Рішення № 90671551, 24.07.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/1115/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Москаля Р.М., за участі секретаря судового засідання Михалюк М.Ю., позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки Коропецької Н.В., представника відповідача Грицевич Н.Я., розглянув в відкритому судовому засіданні в місті Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) 05.02.2020 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації (далі - Департамент, відповідач) з такими вимогами: - скасувати наказ №81-к від 27.06.2019; - поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді головного спеціаліста відділу надання соціальних послуг управління соціального обслуговування Департаменту соціального захисту населення обласної державної адміністрації; - стягнути середній заробіток у розмірі 54393,90 грн. (станом на 12.12.2019).

Позивачка не погоджується з рішенням відповідача про звільнення з посади за закінченням строку трудового договору та просить скасувати таке як протиправне. Вказує, що відповідно до розпорядження №966/0/8-16 від 07.09.2016 з 07.09.2016 призначена по посаду головного спеціаліста на умовах строкового трудового договору на час відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 дитина ОСОБА_2 досягла трирічного віку, проте роботодавець не прийняв рішення про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору та допустив до роботи, позивачка ще пів року працювала на згаданій посаді. Позивачка посилається на статтю 36 Кодексу законів про працю України та стверджує, що трудовий договір між нею та роботодавцем став безстроковим. Той факт, що роботодавець надав ОСОБА_2 після досягнення її дитиною трирічного віку відпустку іншого виду не впливає на трудові відносини з ОСОБА_1 . З цих мотивів позивачка просить суд поновити її на роботі, а також стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою від 10.02.2020 суд відкрив провадження у цій справі. Цією ж ухвалою суд визнав поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з цим позовом та поновив його. Відповідач вважав, що ОСОБА_1 пропустила строк звернення до суду, подав клопотання та з цих підстав просив залишити позов без розгляду (а.с. 53-55). Відповідач вважав, що предметом судового оскарження у цій справі є наказ директора Департаменту №81-к від 27.06.2019 «Про звільнення ОСОБА_1 », про наявність якого позивачці стало відомо ще 02.09.2019, а допущена позивачкою помилка щодо підсудності розгляду її спору, подання такого спочатку Личаківського районного суду м. Львова не може бути поважною причиною для поновлення строку звернення до суду. Позивачка подала заперечення на клопотання (а.с.84-85), навела аргументи щодо поважності пропуску нею строку звернення до Львівського окружного адміністративного суду з цим позовом представила докази тривалого перебування як на стаціонарному, так і на амбулаторному лікуванні після звільнення з посади, в тому числі після прийняття Личаківським районним судом ухвали щодо закриття провадження, а також довідку до акта огляду медико-соціальної експертної комісії про встановлення їй після звільнення третьої групи інвалідності. Суд повернувся до питання строку звернення позивачки до суду з цим позовом та дійшов висновку, що позивачка з поважних причин пропустила визначений частиною п`ятою статті 122 КАС України строк звернення до суду, тому немає підстав змінювати прийняте на стадії відкриття провадження у цій справі рішення про поновлення позивачу строку звернення до суду з цим позовом (ухвала від 02.06.2020, а.с. 92-94).

Відповідач позов не визнає. Представник Департаменту подав відзив на позовну заяву, заперечення (а.с. 96-99, 142-145, 183-184) та просить суд відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі. Зазначає, що на підставі заяви позивачка відповідно до розпорядження голови облдержадміністрації №966/0/8-16 від 07.09.2016 призначена з 07.09.2016 на посаду головного спеціаліста відділу обслуговування населення та стаціонарних установ управління соціального обслуговування та захисту населення Департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації на умовах строкового трудового договору - на час відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_2 . З посиланням на приписи статті 2 Закону України «Про відпустки» представник відповідача посилається на гарантії щодо збереження місця роботи (посади) за працівником, що перебуває у будь-якій відпустці, в т.ч. у відпустці у зв`язку із вагітністю та пологами і у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею відповідного віку. Відповідача вважає, що відпустка починається з дати, зазначеної в заяві про її надання та закінчується в день виповнення дитиною трьох років, а у випадку надання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості - в день фактичного виходу на роботу. Оскільки дитина ОСОБА_2 потребувала домашнього догляду, про що було надано медичну довідку (дійсна до 30.06.2020), після досягнення дитиною трирічного віку їй було надано відпустку без збереження заробітної плати по догляду за дитиною тривалістю, визначеною в медичному висновку. З огляду на вихід з 30.06.2019 на роботу основного працівника, ОСОБА_1 було звільнено з посади з 30.06.2019 - у зв`язку із закінченням терміну строкового трудового договору. При цьому представник відповідача вважає, що переукладення строкового трудового договору у випадку, що підпадає під частину другу статті 23 КЗпП, не тягне набуття трудовим договором характеру безстрокового чи укладеного на невизначений строк.

Представник позивачки подала заперечення на відзив та письмові пояснення (а.с.138-141, 151-155), вважає безпідставним посилання відповідача, що позивачку призначено на посаду на період відсутності державного службовця, за яким відповідно до Закону України «Про державну службу» зберігається посада державного службовця. Представник позички наголосила, що відповідно до розпорядження №966/0/8-16 від 07.09.2016 ОСОБА_1 призначена на посаду час відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_2 . Відповідно до цього розпорядження, строк трудового договору з ОСОБА_1 закінчився в день досягнення сином працівниці ОСОБА_2 трирічного віку (ІНФОРМАЦІЯ_4), тому роботодавець повинен був звільнити ОСОБА_1 з причини закінчення строкового трудового договору. Оскільки відповідач не прийняв рішення про звільнення позивачки і вона продовжувала працювати, представник позивачки стверджує, що трудовий договір між позивачкою та роботодавцем став безстроковим відповідно до частини першої статті 31-1 КЗпП.

Представник позивачки здійснила розрахунок середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу, що за 263 дні вимушеного прогулу складає 114399,74 грн. (а.с.186).

Суд заслухав пояснення представників сторін, дослідив долучені до матеріалів справи докази та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

07.09.2016 голова Львівської обласної державної адміністрації за заявою ОСОБА_1 та на підставі подання в.о. директора департаменту соціального захисту населення ЛОДА прийняв розпорядження №966/0/8-16, відповідно до якого призначив ОСОБА_1 з 07.09.2016 на посаду головного спеціаліста відділу обслуговування населення та стаціонарних установ управління соціального обслуговування та захисту населення департаменту соціального захисту населення обласної державної адміністрації на умовах строкового трудового договору на час відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_2 (а.с. 103).

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , досяг трирічного віку ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 продовжувала працювати на посаді головного спеціаліста відділу обслуговування населення та стаціонарних установ управління соціального обслуговування та захисту населення департаменту соціального захисту населення обласної державної адміністрації, відповідач не прийняв рішення про звільнення позивачки у зв`язку із закінченням терміну строкового трудового договору.

14.12.2018 ОСОБА_4 подала в.о. директора департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації заяву, просила надати їй з 31.12.2018 відпустку без збереження заробітної плати по догляду за дитиною, яка потребує індивідуального догляду (а.с. 162). До заяви ОСОБА_2 долучила довідку №215 від 12.12.2018, видану ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про потребу дитини у домашньому догляду, дійсна до 30.06.2019 (а.с. 147). На підставі заяви ОСОБА_2 в.о. директора департаменту соціального захисту населення ЛОДА 20.12.2018 видав наказ №167-к «Про надання відпустки ОСОБА_2 », відповідно до якого надав ОСОБА_2 відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, як такою, що потребує домашнього догляду, з 31.12.2018 до 30.06.2019. Правову підстави видання наказу зазначено статтю 179 КЗпП, пункт 3 частини першої статті 25 Закону України «Про відпустки» (а.с. 163).

Відповідно до листка непрацездатності серія АДУ №266157 ОСОБА_1 з 27.06.2019 по 08.07.2019 перебував на амбулаторному лікуванні (а.с. 17).

На підставі заяви ОСОБА_2 від 27.06.2019 в.о. директора департаменту соціального захисту населення ЛОДА прийняв наказ №82-к від 27.06.2019 «Про вихід із соціальної відпустки ОСОБА_2 », вважав ОСОБА_2 такою, що приступила до виконання службових обов`язків головного спеціаліста відділу обслуговування населення та стаціонарних установ управління соціального обслуговування та захисту населення департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації з 01.07.2019 (а.с. 164).

Наказом директора департаменту соціального захисту населення ЛОДА від 27.06.2019 №81-к «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 » ОСОБА_1 з 30.06.2019 звільнено з посади головного спеціаліста відділу надання соціальних послуг управління соціального обслуговування департаменту соціального захисту населення обласної державної адміністрації у зв`язку із закінченням терміну строкового трудового договору на підставі частини першої статті 85 Закону України «Про державну службу» та пункту 2 статті 36 та статей 47,116 Кодексу Законів про працю України (а.с. 11).

