Рішення № 90672744, 30.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2020 року м. Київ № 640/8303/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовомОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києвіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі також - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.12.2018 за №135626-1305-2655, №135625-1305-2655 і №135624-1305-2655.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка посилається на те, що відповідно до норми пп. 4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України вона, як фізична особа-підприємець - платник єдиного податку звільняється від сплати земельного податку за частину земельної ділянки, що розташована під належним їй нежилим приміщенням та відповідно використовується для здійснення підприємницької діяльності. Позивачка також звернула увагу на те, що при отриманні податкових повідомлень-рішень від 22.12.2018 за №135626-1305-2655, №135625-1305-2655 і №135624-1305-2655 вона не виявила серед них розрахунків нарахованих контролюючим органом сум земельного податку. За наведених мотивів позивач вважає, що нарахування контролюючим органом податкових зобов?язань за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 із земельного податку згідно зазначених вище податкових повідомлень-рішень від 22.12.2018 є протиправним.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва відкрито провадження у справі №640/8303/19 за вказаним позовом та цю справи призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, вказуючи про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки в силу п. 287.8 ст. 287 Податкового кодексу України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщенням (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. ОСОБА_1 на підставі договору дарування нежитлового приміщення від 07.07.2015 є власником нежитлового приміщення в багатоквартирному будинку, загальною площею 59 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У зв?язку з цим позивачка перебуває на обліку у ГУ ДФС у м. Києві як платник земельного податку за земельну ділянку під зазначеним нежилим приміщенням.

Відповідач також зазначив, що фізичні особи-підприємці, що перебувають на спрощеній системі оподаткування, не є платниками земельного податку лише за земельні ділянки, які використовуються ними для провадження підприємницької діяльності. В даному випадку серед видів здійснюваної ОСОБА_1 господарської діяльності відсутні ті, які пов?язанні із використанням земельної ділянки. Таким чином, позивачка не звільняється від обов?язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку.

Крім того, у тексті відзиву представником відповідача наведено розрахунок нарахованих позивачці за 2016 - 2018 роки сум земельного податку, а також зазначено, що площа земельної ділянки, на яку нараховано земельний податок, розрахована з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є фізичною особою-підприємцем та платником єдиного податку 3 групи, що підтверджується витягом з Реєстру платників єдиного податку вих. №1726533402912 від 29.06.2017 та копіями податкових декларацій ОСОБА_1 як платника єдиного податку - фізичної особи підприємця за звітні періоди 2016 - 2018 років .

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (за №1005111766 від 13.03.2019), сформованого станом на 22.12.2018, основним видом економічної діяльності фізичної особи-підприємця є оптова торгівля іншими товарами господарського призначення (46.49). Поряд з цим, ОСОБА_1 також здійснює такі види діяльності, як: складське господарство (52.10), надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (68.20).

07.07.2015 за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на об?єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 59 кв.м., вбудоване у житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В тексті свого позову ОСОБА_1 зазначила, що зазначене нежитлове приміщення використовується нею як фізичною особою-підприємцем в її господарській діяльності, починаючи з моменту отримання такого власність. А саме упродовж 2016 - 2018 років нежитлове приміщення використовувалося позивачкою для надання третім особам платних послуг зі зберігання майна, та для здійснення інших видів господарської діяльності

На підтвердження наведених обставин позивачка подала до суду копію договору дарування нежитлових приміщення від 07.072015, копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 40213361 від 07.07.2015; копії договорів відповідального зберігання, укладених між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (як зберігачем) і суб?єктами господарської діяльності (юридичними особами) (як поклажодавцями), актів приймання-передачі майна та актів наданих послуг за такими договорами; копії договорів про налання послуг з дизайнерського оформлення інтер?єру приміщення, укладених між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (як виконавцем) і суб?єктами господарської діяльності (юридичними особами) (як замовниками), первинних документів за такими договорами.

22.12.2018 ГУ ДФС у м. Києві згідно з пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 286.5 ст. 286 цього ж Кодексу, прийнято наступні податкові повідомлення-рішення форми «Ф»:

- №135626-1305-2655, яким визначило позивачці суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 48 241,55 грн.;

- №135625-1305-2655, яким визначило позивачці суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2017 рік у розмірі 13 643,78 грн.;

- №135624-1305-2655, яким визначило позивачці суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2018 рік у розмірі 13 643,78 грн.

Вважаючи всі прийнятті ГУ ДФС у м. Києві 22.12.2018 податкові повідомлення-рішення протиправним, ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Так, у силу пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), платник податків зобов`язаний, зокрема, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Приписами п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Особливості справляння податку суб`єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу (п. 269.2 ст. 269 Податкового кодексу України).

Об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності (ст. 270 Податкового кодексу України).

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України).

Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.8 ст. 287 Податкового кодексу України).

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ст.ст. 125 та 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, врегульовано положеннями ст. 377 Цивільного кодексу України.

Аналізуючи зміст наведених вище норм матеріального права Верховний Суд у своїх постановах від 13.02.2018 у справі №805/1221/17-а, від 21.05.2020 у справі №826/10983/18 дійшов висновків, що: платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Також необхідно зазначити, що у розумінні зазначених вище норм обов`язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правоможностей, як-то набуття нею статусу суб`єкта господарювання, діяльність якого пов`язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Наведене дає підстави для висновку про те, що власник нежилого приміщення сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями, з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території, з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Фізична особа - власник нежилого приміщення - є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відповідно до п. 291.3 ст. 291 Податкового кодексу України, юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

У силу п. 291.2 ст. 291 Податкового кодексу України, спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Так, платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва (пп. 4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України).

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

За змістом вищевказаних норм ПК України обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто, з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.11.2015 у справі №826/14703/13-а та у постановах Верховного Суду від 15.02.2019 у справі №826/9948/16, від 09.04.2019 у справі №826/12960/16, від 21.05.2020 у справі №826/10983/18.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про наявність у контролюючого органу підстав для нарахування позивачці сум земельного податку за 2016 - 2018 роки, оскільки здійснювані нею види господарської діяльності не є такими, що безпосередньо пов?язані з використанням земельної ділянки.

Надаючи правову оцінку проведеним відповідачем розрахункам належних до сплати позивачці сум земельного податку, суд зазначає наступне.

Згідно з 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу (286.5 ст. 286 Податкового кодексу України).

Аналіз вищезазначених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що контролюючий орган уповноважений здійснювати нарахування фізичним особам податкових зобов`язань із земельного податку на підставі даних державного земельного кадастру щодо площі земельної ділянки, її нормативної грошової оцінки з урахуванням коефіцієнтів індексації, а також рішення сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад щодо ставок земельного податку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оцінку земель», нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Згідно з ч. 2 ст. 20 Закону України «Про оцінку земель», дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ч. 3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель»).

Саме Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру (п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15).

Приписами ч. 1 ст. 193 Земельного кодексу України передбачено, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою (ст. 194 Земельного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України «Про державний земельний кадастр», відомості Державного земельного кадастру є офіційними.

У відповідності до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про державний земельний кадастр», до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Відомості з Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру (ч. 1 ст. 38 Закону України «Про державний земельний кадастр»).

Для здійснення повноважень, визначених законом, органи державної влади та органи місцевого самоврядування користуються відомостями і документами Державного земельного кадастру щодо земель та земельних ділянок, розташованих на відповідній території, на безоплатній основі (ч. 3 ст. 38 Закону України «Про державний земельний кадастр»).

Таким чином, для реалізації контролюючим органом повноважень щодо нарахування земельного податку фізичним особам законодавством встановлено порядок та способи отримання необхідних відомостей для здійснення відповідних розрахунків, зокрема щодо площі земельної ділянки, нормативно-грошової оцінки, коефіцієнтів.

Разом з тим, в якості документів, на підставі яких відповідачем здійснювався розрахунок земельного податку у межах спірних правовідносин, представником останнього надано до суду лише копію листа Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» від 16.01.2016 №432-64 з додатком - переліком будинків з указанням загальних площ будинків та площ земельних ділянок, що наданні для обслуговування будинків.

Оглянувши зміст Додатку суд встановив відсутність у ньому відомостей щодо площ під будинком за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі викладеного, суд звертає увагу, що обставини наявності у відповідача інформації з Державного земельного кадастру, як підстава для нарахування податку на землю при визначенні суми цього податку, згідно з податковим повідомленням-рішенням, входить до предмету доказування у цій справі.

Водночас, з урахуванням того, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про обґрунтованість здійснених розрахунків сум земельного податку, нарахованих позивачці, згідно з оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями, у відповідності до наведених законодавчих положень, суд дійшов до висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень Головного управління ДФС у м. Києві від 22.12.2018 за №135626-1305-2655, №135625-1305-2655 і №135624-1305-2655 та, як наслідок, про скасування таких.

Згідно з нормами ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Наявною у матеріалах справи квитанцією про сплату від 13.05.2019 №41023 підтверджено, що за цим позовом ОСОБА_1 сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн.

Враховуючи наведене та обсяг задоволених позовних вимог, суд вказує про присудження на користь позивачки відповідно до норм Кодексу адміністративного судочинства України за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у м. Києві судових витрат у розмірі 768,40 грн.

Керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257 - 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 22.12.2018 за №135626-1305-2655, №135625-1305-2655 і №135624-1305-2655.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) документально підтверджені судові витрати у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (ідентифікаційний код 39439980, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок