Рішення № 90671657, 28.07.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/1558/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Хоми О.П.,

з участю секретаря судового засідання Павлішевського М.В.,

з участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача Кравця А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2777 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Військової частини А2777 (далі - відповідач, в/ч А2777), в якому просить:

- визнати бездіяльність в/ч А2777, що полягає у невиплаті компенсації за речове майно позивачу згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, протиправною;

- зобов`язати в/ч А2777 здійснити виплату грошової компенсації за неотримане речове майно згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі позивачу;

- зобов`язати відповідача виплатити на користь позивача моральну шкоду в сумі 5 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що при звільненні з військової служби відповідачем не виплачено позивачу грошову компенсацію за неотримане речове майно, виплата якої гарантована чинним законодавством України. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що суперечать положенням Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців». Бездіяльність відповідача спричинила йому моральну шкоду, яку позивач визначив у 5000 грн. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідачем позову не визнано з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, суть яких полягає у такому. Відповідно до умов контракту про проходження військової служби позивачем з Міністерством Оборони України, останній мав попередити про своє небажання продовжувати військову службу за три місяці до кінця терміну зазначеного контракту, однак цього не зробив. В свою чергу порушення позивачем умов контракту спричинило до затримки з виплатою компенсації за неотримане речове майно. Проте, в/ч А2777 проведено нарахування та виплата грошової компенсації за неотримане речове майно, а тому жодні діяння командування в/ч А2777 не могли спричинити позивачу моральної шкоди. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою від 26.02.2020 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі з проведенням підготовчого засідання.

Відповідачем 27.07.2020 (вх.№6859ел) подано відзив на позовну заяву.

Ухвалою від 28.07.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Суд, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 проходив військову службу у лавах Збройних Сил України, є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 .

Наказом командира в/ч А2777 (по особовому складу) від 25.07.2019 №44-РС ОСОБА_1 , звільнено з військової служби у запас на підставі підпункту «а» ( у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок військову службу».

Згідно з наказом командира в/ч А2777 від 27.07.2019 №164 ОСОБА_1 з 29.07.2019 виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Наказ не містить відомостей щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно.

ОСОБА_1 28.11.2019 звернувся до відповідача з рапортом про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно відповідно до вимог Постанови КМУ від 16 березня 2019 року № 178 «Про затвердження порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної Гвардії, Служби безпеки, Зовнішньої розвідки, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».

Відсутність відповіді в/ч А2777 на вказане звернення зумовила звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом.

Відповідно до наказу командира в/ч А2777 від 11.03.2020 №105 «Про виплату компенсації за неотримане речове майно» ОСОБА_1 13.03.20202 виплачено компенсацію за не отримане речове майно у розмірі 5 951 грн 37 к., що підтверджується додатком №1 до наказу, роздавальною відомістю №38 в/ч А2777, відомостями розподілення виплат в/ч А2777 та випискою по надходженням по картці/рахунку ОСОБА_1 , виданою АТКБ «ПРИВАТБАНК» від 23.07.2020.

При вирішенні спору суд керувався наступним.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або обмежену придатність до військової служби, за винятком випадків, визначених положеннями про проходження громадянами України військової служби.

Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизну та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ).

Статтею 1 Закону №2011-ХІІ встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною першою статті 9-1 Закону №2011-ХІІІ встановлено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).

Згідно із пунктами 2-4 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Пунктом 5 Порядку №178 передбачено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Згідно із абзацами 1, 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента від 10.12.2008 № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період визначено, що військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Таким чином, відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №178 грошова компенсація здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу, з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця, будь-які інші підстав для виплати грошової компенсації окрім звільнення з військової служби та загибелі військовослужбовця законодавством не передбачені.

Саме така правова позиція в подібних правовідносинах сформована Верховним Судом у постанові від 24.10.2018 у справі №813/1280/17.

Як встановлено судом, згідно з наказом командира в/ч А2777 від 29.07.2019 №164 позивача виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення з 30.07.2019.

При цьому відповідачем не виплачено позивачу грошову компенсації за неотримане речове майно.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 28.11.2019 звернувся до відповідача з рапортом про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.

Відповідач здійснив виплату компенсації за неотримане речове майно» ОСОБА_1 у розмірі 5 951 грн 37 к. 13.03.2020, що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку ОСОБА_1 , виданою АТКБ «ПРИВАТБАНК» від 23.07.2020.

Так виплату здійснено відповідно до наказу командира в/ч А2777 від 11.03.2020 №105 «Про виплату компенсації за неотримане речове майно».

Вказане свідчить про несвоєчасність проведення в/ч А2777 такої виплати.

Посилання відповідача на те, що затримка виплати позивачу компенсації за неотримане речове майно зумовлена порушенням позивачем умов контракту жодними доказами не підтверджено.

В рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007 зазначено, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

В пунктах 23, 26 рішення у справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, суд дійшов висновку, що якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Доводи відповідача про правомірність своєї бездіяльності спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Тому такі доводи судом до уваги не беруться.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Даючи оцінку поведінці відповідача, яка зумовила звернення позивача до суду з даним позовом, суд дійшов висновку, що несвоєчасність проведення в/ч А2777 виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно свідчить про бездіяльність відповідача, яка, не відповідає визначеним частиною другою статті 2 КАС України критеріям поведінки відповідача у спірних правовідносинах та порушує право позивача на своєчасне отримання такої компенсації.

Тому таку бездіяльність слід визнати протиправною, задовольнивши позовні вимоги в частині оскарження такої бездіяльності, шляхом визнання протиправною бездіяльності в/чА2777 щодо не своєчасної виплати ОСОБА_1 компенсації за речове майно

Щодо другої вимоги про зобов`язання в/ч А2777 здійснити виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, то така до задоволення не підлягає з огляду на фактичну виплату вказаної компенсації 13.03.2020 у розмірі 5 951 грн 37 к., що визначається позивачем і підтверджено належними та допустимими доказами, наявними у матеріалах справи.

Розмір грошової компенсації позивачем не оспорюється і не є предметом позову.

Стосовно позовної вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 5 000 грн маральної шкоди, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частиною першою статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає у: фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Позивач не надав суду жодних пояснень в обґрунтування розрахунку суми моральної шкоди (чому виходив саме з відповідної суми коштів, що оцінював для розрахунку).

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Позивач не надав жодних доказів щодо характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з оскаржуваними діями відповідача, характеру немайнових втрат, тяжкості вимушених змін у його життєвих і професійних стосунках, моральних переживаннях, стану здоров`я тощо. Також не зазначив, з яких міркувань він виходив, визначаючи суму шкоди (кратність співвідношення з мінімальною заробітною платою, прожитковим чи неоподаткованим мінімумом доходів громадян тощо).

Тому позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 139, 159, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини А2777 (м. Миколаїв, П/О Аляуди, 54003, код ЄДРПОУ 26614165) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2777 щодо не своєчасної виплати ОСОБА_1 компенсації за речове майно.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 30 липня 2020 року.

Суддя О.П. Хома