Рішення № 90672677, 30.07.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2020 року Чернігів Справа № 620/1438/20

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 4583 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі також – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини А4583 (далі також – в/ч А4583, відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А4583 щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 02.10.2019;

- зобов`язати Військову частину А4583 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 02.10.2019 по день фактичного розрахунку 08.04.2020;

- стягнути з Військової частини А4583 грошові кошти в сумі 15000,00 грн за заподіяну моральну шкоду.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що на день його звільнення відповідач не провів з ним усіх розрахунків з виплати грошової компенсації за дні невикористаної відпустки як учаснику бойових дій та індексації грошового забезпечення, тому позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Рішеннями суду від 18.12.2019 у справі №620/3249/19 та від 20.12.2019 у справі № 620/3248/19 зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу спірні види грошового забезпечення. Між тим, виплати проведені відповідачем 08.04.2020. У зв`язку з чим, скориставшись своїм правом, передбаченим статтями 116-117 Кодексу законів про працю України, позивач звернувся з позовом до суду та просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

05.05.2020 ухвалою суду розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та поновлено строк звернення до суду.

Представник відповідача надав відзив, в якому просить відмовити в задоволенні вимог позивача, оскільки позивач був військовослужбовцем, тому законодавство про працю на спірні правовідносини не поширюється. Суми, які не були включені до розрахунку при звільненні позивача, за рішеннями суду виплачені останньому 27.03.2020. За таких обставин вважає, що положення статті 117 КЗпП України у даному випадку застосуванню не підлягають.

Позивачем до суду подано відповідь на відзив, в якій посилається на доводи, викладені у позові.

Представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив, в якій заперечував проти доводів позивача.

Ухвалою суду від 01.07.2020 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

14.07.2020 ухвалою суду розгляд справи продовжено у зв`язку з виконанням позивачем ухвали суду від 01.07.2020.

14.07.2020 ухвалою суду продовжено процесуальний строк для надання відповідачем додаткових письмових доказів.

24.07.2020 відповідачем надано довідку про середній заробіток позивача на виконання ухвали суду від 14.07.2020.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач звільнений з військової служби на підставі наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 22.08.2019 № 345 та виключений зі списків з 02.10.2019 з нарахуванням відповідних сум грошового забезпечення на підставі наказу командира в/ч А4583 від 02.10.2020 № 244 (а.с. 5).

Під час проходження служби позивачу не виплачена індексація грошового забезпечення та компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати вказаних видів грошового забезпечення позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 у справі №620/3249/19, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2020, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені повністю. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А 4583 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, зобов`язано Військову частину А 4583 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 02.10.2019.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 20.12.2019 у справі № 620/3248/19, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2020, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені повністю. Визнано неправомірною бездіяльність військової частини А4583 щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, обов`язати військову частину А4583 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02 2018.

На виконання вказаних рішень Чернігівського окружного адміністративного суду, 27.03.2020 відповідачем проведено виплату позивачу в сумі 45626,97 грн та 08.04.2020 в сумі 6727,76 грн, а всього 52354,73 грн, що підтверджується випискою Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (а.с.42-43).

Позивач вважає, що за не проведення розрахунку в день звільнення відповідач має нести відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, тому звернувся до суду за захистом своїх прав.

Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд розглянувши позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку грошової компенсації за дні невикористаної відпустки як учаснику бойових дій при звільненні в сумі 33383,74 грн. та стягнення середнього заробітку за час затримки, зазначає таке.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тобто, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України положення спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Верховний Суд наголошує, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі №825/1540/17.

Чинним на момент звернення позивача до суду законодавством прямо покладено на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Водночас, відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Разом з тим, Верховний Суд України також неодноразово висловлював таку правову позицію. Зокрема, у постанові від 15.09.2015 (справа № 21-1765а15), проаналізувавши вимоги статей 116, 117 КЗпП України, дійшов висновку про те, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Докази, що після ухвалення судових рішень у справах № 620/3248/19 та № 620/3249/19 позивачу виплачений середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, відсутні.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем вчинена бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 02.10.2019 по день фактичного розрахунку.

Як вже встановив суд, виплата вказаної суми остаточно проведена 08.04.2020.

В матеріалах справи наявна довідка про середньоденну заробітну плату позивача від 20.07.2020 № 502/2/9/272, яка розрахована відповідачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» де вказано, що середньоденна заробітна плата позивача становить 654,28 грн, затримка у виплаті якої складає 131 дні, та розмір середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні становить 85710,68 грн (654,28 грн*131).

Звертаючись з вимогою про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

З огляду на наведені висновки Верховного Суду відповідно, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України з урахуванням таких критеріїв.

Так, суд встановив, що про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, позивачу було відомо 02.10.2019, при цьому на час звільнення позивач погодився з нарахованим розміром відповідних сум, і лише у листопаді 2019 звернувся до суду про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку та індексацію. Крім того, виплачена за рішеннями суду сума становить 52354,73 грн.

Після надходження коштів, на виконання рішень Чернігівського окружного адміністративного суду, відповідачем позивачу виплачена компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та індексація грошового забезпечення на загальну суму 52354,73 грн, тобто вказана сума значно менша порівняно із середнім заробітком за час затримки розрахунку (85710,68 грн).

Важливим критерієм для зменшення розміру середнього заробітку, відповідно до правових висновків Верховного Суду, є період затримки (прострочення) виплати заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

Так, саме тривалість періоду затримки виплат зумовила зростання розміру середньої заробітку. Надаючи оцінку діям роботодавця, суд звертає увагу на сумлінність дій військової частини при проведенні розрахунку із працівником.

Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, суд зазначає, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, суд дослідивши обставини справи з урахуванням критеріїв, які слід враховувати, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, дійшов висновку про відповідність суми 30000,00 грн принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених заходів відповідальності.

При цьому суд наголошує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Отже, з урахуванням положень статті 117 КЗпП України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити позов у спосіб судового захисту, який суд вважає належним та дієвим у спірних правовідносинах, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 30000 (тридцять тисяч) грн 00 коп. без виключення сум відрахування на податки.

Щодо позовних вимог про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 15 000 грн., суд зазначає таке.

Як зазначено у пункті 2.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Основного Закону України.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя (постанова ВСУ від 14 грудня 2016 року № 428/7002/14-ц, пункт 13 пост. Пленуму ВСУ від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди).

Суд при вирішенні питання про наявність підстав відшкодування моральної шкоди позивачу дійшов висновку, що з боку роботодавця мало місце протиправна бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 02.10.2019.

Адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій суб`єкта владних повноважень. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції.

Позивач просить стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 15000,00 грн.

Так, виписками із КНП «Чернігівська обласна лікарня» ЧОР підтверджується стан здоров`я позивача, тому виходячи із вимог розумності, справедливості і достатності та враховуючи психоемоційний стан позивача, їх характер та зусилля позивача на відновлення свого порушеного права, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача розмір моральної шкоди у сумі 2000,00 грн.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення позову частково.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню частково, то суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А4583 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1135,95 грн. пропорційно до розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А4583 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Військової частини А4583 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 30000 (тридцять тисяч) грн 00 коп. без виключення сум відрахування на податки.

Стягнути з Військової частини А4583 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 2000 (дві тисячі) грн 00 коп.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А4583 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1135,95 грн (одну тисячу сто тридцять п`ять грн) 95 коп, сплачений відповідно до квитанцій №1 та № 2 від 10.07.2020 .

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , рнокпп рнокпп НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач: Військова частина А 4583, вул. Шевченка, 57,м. АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ 26616313.

Повний текст рішення виготовлено 30 липня 2020 року.

Суддя І.І. Соломко