Рішення № 90671549, 23.07.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №380/2211/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Шиц А.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Петруняк О.Б.,

розглянувши у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Бориславської міської ради Львівської області про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Бориславської міської ради Львівської області, із вимогою – визнати протиправною та скасувати постанову міського голови м.Борислав Яворського Ігора Романовича про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ОМС5316/652/АВ/ФС від 20.02.2020 року.

Позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що висновок відповідача про допуск позивачем до роботи осіб без укладання трудового договору, якого він дійшов в ході інспекційного відвідування позивача, є таким, що не підтверджений жодними належними та допустимими доказами. Позивач стверджує, що між гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1 були укладені договори про виконання разової роботи, при цьому дії останнього щодо укладення даних договорів не можуть бути розцінені як фактичний допуск працівників до роботи без оформлення трудового договору, що свідчить про відсутність в діях позивача ознак порушення ч.ч.1, 3 ст.24 КЗпП України.

Ухвалою судді від 18.03.2020 року вказану позовну заяву було залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення недоліків. На виконання вимог зазначеної ухвали судді позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою судді від 30.03.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін.

На заперечення проти позовних вимог 16.04.2020 року від відповідача засобами поштового зв`язку надійшов до суду відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач посилається на те, що в ході інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 встановлено, що позивач допустив до роботи осіб без укладання трудового договору, за що нормами чинного законодавства передбачено накладення штрафу. На переконання відповідача, у даному випадку між позивачем та гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 виникли трудові, а не, як зазначає позивач, цивільно-правові відносини. Відповідач вважає, що він, як суб`єкт владних повноважень діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність винесення постанови про накладення штрафу. Додатково відповідач наголосив, що проведене інспекційне відвідування позивача було здійснено відповідно до вимог чинного трудового законодавства та з належним дотриманням прав позивача. Відповідач стверджує у відзиві, що позивачем було скоєно порушення, відповідальність за яке передбачена абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, тому не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

28.04.2020 року від позивача засобами поштового зв`язку надійшла до суду відповідь на відзив, в якій останній додатково обґрунтував свої позовні вимоги.

У судових засіданнях позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали, надали пояснення, аналогічні тим, що викладені у позовній заяві та у відповіді на відзив, просили суд позов задоволити повністю.

У судове засідання, призначене, зокрема, на 23.07.2020 року відповідач явку уповноваженого не забезпечив. 22.07.2020 року засобами електронного зв`язку від відповідача надійшло до суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з запровадженням Кабінетом Міністрів України карантинних заходів на території України.

Вирішуючи питання про доцільність участі в судовому засіданні представника відповідача, суд враховує наступне.

Відповідно до ст.29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 року, постановою КМ України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (з урахуванням змін внесених постановою КМ України від 16.03.2020 року №215) встановлено з 12.03.2020 року до 03.04.2020 року на всій території України карантин, заборонивши: відвідування закладів освіти її здобувачами; з 00 год. 01 хв. 17 березня 2020 року до 3 квітня 2020 року проведення всіх масових (культурних, розважальних, спортивних, соціальних, релігійних, рекламних та інших) заходів, у яких бере участь понад 10 осіб, крім заходів, необхідних для забезпечення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування; з 00 год. 01 хв. 17 березня 2020 року до 3 квітня 2020 року роботу суб`єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), торговельно-розважальних центрів, інших закладів розважальної діяльності, фітнес-центрів, закладів культури, торговельного і побутового обслуговування населення, крім роздрібної торгівлі продуктами харчування, пальним, засобами гігієни, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, засобами зв`язку, провадження банківської та страхової діяльності, а також торговельної діяльності і діяльності з надання послуг з громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень за умови забезпечення відповідного персоналу засобами індивідуального захисту.

Рішенням Уряду від 22.07.2020 року продовжено дію адаптивного карантину до 31 серпня 2020 року.

Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) від 30.03.2020 року №540-IX, який набрав чинності 02.04.2020 року, розділ VI «Прикінцеві положення» КАС України було доповнено пунктом 3 яким визначено, що «під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки, зокрема, щодо строку розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження тощо продовжуються на строк дії такого карантину».

