Рішення № 90671312, 30.07.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2020 р. справа № 300/1084/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скільського І.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулась в суд із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі – відповідач) про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем протиправно, за наслідками розгляду наданої позивачем заяви про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1, відмовлено в призначенні пенсії, мотивуючи тим, що відсутній необхідний пільговий стаж роботи (7 років 6 місяців). Вважає відмову відповідача протиправною, оскільки в період з 01.06.2001 року по 02.07.2007 року вона працювала в ТОВ «Завод карбамідних смол», в цеху з виробництва сечовинно-формальдегідних смол на посаді майстра зміни цеху, вказане підтверджено трудовою книжко та архівними довідками від 06.06.2018. Вважає, що порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягнене негативні наслідки лише щодо самого страхувальника та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалась заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувались страхові внески, тому вона не може нести відповідальності за не виконання обов`язків підприємством на якому вона працювала.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с. 42-43).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 18.06.2020, який міститься в матеріалах справи (а.с. 48-53). Зокрема, просив суд в задоволенні позову відмовити, з урахуванням тієї обставини, що позивач працювала на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №1 на ТОВ «Завод карбамідних смол» в цеху з виробництва сечовинно-формальдегідних смол на посаді майстра зміни цеху з 01.06.2001 по 02.07.2007, вказана професія передбачена Списком №1, затвердженим постановою КМУ від 16.01.2003 №36. Період роботи з 01.06.2001 по 31.12.2006 підтверджено Комісією що діє при Головному управлінні з питань підтвердження стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1. Проте, не зараховано до пільгового стажу по Списку №1 період роботи з 01.01.2007 по 02.07.2007, оскільки підприємством не сплачені страхові внески.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, з врахуванням правових висновків Верховного Суду встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до записів у трудовій книжці НОМЕР_1 (а.с.9-12) та довідок від 06.06.2018 за №№ 01.7-01/550, 01.7-01/551, 01.7-01/550, 01.7/552, 01.7/553 була прийнята, по переводу з Дочірнього підприємства «Завод карбомідних смол», на посаду майстра зміни цеху виробництва сечовинно-формальдегідних смол з 01.06.2001 (наказ від 01.06.2001 № 4-к), з 02.07.2007 звільнена (наказ від 02.07.2007 №6-к), що передбачена Списком № 1, з 13.08.2001 – 2008 змінилась назва підприємства на ЗАТ «Завод карбомідних смол» (а.с. 14-18).

Позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1, однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 08.04.2020 №606 їй відмовлено у призначені такої пенсії, через відсутність необхідного пільгового стажу 7 років 6 місяці. Вказане рішення обґрунтовано тим, що загальний стаж роботи ОСОБА_2 складає 38 рік 6 місяці, а пільговий стаж за Списком №1 складає 7 років 2 місяці, що недостатньо для призначення пенсії, оскільки період з 01.01.2007 по 02.07.2007 в ЗАТ «Завод карбомідних смол», не врахований, тому що сплата страхових внесків ЗАТ «Завод карбомідних смол» не проводилась.

Вважаючи такі дії відповідача неправомірними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог частини 1 статті 46 Конституції України, держава гарантує право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Спірні правовідносини регулюються положеннями Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі- Закон України №1058-IV).

Підстави надання пенсії особам за віком на пільгових умовах визначені статтею 114 Закон України №1058-IV.

Відповідно до ч. 1 ст. 114 Закон України №1058-IV, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закон України №1058-IV, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, жінки, які народилися в період з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року - після досягнення 47 років 6 місяців, і при стажі роботи в період звернення з 1 квітня 2019 по 31 березня 2020 - не менше 17 років 6 місяців, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону, зокрема, жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року №383 (далі - Наказ №383) при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.

Згідно п. 10 Наказу №383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок №637).

Відповідно до п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі – Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Згідно п.20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Згідно п.23 та п. 24 Порядку №637 документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).

Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів.

Як було встановлено судом, відповідно до записів у трудовій книжці БТ-ІI №3783087 ОСОБА_1 працювала з 01.06.2001 по 02.07.2007 на ЗАТ «Завод карбомідних смол», на посаді майстра зміни цеху з виробництва сечовинно-формальдегідних смол (а.с. 9-12).

