Рішення № 90670864, 22.07.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2020 р. Справа№200/4183/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Голошивця І.О., секретаря судового засідання – Шташаліс О.О., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Позов вмотивовано тим, що позивач проходив військову службу на різних посадах в органах внутрішніх справ МВС України, отримав статус учасника бойових дій. Наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці від 05.11.2015 № 248 о/с був звільнений зі служби в органах внутрішніх справ у запас Збройних сил України. Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивач вважає, що мав право на отримання додаткової відпустки строком 14 календарних днів за 2015 рік. З огляду на зазначене, 21.12.2019 звернувся із письмовим запитом до ліквідаційної комісії Управління МВС України на Донецькій залізниці про грошову компенсацію та виплатою середнього заробітку за час затримки виплати йому належних сум, однак отримав письмову відповідь від 15.01.2020, відповідно до якої йому було відмовлено у задоволенні звернення. Позивач з такою позицією та відмовою відповідача не згоден, у зв`язку із чим звернувся до суду з даним позовом.

Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що під час проходження військової служби, позивач про надання йому додаткових відпусток або грошової компенсації, як учаснику бойових дій до уповноваженого органу не звертався, та не виявив бажання використовувати вказану відпустку. Окрім того, зауважив, що позивачем під час звернення із позовною заявою до суду було порушено встановлені законодавством строки звернення до адміністративного суду. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15.05.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 09.06.2020.

09.06.2020 розгляд справи відкладено до 08.07.2020 у зв`язку із продовженням карантину.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08.07.2020 закрито підготовче провадження в даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.07.2020.

Представники сторін про розгляд справи були повідомлені належним чином.

Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), проходив військову службу в органах внутрішніх справ МВС України, що підтверджено записами в трудовій книжці БТ-ІІ №2719884.

Відповідно до посвідчення учасника бойових дій серія МВ № 031410 від 09.03.2015, позивач має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці № 216 о/с від 28.09.2015 «По особовому складу» ОСОБА_1 відкликано з чергової відпустки за 2015 рік.

Наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці від 05.11.2015 № 248 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 , звільнено зі служби в органах внутрішніх справ у запас Збройних сил (з постановленням на військовий облік), за п. 64 «г» (через скорочення), 06.11.2015 установивши за листопад 2015 року премію в розмірі 212 відсотків (невикористана частина відпустки за 2015 рік складає – 36 діб).

Листом Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці від 15.01.2020 № 1жд/ик, позивача повідомлено, що у управління щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористану відпустку, а також нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за вищевказану додаткову відпустку за 2015 рік, як учаснику бойових, не має законних підстав.

Правомірність заявлених вимог щодо обов`язку відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій за 2015 рік є спірним питанням даної справи.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Суд звертає увагу на те, що наказом Міністерства внутрішніх справ № 260 від 06 квітня 2016 року затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260).

Порядок № 260 визначає критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських.

За приписами пункту 8 розділу III Порядку № 260, поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць.

За приписами абзаців 7 та 8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Отже, у випадку звільнення осіб зі складу органів внутрішніх справи - учасників бойових дій - їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Суд зазначає, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки,

З огляду на зазначене, суд зазначає, що при звільнення позивача - учасника бойових дій, він мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015 році додаткову соціальну відпустку.

Таку саму позицію висловив Верховний суду у своєму рішенні по справі №360/4127/19 від 07.05.2020.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та подані сторонами докази, суд приходить до висновку, що відповідачем у спірних правовідносинах допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті грошової компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за 2015 рік.

Разом з тим, суд зауважує позивачу, що нарахування грошової компенсації належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає позивачу, що оскільки розрахунок та нарахування сум компенсації за невикористані дні додаткової відпустки належить до безпосередніх повноважень відповідача як роботодавця, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в цій частині та такі вимоги є передчасними, так як повного розрахунку з позивачем у визначених сумах зроблено не було.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, позов ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці, підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підстав наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 – 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці (Донецька область, м. Маріуполь, вул. Паровозна, 14, ЄДРПОУ: 08602371) – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці (ЄДРПОУ: 08602371) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів за 2015 рік.

Зобов`язати Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці (ЄДРПОУ: 08602371) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів за 2015 рік.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні 22 липня 2020 року.

Повний текст рішення складено відповідно до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.О. Голошивець