Суд зауважує, що у період дії карантинних заходів Львівським окружним адміністративним судом забезпечено процесуальну можливість для сторін та учасників справи доступу до суду, в тому числі і шляхом проведення судового засідання в порядку відеоконференції та надіслання до суду необхідних процесуальних документів й письмових пояснень у даній справі для урахування їх під час розгляду справи.

При цьому, суд зважає на те, що у відповідача була процесуальна можливість прийняти участь у розгляді даної справи, шляхом проведення судового засідання в порядку відеоконференції та висловлення своєї позиції як в усній, так і у письмовій формі, шляхом надіслання додаткових пояснень на поштову чи електронну адресу суду. Проте, відповідач, незважаючи на широкий обсяг прав, наданих йому щодо забезпечення його процесуальної можливості доступу до суду таким правом не скористався.

Більше того, суд наголошує, що розгляд справи неодноразово відкладався за клопотанням відповідача, у зв`язку із карантинними заходами.

З огляду на приведені обставини справи, суд вважає, що чергове відкладення розгляду справи є необґрунтованим та таким, що призводить до свідомого затягування відповідачем-суб`єктом владних повноважень розгляду справи, порушення права інших осіб на доступ до суду та порушення судом процесуальних норм щодо граничних строків вирішення спору.

Водночас, з огляду на вищевикладене, зважаючи на те, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи по суті, від відповідача надійшов до суду відзив на позовну заяву, з метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, задля захисту життя, здоров`я і безпеки, зокрема, учасників справи, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи і ухвалив здійснювати розгляд справи у відсутності уповноваженого представника відповідача.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

На підставі направлення від 20.12.2019 року №2 направлено начальника служби управління персоналу, інспектора праці Бориславської міської ради Хомич А.І. для проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 в період з 23.12.2019 року по 10.01.2020 року з приводу дотримання останнім вимог законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин.

За результатами такого інспекційного відвідування інспектором праці 10.01.2020 року було складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №ОМС-ЛВ5316/652/АВ та видано припис від 10.01.2020 року №ОМС-ЛВ5316/652/АВ/П про усунення виявлених порушень.

В акті зафіксовано: «в ході проведення інспекційного відвідування 23.12.2019 року у ФОП ОСОБА_1 , за адресою фактичного місця здійснення господарської діяльності – АДРЕСА_1 , при виконанні трудових функцій столяра було виявлено трьох осіб (виготовлення дверей). Двоє чоловіків відмовились представитись. На вимогу інспектора представитись чоловіки залишили робоче місце і втекли. Вказані особи були в робочому одязі та працювали з робочим інструментом на момент інспекційного відвідування. Одним із трьох працював ФОП ОСОБА_1 . Зі слів ФОП ОСОБА_1 , двоє чоловіків, яких допущено до роботи це його сини ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Під час проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 надав пояснення (зафіксоване засобом фото- та відеотехніки в ході інспекційного відвідування) про те, що він не має можливості оформити працівників і як буде така можливість, то він обов`язково оформить; один з працівників оформлений по догляду за громадянином похилого віку, тому не хоче укладати трудовий договір.

Під час проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 не надав жодних документів (наказів про прийняття на роботу, трудових договорів, повідомлення ДФС та ін.), ведення яких передбачено законодавством про працю при виконанні найманої праці, що свідчить про неналежне оформлення трудових відносин».

У подальшому, 20.02.2020 року міським головою м.Борислав за наслідками розгляду справи про накладення штрафу і на підставі вказаного акту інспекційного відвідування, постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ОМС5316/652/АВ/ФС за порушення позивачем вимог частин 1, 3 статті 24 КЗпП України, відповідальність за які передбачено абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, накладено на ФОП ОСОБА_1 штраф в розмірі 250380,00 грн.

Тож, вважаючи постанову міського голови м.Борислава №ОМС5316/652/АВ/ФС від 20.02.2020 року про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами у розмірі 250380,00 грн. - протиправною, позивач звернувся з означеним позовом до суду, в якому просить суд вказану постанову скасувати.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 року №823 «Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю» затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (надалі по тексту - Порядок №823), який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі – об`єкт відвідування), з урахуванням особливостей, визначених, зокрема, Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».

