Рішення № 90671278, 30.07.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2020 року Справа № 280/3402/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-б, м. Запоріжжя, 69057) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

22.05.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач або ГУ ПФУ в Запорізькій області), в якій позивач просить: визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу в призначенні та виплаті грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, згідно п. 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; зобов`язати відповідача зарахувати позивачу період роботи з 04.10.1991 по 31.01.1998 за сумісництвом на посаді ургентного лікаря-хірурга до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років та нарахувати і виплати позивачу грошову допомогу, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до п. 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Крім того, просить стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він звернувся до відповідача з заявою, в якій просив призначити і виплатити йому одноразову грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій на день її призначення на підставі пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Але відповідач повідомив позивача, що відповідно до записів трудової книжки стаж роботи на посадах, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років складає 28 років 05 місяців 28 днів, що не дає права на виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню в розмірі 10 місячних пенсій.

В зв`язку з незгодою щодо розрахунку стажу, позивач повторно звернувся до відповідача з заявою в якій просив надати розрахунок стажу його роботи на посадах, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

ГУ ПФУ в Запорізькій області повідомило ОСОБА_1 , що нараховано страхового стажу 42 роки 01 місяць 29 днів, в тому числі на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років - 31 рік 07 місяців 18 днів, яких недостатньо для призначення йому грошової допомоги. Зарахування роботи за сумісництвом до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років законодавством не передбачено.

Позивач не погоджується з даною відповіддю та вважає, що період роботи з 04.10.1991 по 31.01.1998 за сумісництвом на посаді ургентного лікаря-хірурга хірургічного відділення міської клінічної лікарні екстреної та швидкої медичної допомоги міста Запоріжжя підлягає зарахуванню як робота, що передбачена у Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, оскільки чинне законодавство не містить жодних застережень щодо неврахування стажу роботи у випадку роботи у закладах охорони здоров`я за сумісництвом. В зв`язку з викладеним вважає, що йому підлягає до виплати грошова допомога у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Ухвалою від 26.05.2020 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/3402/20. Судове засідання призначено на 24 червня 2020 року без виклику сторін. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву.

Відповідач позов не визнав, надав суду відзив (вх.№28276 від 17.06.2020), в якому зазначив, що законодавством не передбачено врахування періодів роботи за сумісництвом для визначення права на пенсію за вислугу років. Отже, період роботи з 04.10.1991 по 31.01.1998 за сумісництвом на посаді ургентного лікаря-хірурга хірургічного відділення міської клінічної лікарні екстреної та швидкої медичної допомоги міста Запоріжжя не враховано до стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, оскільки зараховано основне місце роботи в зазначений період - робота на посаді асистента кафедри загальної хірургії Запорізького медінституту.

Таким чином, враховуючи ту обставину, що у позивача недостатньо спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, передбаченого пунктом «е»-«ж» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», тому положення п. 7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на нього не розповсюджуються, оскільки головною умовою для отримання грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення є саме: обіймання посад, передбачених пунктами «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та наявність страхового стажу на таких посадах для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років.

Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 12.01.2020 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області та отримує пенсію за віком призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

11 січня 2020 року позивач досяг віку, передбаченого ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 7) та працював в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (а.с.10 зворотній бік - 11). Проти вказаних обставин відповідач не заперечує.

27 лютого 2020 року позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив призначити та виплатити йому одноразову грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій на день її призначення на підставі пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 16).

Листом від 13.03.2020 за №1727-1893/А-02/8-0800/20 ГУ ПФУ в Запорізькій області повідомило позивача, що відповідно до записів трудової книжки стаж роботи на посадах, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років складає 28 років 05 місяців 28 днів, що не дає права на виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню в розмірі 10 місячних пенсій.

Період роботи з 04.10.1991 по 31.01.1998 за сумісництвом на посаді ургентного лікаря-хірурга хірургічного відділення міської клінічної лікарні екстреної та швидкої медичної допомоги міста Запоріжжя не враховано до стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, оскільки ця робота за сумісництвом, основне місце роботи в зазначений період - робота на посаді асистента кафедри загальної хірургії Запорізького медінституту. Законодавством не передбачено врахування періодів роботи за сумісництвом для визначення права на пенсію за вислугу років (а.с. 17).

17 квітня 2020 року ОСОБА_1 повторно звернувся з заявою до ГУ ПФУ в Запорізькій області в якій просив:

- надати відповідь, які саме періоди його роботи на посадах, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років не враховані пенсійним органом при розрахунку стажу роботи для права на виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню в розмірі 10 місячних пенсій;

- надати відповідь в зв`язку з яким розрахунком в листі від 13.03.2020р. №1727-1893/А-02/8-0800/20 пенсійним органом було зазначено, що відповідно до записів трудової книжки стаж роботи на посадах, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років складає 28 років 05 місяців 28 днів;

- надати розрахунок стажу роботи на посадах, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (а.с. 18).

