від 25.09.2017 №7983/20-17. Також, позивач відмітив, що державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби, якщо протягом 60 календарних днів з дня його письмового повідомлення про зміну істотних умов служби від нього не надійшла жодна із заяв, тобто, надання згоди державного службовця на продовження проходження державної служби здійснюється за процедурою умовчання.

Під час нового розгляду справи відповідачем також було надано суду додаткові пояснення, в яких повторно наголошено, що зміни у структурі Апарату РНБО України, що були внесені згідно з Наказом Президента України від 25.04.2016 №171/2016, а відтак і зміни у штатному розписі Апарату РНБО України, затверджені 29 квітня 2019 року не торкнулися назви та функціональних обов`язків та завдань служби з питань оборони, яку очолював позивач. Відповідачем наголошено, що на підставі Указу Президента відбулась саме реорганізація, внаслідок якої скорочена посада, яку займав позивач.

03.02.2020 представником позивача було подано заяву про збільшення позовних вимог, а 20.07.2020 пояснення до заяви про збільшення позовних вимог, відповідно до яких, первинні вимоги доповнено вимогами наступного змісту:

- визнати протиправним і скасувати з моменту прийняття абзац другий пункту 5.5 Положення про службу з питань безпеки у воєнній сфері Апарату РНОБО України в частині вимоги щодо наявності у кандидата на посаду керівника служби наукового ступеня доктора філософії (кандидата наук) відповідного спрямування.

Протокольною ухвалою суду від 20.07.2020 суд ухвалив здійснювати подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розгляд справи здійснено із врахуванням частини п`ятої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Розпорядженням Секретаря РНБО від 24.04.2014 № 199/2014-к ОСОБА_1 призначено на посаду керівника департаменту з питань воєнної безпеки Апарату РНБО.

Розпорядженням Секретаря РНБО від 03.02.2015 № 29/2015-к ОСОБА_1 призначено керівником служби з питань оборони Апарату РНБО.

Указом Президента України від 14.04.2017 № 109/2017 "Про деякі питання Апарату Ради національної безпеки і оборони України" затверджено нову структуру Апарату РНБО, в якій відсутня служба з питань оборони.

На виконання зазначеного Указу Президента України 01 червня 2017 року Секретарем РНБО затверджено штатний розпис Апарату РНБО на 2017 рік та положення про його самостійні структурні підрозділи.

16 серпня 2017 року позивача повідомлено, що внаслідок реорганізації структури Апарату РНБО служба з питань оборони ліквідована, а штат працівників цієї служби скорочено. Одночасно позивачу запропоновано продовжити службу в Апараті РНБО на посаді керівника служби з питань мобілізації.

Позивач відмовився поставити свій підпис про ознайомлення з вказаним повідомленням, проте у позовній заяві не заперечив обставин ознайомлення його з повідомленням та пропозиції посади.

Службовою запискою від 17.10.2017 № 12/85-к керівник служби управління персоналом Апарату РНБО поінформував керівника Апарату РНБО про те, що від ОСОБА_1 не надійшло заяви про призначення його на запропоновану посаду керівника служби з питань мобілізації.

17 жовтня 2017 року наказом керівника Апарату РНБО № 463-к ОСОБА_1 звільнено з державної служби у зв`язку з реорганізацією структури Апарату РНБО відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".

Як стверджує відповідач інші вакантні посади, що відповідали б кваліфікації позивача, в Апараті РНБО України станом на 16 серпня 2017 року були відсутні.

Натомість, позивач стверджує, що його кваліфікації відповідала посада голови служби з питань безпеки у воєнній сфері, проте, відповідно до абзацу другого пункту 5.5. Положення про службу з питань безпеки у воєнній сфері Апарату РНБО України затвердженого розпорядженням Секретаря Ради національної безпеки і оборони України від 01 червня 2017 року "№ 14/2017 зазначено, що на посаду керівника служби може бути призначена-особа, яка має науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук) відповідного спрямування".

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд бере до уваги наступне.

Законом України «Про державну службу» визначено принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну службу», державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (частина друга вказаної статті).

Посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону (п.4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну службу»).

Рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу (п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну службу»).