Відповідно до пункту 2 Порядку №823, заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань, що проводяться інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Згідно з пунктом 8 Порядку №823, про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі.

Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.

Згідно з пунктом 9 Порядку №823, під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення. На вимогу об`єкта відвідування або уповноваженої ним посадової особи інспектор праці надає копію відповідного направлення на проведення інспекційного відвідування та вносить запис про проведення інспекційного відвідування до відповідного журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) об`єкта відвідування (за його наявності) перед наданням акта для підпису.

За приписами пункту 9 Порядку №823 тривалість інспекційного відвідування, невиїзного інспектування не може перевищувати 10 робочих днів.

Відповідно до пункту 19 Порядку №823, за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) (далі - акт), і в разі виявлення порушень вимог законодавства про працю - припис щодо їх усунення.

Згідно з пунктом 20 Порядку №823, акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та об`єктом відвідування або уповноваженою ним особою.

Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.

Відповідно до пункту 21 Порядку №823, якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною.

Зауваження можуть бути подані об`єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дня, що настає за днем підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.

У відповідності до пункту 23 Порядку №823, припис є обов`язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об`єктом відвідування порушень вимог законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Згідно з пункту 27 Порядку №823, у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом, після розгляду зауважень об`єкта відвідування до нього (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

У разі виконання припису в установлений у ньому строк, заходи до притягнення об`єкта відвідування до відповідальності не вживаються (п.28 Порядку №823).

Відповідно до пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України №509 від 17.07.2013 року (надалі по тексту - Порядок №509), штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи). Штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади.

Пунктом 3 Порядку №509 встановлено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу (пункт 8 Порядку №509).

Таким чином, суд визначив, що належним відповідачем у даній справі є Бориславська міська рада Львівської області.

З приводу виявлених в ході інспекційного відвідування порушень вимог ч.1, ч.3 ст.24 КЗпП України, що стали підставою для прийняття оскаржуваної постанови, то суд, з урахуванням встановлених обставин, зазначає та враховує наступне.

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно ч.1 ст.23 КЗпП України, трудовий договір може бути: 1)безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2)на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3)таким, що укладається на час виконання певної роботи.

У відповідності до ч.1 ст.24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1)при організованому наборі працівників; 2)при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3)при укладенні контракту; 4)у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5)при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6)при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7)в інших випадках, передбачених законодавством України.

Згідно ч.3 ст.24 КЗпП України, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи аналіз наведених норм права, суд зазначає, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства.

Загальне визначення цивільно-правового договору подається у статті 626 Цивільного кодексу України (надалі по тексту- ЦК України): договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відтак, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Цивільно-правові договори застосовуються, як правило, для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення цієї мети договір вважається виконаним і дія його припиняється. Тобто, він застосовується для реалізації визначених, найчастіше разових робіт.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2 ст.837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

В силу ч.1 ст.843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Згідно приписів ч.1 ст.850 ЦК України, замовник зобов`язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду. Суд зауважує, що на виконання зазначених приписів, замовник передбачив відсутність підпорядкованості правилам внутрішнього трудового розпорядку, та поклав обов`язок організації процесу виконання робіт з використанням власних засобів на виконавця, таким чином надавши йому можливість вільно обирати зручний для роботи час.

Судом з матеріалів справи встановлено, що 20.12.2019 року ФОП ОСОБА_1 (надалі по тексту – замовник) уклав з громадянином ОСОБА_2 (надалі по тексту - виконавець), цивільно-правовий договір про виконання разової роботи, яким замовник в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі доручає виконавцеві, а виконавець бере на себе зобов`язання на свій ризик виконати наступну разову роботу: встановлення дверних завісів і дверних замків, шліфування та лакування трьох двополотних зовнішніх дерев`яних блоків, строком до 01.01.2020 року. На виконання договору сторонами складено 02.01.2020 року акт здачі-приймання виконаної разової роботи, згідно договору про виконання разової роботи від 20.12.2019 року.