Згідно наданої архівної довідки від 06.06.2018 № 01.07-01/556, в документах архівного фонду ЗАТ «Завод карбомідних смол», в особових рахунках на видачу заробітної плати робітникам і службовцям за січень 2006 – липень 2007 значилась майстром зміни ОСОБА_1 (а.с. 24).

Суд встановлено, що відповідно до рішення про відмову в призначенні пенсії №606 від 08.04.2020 Пенсійним фондом, ОСОБА_1 згідно з наданими до сервісного центру документами, страховий стаж становить 38 років 6 місяців, в тому числі, стаж роботи за Списком №1 - 7 років 2 місяці. Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 працювала на посаді майстра зміни цеху з виробництва сечовинно-формальдегідних смол з 01.06.2001 по 02.07.2007 в ЗАТ «Завод карбомідних смол». Вказана професія «майстра зміни» передбачена Списком №1, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів від 16.01.2003 № 36. Період роботи з 01.06.2001 по 31.12.2006 підтверджено Комісією, що діє при Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з питань підтвердження стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1. До пільгового стажу за Списком №1 не зараховано період роботи на посаді майстра зміни з 01.01.2007 по 02.07.2007 в ЗАТ «Завод карбомідних смол», оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу не підтверджена сплата страхових внесків за даний період, тому пільговий стаж склав 7 років 2 місяців, що недостатньо для призначення пенсії із зниженням віку по Списку №1 (а.с. 13).

Таким чином, відповідач відмовив у зарахуванні стажу робити в ЗАТ «Завод карбомідних смол» з 01.01.2007 по 02.07.2007, у зв`язку з несплатою підприємством страхових внесків.

Як встановлено судом з довідки виданої архівним відділом Калуської міської ради №01.07-01/556 від 06.06.2018, в документах архівного фонду ЗАТ «Завод карбомідних смол», в особових рахунках на видачу заробітної плати робітникам і службовцям за січень 2006 – липень 2007, ОСОБА_1 , значилась майстром зміни (а.с. 24).

При цьому, суд констатує, що відповідачем до поданого відзиву не долучено індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) ОСОБА_1 , що містять інформацію про страховий стаж, заробітну плату та сплату страхових внесків страхувальниками за період з 01.01.2007 по 02.07.2007.

Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області не зарахувало до пільгового стажу за Списком № 1, період роботи позивача на посаді майстра зміни з 01.01.2007 по 02.07.2007 в ЗАТ «Завод карбомідних смол», оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу не підтверджена сплата страхових внесків за даний період.

Суд зазначає, що статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV, передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до статті 1 Закону України №1058-IV, страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 24 Закону України №1058-IV, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом статті 20 Закону України №1058-IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до статті 106 Закону України №1058-IV, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Отже, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.

Відтак, фактично внаслідок невиконання ЗАТ «Завод карбомідних смол» обов`язку по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлена соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

В даному випадку, несплата страхових внесків призвела до порушення принципу рівності особи перед законом, а пенсійні органи не вжили дієвих заходів для забезпечення гарантованого державою права на пенсію.

Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів її роботи на такому підприємстві.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 березня 2018 року (справа № 208/6680/16-а(2а/208/245/16)), від 24 травня 2018 року (справа №490/12392/16-а), від 20 березня 2019р. (справа №688/947/17 (провадження №К/9901/35103/18).

Отже, аналіз наведених норм права дає суду підстави дійти висновку, що неперерахування ЗАТ «Завод карбомідних смол» за позивача страхових внесків не є підставою для не врахування до пільгового стажу за списком №1 спірного періоду роботи (з 01.01.2007 по 02.07.2007), що дає право на трудову пенсію, оскільки відповідно до статті 62 Закону України №1058-IV основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка працівника.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що дії Головного управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області щодо виключення з пільгового стажу за списком №1 ОСОБА_1 періоду роботи в ЗАТ «Завод карбомідних смол» на посаді майстра зміни з 01.01.2007 по 02.07.2007 є протиправними, тому рішення Головнго управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №606 від 08.04.2020 про відмову в призначенні пенсії із зниженням віку за Списком № 1 ОСОБА_1 в зв`язку із відсутністю необхідного пільгового стажу роботи, підлягає скасуванню.

