Рішення № 90670842, 30.07.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2020 р. Справа№200/5923/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Арестової Л.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) до Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду Донецької області (місце знаходження: вул. Ціолковського, буд. 25, м. Костянтинівка, Донецька області, код ЄДРПОУ: 42171400) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

У С Т А Н О В И В:

24 червня 2020 року на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Костянтинівсько -Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про:

- визнання незаконними дії Костянтинівсько -Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо відмови у призначені пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язання Костянтинівсько -Дружківське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області врахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи із записів в трудовій книжці УКР № 0088131 від 10.02.1977 року, а саме з 31.05.1996 по 30.11.1996 в ПКФ «Вісла», з 16.12.1996 по 24.04.2007 в ТОВ ПКФ «Контакт»;

- зобов`язання Костянтинівсько-Дружківське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з урахуванням у якості страхового стажу, крім вже врахованих також періодів роботи з 31.05.1996 по 30.11.1996 в ПКФ «Вісла», з 16.12.1996 по 24.04.2007 в ТОВ ПКФ «Контакт».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії, відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”. Рішенням відповідача позивачу не включено до розрахунку стажу період роботи у зв`язку з наявними недоліками при заповненні його трудової книжки.

Позивач вважає дії відповідача щодо не зарахування стажу роботи протиправними та такими, що порушують його конституційні права, а тому позивач звернувся з даним позовом до суду.

Представник відповідача до суду надав відзив проти адміністративного позову. У відзиві відповідач зазначив, що при розгляді наданої трудової книжки встановлено порушення вимог пункту 2 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників.

Також вказано, що періоди роботи з 27.09.1994 року по 30.11.1995 року, з 31.05.1996 року по 30.11.1996 року та з 16.12.1996 року по 31.12.1999 року не зараховані до страхового стажу заявника.

У зв`язку з чим, представник УПФ вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , 20 березня 2020 року звернувся до управління відповідача для призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Рішенням Костянтинівського -Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 18.03.202 року відмовлено в призначенні пенсії за віком ОСОБА_2 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (27 років).

Вказано, що періоди роботи з 27.09.1994 року по 30.11.1995 року, з 31.05.1996 року по 30.11.1996 року та з 16.12.1996 року по 31.12.1999 року не зараховані до страхового стажу заявника, з 01.01.2000 року по 31.12.2003 року зараховано за даними з індивідуальних відомостей про застраховану особу.

Також було прийнято рішення про не зарахування періодів роботи у зв`язку з порушенням п. 2 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок»:

- з 27.09.1994 року по 30.11.1995 року в ТОВ «Код», оскільки записи завірені печаткою, що не відповідає назві підприємства;

- з 31.05.1996 року по 30.11.1996 року в Виробничо-комерційній фірмі «Вісла», оскільки записи не завірені підписом відповідальної особи.

Вказано, що враховано період роботи з 01.01.2000 року по 31.12.2003 року по даним з індивідуальних відомостей про застраховану особу. З 16.12.1996 року по 24.04.2007 року позивач працював в ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Контакт», номер наказу дописано кулькою іншого кольору.

Відповідно до трудової книжки УКР № НОМЕР_2 ОСОБА_1 працював:

- з 27.09.1994 року по 30.11.1995 року комерційним директором в ТОВ «Код»;

- з 31.05.1996 року по 30.11.1996 року директором Виробничо-комерційної фірми «Вісла»;

- з 16.12.1996 року по 24.04.2007 року директором ТОВ «Виробничо-комерційної «Контакт».

Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно не зарахування стажу для призначення пенсії позивачу.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та Законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 N 280 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Основними завданнями Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; внесення пропозицій Міністрові соціальної політики щодо забезпечення формування державної політики із зазначених питань; виконання інших завдань, визначених законом.

Відповідно до ст. 58 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

Згідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У такій довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно ч.3 ст.44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Окрім того, Суд не приймає посилання відповідача на те, що записи в трудовій книжці позивача зроблено в порушенням, оскільки працівник не несе відповідальність за невірне оформлення трудової книжки та такі недоліки не повинні перешкоджати працівнику на зарахування його стажу для призначення пенсії.

Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

За правилами частин 1, 5 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в разі якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Крім того, згідно ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, суд прийшов до висновку про зарахування стажу позивача відповідно до записів у трудовій книжці.

Проте суд зазначає, що рішенням відповідач позивачу було не зараховано окрім іншого, ще стаж роботи з 27.09.1994 року по 30.11.1995 року, проте позивач не заявляє позовної вимоги про зарахування його до страхового стажу, тому суд не досліджує законність чи незаконність дій відповідача щодо зарахування вказаного періоду роботи.

Крім того, суд зазначає наступне.

Відповідно до Положення про управління пенсійного фонду України в районах, містах та районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, на територіальні управління Пенсійного фонду України в районах покладено функції по призначенню (перерахунку) і виплаті пенсії.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об`єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви” за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Отже, “ефективний засіб правого захисту” в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Відповідно до п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам.

Крім того, позивачем не заявлено позовної вимоги про визнання протиправним та скасування рішення відповідача в частині не зарахування йому при призначенні пенсії періодів роботи з 31.05.1996 року по 30.11.1996 року в Виробничо-комерційній фірмі «Вісла» та з 16.12.1996 року по 24.04.2007 року позивач працював в ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Контакт» (зараховано період роботи з 01.01.2000 року по 31.12.2003 року по даним з індивідуальних відомостей про застраховану особу).

Тому, для належного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, відповідно до положень ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України та визнати протиправним та скасувати вказане рішення відповідача в частині не зарахування вказаних періодів роботи, оскільки його наявність порушує належну реалізацію порушених прав позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за доцільне зобов`язати управління відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 13.03.2020 року.

Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Позивачем сплачено судовий збір в сумі 840,80 грн.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, зважаючи на те, що позивачем сплачено суму судового збору, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з управління відповідача судового збору на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) до Костянтинівсько-Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду Донецької області (місце знаходження: вул. Ціолковського, буд. 25, м. Костянтинівка, Донецька області, код ЄДРПОУ: 42171400) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення Костянтинівської -Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про відмову в призначенні пенсії за віком від 18.03.2020 року ОСОБА_2 в частині не зарахування періодів роботи з 31.05.1996 року по 30.11.1996 року в Виробничо-комерційній фірмі «Вісла» та з 16.12.1996 року по 24.04.2007 року в ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Контакт» (зараховано період роботи з 01.01.2000 року по 31.12.2003 року по даним з індивідуальних відомостей про застраховану особу).

Зобов`язати Костянтинівсько -Дружківське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області врахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи із записів в трудовій книжці УКР № 0088131 від 10.02.1977 року, а саме з 31.05.1996 по 30.11.1996 в ПКФ «Вісла», з 16.12.1996 по 24.04.2007 в ТОВ ПКФ «Контакт».

Зобов`язати Костянтинівсько-Дружківське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.03.2020 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Костянтинівсько -Дружківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 30 липня 2020 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Л.В. Арестова