Так, 20.12.2019 року ФОП ОСОБА_1 (надалі по тексту – замовник) уклав з громадянином ОСОБА_3 (надалі по тексту - виконавець), цивільно-правовий договір про виконання разової роботи, яким замовник в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі доручає виконавцеві, а виконавець бере на себе зобов`язання на свій ризик виконати наступну разову роботу: встановлення дверних завісів і дверних замків, шліфування та лакування трьох двополотних зовнішніх дерев`яних блоків, строком до 01.01.2020 року. На виконання договору сторонами складено 02.01.2020 року акти здачі-приймання виконаної разової роботи, згідно договору про виконання разової роботи від 20.12.2019 року.

Враховуючи обсяг наданих послуг (робіт), узгоджена сторонами винагорода/вартість виконаних робіт виконавця ОСОБА_2 складає 1500,00 грн., виконавця ОСОБА_3 склала всього 3000,00 грн. Підписанням актів сторони засвідчили, що послуги надані виконавцем замовникові і сторони претензій одна до одної не мають.

Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання, трудова діяльність не припиняється.

Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт (Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 року №127/21595/16-ц).

Натомість, укладені та виконані сторонами цивільно-правові договори не передбачають підпорядкування виконавця внутрішньому трудовому розпорядку; укладені договори не містять обов`язку виконавців бути присутніми на підприємстві у визначені робочі години, регламентації процесу праці, часу та тривалості робочого часу.

Необхідність укладення цивільно-правових договорів з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обумовлюється відсутністю необхідності систематично виконувати роботу певного виду на підприємстві, необхідністю виконувати лише конкретні обсяги замовлень не систематично.

Отже, підрядники самостійно в межах встановлених строків договору визначали порядок та окремі етапи роботи, при цьому правила внутрішнього розпорядку позивача на них не розповсюджувалися.

Оплата за цивільно-правовими угодами проведена в повному обсязі, протилежного відповідачем не доведено.

Згідно зі ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В свою чергу, відповідно до ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, наявність обставин, що вказують на відсутність спрямування правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, є лише підставою розгляду питання компетентним судом для визнання правочину недійсним (тобто вказує на оспорюваність правочину).

У той же час, згідно зі ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судом взято до уваги, що укладені позивачем договори із громадянами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у встановленому порядку недійсними - не визнані.

При цьому, відповідач не має повноважень на визнання укладених позивачем із вищевказаними громадянами цивільно-правових договорів з надання послуг недійсними або визнавати їх трудовими, чи на власний розсуд тлумачити їх умови.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у правовідносинах між позивачем та громадянами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 містяться ознаки, характерні саме цивільно-правовим відносинам між роботодавцем та найманим працівником, встановлено визначений обсяг виконання робіт та кінцевий результат.

Відповідно до абз.2 ч.2 ст.256 КЗпП України, юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Враховуючи те, що при розгляді справи не знайшли свого підтвердження висновки, викладені в акті інспектування №ОМС-ЛВ5316/652/АВ від 10.01.2020 року щодо допуску фізичних осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до роботи без оформлення трудового договору, суд не вбачає підстав для застосування відповідачем до позивача штрафних санкцій, передбачених абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України.

Суд зазначає, що чинне законодавство України не містить обов`язкових приписів, у яких випадках сторони зобов`язані укладати трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт, тому вважає, що сторони договору вільні у своєму виборі щодо форми оформлення відносин, і на свій розсуд вправі визначати вид такого договору.

При цьому, слід наголосити, що зобов`язати підприємство та фізичну особу укласти трудовий договір, коли між ними фактично існують відносини іншого характеру, або ж визнати існуючий між ними договір недійсним не входить до компетенції відповідача/міського голови. Визнання відносин фактичними трудовими може відбуватися лише у судовому порядку за зверненням особи, яка вважає, що її право порушене, на підставі положень статті 232 КЗпП України.

Судження відповідача про відсутність цивільно-правових відносин між суб`єктом господарювання і третіми особами, які непідтверджені належними та допустимими доказами, не можуть бути підставою для висновку про допуск працівників до роботи без оформлення трудових договорів.

До такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 23.10.2019 року у справі №806/2064/18 та від 22.04.2020 року у справі №160/8902/18.