При оцінці спірних правовідносин та прийнятті рішення суд керується такими нормами права:

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4, пункту 2 частини першої статті 19 КАС України: - юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; - публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Поняття державної служби дає визначення Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VІІІ (далі - Закон №889-VІІІ) - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави (стаття 1). Сфера дії Закону №889-VІІІ визначена в статті 3 - цей закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 889-VІІІ державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Підстави для припинення державної служби визначені у статті 83 Закону №889-VІІІ. Так, згідно з пунктом 2 частини першої цієї статті державна служба припиняється у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону).

Припинення державної служби у зв`язку із закінченням строку призначення на посаду державної служби регламентовано в статті 85 Закону №889-VІІІ. Так, у разі призначення на посаду державної служби на певний строк державний службовець звільняється з посади в останній день цього строку. Державний службовець, призначений на посаду державної служби на період заміщення тимчасово відсутнього державного службовця, за яким зберігалася посада державної служби, звільняється з посади в останній робочий день перед днем виходу на службу тимчасово відсутнього державного службовця. У такому разі тимчасово відсутній державний службовець зобов`язаний письмово повідомити керівника державної служби не пізніш як за 14 календарних днів про свій вихід на службу.

Згідно з частиною третьою статті 5 Закону №889-VIII дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 58 Закону № 889-VІІІ додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати та інші види відпусток надаються державним службовцям відповідно до закону.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Право на відпустки згідно з частиною третьою статті 2 Закону №504/96-ВР забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом.

В статті 4 Закону №504/96-ВР визначено види відпусток:

1) щорічні відпустки: - основна відпустка (стаття 6 цього Закону); - додаткова - відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); - додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); - інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);

3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону);

3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону);

4) соціальні відпустки: - відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); - відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); - відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); - додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону);

5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Відповідно до статті 18 Закону №504/96-ВР після закінчення відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Підприємство за рахунок власних коштів може надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 25 Закону №504/96-ВР відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов`язковому порядку матері або іншим особам, зазначеним у частині третій статті 18 та частині першій статті 19 цього Закону, в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку [. . .].

Стаття 179 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) регламентує надання відпустки у зв`язку з вагітністю, пологами і для догляду за дитиною.

За бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства. Підприємства, установи та організації за рахунок власних коштів можуть надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості (частини третя, четверта).

У разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов`язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку (частина шоста).

Відповідно до норм статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Відповідно до частини першої статті 391 КЗпП України якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

При прийнятті рішення суд виходить з таких мотивів:

відповідно до розпорядження №966/0/8-16 від 07.09.2016 ОСОБА_1 призначена на посаду з метою заміщення посади державної служби на період відсутності державного службовця, за яким зберігається посада державної служби, - на умовах строкового трудового договору. Так, у згаданому розпорядженні чітко визначено, що позивачка приймається на роботу: 1) на умовах строкового трудового договору; 2) на час відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_2 .

Подія, що визначала закінчення строку трудового договору з ОСОБА_1 (досягнення дитиною ОСОБА_2 трирічного віку) настала ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України та частини другої статті 85 Закону №889-VІІІ роботодавець мав підстави звільнити ОСОБА_1 з ІНФОРМАЦІЯ_1, проте цього не зробив. Суд констатує, що ОСОБА_1 продовжувала працювати на визначеній розпорядженням №966/0/8-16 від 07.09.2016 посаді ще пів року.

Норми статті 391 КЗпП України визначають, що якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. З огляду на викладене суд дійшов висновку, відносини з проходження ОСОБА_1 публічної служби трансформувалися, оскільки її трудовий договір на підставі норм статті 391 КЗпП України є продовженим на невизначений строк.

Тому у відповідача не було правових підстав звільняти ОСОБА_1 у в червні 2020 року з підстави «у зв`язку із закінченням терміну строкового трудового договору», а наказ №91-к від 27.06.2020 є протиправним.

Щодо аргументів відповідача про те, що строковий трудовий договір із ОСОБА_1 припинився у зв`язку із виходом на роботу основного працівника суд зауважує таке.

Дійсно, Закони України «Про відпустки» та «Про державну службу» передбачають збереження посади державної служби державного службовця, який перебуває як у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, так і відпустці без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку - а у разі, коли дитина потребує стороннього домашнього догляду. Водночас суд враховує, що ці відпустки є відпустками різних видів, їх неможна ототожнювати.