Листом від 27.04.2020 за №3029-3267/А-02/8-0800/20 відповідач повідомив позивача, що розмір його пенсії розраховано із страхового стажу 42 роки 01 місяць 29 днів, в тому числі на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років - 31 рік 07 місяців 18 днів, яких недостатньо для призначення йому грошової допомоги. Повідомлено, що зарахування роботи за сумісництвом до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років законодавством не передбачено (а.с. 19).

Не погодившись з такими діями відповідача позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Норми матеріального права в цій справі суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03 квітня 1993 року № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» робітники, спеціалісти і службовці державних підприємств, установ і організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина у вільний від основної роботи час.

Згідно з пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги та механізм виплати цієї допомоги встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1911 «Про затвердження Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати» (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1191, до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (1788-12) (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N3, ст. 10), що передбачені: переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 р. N909 (909-93-п) «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (ЗП України, 1994 р., N 4, ст. 70; Офіційний вісник України, 2002 р., N 39, ст. 1820; 2004 р., N 46, ст. 3052).

Згідно із пунктом 7 Порядку виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.

Відповідно до пункту 5 Порядку грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 р. призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (1058-15) та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону (1058-15), працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (1788-12), і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

Згідно із пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років.

В Постанові Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» передбачено, що лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Так, судом із Трудової книжки позивача встановлено, що ОСОБА_1 працював на наступних посадах:

- з 15.09.1982 по 03.05.1983 в Обласній клінічній лікарні на посаді медсестри опікового відділення;

- з 01.08.1983 по 31.07.1984 в 9-й міській лікарні на посаді лікаря-інтерна;

- з 01.08.1984 по 29.09.1991 в 5-й міській клінічній лікарні по посадах ургентного лікаря-хірурга хірургічного відділення, хірурга;

- з 30.09.1991 по 30.01.1998 в Запорізькому державному медичному університеті на посаді асистента кафедри загальної хірургії, а також з 04.10.1991 по 31.01.1998 працював за сумісництвом на посаді ургентного лікаря-хірурга хірургічного відділення міської клінічної лікарні екстреної та швидкої медичної допомоги міста Запоріжжя;

- з 02.02.1998 в міській клінічній лікарні екстреної та швидкої медичної допомоги міста Запоріжжя на посадах лікаря-хірурга, завідуючого відділенням (а.с. 10-11).

Спірним періодом є період:

- з 04.10.1991 по 31.01.1998 робота за сумісництвом на посаді ургентного лікаря-хірурга хірургічного відділення міської клінічної лікарні екстреної та швидкої медичної допомоги міста Запоріжжя (а.с. 12).

З довідок про заробітну плату, виданих на ім`я ОСОБА_1 , судом встановлено, що за період з 04 жовтня 1991 року по 31 січня 1998 року, в який позивач працював в Запорізькому державному медичному університеті на посаді асистента кафедри загальної хірургії та за сумісництвом на посаді ургентного лікаря-хірурга хірургічного відділення міської клінічної лікарні екстреної та швидкої медичної допомоги міста Запоріжжя, обома установами сплачувались страхові внески за позивача до Пенсійного фонду (а.с. 13-14).

Враховуючи викладене, обставини цієї справи, суд вважає, що роботи за сумісництвом з 04 жовтня 1991 року по 31 січня 1998 року підлягає зарахуванню як робота, що передбачена у Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, в зв`язку з чим позивачу належить до виплати грошова допомога у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом у постановах від 11 квітня 2018 року у справі №456/1310/17 та від 21 жовтня 2019 року у справі №295/8391/15-а, в яких суд зазначив, що чинне законодавство не містять жодних застережень щодо неврахування стажу роботи у випадку роботи у закладах охорони здоров`я за сумісництвом.

Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Також, ч. 5 ст.242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Доводи відповідача, викладені у відзиві, суд вважає необґрунтованими та не приймає до уваги в зв`язку з вищевикладеними обставинами.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі «Стреч проти Сполучного Королівства» (Stretch v. the United Kingdom, № 44277/98).

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic, № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Аналізуючи поняття «якість закону», Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява № 77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об`єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1) 6538/74 пункти 48-49); «Мелоун протии Об`єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), № 8691/79, пункт 66); «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), заява № 12963/87, п. 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), № 42921/09, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Розподіл судових витрат визначений ст.139 КАС України.

При зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1 сплачено судовий збір в розмірі 840,40 грн.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, 158-б, м.Запоріжжя, 69057, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні та виплаті грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, згідно п. 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 04.10.1991 по 31.01.1998 за сумісництвом на посаді ургентного лікаря-хірурга до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років та нарахувати і виплати позивачу грошову допомогу, що не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до п. 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Присудити на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.В. Кисіль