Як зазначено вище, позивач на момент звільнення з державної служби займав посаду керівника департаменту з питань воєнної безпеки Апарату РНБО, проте, указом Президента України від 14.04.2017 № 109/2017 "Про деякі питання Апарату Ради національної безпеки і оборони України" затверджено нову структуру Апарату РНБО, в якій відсутня служба з питань оборони.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону України «Про державну службу» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), підставами для зміни істотних умов державної служби є: ліквідація або реорганізація державного органу; зменшення фонду оплати праці державного органу; скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.

Відповідно до частини третьої статті 43 Закону № 889-VIII зміною істотних умов державної служби вважається зміна: 1) належності посади державної служби до певної категорії посад; 2) основних посадових обов`язків; 3) умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення; 4) режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу; 5) місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).

Не вважається зміною істотних умов державної служби зміна назви структурного підрозділу державного органу або посади, не пов`язана із зміною функцій державного органу та основних посадових обов`язків (частина друга статті 43 Закону № 889-VIII).

За змістом частини четвертої статті 43 Закону № 889-VIII про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніш як за 60 календарних днів до їх зміни (абзац перший).

У разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв`язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 цього Закону або заяву про переведення на іншу запропоновану йому посаду не пізніш як за 60 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби (абзац другий).

Якщо протягом 60 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього не надійшли заяви, зазначені в абзаці другому цієї частини, державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби (абзац третій).

Отже, зміна істотних умов державної служби в порядку статті 43 Закону № 889-VIII може мати місце у випадку, якщо такі зміни стосуються посади, яку обіймає державний службовець, і після настання цих змін він буде обіймати фактично ту ж посаду, проте із відповідними змінами (зокрема, розширення або звуження кола посадових обов`язків, переміщення посади в інший структурний підрозділ державного органу, наслідком чого, серед іншого, є зміна назви посади).

Скасовуючи судові рішення першої та апеляційної інстанції в даній справі, Верховним Судом було зазначено, що: «у судових рішеннях не проаналізовано укази Президента України від 15.04.2014 № 406/2014, від 27.01.2015 № 37/2015, від 25.04.2016 № 171/2016 і від 14.04.2017 № 109/2017, які визначали структуру Апарату РНБО у відповідні періоди часу, не порівняно штатні розписи Апарату РНБО, затверджені на виконання вказаних розпорядчих актів, та не з?ясовано, яких змін зазнав департамент з питань воєнної безпеки, який позивач вперше очолив у квітні 2014 року, зокрема: яку назву мали відповідні структурні підрозділи Апарату РНБО у 2015, 2016 і 2017 роках, чи однакові були їхні завдання і функції, які основні посадові обов`язки та кваліфікаційні вимоги були встановлені для керівників цих підрозділів, а також у якому порядку здійснювалось переведення позивача на відповідні посади. Без установлення вказаних обставин неможливо зробити висновок про те, що потягла за собою зміна структури Апарату РНБО у 2017 році: скорочення займаної позивачем посади, зміну істотних умов державної служби або зміну назви структурного підрозділу (посади) без зміни основних посадових обов`язків позивача, що має наслідком виключно внесення відповідного запису у трудову книжку.».

Отже, враховуючи зазначені доводи Верховного Суду, керуючись ст. 253 КАС України, суд зазначає наступне.

Статтею 2 Указу Президента України від 15.04.2014 № 406/2014 "Питання Апарату Ради національної безпеки і оборони України" затверджено структуру Апарату РНБО України, що передбачала функціонування в цьому державному органі департаменту з питань воєнної безпеки.

Згідно з штатним розписом Апарату РНБО, затвердженим 18 квітня 2014 року та Положенням про департамент з питань воєнної безпеки, затвердженим розпорядженням Секретаря РНБО від 24.04.2014 № 31/2/2014, до складу департаменту входили два управління: управління діяльності Збройних Сил та інших військових формувань та управління військово-промислової політики та ВТС. До основних обов`язків керівника департаменту входило забезпечення ефективного виконання підрозділом завдань у визначених сферах.

Згідно з розпорядженням Секретаря РНБО від 24.04.2014 "Про призначення О. Поліщука" позивача відповідно до його заяви від 23.04.2019 призначено на посаду керівника департаменту з питань воєнної безпеки Апарату РНБО України.