ОСОБА_2 ще 14.12.2018 звернулася до роботодавця із проханням надати їй 31.12.2018, тобто після досягнення дитиною трирічного віку, додаткову відпустку іншого виду. Відповідач на підставі цієї заяви та довідки про потребу дитини у домашньому догляді прийняв наказ №167-к від 20.12.2018, відповідно до якого надав ОСОБА_2 відпустку з 31.12.2018 до 30.06.2019 включно без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду.

Оскільки роботодавець був зацікавлений у подальшій роботі ОСОБА_1 на посаді після ІНФОРМАЦІЯ_1 (це очевидно з його конклюдентних діянь - відповідач не прийняв рішення про звільнення позивачки), у відповідача було 10 днів для врегулювання цього питання: 1) роботодавець міг запропонувати ОСОБА_1 продовжити строк/укласти новий строковий трудовий договір на час перебування ОСОБА_2 у додатковій відпустці без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду; 2) роботодавець міг не приймати жодного рішення (що він і зробив) і трансформувати трудовий договір ОСОБА_1 у безстроковий. Суд враховує повідомлені учасниками справи обставини про те, що в Департаменті як станом на ІНФОРМАЦІЯ_1, так і станом на дату прийняття оскарженого рішення були незаміщені вакансії, тому залишення ОСОБА_1 на службі не перешкоджає надалі вирішити про переміщення чи позивачки, чи ОСОБА_2 по службі для врегулювання проблеми.

Отже, позовні вимоги про скасування наказу департаменту соціального захисту населення ЛОДА №81-к від 27.06.2019 «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 » є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Оскільки суд дійшов висновку про протиправність рішення про звільнення позивача з посади, то ОСОБА_1 підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого вона була протиправно звільнена. Суд встановив, що останнім днем перебування ОСОБА_1 на посаді було 30.06.2019. З огляду на це позивачка підлягає поновленню на посаді з 01.07.2019.

Частиною другою статті 235 КЗпП України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР за правилами, передбаченими Порядом обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 (далі - Порядок № 100). Відповідно до наданої відповідачем довідки (а.с. 182) середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становила 434,98 грн. Період вимушеного прогулу позивачки обраховується в робочих днях починаючи з першого дня після звільнення до дати прийняття рішення про поновлення позивачки на посаді (з 01.07.2019 по 24.07.2020). При обрахуванні середнього заробітку суд враховує, що з 27.06.2019 по 08.07.2019 ОСОБА_1 перебувала на листку тимчасової непрацездатності, відповідно до наданих роз`яснень Львівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області (а.с.131), допомога по тимчасовій непрацездатності з 27.06.2019 оплачена за рахунок коштів роботодавця, а з 02.07.2019 по 08.07.2019 за рахунок коштів Фонду соціального страхування. Позивачка підтвердила оплату шести робочих днів за липень 2019 та просила стягнути середній заробіток за 263 дні вимушеного прогулу.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 114399,14 грн. (263 р.д. х 434,98 грн/день). Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі необхідності в резолютивній частині рішення також вказується про порядок і строк виконання рішення. Суд встановлює, що при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу роботодавцеві слід утримати з цієї суми та перерахувати у відповідні бюджети/фонди передбачені законодавством податки, збори та інші обов`язкові платежі.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу надання соціальних послуг управління соціального обслуговування департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації та стягнення заробітної плати за один місяць в розмірі 9134 гривень 58 коп. підлягає негайному виконанню.

Питання про розподіл судових витрат за приписами статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору та не надав доказів понесення інших видів судових витрат.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, 371, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити адміністративний позов повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації №81-к від 27.06.2019 "Про звільнення з роботи ОСОБА_1 ".

Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді головного спеціаліста відділу надання соціальних послуг управління соціального обслуговування департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації з 01.07.2019.

Стягнути з Департаменту соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації (79016, Львівська область, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10; ідентифікаційний код 25254902) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.07.2019 по 24.07.2020 в розмірі 114399 (сто чотирнадцять тисяч триста дев`яносто дев`ять) гривень 74 коп.

Встановити такий порядок виконання рішення суду щодо стягнення коштів: при виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу роботодавцеві слід нарахувати, утримати та перерахувати у відповідні бюджети/фонди передбачені законодавством податки, збори та інші обов`язкові платежі.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 9134 (дев`ять тисяч сто тридцять чотири) гривні 58 коп. підлягає до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, що постановив рішення, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 29.07.2020.

Суддя Москаль Р.М.