Більше того, відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено також Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до частини 3 статті 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення, фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, від п`ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, з наведеного слідує, що нормами КЗпП та КУпАП передбачено відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Разом з цим, штраф за ч.2 ст.265 КЗпП України є фінансовою санкцією, яка накладається постановою уповноваженої посадової особи Держпраці, що може бути оскаржена в судовому порядку, а штраф за ч.1 ст.41 КУпАП є адміністративною відповідальністю і накладається згідно із рішенням суду за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Згідно з ст.61 Конституції України, ніхто не може двічі притягатися до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Оскільки в обох нормах йдеться про юридичну відповідальність та одне й те саме правопорушення, для застосування ст.61 Конституції України необхідно з`ясувати чи належить відповідальність, передбачена ст.265 КЗпП України і ст.41 КУпАП до одного виду.

Зокрема, закон не визначає, до якого саме виду юридичної відповідальності належать заходи впливу за правопорушення, передбачені у ч.2 ст.265 КЗпП України.

Кваліфікуючи вид цієї відповідальності, суд бере до уваги: (а) мету відповідальності - покарання роботодавців за порушення законодавства про працю та легалізація фонду оплати праці; (б) характер шкоди - шкоду заподіяно суспільству, а не працівнику; (в) вид стягнення - фінансова санкція у виді штрафу; (г) суб`єкт, який притягує до відповідальності - державний орган; (д) джерело сплати - штраф зараховується до державного бюджету.

Водночас, положення абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України та ч.1 ст.41 КУпАП в частині визначення правопорушення абсолютно тотожні: «фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)», а обставини, що стали підставою їх встановлення для позивача - ідентичні.

Враховуючи вищенаведені ознаки, а також пріоритетність тлумачення, яке у найбільшій мірі відповідає інтересам суб`єкта приватного права, суд вважає, що правопорушення, передбачені у ч.2 ст.265 КЗпП України так само, як і правопорушення, передбачене у ч.1 ст.41 КУпАП, належить за своєю природою (основними ознаками) до такого виду юридичної відповідальності як адміністративна відповідальність.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.12.2018 року у справі №814/2156/16 та від 03.10.2019 року у справі №813/6082/15.

Крім того, постановою судді Бориславського міського суду Львівської області від 28.02.2020 року (справа №438/260/20) було закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст.41 КУпАП, у зв`язку з відсутністю складу даного адміністративного правопорушення. Так, у вказаній постанові суддя дійшов беззаперечного висновку, що ознак трудових відносин в правовідносинах між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 не існує.

Отже, враховуючи норми ст.61 Конституції України та те, що відносно позивача вже було складено протокол про притягнення його до відповідальності за ч.3 ст.41 КУпАП за те саме порушення, то це фактично виключає притягнення його до відповідальності за абз.1 ч.2 ст.265 КЗпП України.

В рішенні «Остерлунд проти Фінляндії» Європейський суд з прав людини зазначив, що ст.4 Протоколу №7 має розумітися, як така, що забороняє переслідування або судовий розгляд щодо правопорушення, якщо воно виникло з ідентичних фактів або фактів, як по суті були однаковими.

Відтак, притягнення позивача двічі за одне й те саме правопорушення, порушує його права, передбачені ст.61 Конституції України.

Враховуючи зазначене, суд погоджується з доводами представника позивача, що оцінка даним обставинам була надана постановою Бориславського міського суду Львівської області від 28.02.2020 року у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, і якою встановлено, що в діях позивача відсутні ознаки адміністративного правопорушення, що передбачені ч.3 ст.41 КУпАП.

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

З урахуванням приписів ч.2 ст.2 КАС України, суд, оцінивши докази, які є у справі, приходить до висновку, що постанова №ОМС5316/652/АВ/ФС від 20.02.2020 року винесена міським головою м.Борислав не обґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а отже, є протиправною та підлягає скасуванню.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2503,80 грн.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст.14, 72-77, 134, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

в и р і ш и в :

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Бориславської міської ради Львівської області про визнання протиправною та скасування постанови задоволити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову міського голови м.Борислав Яворського Ігора Романовича про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ОМС5316/652/АВ/ФС від 20.02.2020 року.

Стягнути з Бориславської міської ради Львівської області (82300, Львівська обл., м.Боислав, вул.Шевченка, 42; код ЄДРПОУ 26181298) за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 2503 (дві тисячі п`ятсот три) грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України, із урахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пп.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст рішення складено та підписано 28.07.2020 року.