Статтею 2 Указу Президента України від 27.01.2015 № 37/2015 "Питання Апарату Ради національної безпеки і оборони України" затверджено нову структуру Апарату РНБО України, що передбачала функціонування в цьому державному органі: служби з питань оборони та служби з питань оборонно - промислового комплексу та військово-технічного співробітництва. Департамент з питань воєнної безпеки новою структурою передбачений не був.

Згідно з штатним розписом Апарату РНБО, затвердженим 28 січня 2015 року та Положенням про службу з питань оборони, затвердженим розпорядженням Секретаря РНБО від 30.01.2015 № 10/2015адмін, до складу служби увійшли два управління: управління з питань Збройних Сил та інших військових формувань та управління з питань мобілізації та оборони. Питання військово-промислової політики та ВТС були передані згідно Указом Президента України до компетенції служби з питань оборонно-промислового комплексу та військово-технічного співробітництва Апарату РНБО України.

До основних обов`язків керівника служби з питань оборони увійшло забезпечення ефективного виконання підрозділом завдань у сферах підготовки пропозицій РНБО щодо визначення концептуальних підходів і напрямів забезпечення національної безпеки і оборони в воєнному аспекті, стану реалізації програм реформування Збройних Сил на інших військових формувань, модернізації системи мобілізаційної підготовки, використання надлишкового нерухомого військового майна і земель оборони тощо.

Про ліквідацію департаменту з питань воєнної безпеки та скорочення посади, яку займав позивач, ОСОБА_1 було письмово попереджено 3 лютого 2015 року, та запропоновано продовжити роботу в Апараті РНБО на посаді керівника служби з питань оборони.

Згідно з розпорядженням Секретаря РНБО від 03.02.2015 "Про призначення працівників служби з питань оборони Апарату Ради національної безпеки і оборони України" позивача відповідно до його письмової заяви призначено на посаду керівника служби з питань оборони Апарату РНБО України.

У зв`язку з набранням чинності Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, Указом Президента України від 25.04.2016 № 171/2016 "Питання Апарату Ради національної безпеки і оборони України" внесені зміни до Положення про Апарат Ради національної безпеки і оборони України згідно з якими розмежовано компетенцію між Секретарем РНБО України та керівником Апарату РНБО України, який очолив цей державний орган, але залишився у підпорядкуванні Секретаря РНБО України. За Секретарем РНБО України як особою, що займає політичну посаду, Президент України залишив повноваження щодо координації та контролю за діяльністю Апарату РНБО України.

Зміни у структурі Апарату РНБО України, що були внесені згідно із згаданим указом, а відтак і зміни у штатному розписі Апарату РНБО України, затверджені 29 квітня 2016 року, не торкнулися назви та функціональних обов`язків та завдань служби з питань оборони, яку на той час очолював позивач.

Статтею 1 Указу Президента України від 14.04.2017 № 109/2017 "Про деякі питання Апарату Ради національної безпеки і оборони України" затверджено нову структуру Апарату РНБО України, що передбачала функціонування в цьому державному органі служби з питань мобілізації, служби з питань безпеки у воєнній сфері та служби з питань оборонно-промислового комплексу та військово-технічного співробітництва. Служба з питань оборони новою структурою передбачена не була.

Згідно з штатним розписом Апарату РНБО, затвердженим 1 червня 2017 року та Положенням про службу з питань мобілізації, затвердженим розпорядженням Секретаря РНБО від 01.06.2017 № 14/2017, у складі служби інші підрозділи не утворювалися.

Про ліквідацію служби з питань оборони та скорочення посади, яку займав позивач, ОСОБА_1 письмово попереджено 16 серпня 2017 року, коли його було офіційно ознайомлено із Повідомленням про реорганізацію структури Апарату РНБО України, внаслідок якої служба з питань оборони, яку він очолював - ліквідована, а штат працівників цієї служби - скорочено.

Одночасно із зазначеним Повідомленням про наступне вивільнення ОСОБА_1 , як було запропоновано продовжити державну службу в Апараті РНБО України на рівнозначній посаді, що відповідала його кваліфікації, а саме - на посаді керівника служби з питань мобілізації.

Разом з тим, суд звертає увагу, що до основних обов`язків керівника служби з питань мобілізації увійшло забезпечення ефективного виконання підрозділом завдань у сфері мобілізаційної підготовки та мобілізації, аналізу стану комплектування особовим складом Збройних Сил та інших військових формувань, аналіз стану їх боєготовності, координація та здійснення контролю за збереженням військової техніки, озброєння, боєприпасів, вибухових речовин на арсеналах та у військових частинах тощо, а також координація діяльності органів виконавчої влади з питань цивільного захисту.

