Ухвала суду № 90670881, 30.07.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про відмову у забезпеченні позову

30 липня 2020 р. Справа №200/6931/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Циганенко А.І. розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державного бюро розслідувань (місцезнаходження: 01032 м. Київ, вул. Симона Петлюри, б. 15, код ЄДРПОУ 41760289, e-mail: info@dbr.gov.ua), виконуючого обов`язки директора Державного бюро розслідувань Соколова Олександра Володимировича (місцезнаходження: 01032 м. Київ, вул. Симона Петлюри, б. 15, e-mail: info@dbr.gov.ua) про визнання неправомірними дій, скасування наказу та попередження,

ВСТАНОВИВ:

28 липня 2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача-1, Державного бюро розслідувань, відповіадча-2, виконуючого обов`язки директора Державного бюро розслідувань Соколова Олександра Володимировича, про визнання неправомірними дій, скасування наказу та попередження. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказ Державного бюро розслідувань від 14 липня 2020 року №336 «Про попередження працівників» та «Попередження про наступне вивільнення» є незаконними, оскільки видані неуповноваженою особою за відсутності нормативно-правових актів, що регулюють відповідні правовідносини, не відповідають принципу «належного урядування». Відповідачі протиправно не виконали обов`язку щодо працевлаштування позивача на рівнозначну посаду.

З посиланням на статті 8, 19, 43, 58 Конституції України, статті 5-1, 40, 49-2 Кодексу законів про працю України, статті 1, 13, 14 Закону України «Про Державне бюро розслідувань», статті 1, 2, 3, 5, 17, 87 Закону України «Про державну службу», позивач просив:

визнати протиправними дії Державного бюро розслідувань по виданню наказу від 14 липня 2020 року №336 «Про попередження працівників»;

визнати протиправним та скасувати наказ Державного бюро розслідувань від 14 липня 2020 року №336 «Про попередження працівників»;

визнати протиправними дії виконуючого обов`язки директора Державного бюро розслідувань Соколова Олександра Володимировича щодо вручення «Попередження про наступне вивільнення» (вихідний №10-13-01-15470 від 16 липня 2020 року);

визнати протиправним та скасувати підписане виконуючим обов`язки директора Державного бюро розслідувань Соколовим Олександром Володимировичем «Попередження про наступне вивільнення» (вихідний №10-13-01-15470 від 16 липня 2020 року).

28 липня 2020 року позивачем подана заява про забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу Державного бюро розслідувань від 14 липня 2020 року №336 «Про попередження працівників» в частині, що стосується ОСОБА_1 , та «Попередження про наступне вивільнення» (вихідний №10-13-01-15470 від 16 липня 2020 року) (надалі – попередження), що стосується ОСОБА_1 , до набрання судовим рішенням у справі законної сили.

Заява вмотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову істотно ускладнить та унеможливить виконання рішення суду та ефективний захист і поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Також спірний наказ та попередження є очевидно протиправними та безумовно грубо порушують права, свободи та інтереси позивача, оскільки на теперішній час в Державному бюро розслідувань відсутній керівник державної служби, а виконуючий обов`язки директора Державного бюро розслідувань Соколов ОСОБА_2 .В. є особою начальницького складу, а не державним службовцем.

Відповідно до частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається […], якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина друга статті 150 КАС України).

Отже, заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з положеннями частини 1 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено, крім іншого, шляхом зупиненням дії індивідуального акта.

Згідно роз`яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Таким чином, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів позивача в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17.

В даному випадку позивачем не надано об`єктивних доказів, які б свідчили про існування порушеного права, свободи чи інтересу, який підлягає судовому захисту, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, так само як і в чому полягає істотна складність та неможливість виконання рішення суду про визнання протиправними та скасування спірних наказу та попередження.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, [..] якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акту. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Очевидну протиправність спірного наказу та попередження позивач обґрунтовує тим, що на теперішній час в Державному бюро розслідувань відсутній керівник державної служби, а виконуючий обов`язки директора Державного бюро розслідувань Соколов ОСОБА_2 .В ОСОБА_3 є особою начальницького складу, а не державним службовцем. Дане твердження є результатом власної інтелектуальної діяльності позивача щодо з`ясування змісту закону, а не об`єктним доказом очевидності ознак протиправності цих актів.

Крім цього, предмет позову та спосіб його забезпечення фактично збігаються. Прийняттям ухвали про забезпечення позову (зупинення дії наказу Державного бюро розслідувань від 14 липня 2020 року №336 «Про попередження працівників» в частині, що стосується ОСОБА_1 та «Попередження про наступне вивільнення» (вихідний №10-13-01-15470 від 16 липня 2020 року), що стосується ОСОБА_1 ,) буде вирішено позов із задоволенням вимог позивача без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

Здійснивши аналіз доводів та аргументів заявника, суд дійшов висновку про відсутність підстав для забезпечення позову.

Керуючись 2, 5, 72-77, 150-154, 241-243, 248, 256, 294, 295, 297, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

в забезпеченні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань, виконуючого обов`язки директора Державного бюро розслідувань Соколова Олександра Володимировича про визнання неправомірними дій, скасування наказу та попередження - відмовити.

Ухвала постановлена, складена та підписана 30 липня 2020 року.

Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Ухвала набирає законної сили за правилами, встановленими статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Донецького окружного адміністративного суду в порядку і строки, встановлені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.І. Циганенко