Таким чином, для належного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області зарахувати до пільгового стажу період роботи в ЗАТ «Завод карбомідних смол» на посаді майстра зміни з 01.01.2007 по 02.07.2007 та повторно розглянути заяву позивача щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком№1 з урахуванням до пільгового стажу ОСОБА_1 періоду роботи в ЗАТ «Завод карбомідних смол» на посаді майстра зміни з 01.01.2007 по 02.07.2007.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

Частиною 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред`явленого позову, а відповідачем доводи позивача не спростовано, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Згідно вимог частини 1 статті 139 КАС України, підлягають стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача понесені нею судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 840,80 грн., що підтверджено квитанцією за №60.19036.1/230530222 від 21.05.2020 (а.с.1).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивач в позовній заяві вказує на орієнтовний розмір витрат на правову допомогу в сумі 1500 грн., які очікує понести, та просить їх стягнути із відповідача.

Відповідач, в свою чергу, у відзиві на позов заперечив щодо стягнення судом таких витрат з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, вказуючи на обставину відсутності доказів про фактично понесені позивачем витрати на таку правничу допомогу, а також на їх неспівмірність.

В поданому адміністративному позові позивач серед іншого, просила суд стягнути з відповідача документально підтверджені судові витрати по справі, що складаються з судового збору - 840,80 грн., та витрат на професійну правничу допомогу - 1500 грн., із долученням відповідних документів.

За змістом частин 7, 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Питання, що стосуються витрат на професійну правничу допомогу, регулюються статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Склад та обсяг судових витрат визначено у частині 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат, відповідно до вимог частини 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року №5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать також консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, як зазначає відповідач у відзиві на позов. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Даний висновок узгоджується з позицією, висловленою в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 року у справі № 816/2096/17.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі № 300/941/19.

На підтвердження факту залучення адвоката і понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн., ОСОБА_1 , надано суду:

- договір про надання правової допомоги від 18.05.2020, укладений між адвокатом ОСОБА_3 Ярославою Миколоївною, яка діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 61 від 15.05.1994 та ОСОБА_1 ;

- акт прийому-передачі послуг від 21.05.2020 до договору про надання правової допомоги від 21.05.2020 з детальним описом робіт, виконаних адвокатом, згідно якого адвокатом, виконано наступні роботи: консультація – 100 грн., ознайомлення з документами – 300 грн., ознайомлення з судовою практикою – 300 грн., написання позовної заяви – 800 грн., квитанція №0550142 – 1500,00 грн., (а.с.36, 37, 38).

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про підтвердження позивачем здійснених витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі належними та допустимими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України доказами.

Крім того, такий розмір є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, а також значенням справи для сторони.

Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі підлягає стягненню понесені судові витрати по оплаті правничої допомоги в розмірі 1500,00 грн.

Покликання відповідача на те, що вказана справа є справою незначної складності та заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу є неспівмірною з обсягом наданих послуг спростовується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема позовною заявою та доданими до неї додатками, які вказують на затрачений адвокатом час на збір доказів та складання позовної заяви.

Таким чином, документально підтвердженими судовими витратами позивача є витрати на правову допомогу в розмірі 1500.00 грн., та сплачений судовий збір в сумі 840,80 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.

Скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №606 від 08.04.2020.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу роботи період роботи в ЗАТ «Завод карбамідних смол» з 01.01.2007 по 02.07.2007.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1 з урахуванням до пільгового стажу ОСОБА_1 періоду роботи в ЗАТ «Завод карбомідних смол» з 01.01.2007 по 02.07.2007.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок гривень) 80 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 сплачені судові витрати по оплаті правничої допомоги в розмірі 1500 (тисячу п`ятсот гривень) 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ;

відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, ідентифікаційний код – 20551088, вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018.

Суддя /підпис/ Скільський І.І.