Тобто, проаналізувавши зміни у структурі апарату РНБО України, які зокрема стосувалася і посад, які займав позивач та які було йому запропоновано у зв`язку з ліквідацію служби з питань оборони, суд дійшов висновку, що в даному випадку мала місце зміна істотних умов державної служби, враховуючи зміну основних посадових обов`язків позивача за посадами: керівника служби з питань оборони та запропонованої йому посади керівника служби з питань мобілізації.

Враховуючи викладене, на переконання суду, відповідач мав діяти виключно за процедурою, встановленою ст. 43 Закону України «Про державну службу», яка не передбачає звільнення працівника за ініціативою суб`єкта призначення, натомість, якщо протягом 60 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього не надійшли заяви, зазначені в абзаці другому цієї частини, державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби.

Отже, в даному випадку суд вважає обґрунтованими та погоджується з доводами позивача відносно того, що надання згоди державного службовця на продовження проходження державної служби здійснюється за процедурою умовчання, що узгоджується з приписами абзацу 3 ч. 4 ст. 43 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для визнати протиправними дій посадових осіб Апарату Ради національної безпеки і оборони України щодо звільнення ОСОБА_1 , та визнання протиправним та скасування наказу керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України від 17 жовтня 2017 року №463-к щодо звільнення ОСОБА_1 з державної служби.

Поряд з цим, слід зазначити, що статтею 43 Конституції України встановлено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено або на рівнозначній посаді.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 28.02.2019 у справі № 817/860/16 та від 03.10.2019 у справі № 826/10460/16.

Таким чином, враховуючи встановлення судом факту незаконного звільнення Позивача з посади керівника служби з питань оборони, то він підлягає поновленню на відповідній або на рівнозначній посаді з 17.10.2017.

Також, виходячи з наведених норм та встановлених обставин, Позивач має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18.10.2017 по день ухвалення судового рішення.

Середній заробіток визначається відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 32 Постанови Пленум Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 № 21-395а13, в якій зазначено, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Відповідно до пункту 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 Порядку).

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

30.07.2020 представником позивача через канцелярію суду подано довідку Апарату Ради Національної безпеки і оборони України від 30.07.2020 №37 про нарахування заробітної плати ОСОБА_1 у жовті 2017 року, при цьому, у вказаній довідці зазначено, що середньоденна заробітна плата позивача становить 826, 71 грн.

Виходячи з наведеної величини суми середньоденної заробітної плати позивача, судом здійснено розрахунок середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу з 18.10.2017 (наступний день після звільнення) по 30.07.2020 (дата винесення рішення про поновлення) який склав 574 563, 45 грн. (826, 71 грн. Х 695 робочих дні) та підлягає стягненню з Міністерства на користь позивача.

Що стосується вимог позивача в частині визнання протиправним і скасування з моменту прийняття абзацу другий пункту 5.5 Положення про службу з питань безпеки у воєнній сфері Апарату РНОБО України в частині вимоги щодо наявності у кандидата на посаду керівника служби наукового ступеня доктора філософії (кандидата наук) відповідного спрямування, суд зазначає наступне.

Преамбулою Закону України "Про державну службу" визначаються принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягнення.

Відповідно до підпункту 3 пункту 101 Положення про Апарат Ради національної безпеки і оборони України, затвердженого Указом Президента України від 14 жовтня 2005 року № 1446/2005 (зі змінами) керівник Апарату Ради національної безпеки і оборони України подає на затвердження Секретареві Ради національної безпеки і оборони України штатний розпис та кошторис Апарату Ради, а також положення про його самостійні структурні підрозділи.

Так, у зв`язку з веденням у дію структури та штатного розпису Апарату Ради на 2017 рік, за поданням керівника Апарату Ради Нікуліної О.В. затверджені положення про структурні підрозділи Апарату Ради, зокрема, Положення про службу з питань безпеки у воєнній сфері Апарату Ради Національної безпеки і оборони України та Положення про службу з питань мобілізації Апарату Ради національної безпеки і оборони України.

