Рішення № 90671558, 27.07.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/4269/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2020 року зал судових засідань № 11

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Кушика Й.-Д. М.,

представника відповідача Поповича С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до кінологічного навчального центру (військова частина 2418) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі – позивач) до кінологічного навчального центру (військова частина 2418) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України код ЄДРПОУ 14321498, місцезнаходження: 80074, Львівська обл., Сокальський р-н, м. Великі Мости, вул.Львівська, 166 (далі – відповідач), в якій позивач, з урахуванням заяви про уточнення та збільшення позовних вимог від 14.07.2020, просить:

- зобов`язати кінологічний навчальний центр (військова частина 2418) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 16.02.2018 по 15.05.2020, виходячи із середньоденного заробітку 224,26 грн із одночасною компенсацією сум ПДФО відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Ухвалою від 09.06.2020 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі.

Ухвалою від 15.07.2020, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, суд прийняв до провадження заяву позивача про уточнення та збільшення позовних вимог від 14.07.2020.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не здійснив своєчасний розрахунок при звільненні, а тому повинен нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період із 16.02.2018 по 15.05.2020 із одночасною компенсацією сум ПДФО.

03.07.2020 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Вказав, що при визначення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні необхідно застосовувати принцип співмірності. Зауважив, що правильною є сума середньоденного заробітку, яку визначив позивач.

07.07.2020 представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що період затримки у проведення повного розрахунку при звільненні становить 819 днів. Вказав, що суд може, але не зобов`язаний зменшувати розмір відшкодування відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.

У заяві про уточнення та збільшення позовних вимог від 14.07.2020 представник позивача вказав про необхідність компенсації сум ПДФО відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

У додаткових поясненнях від 14.07.2020 представник позивача виклав ті ж аргументи, що й у попередніх заявах по суті справи.

У судове засідання позивач не з`явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Клопотань про розгляд справи без його участі до суду не надходило.

У судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив. Просив суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Наказом начальника Кінологічного навчального центру Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2418) від 19.07.2016 №117-ос “По особовому складу” старшого прапорщика ОСОБА_1 зараховано у списки особового складу навчального центру та на всі види забезпечення 19.07.2016.

Наказом начальника Кінологічного навчального центру від 15.02.2018 №34-ос “Про особовий склад” підполковника ОСОБА_2 звільнено з військової служби в запас за підпунктом “і” пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” та наказом від 09.02.2018 за №28-ос - виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

У зв`язку з не проведенням індексації грошового забезпечення за період з 19.07.2016 по 15.02.2018 позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.04.2020 у справі №380/2451/20 позов ОСОБА_1 до Кінологічного навчального центру Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2418) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність Кінологічного навчального центру (військова частина 2418) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 на день звільнення, а саме 15.02.2018, індексації грошового забезпечення за період часу з 19.07.2016 по 15.02.2018; зобов`язано Кінологічний навчальний центр (військова частина 2418) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 19.07.2016 по 15.02.2018. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

15.05.2020 відповідач перерахував позивачу заборгованість із виплати індексації грошового забезпечення за період з 19.07.2016 по 15.02.2018 у розмірі 13434,00 грн.

Виходячи з наявності підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 16.02.2018 по 15.05.2020, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 зазначеного Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене у вказаній статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП України).

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статею 116 вказаного Кодексу.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.

Суд встановив, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 15.02.2018.

15.05.2020 відповідач перерахував позивачу заборгованість із виплати індексації грошового забезпечення за період з 19.07.2016 по 15.02.2018 у розмірі 13434,00 грн.

Суд вважає, що за 15.05.2020 відповідач не повинен виплачувати позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, оскільки у цей день заборгованість виплачена, а тому у задоволенні позову у цій частині необхідно відмовити.

Суд зазначає, що на користь працівника, щодо якого мала місце несвоєчасність розрахунку при звільненні, підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з кількості робочих днів протягом періоду такої затримки.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а.

Відтак, період з 16.02.2018 по 14.05.2020 є періодом за який відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, та який становить 558 робочих дні.

Згідно з довідкою військової частини 2418 від 10.07.2020 № 93 середньоденний заробіток позивача становить 220,64 грн.

Суд при розгляді справи враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі №6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 №13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а (К/9901/8793/18), та бере до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Так, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 13434,00 грн (нарахована індексація грошового забезпечення 15.05.2020) / 123117,12 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) *100 = 10,91 %.

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 10,91% становить: 220,64 грн (середньоденна заробітна плата позивача) * 10,91 = 24,07 грн; 24,07грн * 558 (кількість днів затримки розрахунку) = 13431,06 грн.

З огляду на викладені обставини, з урахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 13431,06 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Щодо вимоги в частині застосування при стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).

Згідно з пунктами 2 - 5 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Держспецзв`язку, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, Порядком № 44 передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки.

Оскільки середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні не входить до складу грошового забезпечення, а є фактично мірою відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, то суд вважає, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до статті 139 КАС України необхідно стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 840,80 грн, сплачений згідно з квитанцією 17.07.2020 №1021471738.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 245 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Зобов`язати Кінологічний навчальний центр (військова частина 2418) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 16.02.2018 по 14.05.2020 у розмірі 13431,06 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути з Кінологічного навчального центру (військова частина 2418) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України код ЄДРПОУ 14321498, місцезнаходження: 80074, Львівська обл., Сокальський р-н, м. Великі Мости, вул. Львівська, 166 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 30 липня 2020 року.

Суддя А.Г. Гулик