Відповідно до абзацу другого пункту 5.5. Положення про службу з питань безпеки у воєнній сфері Апарату РНБО України, - на посаду керівника служби може бути призначена особа, яка: має вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра та науковий ступінь доктора філософії (кандидата наук) відповідного спрямування.

Наказом Національного агентство України з питань державної служби від 06.04.2016 №72 затверджено Порядок визначення спеціальних вимог до осіб, які претендують на зайняття посад державної служби категорій «Б» і «В».

Відповідно до п. 7 вказаного Порядку за змістом спеціальні вимоги є описом вимог до досвіду роботи, освіти, знань, умінь, компетенцій, необхідних для ефективного виконання державним службовцем покладених обов`язків.

При цьому спеціальні вимоги щодо освіти та досвіду роботи можуть носити уточнюючий характер (щодо галузей знань і спеціальностей, за якими здобуто вищу освіту, досвіду роботи у конкретній сфері тощо) та не можуть перевищувати встановлені Законом України «Про державну службу» загальні вимоги.

Спеціальні вимоги повинні визначатись з урахуванням вимог спеціальних законів, що регулюють діяльність відповідного державного органу, та бути пов`язаними з потребами державного органу, завданнями та змістом роботи, яку зобов`язаний виконувати державний службовець відповідно до його посадової інструкції, описаними з рівнем деталізації, достатнім для відбору кандидатів на зайняття посад державної служби.

Водночас, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну службу», право на державну службу мають повнолітні громадяни України, які вільно володіють державною мовою та яким присвоєно ступінь вищої освіти не нижче магістра - для посад категорій "А" і "Б".

Таким чином, встановлюючи абзацом другим пункту 5.5. Положення про службу з питань безпеки у воєнній сфері Апарату РНБО України вимоги до керівника служби щодо наявності наукового ступеня доктора філософії (кандидата наук) відповідного спрямування, відповідач діяв всупереч Закону України «Про державну службу» та встановив додаткові вимоги, які не узгоджуються з приписами зазначеного Закону.

Матеріали справи свідчать, що листом Національного агентства України з питань державної служби від 25.09.2017 №7984/20-17, відповідачеві було запропоновано привести у відповідність положення про структурні підрозділи до вимог Закону України «Про державну службу» та Порядку визначення спеціальних вимог до осіб, які претендують на зайняття вакантних посад державної служби категорій «Б» і «В», затвердженого Наказом Національного агентство України з питань державної служби від 06.04.2016 №72.

Під час судового розгляду справи відповідач повідомив суду інформацію, що ним вже самостійно скасовано абзац 2 п. 5.5. Положення про службу з питань безпеки у воєнній сфері Апарату РНБО України, у зв`язку з чим позивачем і було подано пояснення до заяви про збільшення позовних вимог, шляхом визнання вказаного абзацу положення протиправним та скасування з моменту його прийняття.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини щодо суперечності абзацу другого пункту 5.5. Положення про службу з питань безпеки у воєнній сфері Апарату РНБО України приписам Закону України «Про державну службу», суд дійшов висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення вимог позивача про визнання протиправним і скасувати з моменту прийняття абзацу другий пункту 5.5 Положення про службу з питань безпеки у воєнній сфері Апарату РНОБО України в частині вимоги щодо наявності у кандидата на посаду керівника служби наукового ступеня доктора філософії (кандидата наук) відповідного спрямування.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами (їх представниками) докази і пояснення, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У свою чергу, відповідач належним чином не виконав обов`язок щодо доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про, зокрема, присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 5, 6, 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) - задовольнити повністю.

2. Визнати дії посадових осіб Апарату Ради національної безпеки і оборони України щодо звільнення ОСОБА_1 неправомірними.

3. Визнати протиправним та скасувати наказ керівника Апарату Ради національної безпеки і оборони України від 17 жовтня 2017 року № 463-к щодо звільнення ОСОБА_1 з державної служби.

4. Зобов`язати Апарат Ради національної безпеки і оборони України поновити ОСОБА_1 на роботі в Апараті Ради національної безпеки і оборони України на рівнозначній посаді з дня звільнення - 17.10.2017.

5. Стягнути з Апарату Ради національної безпеки і оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня наступного за днем звільнення по день постановлення рішення суду в сумі 574 563, 45 грн.

6. Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на рівнозначній посаді з 17.10.2017 та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 18 187, 62 грн.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Вєкуа Н.Г.